Нещодавно продюсерка компанії Film.ua Ірина Костюк розмістила на своїй сторінці у Фейсбуку ролик за участю популярного естрадного співака Олега Винника. Найпопулярніший та, відповідно, найкасовіший український артист знімається в комедії «Скажене весілля», і наповнене елементами самопародії коротке відео — складова промокампанії стрічки. Передбачається, що участь Винника у фільмі додасть до бокс-офісу.

Щоправда, вже зазначається: роль у кумира жінок віком «за сорок» насправді невеличка. Утім, це мало що міняє. Бо в голлівудському мульфільмі «Зачарований принц» його взагалі не видно, тільки чути, Винник озвучує Принца. Проте чи не вперше фірмові афіші та постери іноземного анімаційного фільму оздоблені портретом українського співака із зазначенням, кого саме він дублює. Отже, прокатники мають той самий розрахунок, що й творці «Скаженого весілля»: сам факт наявності Олега Винника вже притягне додаткову аудиторію, яка є для нього цільовою як для артиста естради.

Раніше вже зазначалося: цьогоріч чи не всі українські новорічні телешоу були за участю Винника. Проте далі говоритиму не про його феномен. Лиш констатую: якщо на цього артиста роблять великі ставки, значить, не бояться ризикувати й напевне матимуть рейтинги й додаткову кількість проданих квитків у кіно. Останнім часом у кіно й серіали поступово та впевнено приходять нові, раніше не відомі широкому загалу професійні українські театральні актори. Але поруч із ними до зйомок залучають не менш професійних майстрів сцени, тільки не театральної, а концертної. Ставлення до цього у критиків неоднозначне, причому ближче до негативного. З чого напрошується лише один висновок: жоден із них не є цільовою аудиторією жодного із задіяних артистів.

Цікаво й показово, що така практика — не українська новація. У кіно ще в 1940-х знявся цілий оркестр Глена Міллера — мова про «Серенаду сонячної долини» Брюса Хамберстоуна. У 1950-х в актори подався король рок-н-ролу Елвіс Преслі. Зі свіжіших прикладів — Кіт Річардс з'явився у фільмі Гора Вербінські «Пірати Карибського моря. На краю всесвіту», куди його запросив актор Джоні Депп — на роль тата свого героя, Джека Спарроу. Культові «Карти, гроші, два стволи» Гая Річі не обійшлися без Стінга, теж роль батька одного з молодих героїв. Девід Лінч задіяв Девіда Боуї в стрічці «Вогонь, іди за мною» — приквелі не менш культового серіалу «Твін Пікс». А співак Френк Сінатра, якого підозрювали у дружніх зв'язках із мафією, грав у поліцейських серіалах.

Радянське кіно також мало подібні практики. Але якщо на Заході рок- і поп-співаки нечасто грали самі себе, як свідчать наведені вище зразки, в СРСР сценічні образи артистів експлуатували прямо. Так, оперного співака, який вийшов із народу, в комедії Олександра Раппопорта «Музична історія» (1940) зіграв зірка радянської оперної сцени Сергій Лемешев. Раніше, теж у комедії «Веселі хлоп'ята» Григорія Александрова головну роль виконав Леонід Утьосов із усім своїм джазом. Якщо перескочимо в 1980-ті, то згадаємо Аллу Пугачову в «Жінці, яка співає», Софію Ротару в «Душі» та Андрія Макаревича в «Почни спочатку». Камео, тобто самих себе, в той самий період грали в різних стрічках Валерій Леонтьєв і Йосип Кобзон. Єдиний, хто поміняв амплуа, — Олександр Розенбаум, зігравши на початку 1990-х роль ватажка ісламських терористів у бойовику «Щоб вижити».

Але виняток підтверджує правило. На Заході артистів запрошують в актори здебільшого для іміджу проекту. Давайте не думати, що «Пірати Карибського моря» не зібрали би касу самі по собі, якби там додатково в невеличкій ролі не задіяли рокера Кіта Річардса. Навпаки, команда сама не проти побачити когось такого на майданчику. Натомість радянське кіно знімало Пугачову, аби її прихильники йшли та купували квитки. Рекламна кампанія підліткової драми Ролана Бикова «Опудало» будувалася передусім на тому, що у стрічці грає дебютну роль Крістіна Орбакайте — донька Пугачової. Що додавало походу в кіно певних елементів світської хроніки, якої в СРСР обиватель був здебільшого позбавлений. Згодом Орбакайте почала зніматися більше, але вже як самодостатня актриса, і відвідуваність фільмів за її участі була не більшою й не меншою, ніж на інші — а грає вона здебільшого в комедіях.

Нинішнє українське кіно обрало точно такий шлях. Єдине, чого бракує для реалізації кожного подібного бізнес-плану — реального, такого, як в Союзі, інституту зірок. Тільки не російських радянських, а питомо українських.

Перше, що згадується — «Ніч Святого Валентина» (2013) Володимира Лєрта. Одну з ролей виконав фронтмен рок-групи «С.К.А.Й» Олег Собчук. Фільм був розкритикований, зібрав у прокаті близько одного мільйона гривень, але навряд чи цільова аудиторія музиканта до цієї суми додала бодай щось. Навпаки, є підозра, що слухачі «С.К.А.Й» про участь свого кумира у фільмі не знали. Крім того, немає точних даних, скільки збирають концерти групи і чи могли фанати допомогти фільму вийти в лідери прокату.

Схожу ситуацію маємо з новим фільмом «Легенда Карпат». Режисер і продюсер Сергій Скобун запросив на ролі Довбуша і Марічки фронтмена групи «Друга ріка» Валерія Харчишина і співачку Марію Яремчук. Але якщо перший рекламує, скажемо так, безпечний секс, а друга час від часу позує майже голою для таблоїдів, це зовсім не значить, що їхня участь гарантує потрібні виробнику касові збори.name="_GoBack">

Те саме можна сказати і про метра класичної української естради Павла Зіброва, який у комедії «Інфоголік» зіграв сам себе. На ньому будувалася рекламна кампанія, він показував середній палець у трейлері. Стрічка увійшла в перелік минулорічних лідерів прокату серед українських стрічок — але не через трикратну появу на екрані Павла Миколайовича, а тому, що мала скромний бюджет. Саме малобюджетні комедії окупаються в Україні — маємо свіжий приклад «Свінгерів» за участі Ольги Полякової, яка зіграла коханку жлобкуватого бізнесмена.

Проте якщо глядач спокусився чимось, крім сексуальної тематики, так це участю Даші Астаф'євої, солістки гурту «NikitA». Втім, вона давно грає ролі, далекі від музичної кар'єри, і взагалі має скандальний імідж. Тож якби вона не була співачкою — скандальною публічною особою, напевне, б лишилася. Це я до того, що запрошення Астаф'євої в кіно жодним чином не пов'язане з її артистичною кар'єрою і прихильниками її вокальних талантів.

Поки що єдиний артист, який виправдав свою кінокар'єру повною мірою та виправдав усі розрахунки продюсерів — Михало Хома, він же Дзідзьо. Друге після «Кіборгів» місце за минулорічними касовими зборами серед українських стрічок є показником роботи саме з цільовою аудиторією і на її потреби. Немає жодних сумнівів у тому, що фанати, котрі стрибають під музику й спів Дзідзьо на його концертах, дружно проголосували за свого кумира гривнею в касах кінотеатрів. Чого не сталося з детективом «Конкурсант», у якому, крім всюдисущої Астаф'євої, невелику, проте важливу для сюжету роль зіграв співак Олександр Пономарьов. На цьому прикладі та прикладі фільма з Павлом Зібровим видно: не всяке незалежне малобюджетне кіно із залученням артистів естради здатне окупитися, причому безвідносно до того, чи беруть запрошені зірки шоу-бізнесу в просуванні стрічок.

Отже, мета очевидна: співак має підтягувати аудиторію в кінотеатри. Це важливо в Україні, де кінотеатрів дуже мало, і кожен додатковий глядач — уже перемога. Дзідзьо вже забезпечив такими глядачами зали, напевне виправдає комерційні розрахунки й Олег Винник. Проте повертаємося туди, звідки почали: співаків, котрі мають різну ступінь відомості, запрошують у кіно передусім тому, що вони мають додаткові, кожен — свої майданчики. У тому числі медійні. Можемо скільки завгодно захоплюватися дебютом у великому кіно театрального актора, до того широко відомого у вузьких колах. Та якщо його немає в ширшому інформаційному просторі, його талант не врятує стрічку, якщо його не впізнають, як Дзідзьо. Тому дуже важливо повертати, точніше — створювати власний інститут кінозірок, і глянцеві медіа всім у цьому в поміч. Тоді саме вони стануть тими вишеньками на тортах, які прикрашають фільм і приваблюють глядачів. Поки цього немає, готуйтеся до того, що Олег Винник, Дзідзьо, Даша Астаф'єва і Святослав Вакарчук знімуться в одному кіно.