Венечка Єрофєєв, який легко вмів відрізняти жимолость від павєліки,стверджував, що «в мире компонентов нет эквивалентов»... Тож яким буде національне регулювання після ротацій членів Нацради з питань телебачення і радіомовлення - ось питання, що примушувало ринок нервувати, чи не вмиється він горючою сльозою бодай і не славетної Венечкіної комсомолки.

Оскільки відповідь на головне запитання ринку, чим відрізнятиметься нова Нацрада від старої, вимагала від ТК лише по-друге дотепності, а по-перше - критичної маси спостережень, що дозволили б зробити певні узагальнення, то ми взяли паузу на кілька місяців. Зараз можна презентувати перші висновки.

Або пан, або пропав

Ахілесовою п'ятою минулого складу Нацради були українська мова й «Телетріумф» - пообіцяй 100% мови з поетапним збільшенням до 150% та висунути всі 5 із половиною власних програм свого каналу в 20-ти номінаціях «Телетріумфу», і можеш почуватися хоч і несповна розуму, але своїм.

Натомість розпискою в лояльності новому складу Нацради є особиста явка топ-менеджерів на засідання.

Голова Нацради Володимир Манжосов навіть зробив окрему заяву, що просить забезпечувати належний рівень представництва на засіданнях. У заяві голова зокрема звернув увагу на те, що через невідповідний рівень присутності Національна рада не змогла ухвалити результативних рішень, що свідчить - прислів'я «пан або пропав» в Нацраді потрактували по-своєму.

«До прикладу, вчора не було ухвалено рішення про державну реєстрацію ТОВ „Сонет Медіа Плюс", м. Київ, як суб'єкта інформаційної діяльності, оскільки представник заплутався у відповідях. Так само не було ухвалено результативного рішення щодо продовження терміну дії ліцензії ДП ТРК „Сенс" ТОВ фірми „Февраль" з міста Новомосковська Дніпропетровської області. Отже, цим компаніям доведеться ще раз звертатися до регуляторного органу із відповідними заявами», - казав Володимир Манжосов 8 вересня.

Регуляторна норма говорить про те, що компанію в Нацраді має представляти або її керівник, або представник за дорученням. На практиці ж у Нацраді з перших осіб можна було подеколи побачити Валентина Коваля (М1, М2) чи Романа Андрейка («24»), та й то у випадках, коли ситуація потребувала підмащення церемоніалом. Як правило, «Інтер» представляв Леонід Бірюк (звільнився з каналу у липні 2010-го), «1+1» здебільшого Максим Варламов (зрідка Тетяна Смирнова), «Україну» - Манжосов, «пінчуки» традиційно фігурували в Нацраді не групою, а кожен окремо. Також при регуляторному органі діє кілька «юристів на довір'ї», які представляють тих чи інших мовників - чи то таких, кому їхати далеко, чи то таких, кому перед ясними очима нацрадівців поставати страшно. Великі гендири, як правило, перебували з екс-Нацрадою в постійному телефонному контакті, а особисто з'являлися на Прорізній, 2 хіба що в дні народження «своїх» членів.

Хоча й раніше траплялося, що Нацрада вимагала особистої присутності керівника, відмовляючись без цього приймати «результативні» рішення. Так, Тарасові Брикайлу, екс-директорові з розвитку колишнього «Гравісу», колись не вдалося з першої спроби зареєструвати зміну генерального директора компанії - відповідь регуляторів була жорсткою: поки Онно Зонневельд, новий керівник, не з'явиться в Нацраді особисто, рішення, хоч яким би формальним воно комусь не видавалося, прийнято не буде.

Подеколи бували й гранд-засідання, коли Нацрада викликала топів на килим. Sic: на моїй пам'яті це було з приводу тої ж мови і того ж «Телетріумфу». Кілька засідань із обговорення відсотку української мови в ефірі у березні-квітні 2008-го, коли Созановського осадили, як хлопчика, Варламов співав солов'єм, а Лисенко хоч і виглядала ошелешеною тоном дискусії не менш від Созановського, але трималася гідно. Зрештою, кілька засідань за участі перших осіб були яскравими, одне з них запам'яталося виступом Понеділка, який зажадав бачити пред свої ясні очі Ахметова і «митника, який скупив усі канали і зробив із них гешку». Інше - щирою порадою Юрія Плаксюка Ірині Лисенко замінити праймовий серіал «Кадети» на «Богунівців».

Шкода, що після того, як ТК опублікувала стенограму цих засідань, нас не запросили на обговорення по «Телетріумфу». Між іншим, саме там, не домовившись із Нацрадою щодо мови, мовники вирішили бойкотувати премію. Лише нагадаємо, що тоді Нацрада сильно напружилася, але перемогла, й облишимо цю тему історикам.

А ще були конкурси на частоти - банкет лояльності й марнославства. Тепер же, коли на конкурси виставляти нічого, Нацрада втрачає один із найважливіших своїх засобів впливу на індустрію. А тому те, що за часів екс-Нацради виглядало дресирувальним методом, у нових умовах видається настійливим проханням до гравців ринку не гребувати ритуалом. Бо поки, так виглядає, індустрія живе з Нацрадою в паралельних площинах, як два англійці, що після кораблетрощі опинилися на тропічному острові: «Нас не представили».

І це теж важливий момент - ані Віктору Понеділку, ані Тетяні Лебедєвій, ані Ігорю Курусу, ані Віталію Шевченку, ані Юрію Плаксюку, ані Владу Лясовському не треба було знайомитися з індустрією. Вони знали кожного в обличчя - і їх знали. Кооптовані в їхні лави Андрій Мирошніченко й Тетяна Мокріді, які так само, як і нинішня трійка «невідомих» - Євген Баранов, Ірина Опілат, Оксана Єлманова, - попервах здебільшого сиділи мовчки, подекуди дозволяючи собі репліки на теми мови й моралі, представницького рівня Нацради, втім, суттєво не знижували. Нині ж Нацрада, у якій троє з семи членів є чужими для індустрії людьми, а з решти чотирьох лише двоє розуміють повною мірою, чим вони займаються, справляє враження тижня самоуправління в середній школі, коли учні і вчителі помінялися ролями. Такий собі регуляторний ситком.

Єдине уточнення до попередньої фрази: слово «мовчки» Оксани Єлманової не стосується. Вона активна, ефектна жінка, яка охоче висловлює своє ставлення до всього, що бачить і чує вперше. Іноді її застереження вражають свіжістю і здоровим глуздом. Приміром, під час переоформлення ліцензій Національного радіо, пов'язаних із волюнтаристським рішенням Кабінету Міністрів підім'яти під себе НТКУ й НРКУ, що викликало необхідність переоформити зміни в керівних і наглядових органах НРКУ, пані Єлманова кілька разів ставила до представників компанії те саме запитання, відповіді на яке безрезультатно добивалися громадські організації від уряду. «А зачем вы это делаете, я не понимаю? От этого что - радио будет лучше работать?», - повторювала пані Оксана кілька засідань підряд, на яких представники НРКУ приносили паки своїх безкінечних ліцензій.

Мовний пряник

При такому стані речей готовність нової Нацради йти на поступки щодо зниження квоти української мови в ефірі є скоріше ласим пряником, від якого дають відкусити, але не всім.

Відсоток української мови вже зменшили «Наше радіо» - представник компанії пояснив, що проведені радіокомпанією дослідження показали, буцімто на сході та півдні України є «мовний бар'єр». ДП «ТРО "Довіра"» («Авторадіо») і ТОВ «ТРК "НБМ-Радіо"» («Радіо 5 - Ретро ФМ») аргументувало зниження української мови в ефірі смаками «радянських» людей. Як пояснив програмний директор «Авторадіо», компанія провела соціологічні опитування смаків і очікувань аудиторії: «Наша мережа зсунута в бік східних російськомовних регіонів. Аудиторія - дорослі люди, виховані в часи Радянського Союзу, російськомовні. Їхні очікування стосуються появи російськомовних програм і більшої кількості музики». А також телеканалу News One та радіо «Європа плюс Україна». Особливо зворушило пояснення представника «Європи плюс Україна» щодо того, що вони отримують дуже багато листів від слухачів, яких дратує засилля української в ефірі та які хочуть чути свою «рідну російську». «Ви внесли зміни в мовлення і на частоті в Івано-Франківську. Скажіть, звідти теж пишуть, що їм замало російської мови?» - питаю у представника компанії вже після засідання. «Ні, не пишуть, але ж решта частот - у нас Східна Україна і Крим», - відповідає вона. «А як же бути з Франківськом? Їм вже можна починати писати обурені листи, що знизилася частка української?» - «Але ж це тільки одна частота з семи», - розводить руками співрозмовниця.

Нацрада проти суборенди

Проте самим пряником, як правило, стосунки Нацради й індустрії не обмежуються - і якщо ефірна частка української мови перетворилася на ласощі, якими підгодовують за добре виконані трюки, то нагайкою, очевидно, є війна Нацради з практикою ретрансляцій великих мовників місцевими каналами (досі це відбувалося за так званою угодою про партнерство, згідно з якою місцева компанія лишала собі пару годин власного мовлення для трансляції місцевих новин та реклами, а решту часу ретранслювала великі столичні канали).

Так, на засіданні 23 вересня, розглядаючи питання «Схід-плюс» зі Слов'янська Донецької області, а також інших місцевих компаній, які ретранслюють мережевих партнерів, члени Нацради вкотре наголосили, що боротимуться з практикою ретрансляції, яку вважають прихованою суборендою.

«Вчора (21 вересня. - ТК) на засіданні тимчасової слідчої комісії під головуванням Інни Богословської розглядали скарги на Національну раду, що ми не дбаємо про збереження місцевого мовлення, наприклад, не продовжуємо ліцензію компанії, яка з семи годин власного мовлення чотири віддавала мережевому партнеру. Ми пояснили, що готові надавати місцевим мовникам стільки часу, скільки вони готові забезпечити мовленням», - сказав Володимир Манжосов.

Між іншим, бажання впорядкувати місцеве мовлення з'являється в Нацраді вже не вперше в її історії. Як згадує Ігор Курус, лише на його пам'яті було два подібні «загострення». І перший, між іншим, трапився десь в 2000-му - тоді, за спогадами Ігоря Федоровича, член Нацради Микола Княжицький, який нині обурюється аналогічними діями Нацради і каже про тиск на регіональних партнерів ТВі, зводив таким чином порахунки з Олександром Ткаченком - у ткаченківського Нового каналу тоді була найбільш розгалужена «партнерська» мережа. Другу спробу впорядкувати місцеве мовлення Нацрада зробила орієнтовно в 2006-му. «Тоді ми намагалися запровадити так звані "наскрізні регіональні вікна», - пригадує Ігор Курус. Проте, каже, ця ініціатива Нацради, яка, на думку екс-регулятора, була спрямована на збереження місцевого мовлення, не сподобалася ані центральним каналам, ані місцевим, і її було поховано.

Можна припускати, що нинішня війна «Нацрада проти суборенди» може бути продиктована як тим самими добрими намірами, про які згадував Курус, так і не менш прагматичними цілями. По-перше, воювати з великими мовниками нинішньому регуляторному органові - це все одно, що пиляти гілку, на якій вона сидить. Тож «щоб усі боялись, щоб не насміхались», Нацрада терзатиме маленькі компанії, а «суборенда» -  лише привід. По-друге, одразу постає питання про те, що буде з частотами тих місцевих компаній, яким уже не продовжено ліцензії на мовлення? Невже конкурс? А там, де конкурс, там, як відомо, і пошана, й авторитет, і хліб із маслом.