Прем'єру нової іронічно-аналітичної програми «Рабіндранаттагор» на каналі ТВі її співведуча Тетяна Монтян самокритично назвала своїм найгучнішим телепровалом. Не погоджуся з цим: авжеж, для комерційних каналів це відчайдушний неформат, однак для авторського телебачення, та ще й телебачення альтернативного, яким позиціонує себе ТВі, перший вареник був не такою вже й грудкою.

Програма (відео 1, 2) не уникне порівняння з російським проектом «Прожекторперисхилтон» та його українським клоном «ГПУ», однак це стосується лише форми. За змістом нічого схожого, принаймні на українському телебаченні, дотепер не було. Тріо у складі юриста-провокатора, бізнесмена-політика (презентуючи програму, ТВі «забув» зазначити, що Ігор Ліскі є активним діячем «Фронту змін») і шоумена-кавеенщика продемонструвало нестандартний погляд на актуальні події, і, що найприємніше, наочно спростувало твердження декого з дописувачів «Детектор медіа», що про Податковий кодекс не можна пожартувати смішно. І пожартували, й обговорили предмет обурення мільйонів вітчизняних підприємців. До докладного аналізу змін, які несе Податковий кодекс, ведучі не дійшли, однак досить розгорнуту характеристику «азаровщині» дали, нагадавши принагідно, як Микола Янович обіцяв установити найнижчі податки в Європі. Така начебто проста річ - суб'єктивна, категорична, обґрунтована й ілюстрована доказами думка про законодавчий акт, яким влада готується змінити життя народу. Проста, але для нашого телевізійного сьогодення - екзотична.

Другою темою було кримінальне переслідування екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, до якого ведучі не виявили жодного співчуття, розклавши по поличках мотиви запізнілої розправи над «Югочкою». Тут блистала Монтян, для якої Луценко - один із улюблених об'єктів знущань. Пролунало й прізвище можливого ініціатора кампанії проти Луценка: Колесников. Посміялися з неофіційного талісману «Євро-2012» - картинки «Кіт і кот», запропонувавши натомість символами автентичних свиню, жабу й чупакабру... І знову повернулися до Бориса Колесникова в контексті дорожньо-транспортної пригоди, яку віце-прем'єр спровокував у Львові, сівши за кермо автобуса. Подія не надто свіжа, висміяна ще тиждень тому «Кварталом 95»... Від розбитого даішного автомобіля розмова плавно перетекла до нових розмірів штрафів за порушення правил дорожнього руху, щодо чого ведучі навіть трохи посперечались. І резюме: «Все у нас будет хорошо... Але не у всіх і не відразу... Мы будем жить в правильной стране, где будут правильные налоги и правильные штрафы... І невідворотне покарання за скоєне. Для всіх».

Крім явної сирості й незіграності, притаманної будь-яким колективним пробам пера, в цій програмі є що вдосконалювати, є що кардинально змінювати - починаючи від назви, гіперконцептуальність якої межує з безглуздістю. Пояснення Андрія Грищенка, мовляв, «то, что происходит в нашей стране, цензурно можно охарактеризовать только этим словосочетанием, потому что все остальное нецензурно», насправді нічого не пояснило (можливо, я просто не знаю якогось радянського анекдоту на цю тему?), а несмішна й неінформативна назва глядачів тільки заплутає. Варто подумати над чіткішим визначенням амплуа ведучих, якщо надалі вони залишаться ті самі - як на мене, невиразний Ліскі є однозначним кандидатом на виліт. Грищенко, перебираючи ініціативу в розмові та функцію головного ведучого, забуває про роль «людини з народу» та більше нагадує тамаду, ніж аналітика. З відео на фоні - якщо вже наполягати на цьому елементі оформлення - варто прибрати великі плани, щоб голови ведучих не губились серед Азарових, Луценків або суддів Конституційного Суду (глядач мусить перефокусовуватися до болю в очах). Утім, альтернативне телебачення на те й альтернативне, щоб, на відміну від «форматного», із легкістю трансформуватися, коли виникає потреба..

Чи вийде щось із «Рабіндранаттагора», чи у творців і ведучих після декількох спроб іронічного розбору подій тижня опустяться руки, побачимо. Та сам факт появи такої програми ілюструє проблему, про яку «Детектор медіа» товкмачить уже котрий місяць.

Звісно, такі люди, як Ігор Ліскі й Тетяна Монтян, не повинні бути телеведучими. Це не їхній профіль, вони, як то кажуть, не на те вчились. Економісти, юристи, історики, фізики, хіміки, мовознавці, літературознавці, медики не повинні працювати замість журналістів, їм має вистачати власної роботи. Але за нормальної ситуації в медіа вони неодмінно мають бути присутніми в телевізійному ефірі - в ролі експертів, носіїв важливого для аудиторії знання. А журналісти, у свою чергу, повинні бути зацікавленими в тому, щоб отримати коментар або інтерв'ю людей, чиє якісне й актуальне знання може доповнити журналістські матеріали. Повторюся: за нормальної ситуації.

Пояснення майже цілковитій відсутності експертів, - окрім декількох записних політологів, які фактично давно вже стали політиками чи піарниками, - в ефірі українського загальнонаціонального телебачення ніхто дотепер не дав. Варто переглянути пару випусків новин минулого чи позаминулого року й порівняти з теперішніми, й контраст одразу впаде в око: тоді коментарі експертів обов'язково входили до стандартної схеми розкриття важливих політичних, економічних, соціальних тем. У 2010-му - зникли з новин усіх каналів, окрім 5-го й почасти СТБ. Журналісти й редактори тепер самі собі експерти, а спікерів-фахівців запрошують переважно для коментування інфотейнментних тем, із політикою та економікою не пов'язаних.

Я справді не перебільшую. Щоб не ходити далеко, наприклад, 11 листопада у вечірніх новинах: Перший канал, «Інтер» і ТРК «Україна» - нуль експертних коментарів; «1+1» - один коментар рекламіста Артема Біденка про ефективність соціальної реклами (в сюжеті про перспективи поширення епідемій); СТБ - коментарі епідеміологів у сюжеті про грип, екологів у сюжеті про дельфінів; Новий канал - коментар еколога в сюжеті про поліетиленові пакети; ICTV - коментар фінансового експерта про міжнародний валютний ринок.

На 88 матеріалів у новинах семи каналів - п'ять коментарів, із них у матеріалах, присвячених політичним та економічним подіям України, - жодного. 5 канал надолужує не дуже велику кількість коментарів у коротких новинних сюжетах запрошенням експертів до гостьових студій, яких інші не мають (а колись, пригадаймо, мали майже всі). На великих політичних ток-шоу, якщо експертові пощастить дочекатися шпаринки між виступами Великих Політиків, його, можливо, слухатимуть кільканадцять секунд, поки ведучий не вважатиме за потрібне передати слово далі. Доля програм, у яких можна було чути більш розгорнуту експертну думку - «Я так думаю», «П'ять копійок», щоденного «Шустер live» - відома. Відчайдушно перелякані редактори й менеджери відчикрижують від ввіреного їм телебачення все, що гіпотетично могло б, - як їм видається, - викликати незадоволення на недосяжних висотах Інтересів Власника. А на законне місце експертних коментарів пхають свої власні судження, подекуди прикрашені сміховинним «експерти кажуть».

Та ж сама Тетяна Монтян, без сумніву, має глибокі фахові знання й якісну, запитану аудиторією візію політичних та економічних процесів, поєднані з природним бажанням поділитися цим усім із народом. Пригадуючи кілька ефірів за її участі, я розумію мотивацію журналістів, які бояться запрошувати її на розмову в студії, особливо в прямому ефірі - за теперішньої медійної парадигми «миші під віником» така прямолінійність, що межує з брутальністю, просто неможлива. Адже неконтрольована одержима тітка може назвати імена чи сипнути звинуваченнями, які не сподобаються Нагорі! Тож тепер наймасовіший майданчик, із якого Тетяна може поширювати свої ідеї та думки, - блог на сайті «Українська правда». Телебачення ж цікавиться нею лише з нагоди чергової бійки з міліцією.

Гаразд, Тетяні Монтян та її товаришам трапилася нагода, - завдяки каналові ТВі, який існує всупереч логіці загальних процесів у державі та медіапросторі, - взявши на себе журналістські функції, прорватися зі своїми думками в ефір. Але ж на всіх розумних та обізнаних людей, готових ділитися знаннями, пояснювати простими словами складні речі та виправляти чужі помилки, авторських програм бунтарського каналу ТВі не вистачить. Та й не всі ці люди мають достатньо хисту для виконання роботи журналістів або достатньо завзяття й упевненості в собі, щоб наполегливо стукати в зачинені двері.

Залишається сидіти перед телевізором і триматися за голову, споглядаючи, як позбавлена експертного компонента журналістика перетворюється на дайджест заангажованих думок, зліплених малоцінними просторікуваннями недоуків. Масив інформації, ідей та поглядів, ігнорованих журналістами, дедалі більшає й включає в себе дедалі важливіші для аудиторії речі. Себто те, що залишається за бортом мейнстримової журналістики, стає важливішим і цікавішим за те, що вона вважає за потрібне й наважується висвітлити.

Дискурс програми «Рабіндранаттагор» - невеличке й поки що каламутне віконце у простір вільних дискусій, що існує більшою мірою в інтернеті, меншою - в незалежних виданнях і недобитках досі не зацензурованих телеканалів. Розумна, якісна аудиторія не просто «йде» з центрального комерційного телебачення, вимикаючи телевізор. Вона також створює паралельне інформаційне середовище для обслуговування своїх власних потреб, що їх неспроможні й навіть не намагаються задовольнити мейнстримові медіа. Витісняючи експертів у це паралельне середовище, телебачення дає йому ще один величезний стимул для розвитку.

На місці телеменеджерів я боявся б цього значно більше, ніж гніву власників через «неправильні» думки в ефірі.