Проект «Дивись українське», як ініціатива для популяризації вітчизняного кіно, перейшов із фази інтригуючого концепту до статусу діючого масштабного індустріального проекту, поєднуючи соціальний контекст і кінематографічні засоби. Наразі триває вже другий конкурс сценаріїв «Своє кіно — 2», що має на меті залучити більшое ідей, бо попит на нове, глядацьке, візуально багате й сенсовно позитивне кіно набув разючих розмірів і вимагає термінового створення пропозицій.

За місяць, що минув від попередньої згадки імперативу «Дивись українське» («Детектор медіа» про це писав 15 лютого), кількість глядачів, що переглянули фільми проекту, зросла до 650 тисяч (а це більше, ніж показники перегляду українського кіно за весь 2015 рік!). І це не єдиний результат. Протягом двох місяців показу перед кінотеатральними релізами міжнародних стрічок 3-4-хвилинних українських короткометражок проекту «Дивись українське» можна впевнено констатувати підтримку та зацікавленість таких доволі консервативних і вибагливих учасників ринку, як прокатники й демонстратори. Адже якщо на першому етапі партнерами проекту були тільки дві компанії — дистриб’ютор B&H, що представляє чотирьох голлівудських мейджерів (Walt Disney, Universal, Paramount та Sony), і «Вольга-Україна», котра є незалежним дистриб’ютором, то до другого етапу, наміченого на початок квітня, долучається прокатник фільмів Warner Bros. В Україні компанія «Кіноманія» та прокатник фільмів 20^th Century Fox компанія UFD.

У свою чергу демонстратори збільшили кількість екранів: із грудня по березень шість перших короткометражок проекту «Дивись українське» показувалося максимум у 140 кінозалах, а вже з квітня по червень наступні чотири фільми демонструватимуться вже більше ніж на 160 екранах. Із вересня ж до Нового року для показу ще десяти фільмів проекту є плани збільшити кількість екранів та охопити половину всіх кінозалів країни (наразі це питання узгоджується).

Важливо сказати не тільки про формальну складову розширення проекту, а й про його наповнення, сенсовність. Мова про життєствердне начало, що як наріжний камінь і водночас головна вимога організаторів полягає у відсутності занепадництва. Якщо конкретизувати, то увага конкурсу сценаріїв «Своє кіно» спрямована на пошук цікавих кінематографічних історій успіху. Причому успіх не конче мусить бути пов’язаний із грошима чи славою. Успіх починається з дрібного й дитячого, як у фільмі «Чоловік» Оксани Артеменко, де хлопчик стає чоловіком, бо більше не користується горщиком. Або з відповідального й об’єднувального, як у «Кадеті» Олександра Столярова, де навколо курсанта Військового ліцею Івана Богуна гуртуються пасажири електрички, пройняті ідеєю людини-захисника.

Фото зі знімального майданчика фільму «Чоловік» Оксани Артеменко

Завдання дати українцям кращого настрою як підґрунтя для нового відчуття, нових ідей і, головне, впевненості, може, й виглядає відверто нескромною, але фактично повторює модель американського суспільства, від початку налаштованого на здобуття мрії — не даремно ж сам Голлівуд називається «фабрикою мрій». І це не порожній пафос, а цілком вмотивоване послання. У короткометражці «Моно» Андрія Дончика з першої хвилі екранізації це вже було продемонстровано, але тепер це стосуватиметься всіх без винятку фільмів.

Певним ноу-хау конкурсу сценаріїв «Своє кіно — 2», який триватиме до 25 березня, є відсутність вимоги прописувати історії виключно фахово. Принципова річ, зазначена в регламенті, полягає в отриманні не тільки сценаріїв чи синопсисів, а й коротко викладених кінематографічних ідей. Будь-яка творча людина може «народити» щось цікаве, хіба ні? І на підтвердження цього є той факт, що більше половини переможців першого Конкурсу сценаріїв — непрофесіонали. Максимальна демократичність слугує ключовою конкурсною ознакою, де серед авторів можуть бути пенсіонери чи домогосподарки, науковці чи робітники. Ідеологічно це можна сформулювати так: кожна людина здатна впливати на зміни та майбутнє, якщо бере на себе певну відповідальність. А це правильний і впевнений крок до видозміни «совкового» типу мислення, коли нічого свого не було й над усіма летіла речівка «не моє — не шкода».

Фото зі знімального майданчика фільму «Кадет» Олександра Столярова

Нагадаємо про рух і долю авторської заявки. Викладену ідею чи сам сценарій — це приблизно 3–5 сторінок А4 — «коротке» журі у складі 12 кінорежисерів, сценаристів, директорів кінотеатрів і кінознавців, тобто людей, максимально дотичних до кіно, визначають на предмет, «підходить чи ні», та формують short-list найцікавіших сценаріїв. Широке журі, а це близько 50 кіноекспертів із різних ланок кіноіндустрії, обирає переможців: режисери оголосять свій вердикт, що саме вони хочуть знімати, директори кінотеатрів — що саме вони хочуть бачити у своїх залах, а кінознавці — чи це все є адекватним. У попередньому Конкурсі серед присланих робіт було чимало доволі складних заявок — із кількома часовими або сезонними просторами, купою героїв і т. п., що дуже складно реалізовувати у, по-перше, короткому трихвилинному метрі, а по-друге, з доволі помірним бюджетом. Наразі ж усі охочі мають перед собою прототип — вже екранізовані сценарії першого Конкурсу. Тобто проект отримав практичну функціональність, трансформуючись для авторів у практичний і зрозумілий механізм, що реально працює.

Автор має можливість легко заповнити заявку на сайті «Дивись українське», у разі проходження всіх двох турів і вибору його матеріалу — отримати 10 тисяч гривень авторського гонорару (за 3–5 сторінок!), підписати договір і бути присутнім на майданчику під час екранізації свого твору. Виробництво відбувається із залученням професійних продакшнів та відомих режисерів (про що «Детектор медіа» писав ще у грудні). Плюс гарантований доступ до широкого кола глядачів, адже ці маленькі фільми демонтуватимуться, приміром, перед голлівудськими монстрами розважального кінематографа.

Насамкінець важливо сказати і про фестивальне життя короткометражок, якого раніше можна було очікувати лише у найсміливіших мріях. Фестивальний супровід уже відзнятих фільмів розпочався наприкінці лютого, а першими форумами, куди направили заявки на участь, стали Вільнюський, Каннський та українська «Молодість». Із часом це набуде постійного й масового ефекту — в переліку важливих фестивалів значиться під три сотні позицій.

Тож після першої, переконливої і цілеспрямовано пройденої дистанції, маємо нову. Історія успіху окремого проекту, заявленого в його ідеї, рухається паралельно з історією успіху новітнього українського кіно. Є чим пишатися!

Фото надані творцями фільмів