ГО «Детектор медіа» здійснює моніторинг державної комунікаційної політики щодо Донбасу.

Аналітичні звіти публікуються щодва місяці. Методологію моніторингу можна почитати за посиланням тут. Моніторинговий звіт за березень — квітень 2017 року можна прочитати тут, за травень — червень — тут , за липень — серпень — тут, за вересень — жовтень — тут, за листопад — грудень — тут, за січень — лютий 2018 року — тут, за березень — квітень — тут, за травень — червень — тут, за липень — серпень — тут, за вересень — жовтень — тут, за листопад — грудень — тут.

Моніторинг державної комунікаційної політики щодо Донбасу протягом січня — першої половини березня 2019 року зафіксував такі тенденції:

• Президент і його опоненти з парламентських політичних партій перетворили проблематику Донбасу на виборчий пропагандистський треш;
• Прем’єр-міністр нарешті узгодив свої меседжі із главою держави;
• керівництво Донецької та Луганської ВЦА стали відкритішими у зв'язках із громадськістю й відвертішими у рекламуванні своїх досягнень.

Президент гне свою лінію

Протягом січня — першої половини березня Президент України згадував Донбас у контексті російської агресії (15), міжнародних санкцій проти РФ (11), зміцнення української армії (8), переговорів щодо запровадження миротворчої місії (4), ситуації на окупованих територіях (3), економічного та інфраструктурного самого регіону (1), європейської допомоги Приазов’ю (1).

Отже, Донбас частіше з’являвся в заявах Президента, розрахованих на міжнародних партнерів під час переговорів та для міжнародних ЗМІ (31 повідомлення). У внутрішньополітичному вимірі домінували повідомлення про армію (8 із 14 повідомлень). Тобто можна стверджувати, що початок виборчої кампанії не вплинув на загальний напрям комунікації Президента щодо Донбасу. Для нього найважливішим завданням залишилося формування міжнародної підтримки дій України на Донбасі, зокрема стримування російської агресії та прихильність до українського варіанту мирного врегулювання.

Щонайменше тричі Президент згадував про українців, які мешкають на окупованих територіях. Зокрема, 22 січня під час виступу з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення Акту злуки  та 1 березня в Маріуполі на Раді регіонального розвитку Донецької області. Виступаючи в Маріуполі, Порошенко зробив акцент на порівнянні переваг життя на звільнених та окупованих територіях Донеччини, посилаючись на враження таких громадян, якими вони ділилися з бійцями Збройних сил.

Проте було кілька важливих рис, які можна пояснити впливом виборчої ситуації.

1. Президент до мінімуму звів згадки про Мінські домовленості. За їх дотримання його атакували Тимошенко, Садовий, Гриценко і Ляшко, а за їх порушення — Бойко і Мураєв.
2. Із початку року Порошенко почав використовувати тему відсічі російської агресії на Донбасі для ілюстрація здатності та волі мешканців інших східних (Дніпро) та південних (Одеса) регіонів захищати незалежність України. Таким чином, нинішній Президент віддає належне своїм прихильникам у цих регіонах, нагадує їм про спільні цілі та загрози для країни та необхідність відповіді на ці виклики протягом наступних п'яти років.
3. Також протягом січня — лютого й першої половини березня Президент України, обстоюючи свій погляд і план врегулювання конфлікту на Донбасі, визначає кінцевою метою своєї політики досягнення «миру на українських умовах». До виборчої компанії частота використання поняття «миру» поступалася використанню таких понять як «суверенітет», «незалежність» та «європейський вибір».

Таким чином, можна припустити, що Порошенко, принаймні на рівні риторики, зрештою був змушений визнати, що апеляції до «миру» знаходять більший відгук серед значної частки громадян, особливо у східних областях і на Донбасі. Тепер тема «миру» в повідомленнях Президента поєднується із рішучими закликами протистояти агресії та покарати Росію: «Нам потрібен мир, як я сказав на форумі, холодний, але мир. Мир на українських умовах, коли російські війська мають піти з нашої землі, коли Україна зможе реалізувати прагнення українського народу на членство в ЄС та НАТО і Україну в цьому прагненні підтримає весь світ».

Так само тему миротворців у своїх виступах та заявах Порошенко поєднує з тезою про відповідальність Росії за агресію та блокування нею будь-яких мирних ініціатив і зрив усіх оголошених вісімнадцяти спроб встановити режим повного припинення вогню. Зокрема, в Давосі Президент наполягав на тому, що завдання миротворців — захистити цивільне населення Донбасу від російської агресії: «Миротворці — це врятовані життя цивільного населення Донбасу і врятовані життя українських солдат. І те, що Путін на сьогоднішній день перешкоджає, коли Росія застосовує право вето — це просто означає одне — що вони і далі прагнуть дестабілізувати ситуацію, хочуть, щоб гинули українці».

Отже, незважаючи на вибори та критику з боку суперників, Президент України не змінив свого ставлення до Донбасу. Для нього проблематика регіону існує переважно в контексті боротьби з російською агресією. І тому більшість його меседжів розраховані на іноземну аудиторію. Порошенко добре пам’ятає й оперує фактами, коли йдеться про військовий чи економічний аспект оборони інтересів України на Донбасі. Тому він усвідомлює й цінність постійного нагадування про українців, які лишилися під окупацією Росії: їхнє звільнення є обов’язковим символом перемоги над ворогом. Але Порошенко не може пояснити, як досягнення «холодного миру» відбудеться в результаті чіткої послідовності рішень. Це більше схоже на політично коректне перефразування більш відомого поняття «заморожений конфлікт», вигадане з передвиборною метою. Проте якщо таке обережне наближення до правди Президент найближчим часом не використає для відвертішого висловлення про справжню тривалість війни та справжні можливості миру, це лише утвердить місцевих мешканців у тому, що він за всі п’ять років так і не спробував насправді порозумітися з ними.

У січні — лютому Порошенку часто бракувало послідовності й наполегливості, коли треба було роз’яснювати внутрішньополітичні рішення, які визначають життя регіону. За відсутності монопольного впливу на інформаційне середовище, переваги, якою користувався його попередник, Порошенку не вдалося вибрати особу (осіб) та делегувати достатньо повноважень і ресурсів, щоб повернути довіру людей і виконати це завдання.

Насправді в Порошенка вже практично не лишилося часу, щоби щось змінити у своїй комунікації з мешканцями Донбасу, де лише 12 % вірять, що від нього як Президента залежить вирішення конфлікту.

Прем’єр-міністр: під вибори прорізався «єдиний голос» комунікації уряду та Президента

Наприкінці минулого року ми критикували прем’єр-міністра за формальний та поверховий підхід до виконання домовленостей, досягнутих Президентом із керівництвом Європейської комісії щодо підтримки Приазов’я. Нагадаємо, що у зв’язку з агресією Росії в Азово-Керченській акваторії актуалізувалося питання економічної та соціальної безпеки приазовських районів Донецької та Запорізької областей.

Слід визнати, що в січні — лютому комунікація прем’єр-міністра Володимира Гройсмана в цьому питанні суттєво покращилася. Зокрема, в січні питанню Приазов’я була присвячена спеціальна нарада, під час якої голова уряду озвучив цілком конкретні проекти та зобов’язання влади щодо розвитку цього вразливого регіону (будівництво автодороги «Запоріжжя — Маріуполь» та електрифікація й модернізація кількох залізничних ділянок, в тому числі — «Комиш — Зоря — Волноваха»).

29 січня Гройсман взяв участь у підписанні кредитної угоди з урядом Франції за проектом оновлення системи водопостачання Маріуполя, за рахунок якої будуть «побудовані фільтрувальні станції, водозабори, фахівці оновлять застарілі мережі, запровадять нові форми управління водними ресурсами міста». Прем’єр використав цю нагоду, щоб нагадати про зобов’язання уряду відновити автошлях та модернізувати залізницю між Маріуполем і Запоріжжям. Цього ж дня голова МЗС України разом із колегами з Данії та Чехії відвідали Маріуполь, щоб ознайомитися з безпековою ситуацією на місці. 28 лютого питання європейської допомоги Приазов’ю було предметом переговорів голови уряду з делегацією Єврокомісії на чолі з Віце-президент ЄК Валдісом Домбровскісом.

Отже, на виконавчому рівні анонсована допомога Приазов’ю почала набувати вигляду конкретних проектів та предметного діалогу з донорами. Це серйозний крок уперед порівняно із формалізмом та відсутністю уваги до регіону, яка була притаманна голові уряду рік тому.

Такі зміни могли статися під впливом наближення виборів та більшою визначеністю самого прем’єра щодо свого майбутнього. Побічно про це свідчить намагання Гройсмана повторювати певні тези Президента та обговорювати теми, пов’язані з Донбасом, які раніше він оминав увагою. Наприклад, у лютому в інтерв’ю норвезькому виданню Aftenposten  та березневому інтерв’ю латвійській газеті Latvijas Avīze Гройсман повторює тези Порошенка про те, що «окуповані території повернуться, тому що люди там захочуть жити в Україні», оскільки Україна проведе реформи,  досягне вищого рівня життя.

У даному разі прем’єр-міністру бракувало зовсім небагато: ці тези, проілюстровані прикладами соціальної та економічної політики уряду на Донбасі, мали б активно поширюватися в найпопулярніших та найвпливовіших українських ЗМІ ще до початку виборчої кампанії. Адже тепер ці цілком адекватні та обґрунтовані меседжі просто тонуть у потоці тенденційної критики та передвиборного популізму. Сам прем’єр протидіяти цьому не може й мав би дати відповідне доручення своїм безпосереднім підлеглим, які несуть відповідальність за вирішення важливих питань розвитку і безпеки Донбасу: МВС, МінТОТ та МІП. Проте, як побачимо, вибори вплинули на поведінку та комунікацію цих органів влади.

МВС: Аваков провалює свої завдання, проте продовжує рекламувати свій мирний план

Із початку року міністр внутрішніх справ Арсен Аваков практично не комунікував із мешканцями Донецької та Луганської областей. Єдине пряме звернення ми зафіксували 1 березня, коли міністр поділився своїми міркуваннями про особливості участі у виборах громадян, які проживають на окупованих територіях: «Це трагедія. КПВВ з нашого боку будуть пропускати людей. Але, це займе багато часу: приїхати, проголосувати і повернутись. Думаю, що окупанти будуть перешкоджати цьому процесу».

Таким чином, Аваков намагається дистанціюватися від проблем громадян із реалізацією виборчого права, яка була добре відомою й передбачуваною задовго до початку офіційної виборчої кампанії. Постає запитання: чому МВС, яке нині активно позиціюється як інституція, що захищає демократичний і прозорий характер виборів, нічого не зробила, щоб не допустити цієї рукотворної «трагедії» та створити належні умови для голосування громадян поблизу цих самих КПВВ. Це був якраз практичний приклад тих самих «малих кроків», які Аваков так інтенсивно рекламує, зокрема у США. Ігнорування чи байдуже ставлення до проблем, із якими стикаються українці з окупованих територій, насправді яскраво ілюструє подвійні стандарти очільника МВС: декларувати на державному рівні правильні речі, а на практичному — уникати будь-яких зусиль, спрямованих на завоювання довіри мешканців Донбасу.

Аваков не вагаючись маніпулює фактами, щоби продемонструвати свою велику роль у запобіганні фальсифікаціям на виборах за участі мешканців окупованих територій. Наприклад, він заявив, що в перші дні виборчої кампанії «наші громадяни, які проживають в ОРДЛО, в шість раз активніше перетинали лінію розмежування, щоб зареєструватися для участі у виборах. Що це? Бажання проголосувати чи щось інше?». Однак міністр не вказав, звідки в нього дані, що це збільшення поїздок пов’язане з виборами, а не з різдвяними святами першої половини січня, наприклад. Ба більше, слова Авакова пізніше були спростовані даними МінТОТ: виявляється, в січні кількість перетинів лінії розмежування була на 10 % меншою. Отже, натяки Авакова на масовий характер можливих фальсифікацій виборів за участі громадян із окупованих територій були щонайменше сумнівними й могли лише відштовхнути мешканців Донбасу від підтримки держави.

Така безвідповідальна поведінка міністра підриває довіру до МВС у цілому та може перешкодити роботі органів внутрішніх справ, які продовжують виконувати свої завдання на Донбасі з попередження порушень виборчого законодавства, російського впливу та щодо співпраці з місцевими активістами.

МінТОТ: майстер-клас із піару триває

Протягом січня — першої половини березня комунікація міністра з питань тимчасово окупованих територій Вадима Черниша не зазнала істотних змін. На перший погляд, міністр займає державницьку позицію, чітко дотримується лінії Президента стосовно оцінки конфлікту та необхідних дій із боку держави. Проте коли доводиться відповідати на конкретні чіткі запитання, що саме зробила держава і його відомство зокрема, щоби протидіяти агресії, Черниш дає загальні відповіді, які не дозволяють оцінити ефективність його роботи: «нами ведеться надзвичайно складна аналітична робота», «міністерство зараз проводить комплексну роботу в цьому напрямку», «ми обговорюємо і збираємо матеріали щодо інших  російських портів».

Коли ж ідеться про окуповані території, то це переважно поширення фактів про зупинку підприємств (Горлівка, Макіївка) як «доказів» неефективної роботи окупаційних адміністрацій. По суті, Черниш активно займається пропагандою на користь української держави, і йому це вдається краще, ніж профільному міністерству інформаційної політики.

Проте якщо поглянути на компетенцію міністерства, передбачену відповідним Положенням, то комунікація з більшості найважливіших для Донбасу питань, передбачених положеннями підпунктів 8–18 пункту 4 Положенням, то за січень — першу половину березня ми знайшли єдине відповідне повідомлення: «У МТОТ відбулась презентація проекту “Модернізація системи водопостачання м. Маріуполь”».

МІП: міністерство не справляється з «пунктом 23-3»

Відповідно до свого Положення, Мінінформполітики «забезпечує інформаційну реінтеграцію тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, окремих територій Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, та територій, прилеглих до району проведення антитерористичної операції».

Проте, як ми передбачали ще в жовтні, МІП не вдалося винести на затвердження Кабміну обіцяний План заходів на втілення Стратегії інформаційної реінтеграції Донбасу. Не дивно, що протягом січня й до другої половини березня тематика Донбасу практично не фігурує у повідомленнях МІП. Виняток — чотири повідомлення моніторингової місії Бригинця про те, що в населених пунктах Дружківського та Костянтинівського районів Донецької області та Старобільського району Луганської області мовлять українські телеканали.

Тому ще раз повторимо наш висновок за підсумками 2018 року: оскільки МІП практично не працює над питаннями Донбасу, а комунікацію всіх питань узяв на себе очільник МінТОТ, доцільно передати ці повноваження МІП іншому відомству.

Донецька та Луганська ВЦА-ОДА: більше відкритості, отже більше паркету

Після звільнення Юрія Гарбуза з посади голови Луганської ВЦА-ОДА в жовтні минулого року його заступники розгорнули активну комунікацію із громадськістю. Проте, як і при Гарбузі, це переважно повідомлення про плани й досягнення попереднього періоду. Значно зросла кількість паркетних повідомлень, адже тепер функції управління областю поділені між кількома чиновниками, й кожен із них намагається продемонструвати свою активність, корисність та ефективність. Так, за січень — початок березня ми нарахували 21 паркетне повідомлення про різноманітні урочисті чи представницькі заходи та про благодійність чиновників від імені держави. Більше було тільки повідомлень про численні робочі наради та зустрічі (30). На третьому місці — повідомлення, які повторювали знакові виступи (Томос, День злуки) чи ініціативи (монетизація субсидій) Президента Петра Порошенка (16 і одне повідомлення-згадка про Марину Порошенко). Скоротилася кількість новин, у яких ішлося про будівництво чи реконструкцію об’єктів соціальної чи транспортної інфраструктури (9), проте це можна пояснити зниженням інтенсивності робіт у зимовий період.

У Донецькій області голова ОДА-ВЦА Олександр Куць, навпаки, різко скоротив частоту повідомлень у своєму твіттері (@oleksandrkuts1) — із 78 до 45 у листопаді — лютому. При цьому кількість паркетних повідомлень (13) практично дорівнювала сюжетам про відновлення шкіл, доріг та лікарень (12). Проте зовсім мало й повідомлень, які можна вважати особистим піаром Куця (6 повідомлень) чи Порошенка (лише 3 згадки).

Порівняно з попереднім роком, у комунікації Донецької та Луганської ВЦА практично не згадуються питання місцевої економіки (3 повідомлення). Так само поза увагою — проблеми переселенців (2 повідомлення). У цілому керівництво обох ВЦА концентрувало увагу саме на місцевих питаннях розвитку й соціального захисту, які найбільше турбують громадян. Але робило це переважно у форматі «паркету». Тому оцінити, наскільки заяви та дії чиновників ВЦА відповідають інтересам місцевих громад, стає дедалі важче.

Парламентські партії: увага до Донбасу на нулі

Початок президентської виборчої кампанії показав, що партії у Верховній Раді представляють не своїх виборців, а працюють виборчими штабами своїх лідерів. Повідомлення про роботу в регіонах та законодавчі ініціативи, спрямовані на захист інтересів місцевих громад зникли з порядку денного. Замість більш-менш змістовної та самостійної комунікації зі своїми виборцями, всі парламентські партії зосередилися на поширенні меседжів своїх кандидатів у президенти.

У «Солідарності» ми знайшли три повідомлення, які стосувалися Донбасу. І всі ці новини  мали ознаки передвиборного популізму та перебільшень: «Порошенко звільнив 70 % окупованого Донбасу — Геращенко», «Ірина Геращенко: в Донецьку буде аеропорт імені Героїв Кіборгів», «Третьяков: 73 млн грн., конфіскованих у корупціонерів, мають бути спрямовані на житло переселенцям, які брали участь в АТО».

«Батьківщина» використовувала тему Донбасу для звинувачення Петра Порошенка у фальшивому патріотизмі: «Порошенко і є Путіним в Україні, — Сергій Власенко про діяльність президента», «Юлія Тимошенко: За фасадом патріотичних гасел Петро Порошенко підігрує агресору та виконує його умови».

Тема Донбасу в політичній комунікації Олега Ляшка остаточно перетворилася на рекламу «подвигів» лідера Радикальної партії в Маріуполі. Ляшко приписав собі виділення державних коштів на ремонт дороги, оснащення лікарні та ремонт міського палацу естетичного виховання та дитячо-спортивної школи, захист інтересів металургів та стабільної роботи Маріупольського меткомбінату ім. Ілліча.

На проросійському фланзі відбулося суттєве посилення «Опозиційної платформи — За життя».  У Юрія Бойко та Наталії Королевської, яка перейшла на бік ОПЗЖ, з’явилося найбільше повідомлень про Донбас. Проте більшість із них — це передвиборний паркет, коли кандидат і члени його команди виголошують заготовлені меседжі про шляхи «покращення життя вже сьогодні». Зокрема, турбота про російську церкву поєднується з обіцянками знизити тарифи на газ, а критика держави за тяжке становище громадян, які проживають на лінії розмежування — з популістською обіцянкою надати статус постраждалих від конфлікту «усім мирним мешканцям сходу».

Фото: mtot.gov.ua