Липень, село Рачині. Підйом о 4-й ранку. О 4:30 з Дубна забираємо каскадерів. О 5:00 ми вже в Тараканівському форті. На вулиці +9°, тож чай із цитринкою на кейтерінгу – справжній порятунок.

Починається «розворот». Технічна група готує одночасно три знімальні точки, заплановані на цей день. Люди в дивних чорних костюмах розмахують мечами теж дивної форми.

О 7:00 ми заходимо всередину форту, циклопічного фортифікаційного створіння 130-річної давнини, проходимо повз бік внутрішнього ромбу казематів, пірнаємо в темінь коридору, піднімаємося сходами анфілади, повертаємо в бічний тунель, робимо ще два повороти, і, врешті, виходимо вже позаду форту, на його верхньому мурі, якраз у зарослій деревами зоні перед величезним ровом. Тут встановлено плейбек – зону для дистанційного перегляду знімального процесу. Вдивляючись у дублет моніторів режисер Антон Гойда кричить свою першу на сьогодні команду: «Мотор! Начали!»...

Антон Гойда

Лісною стежкою йдуть двоє героїв, королівські воїни, так звані «дружинники» (Володимир Ращук і Денис Шевченко), у костюмах, стилістично близьких чи то часам Київської Русі, чи то європейському середньовіччю. Стежка загинається вбік. Зненацька вони завмирають на місці – до них, чітко за ефектом Доплера, наближається дитячий крик: «Рятуйтеееее!» І відразу вибігає перелякане біляве дівча, п’ятирічна Марійка, а за нею – чорна фігура в страшній сріблястій масці, так званий «лангомер». «Куди поспішаєш?» – з іронічною посмішкою питає герой Шевченка і вправно та швидко настромлює «чорного» на свого меча.

Це все впритул знімає камера на стедікамі, яка у складі п’яти людей, мов черепаха, задкує стежкою, крутиться, тримаючи у фокусі спочатку дружинників, потім дівчинку, потім удар мечем і, врешті, обличчя Марійки з промовленою в розпачі відповіддю на питання «Де твої тато-мама?»: «Їх вбили!».

Закінчення дублю ознаменовується вдячним резюме заступника головного постановника трюків Дмитра Рудого з компанії Stantalot: «Парни, убийтво – зачетно! Все було круто!».

Денис Шевченко (в центрі)

У цій дрібонькій сцені вже проявилися дві знакові речі знімального процесу. Перша – це наявність стедікаму, що саме по собі не є чимось особливим – однак майже всі натурні зйомки відбуватимуться за допомогою цієї операторської системи, що надає руху камери плавності, а глядачеві – відчуття польоту. А друга – це ідеї візуального, ритмічного характеру, а також драматичного, сценарного плану. Щоб зобразити на екрані фентезійний світ і щоб у нього повірив глядач, потрібно провести мозковий штурм на всіх рівнях продакшну, зокрема й з акторами. Наприклад, як двоє акторів рухалися стежкою в лісі, як один давав пройти іншому, як вони поверталися один до одного, жестикулювали – так «малювався» динамічний рисунок усередині кадру. Тобто не було нудно навіть у такій сцені, коли не було ні бою, ні комп’ютерних ефектів.

П’ять місяців тому ми спілкувалися з Денисом Шевченком на зйомках короткометражки Оксани Войтенко «Син мій», тепер він ділиться секретами нової акторської кухні: «Ми починаємо шукати нюанси, щоб було правдиво, вже на локації. Адже якщо роль велика, можна довго її проробляти з режисером заздалегідь, а от якщо сцена маленька – все придумується на місці. Спершу, щоб нам було цікаво грати, режисер дає можливість придумувати, лише в загальних рисах кажучи про завдання. А коли нам стає цікаво грати, то й глядачу цікаво буде на це дивитися».

Для сучасного українського кіно проєкт виглядає нестандартним, балансуючи на рівні історико-фентезійного кіно з домішками екшну й молодіжної романтики. Хоча вже певний час на нього закрили очі, адже проєкт давній – ще 2016 року він виграв восьмий конкурс Держкіно в групі «ігрові дитячі фільми». Тоді його виробником виступала ТОВ «Євромедія Компані». Пройшло два роки, а проєкт так і не зсунувся з мертвої точки. Натомість, «Євромедія», маючи проблеми з попереднім фільмом, «Казкою старого мельника», погодила з Держкіно свій вихід з проєкту. Так у «Джурі-королевичу» 2018 року з’явилися нові продюсери з Fresh Production Group (Олег Щербина та Юлія Чернявська), а виробником стала компанія «Кобза». Було домовлено змінити режисера (замість Віктора Придувалова запросили Антона Гойду), а сценарій Сергія Гаврилюка та Сергія Ухачевського доопрацювати. Рік велася робота над трансформацією проєкту, але саме за останні два місяці зробили фундаментальні зміни, в результаті яких історія, маючи відчутні алюзії з історією про короля Артура, «отримала» таємницю в сюжеті, що робить «Джуру-королевича» не казкою й не фентезі, хоча виробники просили не розголошувати придуману драматичну колізію.

Зйомки в Тараканівському форті відкрили чимало можливостей для фільму, бо форт – надзвичайно багата архітектурна, історична і втаємничена пам’ятка. У зйомках виробникам допомагає також Тернопільська кінокомісія. «Потенціал цієї локації – просто величезний, – вважає організатор Тернопільської кінокомісії Леонід Бицюра. – Думаю, що після фільму з’явиться ще більший інтерес до цього місця, а завдання кінокомісії – просто створити тісну взаємодію між кіновиробниками, владою та бізнесом».

У форті, через форт і попід фортом тягнуться електрокабелі загальною довжиною в 1 км. На майданчику присутні 180 акторів та артистів масовки, рахуючи півтора десятки каскадерів і два десятки малих дітей. І це не рахуючи коней. А ще ж є чисельна знімальна група, десять машин, дві з яких щоденно возять Україною акторів і техніків, кейтерінг, який щоденно привозить на майданчик по 200 порцій обіду... І в усьому цьому натовпі й шумі акторам треба якось учити або повторювати текст сценарію, доволі розлогого з огляду на 100 хвилин екранного часу.

«З приводу сценарію у нас вийшла колективна творчість, – розповідає Антон Гойда, для якого цей фільм стане дебютом у повнометражному прокатному кіно (він знімав раніше телесеріали). – Я давав свої ідеї, хоча головною мірою над ним працювали продюсерка і сценаристка Юля Чернявська і друга режисерка Кіра Смородська. Часом ми створювали брейншторми й накидували гору варіантів розвитку персонажів та сюжету. А часом усе ставало на свої місця під час зустрічі з актором. Наприклад, Віталія Салія я знаю давно, і для ролі Кранка вибрав його ще рік тому, тобто задовго до “Крут 1918”. А от з приводу В’ячеслава Довженка мої сумніви – брати його на роль Короля чи Лірника – зникли, коли я побачив Сашу Кобзаря – він вилитий лірник! З молодими акторами було важче, тому ми й робили великий кастинг, але я дуже задоволений вибором, особливо вибором Таї-Оксани Щурук: її очі вигідно відрізнялися від інших, у них є думка, і з акторського боку вона була досить переконлива, та й типаж її дуже підійшов – вона не лялька Барбі, що нам і треба було».

20-річна модель та актриса Таїсія-Оксана Щурук має не лише яскраву кінематографічну зовнішність – вона без п’яти хвилин новоспечена зірка. Щойно акторка знялася в містичному трилері «Морена» Сергія Альошечкіна, заявленому на осінь. Також восени вийде в прокат комедія за її участі «Кошмарний директор» серіальної режисерки Міли Погребіської. А одразу після знімального дня на «Джурі-королевичі» Тая їде на зйомки нового серіалу. І це все послужний список першокурсниці Університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенко-Карого (майстерня Дмитра Богомазова)!

Таїсія-Оксана Щурук

А робота в неї на майданчику «Джури-королевича» не з легких, м’яко кажучи. Ось, приміром, така сцена. У межах форту їде підвода з лангомером; позаду неї з височенної 4-5 метрової стіни муру стрибає фігура в плащі, легко приземляється, вправно перерізає горло «чорному», і сама ж скеровує підводу далі... Так гладенько й динамічно все має виглядати в кадрі. У реальності все не так просто. Адже навіть з допомогою розкладених на землі матів і страхуючого Таю тросу точно потрапити в ціль після стрибка і при цьому не забитися – складне завдання. Щоразу, коли акторка приземлялася, я ледь не кричав від страху. Кілька разів вона ледь не промазувала повз ціль, і я згадував Джекі Чана й Тома Круза, чиї життя й кар’єра міцно зв’язані не тільки з великими грошима, але і з чисельними переломами.

Уже відпочиваючи після знятої сцени – після десятка репетицій і ще з десятка дублів – Тая жодним чином не показувала втому, біль чи якесь роздратування. Єдине, що її цікавило, чи не зіпсувала вона перуку – довге біле волосся з хитромудро заплетеними косичками в дусі образу Деєнеріс із «Гри престолів».

«Мені не звикати, – скромно і з посмішкою каже вона про свої трюки, – у “Морені” я стрибала у воду, займалася дайвінгом. Я доволі спортивна; мене мама як учителька фізкультури натаскувала. Потім я сім років професійно займалася великим тенісом, поки не знайшла акторські курси. Тепер мене хвилює лише одне: щоб мені сказали, що робити. А то кажуть – усе буде, як у сценарії, а потім виявляється: треба стрибати з 5-метрової стіни! Я не боюся, що зі мною буде після стрибка, я переживаю, що не виправдаю сподівання, які на мене покладені. Я хочу зробити все класно, бо ж мене вибрали, а значить – повірили в мене».

Її можна зрозуміти. Адже прокатне кіно, що має можливості копродукційної співпраці та вихід на фестивалі світу, дає можливість акторам вийти за межі «телеящика». Хоча тут усе залежить від матеріалу, пропонованого для гри: тільки зараз з’являються сценарії, де справді є що грати. З розвитком кінематографу розкриваються й актори, здатні своєю алхімією створити образ і втілити його найменші нюанси. Ймовірно, таку здатність має Віталій Салій, який півроку тому так сильно вразив своєю роботою в історичній драмі «Крути 1918». Наразі в «Джурі-королевичі» йому надана роль темного і страшного ватажка лангомерів Кранка – чогось середнього між Джафаром з «Аладіна» і Саруманом з «Володаря перснів».

Віталій Салій (ліворуч)

Попід стінами форту в поселенні, збудованому художником-постановником Шевкетом Сейдаметовим, «чорні» зганяють людей, аби вони послухали промову Кранка про втечу королевича і наказ негайно його знайти, адже треба замість короля когось поставити на трон. «А де ж наш король?» – питають розгублені селяни. «А ваш король помер», – відповідає Кранк, і говорить це з таким цинізмом, що мимоволі згадуєш сумнозвісний вислів Путіна «она утонула». Чорні нігті, що більше нагадують пазурі, коротке чорне волосся і вибілене обличчя вінчають образ воістину демонічний. І тут важливо, як саме з усім цим вербальним і візуальним поведеться Віталій Салій.

«У дитинстві я дуже любив фентезі і фантастику, – розказує Віталій, – рахуючи Желязни, Гаррісона, Стругацьких і, звісно, наших Дяченків, тому мені особливо цікаво втілювати свого персонажа, який є темною сутністю нашого світу. Він – як темна матерія, яка є в космосі. Він є негативним персонажем, хоч і не є абсолютним злом. У цьому напрямку я й шукав “родзинки” для нього – у пластиці, у манері говорити, у способі дивитися на людей. Трохи допомогли в цьому нарощені чорні нігті. Хоча спочатку мене, рудого, перефарбували в чорний. І все ж, не хочеться робити Кранка зовсім чорного, тобто злим-злим. Він просто дуже специфічний, з філософським поглядом на речі і дивиться на людей, як лаборант на експонати. Я хочу заглибитися саме в це і не робити алюзій на сьогодення. Бо путлери приходять і йдуть, а казки залишаються. І коли я показуватиму цей фільм своєму сину, я не хочу, щоб у нього виникали асоціації тільки з моїм сьогоденням... Хоча, якщо у вас виникла така алюзія, – класно, значить ідеї працюють».

Його образ працює вже зараз, на майданчику. В оточенні своїх лангомерів він, високий, із прищуром, із включеною еманацією «інженера людських душ», заповнює собою майданчик, даючи цьому фільму на етапі лишень зйомок фори в десять очок.

Звісно, тут є і без того купа козирів, адже до проекту залучені ще й В’ячеслав Довженко, Олександр Кобзар і Олексій Вертинський. А ще мають бути спецефекти й масові бої, але без крові: фільм же претендує на те, щоб його дивилися і діти. Прокат фільму заплановано на 2020 рік. А поки що, завершивши зйомки на Рівненщині, знімальна група вирушає на інші локації.

Фото надано знімальною групою