Сьогодні ми опублікували «Пояснення до методології моніторингу телевізійних та радійних програм». Його автор — Ігор Куляс, медіатренер, який, без перебільшення, виховав ціле покоління теленовинарів. Це детальний виклад принципів, за якими експерти громадської організації «Детектор медіа» оцінюють якість медійного продукту. Для нас це важливий крок у боротьбі за довіру тих людей, які створюють медійний контент, і тих, які його споживають.

«Детектор медіа» (до 2015 року — громадська організація «Телекритика») досліджує якість телевізійних новин уже понад півтора десятиліття. Починали за часів Кучми, Медведчука й темників. Відтоді змінилося майже все: медіа та їхні споживачі, держава та її громадяни, влада та її виборці. Не змінилось одне: головним джерелом, із якого українці отримують інформацію, залишається телебачення.

Тому якісний і кількісно-якісний аналіз телевізійного контенту не втрачає актуальності, нехай навіть нашим просунутим читачам видається, що «телевізор уже ніхто не дивиться». На жаль чи на щастя, таки дивляться.

«Детектор медіа» постійно чи періодично моніторить щоденні теленовини, підсумкові телетижневики, політичні ток-шоу, новини на регіональних телеканалах (зокрема на філіях Суспільного), російські пропагандистські ЗМІ, маніпуляції в українських ЗМІ, державну комунікаційну політику щодо окупованих територій, журналістські розслідування тощо. Це вже багато, а в планах іще більше різних моніторингових проектів — як нішевих, так і розрахованих на інформування широкої аудиторії.

Перше завдання моніторингу — допомагати аудиторії зорієнтуватись, якому контенту варто, а якому не варто довіряти. Українці часто впадають у крайнощі — або беруть на віру все, що чують і бачать у медіа, або навпаки — відкидають усе, бо впевнені, що їх дурять. Обидва варіанти деструктивні: перший робить людину вразливою до маніпуляцій, другий виключає її з інформаційного контексту, не дозволяючи приймати виважені рішення. Вихід один: знайти орієнтири, які дозволяють фільтрувати джерела й контент.

Водночас принципи, за якими ми оцінюємо якість контенту й надійність джерела, мають бути прозорими. Ми не можемо голослівно звеліти людям, мовляв, «вірте цим, а цих ігноруйте». Ідеальний варіант — дати не рибу, а вудку: запропонувати просту й логічну систему критеріїв, які глядач / читач / слухач буде застосовувати, критично оцінюючи медійний контент самотужки. Реальний (бо споживачі зазвичай не мають ані часу, ані мотивації для самостійного аналізу) — пояснити логіку оцінки, посилаючись на ту-таки зрозумілу систему.

Базовою системою критеріїв, яку ми (а згодом і інші організації, які взялися до моніторингу телеконтенту) застосовували, були стандарти інформаційної журналістики. Вони прості і з ними не посперечаєшся. Новини повинні сповіщати щось нове, не повинні перекручувати факти, в них має бути достатньо інформації, щоб аудиторія все зрозуміла; розповідаючи про конфлікт, треба дати висловитися всім сторонам; фраза «сьогодні хороша погода» не замінить інформації про температуру, швидкість вітру й опади; якщо ви комусь повідомляєте новину, треба пояснити, звідки ви її взяли, назвавши конкретні джерела, варті довіри. Елементарно ж. Інших типів контенту ці стандарти також стосуються — з певними застереженнями, звісно.

Ми стараємось адаптувати результати наших моніторингових досліджень для ширшої аудиторії, подекуди спрощуючи, белетризуючи, роблячи наголос на найбільш кричущих порушеннях. Проте і споживачам медіа, й особливо журналістам і редакторам важливо знати, як саме, за якою логікою оцінюється контент. Власне, друге головне завдання моніторингів — впливати на медіа й журналістів, заохочуючи їх дотримуватися стандартів і робити якісніший продукт, відмовлятися від прихованої реклами як джерела доходу, чинити спротив тиску й зовнішнім впливам. Наш досвід показує, що більшість регулярних читачів моніторингових публікацій — саме медійники.

Розповідати їм, де вони схибили, де недопрацювали й могли би краще, а де є очевидними компроміси із власним сумлінням — непростий процес, дискомфортний для всіх сторін. Журналісти не люблять, коли їм вказують на їхні помилки, й часто ставляться до висновків експертів-монітористів скептично чи агресивно. Ціна помилки моніториста велика: це репутація медіа, яке він оцінює, довіра до організації, яка його найняла, і до нього самого як експерта.

Було б добре, якби журналісти та їхні керівники користувалися результатами моніторингів, коригуючи нас там, де ми робимо помилки. Медіакритика, й моніторинг зокрема, — чи не єдиний неринковий індикатор якості медійного продукту. А покладатися лише на ринкові — рейтинги й кількість зароблених грошей — небезпечно. Орієнтуючись на теми, героїв та інформаційні приводи, які дають найбільший рейтинг, будь-яке медіа стрімко перетвориться на таблоїд. Це ще одне завдання медіакритики: постійно нагадувати медіа, що вони повинні говорити про важливе, а не лише про клікабельне.

Авжеж, об’єктивність — недосяжна філософська категорія. Але прозора методологія моніторингового дослідження дає нам шанс бути неупередженими та звести суб’єктивність оцінок до мінімуму. Водночас важливо, що висновки робить не машина, що аналізує слововживання й підраховує числа, а професійна людина, обізнана з реаліями українського медіапростору та ринку. Це дозволяє уникнути помилок, заснованих на суто формальному підході.

Ми сподіваємося, що цей документ викличе дискусію, й разом із колегами — медіаекспертами, дослідниками медіа, журналістами й редакторами, просто небайдужими читачами / глядачами / слухачами — ми зможемо вдосконалити методику моніторингів. Пишіть нам, якщо маєте зауваження й застереження — ми неодмінно опублікуємо всі аргументовані думки. Адреса редакції: info@detector.media.

Ми ставимо перед собою завдання вивести моніторинги за межі тієї важливої, але досить вузької ніші, яку вони займали дотепер, та перетворити на публічний і зручний інструмент, із яким може звірятися кожен читач / глядач / слухач, якому важливо знати, «з чого робиться ковбаса» українських медіа, і кожен медійник, який прагне тримати високу планку якості у своїй роботі. Сподіваємося на допомогу всіх небайдужих людей, які хочуть, щоби медіа в Україні стали кращими.

«Пояснення до методології моніторингу телевізійних та радійних програм» можна прочитати тут.

Фото: ohnedich, Flickr