«Гвардія», «Полон», «Кіборги», «Зона АТО. Повернення» – художнє переосмислення воєнних дій на Сході України не примушує на себе чекати. Мабуть, ось так знімати «по живому» – про події, які тільки завтра стануть історією, а поки що є болючою, гіркою реальністю – і набагато простіше (адже ось вона – сучасність, бери та знімай!), й набагато складніше одночасно.

«Снимать фильм – это всегда большая ответственность, – говорить режисер Заза Буадзе. – Но к истории, связанной с АТО сейчас, наверное, будет более пристальное внимание, в том числе и зрительское». Днями, 29 червня, відбувся «крайній», як кажуть кіношники, знімальний день нової картини Буадзе – військового детективу «Позивний Бандерас».

Сценарій Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова має в основі щоденники нацгвардійця Сергія Башкова з позивним «Індіанець» та розповіді воїнів АТО. Але взагалі кіношна історія капітана Антона Саєнка з позивним «Бандерас» та його розвідницької групи, що має завдання запобігти диверсії та знешкодити російського підривника, – то художні фантазії за темою. В кадрі та на самому знімальному майданчику реальність та вимисел переплелися аж надто тісно: вигадана історія, яка трапилася з вигаданим персонажем, відбувається на тлі реальних подій вересня 2014 року (тривають Мінські переговори, перемир’я). Герої стрічки – реальні та цілком кіношні одночасно: багатьом із них «дісталися» позивні реальних героїв АТО, а от їхні біографії зібрані з різних історій та фантазій. Та й тут, поруч із акторами – справжні герої воєнних дій на Сході України: вони знімаються в масовці, консультують знімальну групу з приводу тактичних та побутово-воєнних деталей. Окрім того, виконавець головної ролі – «Бандераса» – театральний актор Олег Шульга, який при цьому рік відслужив добровольцем у зоні АТО.

«Очень хочется, чтобы все поверили в эту историю, – розповідає Заза Буадзе. – Я надеюсь, что когда зрители придут в кинотеатр, и в их числе будут ветераны АТО, никто не подумает и не скажет: "Вот это – неправда, а вот это – не совсем правильно". Хочется, чтобы всех захватил этот фильм. Но я думаю, у нас именно такая история: она конкретно наша, украинская, сегодняшняя, вчерашняя и позавчерашняя, но вместе с тем она – общечеловеческая. Ведь война всегда оголяет какие-то глубинные вещи, показывает правду. Если человек герой – он по-настоящему герой, а если нет… Здесь белое – белое, а черное – черное. И в этом смысле за этой человеческой историей, думаю, будет интересно следить».

Та насправді зйомки фільму «Позивний Бандерас» – це ще й інша історія – народження нових українських кіноакторів. Адже режисер картини вже вкотре залучає до зйомок театральних артистів, ще поки не відкритих кінорежисерами.

«Наверное, можно сказать, что работать с актерами, еще не раскрученными в кино – это какая-то принципиальная позиция, – зізнається режисер. – На самом деле, мне просто интереснее с ними. Я проводил много кастингов по всей Украине, в разных городах, в разных театрах – и я знаю, сколько потрясающих актеров там есть. Почему их не пригласить, не показать эти новые лица? Ведь все, что сейчас происходит – это рождение нового украинского кино, и для этого очень важны новые лица, новая кровь. И, с одной стороны, это правильно чисто с человеческой позиции – дать шанс этим замечательным актерам. А с другой стороны, у меня есть еще и некий личный момент: мне с ними легче работать».

Таким чином, на знімальному майданчику «Позивного Бандерас» зібралися артисти з різних регіонів та театрів – нові обличчя українського кіно: Олег Шульга та Ігор Шульга – з Дніпра, Юлія Чепурко – з Миколаєва, Олег Онещак – зі Львова, Володимир Романко – з одеського театру, Сергій Лефор – з коломийського театру. Перед самим початком зйомок виконавці головних ролей пройшли випробування справжньою «учебкою»: хоч акторські школи у всіх різні, та військова школа тепер – спільна.

«Команда в нас підібралася дуже хороша! – розповідає Сергій Лефор. – Всі ми фактично з різних регіонів, та нас отак до кучі зліпили. І коли ми вперше побачилися, то придивлялися один до одного, притиралися. Та найбільше, що нас зблизило – це полігон. Ми всі разом віджималися, коли хтось загубив магазин, бігали по полосі, проходили справжні випробування на міцність. Був смішний випадок: першого дня "Мореман" (актор Володимир Романко. – ДМ) запитав в інструктора: "Можна піти у вагончик трохи погрітися, бо руки змерзли?". Він же актор, це на майданчику така звичайна справа… А той каже: "Змерз? Погрітися? Так, можна. А ну побігли!". І ми по полігону… "-Зігрілися? - Таааак!". Було важко, іноді було навіть страшно, коли стріляли. Але це було в кайф. Потім приїхали на знімальний майданчик – а тут справжні військові, які нам дуже багато в чому допомагали».

Сергій Лефор у фільмі грає бійця з позивним «Говерла»: хлопця з Карпат, який добровольцем пішов у АТО, скромного, спокійного.

–  У повному метрі «Позивний Бандерас» – це мій перший досвід великої ролі. – зізнається Сергій. – До цього в мене була епізодична роль у фільмі «Легенда Карпат. Олекса Довбуш». Я грав там польського пана, а тут раптом треба грати українського військового, ще й розвідника.

–  Ви сказали «раптом». Розшифруйте, як це «раптом» відбулося, як ви потрапили до проекту?

–   Справа в тому, що років шість тому у театрі ми познайомилися з кастинг-директором Аллою яка багато років потому відбирала нас у цей проект. Я тоді був дуже-дуже молоденький, недосвідчений і до того ж ходив з довгим волоссям. А нещодавно підстригся майже наголо. Подивився на себе в дзеркало і кажу: «Все, тепер можна грати військових». Як напророчив, бо пройшло, може, зо два тижні, аж раптом мені написала Алла, скинула сценарій. Так я і потрапив на проект – вона мене побачила, розгледіла. І я думаю, вся справа була в волоссі.

–   Відчуваєте якусь внутрішню відповідальність? Одне ж діло грати, приміром, Шекспіра, який уже точно нічого вам не скаже , і зовсім інша справа – сучасного героя у подіях, які відбуваються просто зараз.

– Відповідальність просто колосальна. І в першу чергу – перед військовими, які дивитимуться це кіно. Дуже страшно, щоб не було не те що кіноляпів, а речей, які не відповідають професійності військового. Навіть якихось невідповідностей в одязі, в моді. Тому що в кожного підрозділу, виявляється, є своя мода. До прикладу, у розвідки – отака мода (показує підкочені рукави форми. - ДМ). Вони не ходитимуть з розкоченими рукавами! Чи те саме взуття: ви, мабуть, бачили військових, які заправляють штани в берці. Так от розвідники так не ходять. Це такі дрібниці, які нам треба знати. Бо ті самі розвідники дивитимуться картину – хотілося б, аби вони не плювалися в екран. А ще й інструктор нам казав: «Боронь боже, побачу щось не те, я ж вас знайду!». Це жарти, але хотілося б, щоб військові позитивно сприйняли цю картину. І щоб мирне населення подивилося і щось для себе відкрило: що герої – вони посеред нас!

В мене, до прикладу, дуже змінилося бачення багатьох речей. Коли ми їдемо з вами в метро, ми бачимо людину та не знаємо, хто вона. Їде вона замучена, майже спить, люди на неї дивляться якось дивно, відсуваються від неї – хтозна що про неї думають. І ми не замислюємося, що, можливо, ця людина їде з передової. Хочеться, щоб картина була дуже класною, аби люди зрозуміли, що ось такі вони бувають різні – герої, які серед нас, і їх треба поважати. Ще було б круто, якщо б цю стрічку подивилися в Росії та в так званій «ДНР» – хай побачать, з ким вони воюють, що це, насправді, не американські солдати, а прості українські хлопці, які після Майдану, не маючи ніякого стосунку до армії, пішли в «учебку» та зараз захищають країну.

Здається, творці фільму дійсно роблять ставку на те, що «зачепить» глядачів саме людський бік цієї історії. Військова людина, судячи зі сценарію, тут – у першу чергу особистість, а вже потім – форма, функція, певна шахова фігура на війні. Головний герой – «Бандерас» – досвідчений розвідник, але в якийсь момент у центрі уваги постане не його військовий досвід, а суто особистісні переживання: із завданням він потрапляє до рідного села, де колись рідні серцю люди вважають його «нациком», «зрадником» та «фашистом».

Виконавець ролі «Бандераса» Олег Шульга зйомки у кіно все ще вважає новим для себе досвідом, незважаючи на те, що вже працював із режисером Зазою Буадзе у фільмі «Червоний», який невдовзі вийде на екрани.

– Я, чесно кажучи, дуже хвилювався, чи зможу зіграти головну роль, до того ж настільки серйозну – такого супермена, бійця, – зізнається Олег Шульга. –Але це не були вагання на кшталт: «погодитися чи ні». Я був радий, що мене взяли.

– То які відчуття тепер, коли ця сама головна роль вже майже зіграна?

– Відчуття різні. Є такі сцени, після зйомок яких ти думаєш: «Нормально! Щось вдалося зіграти в цій кіношній правді, вдалося створити якусь амплітуду почуттів, якусь думку по-справжньому подумати». Але так само часто буває, коли розумієш, що певною мірою просто проговорив текст. А хотілося б краще це зробити.

– Я так розумію, що Заза – прекрасний режисер, коли ви маєте можливість щось пробувати, цілий день одну сцену знімати… Є час на пошуки, скажімо так…

– Таке, щоб знімати одну сцену протягом цілого дня, було усього двічі. Обидві – це бійки, трюкові сцени. А щодо роботи з режисером, то з Зазою дуже приємно і комфортно працювати. По-перше, він не зациклюється на тексті та дозволяє його трохи змінювати, «підлаштовувати» під себе. По-друге, він завжди вислуховує акторські пропозиції щодо фізичної дії, приміром, чи психологічного малюнку. Він дуже уважний, демократичний.

– Як театральний актор, чи задоволений ти репетиційним процесом на знімальному майданчику? Чи є можливість більш-менш ґрунтовних пошуків?

– По-різному. Буває так, що й часу й можливостей вистачає на роботу над роллю, а буває, звісно ж, і навпаки. От, наприклад, вчора знімали бійку – це головна  кульмінаційна сцена! В нас було дві репетиції: одна на локації і друга – у спортзалі, де ми начебто відпрацьовували все. Але я розумію, що це як танці в театрі – я навіть не знаю, скільки разів треба було б репетирувати, щоб вийшло геніально. І як наслідок – вчора ми дуже довго і дуже великою кров’ю знімали цю сцену. Але іноді я не відчуваю потреби в репетиції: сам собі підготувався, щось продумав і пішов у кадр… Якщо порівнювати з театром, це схоже на етюдне існування, тобто – живи тут і зараз! І до речі, це цікава школа, це те, що я виніс із кіно і приніс із собою в театр.

– А що ще в знімальному процесі для тебе, як для театрального актора, було найбільш незвичним, неочікуваним, саме з точки зору акторської творчої технології? Може, крупні плани? Це ж зовсім інший спосіб артикуляції, мімічного малюнку…

– З крупними планами начебто все було добре… І взагалі все начебто було нормально, окрім тих випадків, коли просили робити якісь безглузді фізичні рухи. Це дивне відчуття! Ти як театральний актор розумієш, що це якась маячня – на сцені неможливо сказати просто: «Ти стоїш і чухаєшся!». А виявляється, в кадрі це виглядає як дія, як нормальний процес! Оце було новиною для мене. І з цим бувало важко впоратися.

– Бігав до плейбеку – подивитися, що воно там виходить?

– Бігав! У цьому буває просто технічна необхідність: глянути, в якій руці зброя, як зняв шапку… А буває, дуже цікаво подивитися, як я виглядаю. Це ж унікальний для театрального актора досвід. В театрі це неможливо взагалі – побачити себе збоку.

– А як щодо тексту? В театрі все ж таки більшою мірою працюють із матеріалом, випробуваним часом, з класикою. Тут – сучасні автори, інша специфіка. То який текст на смак?

– З ним трохи незвично працювати. Щось, як я вже казав, ми трохи змінюємо в процесі, адже є якісь нюанси, які, можливо, просто не можуть знати сценаристи. От, приміром, прописано, що ми «заходимо в незнайомий будинок в "сірій зоні", бачимо незрозумілого військового із спини і кажемо: "Руки вгору!". Потім перевіряємо рюкзак, потім – розвертаємо, а потім бачимо, що це – наш». То я навіть в інших хлопців запитував: «Які руки? Я, може, помиляюся, але це якось… дивно!». Вони підтвердили: «Та з проходняка б так загорнули! А потім би вже розбиралися, хто це був». Є такі ось моменти.

– Не дарма ж на майданчику є бійці АТО в якості консультантів. Як ми знаємо, ти також пройшов бойові дії на Сході. Чи допомагає тобі на майданчику цей досвід? Чи, можливо, навпаки – заважає?

– Він допомагає хіба що в таких питаннях як коригування дрібниць у сценарії. Я, приміром, знаю, що ніхто не буде довго вимовляти «сигнальні міни» – насправді, всі кажуть «есемки». Чи репліка: «Док, швидше, в нас тут поранений важкий». Я знаю, що насправді це має бути «Трьохсотий важкий». От у таких дрібницях – допомагає, бо вже знайомий з цією лексикою. А загалом, мені здається, більш за все мені допомагає театральній досвід. Я ж у першу чергу – актор.

У таких нюансах, дрібницях та консультаціях із справжніми бійцями АТО зйомки стрічки «Позивний Бандерас» й минули. Попереду – постпродакшн. На екрани картину планують випустити навесні 2018 року.

Фото: PR-служба «Три-я-да Продакшн»