Ідея проекту «Дивись українське», як усе геніальне, проста і з першого погляду легка для втілення: зробити багато фільмів мікроформи, на 3-4 хвилини, і показувати їх перед фільмами макроформи на 90–150 хв. Що таке кілька хвилин короткометражки перед, скажімо, блокбастером? Здається, нічого особливого, але система в розрізі виглядає значно складнішою і, як усе геніальне, важчою в перекодуванні з теорії на практику. При цьому маючи потужний за силою ефект. Адже в кіно найкраще запам’ятовується те, з чого все починається, й те, чим усе закінчується…

Про презентацію перших знятих фільмів проекту «Дивись українське» «Детектор медіа» вже писав посеред грудня 2017 року, також розповідав про підсумки проведення конкурсу сценаріїв «Своє кіно». Наразі маємо чітке підтвердження дієвості моделі, тож є потреба розкрити всі карти і продемонструвати, як виглядає колода української кіноіндустрії, хто гравці, як треба здавати карти і як треба грати, щоби казино тебе визнало за вправного гравця й не пустило по світу без штанів.

«Маленьке перед великим» як система кінотеатрального показу — річ давня, мов саме кіно. Спочатку це були трейлери, принцип яких придумав швед Нільс Тор Гранлунд іще 1913 року для нью-йоркських кінотеатрів майбутнього співвласника MGM Маркуса Лоєва. Відбиваючи значення слова — trail, слід — трейлери слідували за фільмами, але через байдужість до них глядача хитрий Лоєв, рятуючи ідею, переніс їх на початок сеансів. У той самий час між сеансами почали показувати мультики. Згодом уже перед сеансами замість трейлерів демонстрували короткометражні фільми новинного чи рекламного характеру (в США ця практика стала загальною під час Другої світової війни).

У незалежній Україні ідея показу короткометражок перед повнометражними стрічками витала в повітрі на початку 2000-х за тогочасної очільниці Держкіно Ганни Чміль: через тотальне безгрошів’я й відсутність уваги держави до культури загалом українське кіно повністю зникло з поверхні кінопроцесу, але спогади про нього ще залишилися, тож ідея почати робити хоча би щось недороге й невелике могла стати рятувальною мотузкою для нашої кінематографії, потопленої в болоті урядової незрозумілості. Та насправді, як показує сьогодення, не можна витягти бегемота з болота, не маючи чогось значно більшого за мотузку. Те, що врешті реалізувала асоціація «Сприяння розвитку кінематографа в Україні — дивись українське!», як ініціатор проекту «Дивись українське — твори своє майбутнє!», стало можливим завдяки вже сформованій вітчизняній індустрії, побудованій завдяки й навколо прокату іноземного продукту, рекламі, зйомці чисельних музичних кліпів, розвиткові кінотеатральних мереж, приватних продакшнів, рентал-хаузів, а також банківського сектору, інвестиційних структур та іншого, некіношного бізнесу. Бо кіно в Україні, як виявилося, може сформуватися лише на основі чогось, а не паралельно з чимось.

Проект «Дивись українське» винятково індустріальний. Якщо б його не підтримали кінотеатри — проекту не було б, якщо би проект не підтримали 15 режисерів — проекту не було, і так само його не було б, якби його не підтримали продюсери, меценати, медійні ресурси, критики і врешті самі глядачі.

Олександр Кирієнко, режисер повнометражних фільмів «Інді», «Ілюзія страху» й десятків серіалів, погодився взяти участь у проекті і зняти короткометражку «На своїй землі», по-перше, з практичного боку й відверто корисної для себе. Коментуючи участь для «Детектора медіа», він, зокрема, сказав: «Коротка форма нічим не легша за велику форму, а може й складніша — бо треба швидко і стисло встигнути сказати те, що ти говориш повільно і довго. Я ніколи не знімав короткий метр, і власне, тому і пристав на пропозицію, бо мені було дуже цікаво». Втім, є й по-друге, що в ролі причини виглядає суттєвіше. «Більшою мірою я погодився, — додав пан Олександр, — через те, що вважаю — ми мусимо показувати нашому глядачу, що ми самі можемо знімати красиво і професійно. І, впевнений, глядач захоче таке дивитися. Головне, щоб історії були круті».

Олександр Кирієнко (праворуч) на знімальному майданчику

Ідейний творець проекту, Андрій Різоль, порівнює його із пробником парфумів: не наважуєшся купувати — просто спробуй. «Це маркетингова стратегія, і не ми її вигадали, — коментує він. — Нам було важливо, щоб були якісні сценарії, талановиті режисери і щоб наш кінопробник викликав просту зацікавленість».

Головне завдання проекту «Дивись українське» полягає у збільшенні контактів глядача з продуктом українського кіновиробництва, і принципово — через кінотеатри. Але як заангажувати топ-менеджерів? І тут знову впираємося у простоту відповіді, що з роду геніальності: через позитивну репутацію, технологічне розуміння комунікації між складовими майбутньої креатури, а також чітке уявлення його розвитку — як вибудувати конкурс, виробничий процес, інформаційну кампанію й наступну фазу проекту — кінопоказ. Олена Ніцко, директорка з маркетингу мережі кінотеатрів «Сінема Сіті», каже приблизно про це ж: «Мені завжди імпонували по-хорошому божевільні люди, вважаю, що саме вони здатні перевернути світ. Андрій Різоль із таких. І коли він прийшов до нас презентувати проект “Дивись українське!” — так переконливо, і так пристрасно, — неможливо було залишитися байдужим. Потім ми подивилися кілька готових фільмів проекту й остаточно вирішили — “треба брати”. У проекту є мета — переконати глядачів, що українське кіно існує, воно може бути цікавим і якісним, добрим і зворушливим. А практично всі картини цікаві, і при цьому не крикливі й не настирливі, — нам це імпонує».

Загалом проект циклічний та розрахований не на один рік, він передбачає щороку проводити конкурс сценаріїв короткометражних фільмів «Своє кіно» (вже розпочато другий конкурс), а потім екранізацію сценаріїв переможців та показ їх у кінотеатрах. Тобто можна сказати, що проект «Дивись українське» розрахований на кілька сезонів та кожен сезон має свої складові: конкурс; виробництво; демонстрація, а кожна складова має свої етапи.

Наразі завершився перший етап демонстрації фільмів проекту в кінотеатрах, що тривав два місяці — з 7 грудня по 7 лютого, — це показ шести фільмів, кожний із яких перебуває в кінотеатральній ротації по два тижні. Другий етап — ще шість фільмів, котрі йтимуть орієнтовно до літа. Влітку буде зроблена технологічна пауза, спричинена логічним чинником зменшення глядачів на час активного відпускного сезону. А з вересня третій етап введе в ротацію нових вісім фільмів.

Андрій Дончик, режисер знаменитого фільму «Кисневий голод» і серіалу «Украдене щастя», для проекту «Дивись українське» взявся за короткометражку «Моно», що входить до фільмів із першого етапу, проте особисто він вважає наступні сезони проекту важливішими: «Він вже буде не так для того, аби нагадати про існування українського кіно, як дати дорогу молодим — студентам чи випускникам, так би мовити, підштовхнути їх, дати практику виробництва і можливість контактів із продакшн-компаніями і ренталами, щоб зазирнути у професійне кіно». Олександр Кирієнко підтверджує: «На маленьких формах можна тренуватися, і, дякуючи такому проекту, молоді режисери можуть набивати руку і заточувати око». В цьому сенсі наступні сезони нагадуватимуть практику, запущену в 90-х роках компанією Pixar, які почали показувати 2–4-хвилинні анімаційні фільми перед своїми ж мультиками великими, рекламуючи себе, улюблених і талановитих, паралельно даючи молодим аніматорам можливість вийти у світ, щоби з часом вони, вже натреновані, перейшли у вищу лігу режисури (так, наприклад, було з Марком Ендрюсом, чий мульт «Людина-оркестр» 2005 року показували перед «Тачками», а вже 2012-го вийшла на екрани його повнометражна «Відважна» й зібрала по світу 540 мільйонів доларів).

Андрій Дончик (праворуч) з учасниками знімальної групи

Як і з кого формувалися журі конкурсу сценаріїв проекту, які сценарії вибиралися і хто їх втілював, «Детектор медіа» докладно писав раніше. Додамо те, про що не говорилося. Першими погодилися «прийняти» фільми проекту п'ять мереж — «Київкінофільм» (10 кінотеатрів із загальною кількістю 25 залів), «Баттерфляй» (6 кінотеатрів, 29 залів), «Оскар» (2, 14), «Планета кіно» (7, 45) і Cinema City (3, 19), плюс окремо два столичні кінотеатри — «Жовтень» (6 залів) і «Україна» (2 зали). Разом це складає 30 кінотеатрів, або 140 залів, а це більше третини всіх залів, що працюють в Україні.

Треба сказати, що показ фільмів розпочався 7 грудня й тоді «Дивись українське» демонстрували на 93 екранах, із 4 січня кількість екранів зросла до 140 одиниць. Вже досягнуто домовленість про участь іще 25 залів. Така ж динаміка розвитку проекту і стосовно міст-учасників — усе починалося з Києва, Тернополя й Одеси, а тепер маємо ще й Львів, Суми і Харків.

Звідки ж такий поступ, чому некомерційний проект розвивається в сегменті комерційно спрямованого бізнесу? Виявляється, справа в позитиві: глядач не має негативних емоцій, бо самі фільми заплановано робилися про світло, любов, дружбу, жертовність, а крім того, ці фільми перед великими фільмами трохи витіснили рекламні та проморолики, які доволі часто викликали глядацьке нарікання. Олена Ніцко це підтверджує: «Я рада, що “Сінема Сіті” зробив правильний вибір — скоротив рекламні блоки і показує короткі українські фільми. Вони подобаються глядачам! А це головне! Будемо вважати, що і наша мережа зробила свій внесок у розвиток національного кіно».

Протягом двох місяців, станом на 7 лютого, фільми проекту «Дивись українське» побачило майже 560 тисяч глядачів. До яких висновків нас це схиляє? Що проект вдався на всіх етапах, і не тільки у виробництві, а й у маркетинговій стратегії. А це стимулюватиме творців і партнерів до подальшої співпраці в цьому напрямку, а глядачів — дивитися українське. Тож виходить, як у геометрії — що й вимагалося довести!

Фото надані творцями фільмів