Юлія Тимошенко обіцяє підвищити пенсії в кілька разів, щойно її оберуть президентом. Володимир Зеленський обіцяє з білбордів «саджати» ще навесні. Петро Порошенко приписує собі успіхи децентралізації, обіцяє ремонтувати дороги та розподіляє гроші, виручені від розмитнення євроблях. «Детектор медіа» проаналізував теленовини перших трьох тижнів березня та  уклав топ-10 приводів для піару, обіцянок і самохвальства у матеріалах про найбільш рейтингових кандидатів на пост президента.

Армія [у компетенції президента]

Оборона, військова потуга та честь армії — одна з головних тем виборчої кампанії Петра Порошенка. Розслідування програми «Наші гроші» про розкрадання військового бюджету, до якого, ймовірно, причетний колишній бізнес-партнер Порошенка, трохи змішала його карти. 1 березня глава держави на передовій перед телекамерами обіцяв, що «не дасть дискредитувати армію», а 4 березня — обіцяв збільшити доплати військовим (дарма, що повноважень комусь щось доплачувати президент не має). 5 березня — пообіцяв підтримувати армію та подякував волонтерам. 7 і 20 березня Порошенко інспектував випробування нових дронів, а 8 березня вітав жінок-військових. 11 березня вже на інших позиціях на передовій закликав зміцнити армію та обіцяв, що всі причетні до корупції в оборонній промисловості будуть покарані. А ще закликав політиків «припинити паплюжити армію та дискредитувати роботу оборонного сектору». 14 березня глава держави привітав добровольців, які воюють на Донбасі. 23 березня президент заявив, що пишається розвитком армії за п’ять років.

З-поміж інших кандидатів про армію в позитивному ключі згадує Юлія Тимошенко. 14 березня вона вітала добровольців, а 21 березня обіцяла, що за її президентства армія буде сильною.

Володимир Зеленський начебто зовсім не мілітарі, але на початку березня «Квартал 95» випустив фільм про те, як він та інші артисти студії допомагають армії.

Анатолій Гриценко, хоч і позиціонується як військовий, на армії не піариться, а Юрію Бойку вона навряд чи знадобиться, адже він обіцяє встановити мир, припинивши воювати (про це нижче).

Газ [не в компетенції президента]

Нецікавою для власників електроплиток і твердопаливних котлів у березні була агітація Юлії Тимошенко. Зниження цін на газ — її улюблена тема. Обіцянки знизити ціну на газ та житлово-комунальні тарифи для населення вдвічі лунали в новинах 4, 5, 8, 9, 11 березня, хоча пік газових обіцянок припав на другу половину лютого.

У березні ж тарифно-газову естафету в Тимошенко перехопив Юрій Бойко. Зниження житлово-комунальних тарифів він обіцяв 3, 4, 7, 11 20, 21 березня. 22 і 23 березня, з’їздивши до Москви, Бойко почав обіцяти купувати газ у Росії напряму, що мало би зробити його, певно, ще дешевшим. Також лідер «Опозиційної платформи — За життя» обіцяв повернути газ у село. Згадок про газові «вишки Бойка» в бекґраунді до його заяв чомусь не було.

Петро Порошенко газом не спекулює, хоча хвалиться монетизацією субсидій на газ, а 23 березня заявив, що сприятлива ситуація на ринку дозволяє не підвищувати ціну (яку опоненти вже вважають грабіжницькою) далі. Натомість його фішка — енергетична незалежність від Росії, яку Україна виборола за його президентства. Анатолій Гриценко і Володимир Зеленський про блакитне паливо не згадують.

Пенсії [не в компетенції президента]

Пенсіонери вважаються найбільш дисциплінованим електоратом, тому кандидати наввипередки намагаються здобути їхню прихильність. Перше, що їм спадає на думку — обіцяти підвищення пенсії, причому негайно і в кілька разів. Дарма, що пенсії призначає Кабінет міністрів, який зміниться не раніше грудня, коли запрацює нова Верховна Рада. Втім у топ-п’ятірці кандидатів двоє — Зеленський і Гриценко — у березні на пенсіях не піарились (щоправда, на білбордах Гриценка високі пенсії згадуються як наслідок перемоги над корупцією).

Одна з домашніх заготовок в агітаційних промовах Петра Порошенка — «мені не вдалося подолати бідність» (але перед виборами вочевидь почало вдаватись). Про те, як влада бореться з бідністю, підвищуючи пенсії, президент-кандидат говорив у новинах 1, 5, 9, 13 і 14  березня. Свідченням того, що боротьба почалась успішно, президент називає індексацію пенсій та доплати частині пенсіонерів.

Юлія Тимошенко почала березень із атомної бомби:  пообіцяла повернути всі гроші вкладникам Ощадбанку СРСР. Після цього на пенсіях можна було особливо не наголошувати: про те, що їх буде підвищено за її президентства, Тимошенко говорила лише пару разів. Як виявилось, готувалась до ще однієї бомби: обіцянки за місяць після виборів підвищити мінімальну пенсію втричі.  

Хитріше вчинив Юрій Бойко — у березні обіцяв підвищувати не лише пенсії, а прожитковий мінімум і соціальні стандарти, а також зарплати. Сподіваємось, він хоча б мав на увазі державний, а не приватний сектор економіки… А втім, він також пообіцяв державне регулювання цін на харчі, то чом би й не регулювання зарплат? Бойко також працює з окремими цільовими аудиторіями: обіцяє більші зарплати вчителям, гідні пенсії ветеранам Міністерства внутрішніх справ, виплати постраждалим від Чорнобильської катастрофи тощо.

В тому, що президент може ось так просто взяти й підвищити всім зарплати, переконує і Юлія Тимошенко: у новинах вона обіцяла «зарплати європейського рівня» щонайменше двічі. Анатолій Гриценко перевершив її, пообіцявши середню зарплату 800 євро після того, як стане президентом і подолає корупцію.

Мир [у компетенції президента]

Поки Петро Порошенко наголошує на сильній армії, російській агресії та реваншу, звільненні від культурної окупації, запровадженні санкцій, кремлівському втручанні у вибори та ганить Юрія Бойка за лигання з Путіним, його опоненти обіцяють досягнути миру чудодійними несиловими методами. Юлія Тимошенко 18 березня заявила, що зробить це, посадивши за стіл переговорів «президентів, які є гарантами миру і підписантами Будапештського меморандуму». Тут є щонайменше дві проблеми: по-перше, у Великої Британії нема президента, по-друге, меморандум не працює. 21 березня Тимошенко говорила вже про формат «Будапешт плюс». Натомість Володимир Зеленський каже, що «єдиний спосіб завершити війну — Мінські домовленості».

Та найбільше про мир любить говорити Юрій Бойко. Він робив це в новинах 1, 13 і 18 березня, а його колеги з «Опозиційної платформи — За життя» посилено творили кандидатові імідж найкращого (після Віктора Медведчука) миротворця. Рецепт миру від Бойка відомий: «припинити війну», дипломатія, поступки Росії, особливий статус окупованих територій.

Мова [не в компетенції президента]

Марні намагання Верховної Ради ухвалити закон про мову, день народження Тараса Шевченка та необхідність мобілізувати стурбований мовним питанням електорат — головні стимули для кандидатів звертатись до теми, яка завжди на часі. Переважно для опозиційних кандидатів. Юрій Бойко зосередився на критиці закону про мови: про те, що ця ініціатива розділить суспільство, він говорив 13, 14 і 19 березня. Говорячи про цей законопроект, Бойко та його соратники постійно маніпулюють, згадуючи «мовних інспекторів» (яких у проекті немає) та називаючи його «каральним».

Петро Порошенко, вшановуючи Тараса Шевченка, похвалився зміцненням позицій української мови. Навіть Володимир Зеленський, відповідаючи на запитання журналістів, ствердив, що «єдина державна мова — українська». Юлія Тимошенко, хоч і називає Великого Кобзаря своїм натхненником, на мовному питанні не наголошує.

Медицина [не в компетенції президента]

Рідкісний випадок, коли Володимир Зеленський чітко артикулював свою позицію з питання, щодо якого в суспільстві точаться дискусії, — його висловлювання на підтримку виконувачки обов’язків міністра охорони здоров’я Уляни Супрун. Йдеться про уривки з відеозапису зустрічі кандидата з бізнесменами. «За таких треба триматись», «це той рідкісний випадок, коли людині треба дати можливість», — зважаючи на те, що ці цитати озвучив «Інтер», традиційно критичний до Уляни Супрун, матеріал можна трактувати як спробу дискредитувати Зеленського в очах супруноненависницької аудиторії.

Успіхи медичної реформи, як і низки інших, Петро Порошенко вважає своїми. 4 березня він хвалився розвитком сільської медицини, 22 березня обіцяв модернізацію медичних закладів, 23 березня назвав медичну реформу одним із найвагоміших досягнень України за п’ять років. Юлія Тимошенко більше не критикує Уляну Супрун і щонайменше один раз у березні обіцяла розвивати страхову медицину. Юрій Бойко заявив, що замість ухвалення закону про мову потрібно «допомагати хворим», а також пообіцяв медикам розв’язати проблему з пересадкою кісткового мозку

Репресії [з боку чинного президента]

Штаб Володимира Зеленського побудував стратегію просування, загалом незалежну від появи в теленовинах. Та коли кандидат у новинах усе ж з’являвся, то зазвичай як герой сюжетів про те, як «влада» (читай — Порошенко) бореться з ним нечесними методами. 4 і 5 березня йшлося про апаратуру для прослуховування, яку виявили біля офісу «Кварталу 95» (згодом з’ясувалося, що Зеленського вона не стосувалась). 7 березня — про те, що проти Зеленського «намагаються сфабрикувати відразу кілька кримінальних проваджень» (принаймні, жодних публічних результатів цих «намагань» ми поки що не чули). 20 березня новиною став візит Зеленського в поліцію, де він свідчив у справі про стеження за ним в Одесі.  21 березня — чорний піар проти кандидата, начебто замовлений Порошенком через Сергія Капліна.

Децентралізація [не в компетенції президента]

Успіхи децентралізації — одна з головних тем агітаційної кампанії Петра Порошенка. Він щоразу говорить про це на так званих «Радах регіонального розвитку», які проводить перед телекамерами в присутності місцевого чиновницько-політичного істеблішменту в кожній області. У березні заяви президента про децентралізацію потрапляли в новини 4, 5, 11, 15, 18 і 19  березня. До речі, на Закарпатті, де децентралізація не відбувається через спротив голови обласної державної адміністрації Геннадія Москаля, теж була рада регіонального розвитку. Але про проблеми з впровадженням реформи в новинах не йшлося, й голів президент показово не рубав. Натомість тут Порошенко хвалився перезапуском Ужгородського аеропорту.

Антикорупція [частково в компетенції президента]

Тема була гарячою, перш за все, з огляду на скандал в «Укроборонпромі». Петро Порошенко демонстрував праведний гнів і навіть сказав, що корупціонери його задовбали. На початку березня новини розповідали про те, як Порошенко звільнив Олега Гладковського з РНБО та розпорядився провести аудит «Укроборонпрому». 7 березня він закликав Національне антикорупційне бюро розслідувати ситуацію (це було ще до виходу серії розслідування «Наших грошей» про причетність НАБУ до розкрадання). 11 березня казав, що всі причетні до корупції в армії мають відповісти. 16 березня президент звільнив голову Полтавської обласної державної адміністрації, підозрюваного в корупції — новини принагідно поширили слова глави держави про «нетерпимість до корупції».

Юлія Тимошенко не раз згадувала про необхідність боротися з корупцією в березневих заявах і ток-шоу, але для піар-дайджестів теленовин переважно відбирали заяви на інші теми. Двічі звертався до антикорупційної риторики Анатолій Гриценко, який обіцяє, поборовши корупцію, підвищити доходи українців. Юрій Бойко обачливо утримався від антикорупційної риторики в новинах.

Молодь [не в компетенції президента]

Обіцянки підтримувати молодь — березневий тренд у риториці Юлії Тимошенко. Вона говорила про це 6, 13 і 19 березня, зокрема обіцяла пільги підприємствам, які беруть на роботу випускників вишів. Юрій Бойко обіцяє не просто підтримку, а «гарантовані робочі місця» (на додачу до регулювання цін і підвищення зарплат — чом би й ні?) та відкриті двері в політику (цікаво, чому серед облич «Опозиційної платформи — За життя» всім за сорок). 19 березня Бойко говорив у новинах про необхідність підтримувати молоді кадри, аби припинити відплив мізків, а наступного дня оголосив про створення «Школи лідерства» для підтримки випускників шкіл. Підтримку молоді обіцяв і Анатолій Гриценко. Володимир Зеленський викладав для молоді фото в інстаграм.

Крим [у компетенції президента]

Доля окупованого півострова — головна фігура замовчування для більшості кандидатів. «Крим.Реалії» проаналізували згадки про Крим у програмах кандидатів і з’ясували, що більшість не має плану його звільнення. Якщо не вважати планом слова Юлії Тимошенко «я знаю, як це зробити» і «стіна між Кримом і Україною впаде, як Берлінська стіна». І якщо в ток-шоу кандидати говорять про повернення Криму, відповідаючи на запитання журналістів і експертів, то з власної ініціативи вони зазвичай цю тему не піднімають. Коли 23 березня Володимира Зеленського спитали, як повернути півострів, він відповів, що це станеться після зміни влади в Росії, а поки що треба змінити владу в Україні.

Чесність [поза компетенціями]

Не маючи ані бюджетних ресурсів для роздавання, ані чорного поясу з популізму, ані друзів у Кремлі, ані власних гумористичних програм на телебаченні, Анатолій Гриценко вимушений задовільнятись тим, що має: апелювати до власної порядності та непорядності інших. 5 березня він закликав конкурентів вийти на відкриті дебати (вони не почули — 27 березня Гриценко дебатував у студії Суспільного з двома манекенами), а 20 березня запропонував перевіряти всіх кандидатів на ключові посади в державі на детекторі брехні.  Втім, 19 березня і в його риториці промайнули «справедливі тарифи».

І на десерт

Петро Порошенко говорить про збільшення доплат після народження третьої дитини. Юлія Тимошенко обіцяє підтримку професійним спілкам. Анатолій Гриценко має намір дбати про екологію. Юрій Бойко планує підтримувати агропромисловий комплекс. Володимир Зеленський уникає обіцянок, але не раз повторював, що почне карати корупціонерів, щойно буде обраний президентом. Більшість меседжів, із якими кандидати з’являються в новинах, імовірно, відібрані їхніми штабами. Тож або кандидати та їхні політтехнологи не знають, де закінчуються повноваження президента й починається сфера відповідальності Верховної Ради, Кабміну, судової влади та органів місцевого самоврядування… Або свідомо маніпулюють.

Фото: prm.ua