«Гроші», 10-й випуск 12-го сезону від 8 листопада 2018 року

Почнімо з «Грошей», бо вовків тут найбільше. На жаль, дмухають вони слабенько й зупиняються ще на солом'яній хатинці Ніф-Ніфа.

Уже звично ведучий Олександр Дубінський починає випуск не зі студії, а з-поза її меж. Цього разу він вибрався до столичної Ocean Plaza, бо там є магазин «Рошен». Так ми зрозуміли, що перший сюжет буде про Петра Порошенка. Ну, ми чомусь і не сумнівалися. Порося крупне, породисте й нівроку — хто на таке не спокуситься?

Схоже, у «Грошей» надійний злив із митниці, бо саме на основі її даних вдалося з'ясувати, що «Рошен» зумів хитро вивезти в Україну зі свого закритого заводу в Липецьку устаткування; вийти на брокерську фірму «777», якій вдалося провернути цю операцію, а також побувати в розподільчому центрі з розмитнення товарів «Рошен», який за результатами перевірки податкової свого часу нібито недоплатив 19 мільйонів гривень податків у бюджет. За нової влади ці недоплати було скасовано, а жінку-податківця, яка займалася перевіркою, засудили (хоча за що саме, ми так і не зрозуміли).

Нам зачитують уривки із судових рішень, чомусь виводячи на екран абсолютно інший документ, розповідають про якісь «показання» замість «свідчень» чи хоча б «показів» і, нарешті, озвучують переклад із російської, який звучить так (увага): «Для прийняття подальших шаґів». Так, саме через «ґ». Ось вони, справжні плоди українізації! Браво, «Ґроши»!

Потім нам показали знайдене в інтернеті (!) (ще раз — знайдете в інтернеті!!!) електронне листування про цей інцидент голови Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики Ніни Южаніної (наближеної до Порошенка). Далі сюжет розвивається за схемою «якщо вірити цьому листуванню». «Гроші» навіть поговорили із самою депутаткою, яка заперечила свою причетність до «Рошену», але про листування в неї чомусь ніхто нічого не спитав. Посоромилися чи що? Бо, погодьтеся, все, що є в інтернеті, — це чистої води правда, а справа журналіста — її озвучити.

Далі на нас чекали замальовки типу «я щітаю» — такі собі соціальні репортажі та інформативні блоки про ситуацію навколо 1) євроблях (які, за словами ведучого, сплатили митникам 150 млн доларів хабарів за ввезення авто — звідки сума, невідомо); 2) депутата Барни, який чомусь вважає нормальним матюкатися на журналіста «Грошей», а потім вимагає позбавити його парламентської акредитації; 3) спроб протягнути через парламент законопроект, який дозволить «по-новому» забирати земельні паї в селян.

Ще було анонсування випуску про кримське та київське майно директора Національного антикорупційного бюро Артема Ситника і його родини, а також важливого розслідування журналістки, яка отримує погрози вбивством (сподіваємося, агресивного чоловіка вже знайшли, й чекаємо на матеріал).

Із великою натяжкою ми оцінили дивний сюжет про поселення адептів російського олігарха Германа Стерлігова в селищі Ясна Поляна на Чернігівщині. Там послідовники ексцентричного росіянина, який є прихильником давніх традицій і відсутності електроенергії, нібито скупили 30 га землі поблизу російського кордону і встановили на цій території власні порядки, де «бабам» не можна те, а «мужикам» треба робити це. Журналіст Олександр Іваницький виїхав на місце, поспілкувався з місцевими мешканцями, владою й адептом, погостював у нього вдома, подивився книжки. І все. Вийшло невідомо що, причому з відвертим нагнітанням: ці люди, мовляв, мало не кордон захопили й готуються до війни, по них СБУ плаче, треба бути пильними, щоб «не потоптали військовим сапогом українську землю». (Чоботом, шановний, чоботом, хоча добре пригадується фраза одного викладача КНУ в далекому 91-му: «за одні сутки одні сапоги», ще один плід «насильницької українізації»).

Але ж реально абсурд! Ці люди порушили якийсь закон? Який? Якщо порушили, карайте! Потім, радісно повідомляють нас, СБУ таки навідалося в гості до адепта і знайшло там підривну літературу. Якщо ту, яку показували «Гроші», то вона, впевнений, і в автора сюжету є. До речі, про це поселення вже були репортажі, тому свіженького у грошівському, чесно кажучи, малувато.

Оскільки це буває вкрай рідко, одразу зазначимо, що в іншому сюжеті — гм, знову авторства грамотія й любителя «соціалки» Іваницького — ми нарешті дочекалися титрування реконструкції подій! Ура! Дякуємо. Приємно. Сподіваємося, вам теж.

Саме ж розслідування, на жаль, було дуже слабеньким, якщо його взагалі можна назвати розслідуванням. Ішлося про реабілітаційний центр у Дніпрі, з якого втік герой сюжету, зламавши при цьому ногу. Втік, бо туди його, за словами потерпілого, запроторили батьки — через те, що він відмовився від служіння їхній вірі й завів собі жінку. Із героєм поспілкувалися, іншовірців (радше смішних, аніж страшних) здалеку зняли, батько героя говорити відмовився, в центрі не на камеру сказали, що утримання там вартує 7 тисяч гривень на місяць, але проти волі нікого не тримають, а з владою, із правоохоронцями, правозахисниками поспілкуватися чомусь не додумалися. Цінність сюжету в такому виконанні наднизька. Хоча сама тема примусового утримання цікава й потребує додаткового дослідження.

Висновок: поросята можуть спати спокійно.

«Стоп корупції», випуск №188 від 10 листопада 2018 року

Поки «Гроші» призабули про свою «улюбленицю» в. о. міністерки охорони здоров'я Уляну Супрун, за неї взявся «Стоп корупції». До справи взялася тепер уже наша «улюблениця» Ася Глуцька. Як завжди, скоромовкою про все на світі, але тепер ще й із застосуванням ноу-хау пострадянської журналістики, яке в народі називають «мочиловом».

Хоча інформаційний привід і деякі озвучені питання надважливі. Ася Глуцька вирішила розповісти про те, як важкохворі чекають допомоги від держави й помирають, так її й не дочекавшись. Навіть про конкретну людину почала розповідати, а потім покинула. Чи не головним коментатором у сюжеті виступає Владислав Сидоренко — екс-головред журналістських проектів на «Плюсах», нині помічений в «Лізі корупції» на каналі «112».

Оскільки в авторки неповторний стиль, лише десь посередні матеріалу ми починаємо розуміти, що йдеться про хворих, які мали б у рамках бюджетного фінансування отримати від держави кошти на лікування за кордоном, але так і не отримали й через це сконали. Чому МОЗ не виділив грошей? Тут спробуй вгадати, бо інформації авторка накидає багато. Бо МОЗ поганий, бо Супрун погана, бо їм їх не виділили, а в них були інші, але вони все одно не дали, бо мало просять, а треба більше й так далі. Ми, зрештою, так і не зрозуміли. Скажіть нам, будь ласка. Одним реченням.

Ми також дізнаємося про розформування одного з відділів діагностики в лікарні «Охматдит». І ніби багато експертів та експерток опитали, з директоркою «Охматдит» поговорили. І ми зрозуміли, що все погано й хотіли би почути, а що робить Міністерство? Та Ася Глуцька каже — тадам! — «питання залишається відкритим».

Далі — більше. До цього всього журналістка тулить ситуацію з Одеським медуніверситетом, де зняли ректора (сюжети з ознакою замовності про цю ситуацію «Стоп корупції» вже робив). Так от, там екс-ректор університету Запорожан сказав, що «крайня міра захоплення університету — це невиплата стипендій і зарплат». Ще одне звинувачення авторки на адресу МОЗу змусило нас кататися по підлозі від реготу. Уявіть, аудитори з Києва «працювали за зачиненими дверима»! Справді, коли приїжджає перевірка, їй краще зайти до ректора і попити з ним чаю — можна навіть з відчиненими дверима. Ще більше насмішила згадка у «Стокорі» про «проплачених активістів». Ну, знаєте!

Це ми до того, що, як не крути, в усьому винна Супрун.

Ну добре, думаємо, поганий МОЗ, треба давити гадину, але ви все ж таки поговоріть із ними. Нам розповідають, що нібито в п'ятницю, перед завершенням виробництва сюжету, зі «Стопкором» нарешті зв'язалися люди з МОЗ і прес-центр надав відповіді. Але навіщо нам відповіді, якщо «питання залишається відкритим» і «речник, який не працює над цими питаннями цілодобово», не заслужив бути озвученим в ефірі «Стоп корупції».

Отож, маємо важливу тему й питання, які у виконанні «Стопкору» перетворилися на «відкриту» страшилку, плюс штучно пришитий сюди хвіст у вигляді конфлікту в Одеському медуніверситеті. Усе це викликає серйозні занепокоєння про ознаки замовності й цього сюжету.

Ну, а щоб нас остаточно добити, наприкінці вирішили показати нам черговий замовний сюжет про вже такий добре знайомий нам житловий комплекс на столичних Осокорках і банк «Аркада». Там усе супер і все буде ще суперовіше. Далі — про екс-директорку школи в Марганці, фотки з Романом Бочкалою і ще одним завсідником стопкорівської тусні — депутаткою Іриною Сусловою. Потім прес-конференція. Вгадали, Романа Бочкали. І ні, це не замовне і не піар — це «СТОП КОРУПЦІЇ» (навмисно пишемо великими літерами, бо так солідніше, як на маніжках активістів).

Висновок: вовк беззубий і облізлий.

«Ліга корупції», випуск від 10 листопада 2018 року

В аналізованому випуску «Ліги корупції» про контрабанду й податкові ями та діри ми побачили тінь плюсівських «Грошей». (Тут іде музика із «Зоряних війн» із Дартом Вейдером.) Де, спитаєте ви? В особі ведучого Олександра Дубінського, який виступив експертом із питань контрабанди на митниці (до речі, це шматки зі старого інтерв'ю, воно в них, очевидно, на всі випадки життя). А експертом із цих питань його робить... ну, не знаємо, мабуть, щось робить.

Вказаний випуск укотре довів, що «Ліга корупції» стає таким собі красивим і дорого знятим дайджестом із дуже низьким чи нульовим рівнем новизни та ексклюзивності. Так би й сказали, що це документальний проект, а то «розслідування, розслідування».

Хоча в анонсі нам, звісно ж, знову обіцяють золоті гори («Плюси», «Гроші» — знову лунає в нас у вухах). Наприклад, розказати, хто сидить на потоках у фіскальній службі. А в результаті ми маємо переказ інформації про часи (колишніх очільників податкової) Клименка, Калєтніка, згадку про минулорічну спецоперацію правоохоронців, які затримали в 15 регіонах податківців, яких називали учасниками корупційних схем із відмивання грошей. До речі, за словами «Ліги корупції», їх відпустили, і ніхто досі не поніс покарання. І тут було б цікаво покопирсатися детальніше, але ні. Краще дати більше теорії й загальних тез від експертів, які розказують, як можна відмивати кошти. А коли таким «експертом» виступає завсідник московських ток-шоу про Україну, як Олександр Охріменко на прізвисько Чотки (до речі, безкоштовно чи ні?), рівень компетенції стає очевидним.

«Ліга корупції» отримала інформацію про те, як витрачали у 2017-2018 рр. кошти приватні горілчані компанії. І як вони їх відмивали, кажуть глядачам. Так, одна з цих компаній нібито закупила на 36 млн грн. мандаринів і кави. Закупила у фірм, яких або немає за реєстрацією, або які не хочуть нічого коментувати. Самій компанії запит надіслали, «відповідь очікуємо». Може, варто було б дочекатися?

Інша відома горілчана компанія замовила аж на 253 млн грн. маркетингових послуг, на які, за словами її ж власника, витрачатися на українському ринку не варто. «У самій компаній наш запит ще опрацьовують». Ну і так далі, «запит надіслали, запит опрацьовується». Шукали фірми, з якими компанії укладали угоди на маркетингові послуги, але ні з ким так і не вдалося поспілкуватися. Стрибали з місця на місце, але забували казати про це глядачам. Ті заплуталися. Реконструкції чомусь вперто позначати не хочуть.

Був і цікавий момент. Журналісти (не знаємо, «Ліги корупції» чи ICTV) поїхали на Одещину, щоб розповісти про контрабандні потоки з Придністров'я. Все розповідають зі слів активістів. Довіряють їм без перевірок озвученого. Зйомки відбуваються то влітку, то восени. Знімають здалеку. Зрозуміти хронологію важко. Хоча, звісно, дивитися цікаво. Бусики з тонованим склом і все таке. Не матеріал Михайла Ткача, звісно, але все ж таки.

В Ізмаїлі нам сказали, журналістка іде в рейд. Ми думали, ловити контрабандистів, виявилося — в магазин придбати контрабандний товар. Потім на нас чекали розбірки з охороною в тому магазині, куди активісти викликали поліцію. Така сама ситуація й у Харкові. Там знайшли крамничку з купою контрабандного товару. Журналістка на камеру моралізує (вона ж, здається, помічниця депутата): чому не можна вести чесний бізнес, спілкуючись із працівниками магазину. Смішно.

Варто зауважити, що експертом і помічником «Ліги» на півдні був відомий персонаж Євген Резвушкін, який нібито представляє одеський Автомайдан. За дивовижним збігом, цього ж тижня «Центр розслідувань України» зробив сюжет про фейкових активістів, і хто б ви думали, був одним з (анти)героїв розслідування? Читайте наш моніторинг далі!

Отож, що маємо в результаті? Дайджест із даними про витрати великих компаній, які, можливо, оготівковують свої гроші через сумнівні операції. Позиція компаній відсутня, так само як і коментарі представників влади та правоохоронців. Багато пояснень про механізми роботи «податкових ям», контрабанди й мінімізації податків (що добре) й маса недоведених звинувачень (що погано). Програма вперто продовжує використовувати сленгову мову («кеш», «стригли», «комерси на баржах», «ходка», «бакси», «тратять», «склАди», «контрабас», «патрони»), а в плані безграмотності вже починає тягатися з «Грошима» та «Стопкором» (наприклад, якого роду слово «віскі», у «Лізі корупції» так і не вирішили — вагаються, тому пишуть одне, а кажуть інше). Ще стабільність ми помітили у використанні чужого нетитрованого відео, в тому числі й телеканалу ICTV.

Ну і цього разу знову не обійшлося без експерта — народного депутата — кандидата в президенти — і ще не знаємо кого Дмитра Добродомова. Звісно ж, це вже вкотре «савпадєніє».

Висновок: вовк жує солому.

«ЦРУ», випуск від 8 листопада 2018 року

Як і обіцяли, в «Центрі розслідувань України» вирішили взятися за псевдоактивістів. Агент Ілля Лукаш зосередився на Одесі та Дніпрі. Слід сказати, що в його студійній розмові з ведучою журналіст зазначає, що спершу готував матеріал під іншим кутом, але в процесі роботи його погляди еволюціювали і змінилися. Рідкісний випадок, коли озвучено одне з правил розслідувальної журналістики — не бійся відходити від початкової тези, кінцева може виявитися іншою, навіть діаметрально протилежною. Ставимо плюсик.

Далі, як і все в цій складній темі, не так однозначно.

В Одесі в іпостасі псевдоактивіста постає вже згаданий нами експерт Євген Рєзвушкін. Виявилося, що голова одеського автомайдану, якого виключили з ВО «Автомайдан», нині нібито більше займається участю в бізнесових конфліктах. Нам показують багато аматорського відео невідомого походження і часу зйомок, де видно, як «активіст» чи когось б'є, чи щось пікетує-розганяє разом із колегами. Той все заперечує, каже, що в нього є охоронна фірма, яка надає відповідні послуги, і це не пов'язано з його громадською діяльністю. У сюжеті також лунає теза про ймовірний зв'язок Резвушкіна з мером Одеси Трухановим, але переконливо це не доведено. Що називається, чутки ходять давно, але доказів малувато. Це вам не російський паспорт одеського мера. Чомусь не говорили з місцевими правоохоронцями та незаангажованими активістами (не антагоністами з «Автомайдану») або журналістами.

У Дніпрі колега Резвушкіна, голова ГО «Народний трибунал» Костянтин Більцан, теж систематично організовує мітинги та акції за типовою схемою, а потім, імовірно, пропонує юридичні послуги тим, кого пікетує. Сам він каже, що це наклеп, а його жертви детально описують методи роботи «активіста».

Загалом, тема дуже цікава і потрібна. Але саме розслідування поверхове та більше нагадує дайджест «Ліги корупції», і ось чому: автори «ЦРУ» намагаються бути експертами з усіх питань і пояснити кожне розслідуване явище з власного погляду. А знань іноді відверто бракує, що позбавляє матеріали глибини. Той же псевдоактивізм — справді явище, але важливо пояснити його природу, коріння, небезпеку, а ще більше — його принципові відмінності від справжніх активістів. Для цього треба звертатися по допомогу — до «перевірених» правозахисників та інших компетентних людей. І ні, ми не про «Стоп корупції» :) Активісти ж навіть Коаліцію на захист громадянського суспільства створили. Подумайте. І ні, їх не обов'язково показувати, але їх варто послухати.

Висновок: вовк гризе тин.

«Схеми», випуск №193 від 8 листопада 2018 року

Сюжети «Схем» останнім часом або про Віктора Медведчука і його бізнес, або про Петра Порошенка і його бізнес. А ймовірною співпрацею цих двох діячів навіть у Великій Британії зацікавилися.

Цього разу Олександр Чорновалов вирішив зосередитися на Петрові Порошенку. Вірніше, дотичній до нього справі. Ішлося про два мільярди гривень, які «зависли» у Всеукраїнському банку розвитку (ВБР) Олександра Януковича, старшого сина екс-президента України Віктора Януковича, після політичного рішення про ліквідацію фінустанови.

ВБР був фінансовим центром Саші-Стоматолога, через який проходили платежі в рамках його бізнес-імперії. Завдяки протекції батька банк Януковича-молодшого стрімко розвивався і буквально ломився від грошей за всіма показниками. Після перемоги Революції гідності НБУ ухвалив рішення вивести банк із ринку. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков у 2015 році заявив про арешт 2,5 млрд грн. на рахунках ВБР та наголосив, що ці кошти можуть повернутися в бюджет. Але — о диво! — наприкінці 2016 року з рахунків окремих співробітників банку було знято арешти й ті, дружно відкривши нові рахунки в іншому банку (увага), спокійнісінько зняли свої гроші готівкою — якихось нещасних 2 мільярди гривень — через (фанфари) Міжнародний інвестиційний банк, що належить (фанфари) Петру Порошенку, було знято 2 млрд готівкою. Президентський банк заробив на цьому якихось 20 мільйонів гривень. Від озвучених сум стає поганенько, але це лише початок.

«Схеми» отримали банківські документи, які дозволили повністю розкрити механізм хитро провернутої афери. Так, саме афери, тому що Олександру Чорновалову вдалося знайти кількох осіб, які раніше працювали в банку й, буцімто, мали там багатомільйонні депозити, які після зняття арешту забрали готівкою. Звісно, частина з них ні слухом ні духом не знала про свої подвиги.

Тема складна для більшості глядачів. Але нас дуже порадував підхід «Схем». Кожну суму вони вирішили порівнювати з важливими для громадян питаннями. Зокрема, 80 млн грн (які один зі співробітників зняв готівкою і які не потрапили в бюджет попри заяви міністра внутрішніх справ) — це ціна шкоди від повені на Закарпатті, а 70 млн — вартість ремонту доріг у Чернівцях тощо.

Журналіст небезпідставно припустив, що це могла бути змова на вищому рівні, президентський банк заявив, що діяв у рамках закону й не міг відмовити клієнтам у їхньому праві забрати «свої» гроші. Усе «чікі». Пригадуємо, «попередники» Порошенка теж посилалися на законні судові рішення.

Хороший сюжет. 2 мільярди готівкою. Досі в голові не вкладається.

Висновок: вовк серйозно взявся за цегляний будинок Наф-Нафа.

«Наші гроші», випуск №242 від 5 листопада 2018 року

Ще менше в голові вкладалося те, що показали «Наші гроші». Олександр Курбатов видав добротне розслідування про те, як небідні народні депутати витягують із бюджету компенсацію за оренду квартир у столиці. І факти: якщо народний депутат не має житла в Києві чи в межах 30 км від нього, то може щомісяця розраховувати на відшкодування в сумі 20 тисяч гривень із бюджету або оренду номеру в готелі «Київ» — знову ж таки коштом бюджету. Зі 150 народний депутатів, що отримують компенсацію, 120 задекларували мільйонні статки, а 25 із них мають де жити в Києві або в елітному передмісті.

Журналіст пройшовся по фракціях, де ці самі мільйонери отримують компенсацію (причому вже не перший рік). На жаль, ми не побачили графіки на цю тему, а було б цікаво. Утім, сама інфа і спосіб подачі перебивають мінуси. Так, мільйонер від БПП Руслан Демчак із 2015 року отримує компенсацію за житло, хоча під Києвом у нього елітний маєток, записаний на батька. А там і спортивне поле, і басейн, і сам народний депутат. Демчак щось коментувати відмовився. Його колега Максим Поляков проживає в пентхаузі за 11 мільйонів, який належить сестрі, а гроші на купівлю помешкання їй передала помічниця народний депутата. Відповідати щось притомне народний депутат відмовився.

Ігор Молоток із «Волі народу» теж отримує компенсацію, хоча має маєток під Києвом, а його дружина має квартиру в Києві. Володимир Шкварилюк від «Нарфронту» теж отримує компенсацію, хоча два роки тому придбав квартиру в столиці. Каже, ремонт, тому змушений брати гроші.

Дмитро Колесніков із Опозиційного блоку взагалі отримує компенсацію, живучи по сусідству з Національним антикорупційним бюро України. Євгеній Гєллєр із партії «Відродження» має маєток із ландшафтним парком, озерами під Києвом, але теж не гребує грошиками з бюджету.

От реально ніф-ніфи, наф-нафи і нуф-нуфи.

А на завершення ще факт — апарат Верховної Ради України не перевіряє документів, що подають для отримання компенсації, бо... це не передбачено. Тобто, якщо в паспорті інша адреса реєстрації, ніж фактична, — все, можеш розраховувати на 20 тисяч гривень щомісяця.

Цікаво було б, за прикладом «Схем», порівняти це з чимось близьким для громадян (до прикладу, складність процедури отримання субсидії і перевірки, або отримання виплат ВПО, доказ проживання, зарахування дітей до школи тощо).

Наступний сюжет «Наші гроші» теж присвятили статкам. Статкам працівників та екс-завгоспа митниці Київської області (до речі, в них уже є гучне розслідування про завгоспа поліції). Марина Ансіфорова взялася досліджувати, де насправді проживають і на чому пересуваються екс-завгосп столичної митниці Вадим Турманов і троє його колег, які відповідають за протидію митним правопорушенням. Знайшли майно, задеклароване на родичів, куплене за заниженою ціною або ж взагалі користування незадекларованим майном.

Усе доволі стандартно, із саркастично-отруйними коментарями журналістки, але нам чомусь здавалося, що буде викрито якусь схему із заробляння грошей. Не дочекалися. А хотілося б почути від когось, чим саме «жирні» ці посади і як на них можна непогано заробити.

Висновок: вовк поліз у димар.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, тренер, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським ТБ».

Авторка звіту, експертка з відкритих даних і моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Фундаторка ініціативи #насудзадоступ з допомоги журналістам та активістам в судах. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки DANIDA.

Фото: alamy.com