Read in English

Зміст:

1. Вступ

1.1. Мета проведення моніторингів

1.2. Об’єкти і предмет дослідження моніторингів

1.3. Форми моніторингів

1.4. Способи оцінювання

1.5. Термінологія моніторингів

2. Визначення дотримання стандартів інформаційної журналістики в різних видах медійного продукту

2.1. Телевізійні й радіоновини

2.2. Підсумкові інформаційно-аналітичні тижневики

2.3. Публіцистичні авторські програми (в жанрах журналістського розслідування, спеціального репортажу тощо)

2.4. Суспільно-політичні ток-шоу

2.5. Інтерв’ю (як окрема програма або як гостьова студія у складі інших програм чи ефірних блоків)

3. Визначення матеріалів із ознаками замовності (цензури)

3.1. Загальний підхід

3.2. Формальні ознаки замовності (порушення стандартів)

3.3. Неформальні ознаки замовності

4. Визначення тональності матеріалів із ознаками замовності (цензури)

5. Визначення замовчання новинами суспільно важливих тем

1. Вступ

1.1. Мета проведення моніторингів

Проводячи моніторинги, «Детектор медіа» ставить перед собою чотири головних завдання:

1. Інформувати аудиторію мас-медіа про те, які саме матеріали не варті довіри, а також які саме політичні сили, політики й посадовці, установи й організації, компанії та бренди, ймовірно, замовляють приховану рекламу або тиснуть на медіа.

2. Підвищувати рівень медіаграмотності аудиторії, щоб вона сама розвивала навички критичного оцінювання медійного контенту.

3. Впливати на медіа й журналістів, щоб вони дотримувалися професійних стандартів, відмовлялися від прихованої реклами як джерела доходу, чинили спротив тиску й зовнішнім впливам.

4. Фіксувати рівень дотримання професійних стандартів редакціями й журналістами і динаміку змін цього рівня, щоби стимулювати редакції й журналістів підвищували професійну якість своїх матеріалів.

1.2. Об’єкти і предмет дослідження моніторингів

Об’єктами дослідження різних моніторингів є різні за аудиторією і спрямуванням теле- і радіокомпанії, в ефірі яких є інформаційні програми:

загальноукраїнські й мережеві, регіональні, в тому числі й регіональні філії НСТУ,

«всеїдні» й нішеві інформаційні.

Моніторинги «Детектора медіа» досліджують програми різних інформаційних жанрів:

новини,

підсумкові інформаційно-аналітичні тижневики,

жанрові авторські програми,

суспільно-політичні ток-шоу,

інтерв’ю.

Методика їх дослідження єдина в усіх моніторингах «Детектора медіа», хоча в різних за призначенням моніторингах фіксуються різні позиції:

1. загальне дотримання стандартів інформаційної журналістики;
2. наявність матеріалів, які мають ознаки замовності (цензури);
3. визначення тональності цих матеріалів (позитивної чи негативної на певну адресу);
4. замовчання новинами суспільно важливих тем, без яких інформаційна картина дня є неповною.

1.3. Форми моніторингів

Моніторинги можуть подаватися як редакційні матеріали — це фіксація певних порушень без оцінок і висновків.

Моніторинги можуть бути виконані у формі публіцистичних авторських статей. Де автор-експерт може давати певні оцінки чи робити висновки, підтверджуючи їх фактичним матеріалом (тобто прикладами із досліджених матеріалів).

1.4. Способи оцінювання

Для оцінювання журналістських матеріалів експерти використовують два різновиди ознак:

формальні, тобто характер порушень журналістом у матеріалі стандартів інформаційного мовлення (цьому присвячений розділ 2 цього документа),

і неформальні (про це докладно — в розділі 3).

1.5. Термінологія моніторингів

Матеріал із порушенням стандартів — найширше поняття, яке означає, що творці матеріалу з невідомих причин не дотримались одного або більше з базових професійних стандартів інформаційної журналістики (див. розділ 2). Використовується в моніторингах із наведенням конкретних прикладів порушень стандартів у журналістському матеріалі.

Матеріал з ознаками замовності (цензури) — експерти моніторингів «Детектора медіа» можуть фіксувати такі ймовірні ознаки, але не можуть стверджувати, що конкретний матеріал був оплачений чи створений під тиском. Причина цього в тому, що факти замовлення чи цензури в більшості випадків ретельно приховуються як замовниками (цензорами), так і виконавцями (редакторами, репортерами). Коли експерти «Детектора медіа» визначають матеріал як такий, що має ознаки замовності (цензури), вони базуються на характерному для замовлення комплексі порушень стандартів у матеріалі й на певних неформальних ознаках.

Наступні терміни можуть використовуватися експертами лише в авторизованих видах моніторингів і є суб’єктивною оцінкою конкретного експерта, на обґрунтованість якої експерт наводить докази — ті ж формальні й неформальні ознаки.

Замовний матеріал — може використовуватися в моніторингу стосовно конкретного журналістського матеріалу лише в тих випадках, коли в експерта є неспростовні підтвердження того, що матеріал було зроблено за нелегальну оплату, або в інтересах власників чи політичних патронів медіа, або під тиском влади, або в порядку внутрішньої корпоративної промоції. У загальних авторських міркуваннях експерта цей термін може використовуватися довільно.

Джинса — медійний жаргонізм, який означає матеріал із прихованою рекламою / антирекламою або матеріал, оплачений нелегально. Медійники тлумачать цей термін вільно (зокрема, деякі розрізняють джинсу й «заказуху» і т. п.), до того ж він має різко негативну конотацію. Вживання цього жаргонізму можливе виключно в авторських публіцистичних текстах і лише в загальних міркуваннях, а не стосовно конкретного журналістського матеріалу.

«Паркет» — медійний жаргонізм, який означає матеріали, що формально й однобічно, зазвичай позитивно висвітлюють діяльність чиновників і політиків, як представників влади, так і представників опозиції. Зазвичай такі матеріали позбавлені суспільної ваги або (навіть якщо тема має суспільну вагу) викривляють для аудиторії реальність за рахунок обмеження суто описом офіційного заходу й однобічним наданням слова лише обраним політикам або чиновникам. Зазвичай включають опис участі посадової особи чи політика в певних заходах (протокольні матеріали), переказ або цитування їхніх заяв, часто без необхідного бекґраунду та балансу думок. Водночас сама по собі присутність чиновників чи політиків у журналістських матеріалах не є автоматичним свідченням замовності. Важливо, щоби будь-які заяви політиків або чиновників стосувалися суті висвітлюваної події, були збалансовані коментарями інших сторін конфлікту і в матеріалі наводилися б усі необхідні бекґраунди. Жаргонізм «паркет» використовується в авторизованих видах моніторингів.

2. Визначення дотримання стандартів інформаційної журналістики в різних видах медійного продукту

У цій частині моніторингів кожний матеріал оцінюється на дотримання журналістами й редакціями шести класичних стандартів інформаційної журналістики:

балансу думок,

оперативності,

достовірності,

відокремлення фактів від думок,

точності,

повноти подачі інформації.

Порушення журналістами одного чи кількох із цих стандартів — неусвідомлене чи навмисне — призводить, як мінімум, до спотворення картини реальності для аудиторії, а як максимум стає предметом маніпуляції свідомістю аудиторії інформаційних програм.

Ще один стандарт — доступності подачі інформації — в моніторингах не оцінюється, оскільки його порушення не впливають на спотворення змісту, а лише ускладнюють сприйняття інформації аудиторією.

2.1. Телевізійні й радіоновини

У моніторингах досліджуються переважно основні (вечірні) випуски новин у прайм-таймі. До уваги беруться репортажі про основні суспільно-політичні події, які складають інформаційну картину дня, й оригінальні журналістські розслідування. Кожний матеріал новин оцінюється в комплексі (студійна підводка + сюжет + відводка) як єдиний матеріал.

2.1.1. Стандарт балансу думок

Для повноцінного висвітлення будь-якої конфліктної теми журналісти мають надати слово представникам усіх сторін цього конфлікту, щоб дати аудиторії можливість самостійно вирішувати, чиї аргументи переконливіші. Дотримання цього стандарту є надважливим у тих випадках, коли хтось когось обвинувачує в чомусь або критикує, — журналісти повинні дати обвинуваченій стороні повноцінну можливість відповісти на обвинувачення чи на критику. У моніторингах «Детектора медіа» можуть фіксуватися як порушення стандарту ті випадки, коли слово обвинуваченій стороні надається формально, — наприклад, сторона в матеріалі висловлюється не по основній суті конфлікту, а по другорядних обставинах. Це є імітацією балансу й може бути свідченням маніпуляції. Якщо подібні обвинувачення чи критика звучать у прямому ефірі (інтерв’ю у прямому включенні з місця події чи гість у студії), ведучий обов’язково повинен озвучити намір редакції отримати коментар у відповідь від іншої сторони пізніше. Якщо ведучий новин цього не робить — моніторинги фіксують це як порушення стандарту балансу думок.

У будь-якій конфліктній тематиці, яка зачіпає інтереси великих груп людей (це називається колективною стороною конфлікту), їхню позицію й аргументи або ж оцінки дій чи рішень влади з точки зору власних інтересів повинні озвучувати типові представники групи. Цей момент має високі ризики маніпулятивності, оскільки в підцензурних матеріалах журналісти можуть спеціально добирати тих представників колективної сторони конфлікту, які в той чи інший спосіб підкуплені іншою стороною конфлікту й озвучують вигідні для цієї сторони аргументи й оцінки.

У межах кожного окремого матеріалу (або у блоці матеріалів на єдину тему протягом випуску) має бути представлено чітко викладені позиції всіх без винятку сторін конфлікту. Позицію колективної сторони конфлікту (тобто великої групи людей) має озвучувати типовий її представник. У випадку, коли мотиви позицій сторін не є очевидними, необхідною вважається також і аргументація (пояснення) цих позицій сторонами.

У випадках, коли певна сторона конфлікту відмовляється коментувати тему, в журналістському матеріалі має бути чітко заявлено про цей факт відмови з обов’язковим наведенням її причини зі слів конкретної особи, яка відмовилася коментувати. Абстрактні чи безадресні відмови на кшталт «у міністерстві не коментують» не вважаються дотриманням стандарту, оскільки з них достеменно не відомо, чи зверталися насправді журналісти, й до кого саме вони зверталися по коментар.

В оперативних випадках стандарт балансу думок може досягатися лише з часом. Новини, з міркувань оперативності, можуть подавати інформацію, ще не встигнувши отримати необхідний коментар певної сторони конфлікту. У моніторингах «Детектора медіа» такі випадки не вважатимуться порушенням стандарту балансу, але обов’язковими для цього є такі умови: від самої події до ефіру новин було мало часу (від самої події до випуску новин 2-3 години, коли об’єктивно важко встигнути знайти представника сторони конфлікту, який не був присутній на самій події); в матеріалі (в самому сюжеті чи в підводці / відводці) має бути чітко сказано, що редакції поки що не вдалося знайти коментатора, але його продовжують шукати, щоби почути його думку; у випуску новин наступного дня має бути коментар цієї сторони конфлікту (або ж чітко заявлено про відмову від коментаря із зазначенням причини відмови) з належним бекґраундом щодо вчорашньої інформації.

У щогодинних коротких випусках новин на радіо припустимо (з міркувань обмеженого хронометражу), коли у випуску озвучується коментар однієї зі сторін конфлікту, а в наступних випусках — коментарі інших сторін. При цьому у студійному тексті має бути сказано, що коментар іншої сторони конфлікту прозвучить у наступних випусках, а при його подачі в бекґраунді має бути згадано коментар іншої сторони конфлікту, який прозвучав у попередніх випусках новин.

У складній тематиці, особливо ж у жанрі журналістського розслідування, для дотримання повноцінного балансу думок необхідною є також оцінка аргументів сторін незалежним (тобто який не є стороною конфлікту, не має власних інтересів у цьому конфлікті) й компетентним у темі експертом. При цьому його компетентність у темі має бути в той чи інший спосіб підтверджена журналістами для своєї аудиторії (відповідний темі вчений ступінь, досвід роботи тощо).

У моніторингах не вважатимуться експертами коментатори, компетентність яких нічим не підтверджена. У ролі політичних експертів (політологів) не можуть виступати коментатори, в бекґраунді яких є робота політтехнологами на певні політичні сили, які виступають у темі сюжету стороною конфлікту або можуть мати свій політичний чи бізнесовий інтерес.

У висвітленні масових акцій протесту кількість учасників акції мають оцінювати не журналісти, а організатори акції (або учасники, якщо акція виникла стихійно) і правоохоронці, які забезпечують правопорядок під час акції. Якщо оцінка звучить лише від організаторів або лише від правоохоронців — це фіксується як порушення стандарту балансу думок.

2.1.2. Стандарт оперативності подачі інформації

Будь-яку новину дня має бути подано в підсумковому випуску новин цього ж дня, крім тих, які сталися вже після виходу звітного випуску новин в ефір. Дотримання цього стандарту моніторингами також відстежується лише в порівнянні: в який день подавали новину різні канали. І в порівнянні з тим, коли ця новина з’явилася на стрічці інформаційної агенції УНІАН.

Оперативність подачі інформації («того ж дня») оцінюється в чистому вигляді лише стосовно репортажних матеріалів, тобто звітів про події. Оперативність із точки зору прив’язки до конкретного дня не оцінюється щодо таких жанрів новин, як журналістське розслідування (пошук журналістами неочевидних причин чи наслідків певної події чи тенденції), нарис (розповідь про унікальну людину, об’єкт, явище, історію з минулого) і спеціальний репортаж (розповідь про життя малодосяжної для аудиторії локації, що зазвичай організується редакціями як окрема експедиція). В усіх цих жанрах новиною для аудиторії є принципово нова інформація, що її здобули журналісти внаслідок роботи над матеріалами цих жанрів.

2.1.3. Стандарт достовірності інформації

Достовірність означає чітке зазначення джерел кожного поданого факту й чітку авторизацію кожної думки, яка є в журналістському матеріалі. Отримання певного набору фактів про подію журналістом у ролі очевидця цієї події зазвичай достатньо підтверджує картинка, знята на місці події. Використання запозичених картинок (наприклад, взятих в інформаційних агентствах або в інших мас-медіа) має бути також авторизованим (як мінімум, титром на самій картинці).

Як виняток окремі факти (але тільки факти!) може бути подано з посиланням на анонімне джерело інформації з огляду на безпеку цього джерела. При цьому має бути зазначено: компетентність джерела (наприклад, у якому відомстві працює ця людина) й той факт, що джерело побажало залишитися неназваним. Посилання на анонімне джерело інформації не вважається порушенням стандарту достовірності лише в тих випадках, коли очевидно, що цю ж саму фактичну інформацію було неможливо отримати з інших — відкритих джерел, на які журналіст міг повноцінно посилатися.

На відміну від фактів, будь-яка думка подається завжди виключно з посиланням на конкретну особу — автора цієї думки. З цього погляду недостовірними є «загальні» розмиті посилання («правоохоронці стверджують», «експерти вважають» тощо).

Посилання на будь-які джерела в інтернеті є порушенням стандарту достовірності, оскільки будь-яка сторінка в інтернеті (соцмережі, персональні сайти, інтернет-медіа, сайти мас-медіа, офіційні сторінки офіційних установ) є занадто вразливою для людських помилок, технічних збоїв і хакерських атак. Останнє набуло неабиякого поширення в умовах гібридної війни. Відтак журналісти новин будь-яку інформацію, знайдену в інтернеті (незалежно від характеру ресурсу), повинні самотужки перевіряти на справжність у реальних джерелах і посилатися у своїх матеріалах уже на ці джерела.

З цієї точки зору без ретельної перевірки фактів теленовини не повинні оприлюднювати картинку з інтернету, а радіо — аудіозаписи. Ключовим тут є підтвердження справжності картинки чи аудіозапису тією людиною, яка їх зробила, або ж безпосередніми учасниками цих подій. Про зроблену редакцією перевірку справжності й авторство картинки чи аудіозапису має обов’язково повідомлятися в матеріалі.

2.1.4. Стандарт відокремлення фактів від думок (висновків, оцінок, припущень тощо)

Цей стандарт означає, по-перше, чітке позначення початку й кінця кожної суб’єктивної думки (висновку, коментаря, оцінки, прогнозу, обвинувачення, припущення тощо), яка звучить у журналістському матеріалі. Тобто аудиторії має бути чітко зрозуміло, де починається кожна суб’єктивна думка і де вона закінчується.

По-друге, чітке позначення авторства при викладі будь-якої думки (жодна думка не може подаватися анонімно). Найнадійніше дотримання цих двох позицій досягається подачею будь-яких суб’єктивних думок синхроном (прямою мовою, записаною на камеру чи диктофон і відтвореною в ефірі новин). У разі цитування або переказу новинарями чужої суб’єктивної думки слід звертати особливу увагу на чіткість позначення меж цитати / переказу (наприклад, «Порошенко сказав: “цитата” кінець цитати» або «за словами Гройсмана, “переказ” — сказав прем’єр» тощо). Бо доволі часто межі цитати можуть не бути очевидними для аудиторії.

По-третє, в новинах, з огляду на цей стандарт, є неприйнятними жодні висновки й оцінки журналіста (ведучого чи репортера).

Слід звернути увагу на те, що крім суто емоційних суб’єктивних оцінок («хороший» — «поганий», «веселий» — «сумний» тощо), журналісти надзвичайно часто використовують оцінку вимірюваних понять («далеко» — «близько», «важкий» — «легкий», «багато» — «мало» тощо), замість того, щоб дати факт (відстань у метрах чи кілометрах, вагу в грамах, кілограмах чи тоннах, або кількість чогось відповідно). У цих випадках разом зі стандартом відокремлення фактів від думок моніторинги «Детектора медіа» фіксують також і порушення стандарту повноти інформації. У випадках, коли оцінкою підмінено ключовий для розуміння теми факт, моніторинги фіксують це і як порушення стандарту точності.

Окремий пласт оцінної лексики, який крім порушення стандарту ще й часто свідчить про ознаки можливої замовності, — це позначення простих дій лексикою урочистого стилю: «заявив», «зазначив», «наголосив» тощо (на позначення простої дії «сказав»), «прибув із візитом» («приїхав» чи «прилетів»), «провели переговори» («поговорили», «поспілкувалися») тощо. Найчастіше ця лексика вживається саме в «паркетних» матеріалах про високопосадовців різного рівня.

Ще один спосіб оцінювання сказаного кимось — позначати це словами, що оцінюють модальність або значення сказаного: «висловив обурення», «висловив побоювання», «визнав», «припустив» тощо.

Ще одним грубим порушенням стандарту відокремлення фактів від думок (і автоматично ще двох стандартів — точності й достовірності подачі інформації) є безпідставне узагальнення, коли суб’єктивну думку однієї або кількох людей поширюють на невизначено велику кількість людей (яких журналісти об’єктивно не могли опитати всіх): «мітингувальники кажуть», «одесити хочуть», «експерти вважають» тощо.

2.1.5. Стандарт точності подачі інформації

Цей стандарт передбачає відповідність кожного поданого факту реальності й дослівність цитування (або переказу) думок.

Точність у цьому випадку визначається за подачею цього факту чи думки (в разі її цитування не прямою мовою) інформагенцією УНІАН. Можливі також випадки, коли окремий факт чи окрему думку однаково подає більшість каналів, а один із каналів подає її інакше. У моніторингах у таких випадках вважається, що помилилися журналісти саме цього каналу. Якщо всі канали подають факт чи думку однаково, а УНІАН інакше, — вважається, що канали подали факт чи думку правильно, а УНІАН помилився.

Стандарт точності також вважається в моніторингу порушеним, коли журналісти видають суб’єктивну думку за факт (наприклад, услід за правоохоронцями називаючи підозрюваних злочинцями).

Стандарт точності вважається порушеним, коли вимірюваний факт журналісти підмінюють власною оцінкою, а також у разі будь-яких безпідставних узагальнень, зроблених журналістами (див. розділ 2.1.4).

Стандарт точності також вважається порушеним у разі розмитого називання місця події чи часу події, якщо це критично важливо для теми (див. розділ 2.1.6).

2.1.6. Стандарт повноти інформації

У будь-якому звіті про подію (це будь-яка форма репортажу: усне повідомлення, короткі форми з відео, пряме включення, репортажний сюжет) має бути чітка відповідь на класичні репортажні питання (що сталося? де сталося? коли сталося? як сталося?).

При цьому географія події (відповідь на питання де?) має бути конкретною. Розмите й узагальнене позначення («на Харківщині», «у Львівській області», «в центрі Києва» тощо) вважається порушенням стандарту повноти інформації.

Час події (відповідь на питання коли?) має також зазначатися конкретно — о котрій годині або за скільки годин до випуску сталася подія. Узагальнено-розмиті позначення («сьогодні», «вранці», «вдень») не вважаються дотриманням стандарту повноти.

В окремих випадках, коли конкретика місця або часу події є надважливою, — таку розмитість слід також фіксувати і як порушення стандарту точності інформації.

Перебіг події (з чого починалося — чим продовжувалося — як закінчилося) має бути розказано журналістом зрозуміло для аудиторії.

У кожному матеріалі має бути вичерпно подано всі ключові факти за темою.

Обов’язковою є також наявність якісних бекґраундів:

1) передісторії, важливої для якісного розуміння події, коли вона є продовженням або розвитком попередніх подій,

2) пояснення будь-яких складних понять,

3) у певних темах також необхідним може бути і третій тип бекґраунду — контекст, у якому сталася та чи інша подія (тобто нагадування про взаємопов’язані події, які можуть впливати на подію, що є темою репортажу).

Будь-яке порушення стандарту балансу думок (див. розділ 2.1.1) автоматично робить матеріал неповним. Так само матеріал не може вважатися повним, коли в ньому порушено стандарт достовірності інформації, тобто відсутні конкретні посилання на джерела фактичної інформації, а тим більше — на авторство суб’єктивної думки (див. розділ 2.1.3). До автоматичного порушення стандарту повноти інформації призводять також ті висновки чи оцінки журналістів, за якими приховано (не озвучено) факти, що стали підставою для цих висновків чи оцінок (див. розділ 2.1.4).

2.1.7. Особливості застосування деяких стандартів у матеріалах про події на фронті та тимчасово окупованих територіях

У новинних репортажах із лінії фронту чи з прифронтових територій у роботі журналістів є об’єктивні обмеження, які не дають змоги повноцінно дотримуватися стандартів точності, повноти й достовірності інформації. Ці обмеження накладаються з огляду на питання безпеки військових, цивільного населення і самих журналістів. Експерти «Детектора медіа» враховують, що не вся інформація є реально доступною для журналістів, а певну частину її журналісти змушені замовчувати з огляду на реальні обставини на місці зйомки.

Ще більше обмежень є в повідомленнях про події на тимчасово окупованих територіях. По-перше, українські журналісти не мають туди особистого доступу, тому змушені покладатися на інформацію від мешканців цих територій чи західних мас-медіа. Крім того, з огляду на безпеку власних інформаторів із окупованих територій, у більшості випадків журналісти вимушені приховувати їх за посиланнями на анонімні джерела. У цих випадках журналісти не можуть деталізувати характер своїх джерел, оскільки навіть зазначення того, де мешкає ця людина або ким вона працює, може бути небезпечним для інформатора. Цей момент також враховується експертами моніторингів.

З огляду на стандарт балансу думок, журналісти не мають права (ані за законом, ані з загальних міркувань) надавати слово представникам агресора-окупанта або їхнім симпатикам, де звучатимуть думки чи заклики до порушення державного суверенітету й територіальної цілісності України, пропаганда ідей країни-окупанта (ідей «русского міра», імперських та шовіністичних, дискримінаційних до інших країн та народів), заклики до насильства тощо.

Усі ці випадки не фіксуються моніторингами «Детектора медіа» як порушення стандартів, оскільки війна та окупація є найбільшими з усіх можливих форс-мажорів.

! Примітка для розділів 2.2‒2.5: усі жанрові програми, в яких присутні публіцистичні чи аналітичні елементи, мають бути чітко позиційовані як авторські. Подібні програми, де авторство приховане, «Детектор медіа» вважає маніпулятивними, оскільки жодна суб’єктивність у журналістиці не може бути анонімною.

2.2. Підсумкові інформаційно-аналітичні тижневики

2.2.1. Стандарт балансу думок

Оцінюється так само, як і в новинах (розділ 2.1.2). Тобто баланс думок має бути витримано в межах кожного матеріалу або за кожною темою в межах усього випуску.

2.2.2. Стандарт оперативності

Загалом оперативним для тижневика вважається висвітлення будь-яких подій, які відбувалися протягом звітного для випуску програми тижня. Але цілком припустимим є повернення авторів тижневика до тем попередніх тижнів, якщо редакції вдалося знайти принципово нову суспільно важливу інформацію за цими темами або якщо в певній темі попередніх тижнів — коментар сторони конфлікту, яка раніше відмовлялася коментувати чи була об’єктивно недоступною для журналістів.

У тижневиках, які виходять у звичний час підсумкових випусків новин на каналі (тобто є замінником підсумкових новин у день виходу), порушенням оперативності моніторинги «Детектора медіа» вважають відсутність згадки про ті суспільно важливі події, які сталися незадовго до виходу програми в ефір або під час самого ефіру.

2.2.3. Стандарт достовірності

Оцінюється так само, як і в новинах (розділ 2.1.3). Тобто має бути чітко позначено джерело кожного факту, про який ідеться в тижневику, й чітко позначено авторство кожної суб’єктивної думки, яка подається в ньому.

2.2.4. Стандарт відокремлення фактів від думок

На відміну від новин, журналіст-ведучий, як заявлений автор тижневика, а інколи (якщо це зумовлено заявленим форматом програми) й журналісти, заявлені авторами своїх сюжетів у тижневику, мають право висловлювати власні суб’єктивні думки (висновки, оцінки, припущення тощо), й моніторинги «Детектора медіа» не фіксують це як порушення стандарту, але за дотримання журналістами-авторами наступних правил:

1. будь-яка суб’єктивна думка автора тижневика чи сюжету має базуватися на надійному масиві достовірних фактів, а не підміняти собою певні факти. Не має бути замовчано відомі факти, які не підтверджують або заперечують суб’єктивну думку автора (подібне замовчання вважається маніпуляцією);
2. має бути дотримано загального балансу думок, включаючи ті думки, які не підтверджують або заперечують думку автора;
3. суб’єктивна думка журналіста-автора має бути чітко й недвозначно відділена від фактів і думок інших людей, тобто межі (початок і кінець) кожної суб’єктивної думки журналіста мають бути очевидними для аудиторії програми;
4. кожна суб’єктивна думка журналіста-автора має бути чітко маркована саме як його особиста думка (за рахунок позначень «на мою думку», «я вважаю», «мені здається» тощо). Припустимим є варіант, коли певна суб’єктивна думка подається як позиція редакції з обов’язковим відповідним маркуванням («наша редакція вважає» чи «наш канал закликає» тощо).

2.2.5. Стандарт точності

Оцінюється так само, як у новинах (розділ 2.1.5). Тобто всі озвучені факти мають бути точними, всі наведені не прямою мовою цитати суб’єктивних думок — дослівними й не висмикнутими з контексту.

2.2.6. Стандарт повноти інформації

Оцінюється так само, як у новинах (розділ 2.1.6). Особлива увага — наявності всіх необхідних бекґраундів (на пошук яких для тижневика є значно більше часу, ніж у щоденних новинах).

2.3. Публіцистичні авторські програми (у жанрах журналістського розслідування, спеціального репортажу тощо)

2.3.1. Стандарт балансу думок

Оцінюється так само, як у новинах (розділ 2.1.1). Тобто в межах кожної теми слово має бути надано представникам усіх сторін конфлікту з наведенням аргументації кожної сторони.

У журналістському розслідуванні обов’язковою складовою є експертна оцінка аргументів сторін — її відсутність вважається порушенням стандарту балансу думок. При цьому компетентність у темі кожного експерта має бути пояснена аудиторії. Експертами не можуть виступати люди, бекґраунд яких викликає щонайменші сумніви щодо їхньої незаангажованості.

2.3.2. Стандарт оперативності

Загалом не оцінюється. Автори жанрових програм мають свободу вибору тематики, відтак цілком можуть звертатися до суспільно важливих тем навіть із дуже віддаленого минулого, якщо вважають (і обґрунтовують це у своїй програмі), що повернення до цієї теми диктується тим, що вона з часом не втратила своєї суспільної ваги, а автору вдалося знайти принципово нові факти чи погляди на цю тему.

2.3.3. Стандарт достовірності

Оцінюється так само, як у новинах (розділ 2.1.3).

Жанрові програми готуються менш оперативно, ніж новини, тож автори цих програм мають достатньо часу для перевірки кожного факту в надійних джерелах. Ключові «доказові» факти в жанровій програмі мають бути підтверджені із більш як одного джерела.

2.3.4. Стандарт відокремлення фактів від думок

Оцінюється так само, як і в підсумкових тижневиках (розділ 2.2.4).

2.3.5. Стандарт точності

Оцінюється так само, як у новинах (розділ 2.1.5). Тобто всі озвучені факти мають бути точними, всі наведені не прямою мовою цитати — дослівними й не висмикнутими з контексту.

2.3.6. Стандарт повноти інформації

Оцінюється так само, як у новинах (розділ 2.1.6). Особливу увагу експерти «Детектора медіа» звертають на наявність усіх необхідних бекґраундів.

2.4. Суспільно-політичні ток-шоу

2.4.1. Стандарт балансу думок

Баланс думок у ток-шоу забезпечується наявністю у студії представників усіх основних сторін обговорюваного конфлікту. В разі відмови якоїсь сторони від участі в ток-шоу — ведучий має чітко й коректно сказати про це бодай на початку програми (під час представлення учасників) і згадати в кінці програми. Якщо програма виходить у прямому ефірі, ведучий, повідомляючи про таку відмову, має в ефірі запропонувати «відмовнику» приєднатися до ток-шоу під час програми (очно або телефоном чи відеотрансляцією).

Ведучий ток-шоу під час програми повинен коректно надавати слово кожному учаснику для відповіді на критику чи звинувачення на його адресу від іншого учасника чи аудиторії. Кожен учасник повинен отримати можливість і достатній час, щоби повноцінно сформулювати свої аргументи. Це особливо важливо в разі його відповіді на звинувачення.

Моніотринги «Детектора медіа» оцінюють дотримання балансу думок у ток-шоу не лише в конкретному випуску, а й у довгостроковій ретроспективі (зокрема, фіксуючи зловживання редакцією занадто частими появами у програмі одних ньюзмейкерів і постійним ігноруванням інших).

2.4.2. Стандарт оперативності

Не оцінюється.

2.4.3. Стандарт достовірності

Оцінюється так само, як у новинах (розділ 2.1.3) в усіх текстах ведучого і в сюжетах (якщо сюжети передбачені форматом програми).

Крім того, ведучий повинен вимагати від учасників ток-шоу називати джерело кожного факту чи авторство суб’єктивної думки, які вони кажуть без називання джерела чи авторства відповідно. Якщо ведучий цього не робить, — моніторинги фіксують це як порушення стандарту.

2.4.4. Стандарт відокремлення фактів від думок

Ведучий має чітко авторизувати власні суб’єктивні думки (свої висновки, оцінки чи припущення).

Порушенням стандарту відокремлення фактів від думок вважається використання ведучим оцінної лексики, яка робить питання «компліментарними» або, навпаки, зневажливими до учасника ток-шоу чи «програмує» позитивне або негативне ставлення учасників ток-шоу і аудиторії до когось / чогось.

Ведучий не повинен висловлювати чи в інший спосіб показувати своє особисте ставлення до різних учасників ток-шоу.

2.4.5. Стандарт точності

Оцінюється так само, як у новинах (розділ 2.1.5) в усіх текстах ведучого і в сюжетах (якщо вони передбачені форматом програми).

Крім того, ведучий повинен виправляти хибні факти чи твердження, озвучені учасниками ток-шоу.

2.4.6. Стандарт повноти інформації

Якщо учасники ток-шоу наводять інформацію, що потребує бекґраундів, ведучий має подавати ці бекґраунди сам або просити про це учасників. Якщо ведучий цього не робить, моніторинги фіксують це як порушення стандарту повноти інформації.

2.5. Інтерв’ю (як окрема програма або як гостьова студія у складі інших програм чи ефірних блоків)

Примітка: тут розглядаються лише ті форми, коли журналіст спілкується (у студії чи на камеру під запис для подальшого монтажу) з однією людиною. Дві людини і більше — це вже ток-шоу, де баланс досягається просто запрошенням до спілкування опонентів (див. розділ 2.4).

2.5.1. Стандарт балансу думок

Залежно від способу інтерв’ю (запис на камеру чи студія у прямому ефірі) й заданого редакцією формату (окрема програма чи гостьова студія у складі інших програм, якою є циклічність програми і яким є вибір тематики) баланс думок досягається одним із таких способів:

1. Ведучий інтерв’ю може озвучувати (цитатою чи синхроном) попередні думки опонентів свого героя з тих приводів, із яких герой висловлюється (питання ведучого можуть формуватися як пропозиція до героя прокоментувати думку його опонента, озвучену раніше, або, навпаки, ведучий подає раніше сказане опонентом героя за темою в якості бекґраунду до чи після сказаного героєм під час інтерв’ю).
2. Якщо інтерв’ю робиться в запису і формат програми передбачає таку можливість, воно доповнюється коментарями опонентів героя.
3. Якщо інтерв’ю у прямому ефірі і формат програми передбачає таку можливість (наприклад, це гостьова студія на інформаційному каналі), — ефірна група оперативно зв’язується з опонентом героя телефоном або відеотрансляцією і виводить його у студію для відповіді герою інтерв’ю.
4. Якщо це неможливо (технічно чи за форматом), ведучий повинен чітко озвучити намір редакції отримати коментар опонента героя й подати його пізніше (в наступних гостьових студіях чи в наступному випуску програми).

Завдання ведучого (інтерв’юера) — з’ясувати до інтерв’ю або під час нього, кого герой вважає своїм опонентом персонально, або, принаймні, яку структуру, щоби, виходячи з цього, визначити ранг гаданого опонента.

Позначення позиції опонентів героя будь-яким із цих способів є обов’язковим в усіх випадках, коли герой:

• коментує будь-яке спірне чи тим більше конфліктне питання;
• критикує когось за певні дії чи бездіяльність;
• звинувачує когось у чомусь;
• глузує з когось чи ображає когось.

Якщо жоден із цих способів балансування висловлювань героя інтерв’ю не використовується, — моніторинги фіксують це як порушення стандарту балансу думок.

У гостьових студіях інформаційного каналу дотримання балансу думок за кожною темою оцінюється моніторингами і протягом інформаційного дня, — чи представив канал аргументи всіх сторін конфлікту за кожною конфліктною темою хоча б у якійсь формі.

Як і в новинах, цілком можливими є ситуації, коли певна сторона конфлікту відмовляється коментувати тему. В таких випадках сам факт відмови має бути коректно озвучений ведучим. Якщо він цього не робить, — моніторинги фіксують це як порушення стандарту.

2.5.2. Стандарт оперативності

Загалом не оцінюється.

2.5.3. Стандарт достовірності

Оцінюється, по-перше, чи є чіткими всі посилання на джерела при подачі ведучим фактів, чи чітко ведучий зазначає авторство всіх суб’єктивних думок, які він згадує чи цитує під час інтерв’ю.

По-друге, ведучий повинен вимагати від гостя називати джерело кожного важливого факту, який наводить герой, чи авторства суб’єктивної думки, яку він цитує або на яку посилається під час інтерв’ю. Герой інтерв’ю може їх казати або не казати (це його вибір), але якщо ведучий допускає ситуацію, що гість озвучує важливі факти, не називаючи їхніх джерел, або посилається на анонімних авторів якихось суб’єктивних думок, а ведучий при цьому не уточнює в героя джерело чи авторство, — це фіксується моніторингами як порушення стандарту достовірності подачі інформації.

2.5.4. Стандарт відокремлення фактів від думок

Ведучий має чітко авторизувати власні суб’єктивні думки (свої висновки, оцінки, припущення тощо) й відділяти їх від фактів та від думок інших людей, яких він цитує.

Порушенням стандарту відокремлення фактів від думок вважається використання ведучим оцінної лексики, яка робить питання «компліментарними» чи, навпаки, зневажливими для гостя або «програмує» позитивне чи негативне ставлення гостя й аудиторії до когось / чогось.

2.5.5. Стандарт точності

Стосовно фактів і цитат, які наводить ведучий, оцінюється так само, як у новинах (розділ 2.1.5).

Крім того, ведучий інтерв’ю повинен виправляти очевидно хибні факти чи твердження, які озвучує під час інтерв’ю гість.

2.5.6. Стандарт повноти інформації

Якщо гість озвучує інформацію, яка потребує бекґраундів, ведучий має наводити ці бекґраунди або просити про це гостя. Якщо ведучий цього не робить, це вважається порушенням стандарту повноти інформації.

3. Визначення матеріалів із ознаками замовності (цензури)

3.1. Загальний підхід

Ця частина моніторингів має на меті фіксацію тем, фактів і думок, які подаються телеканалами з ознаками замовності (цензури).

Експерти «Детектора медіа» виходять із такого міркування: із погляду якості інформаційного продукту, що його отримує аудиторія, не відіграють жодної ролі причини й мотиви, через які певний матеріал вийшов замовним на чиюсь користь. Ці причини / мотиви можуть бути дуже різними:

зовнішня цензура, коли хтось (наприклад, президент, прем’єр, мер, голова ОДА), маючи вплив на телекомпанію, змушує в новинах давати або, навпаки, замовчувати певні факти й думки;

внутрішня редакційна цензура (яка диктується інформаційній редакції власником і топ-менеджером, а повсякденно втілюється редакторами);

самоцензура журналіста, автора матеріалу (переважно базується на страху перед владою, власником чи менеджерами);

гроші чи інші «винагороди» для телекомпанії або конкретного директора, редактора чи навіть репортера, надані за «правильний» матеріал;

внутрішня переконаність журналістів у тому, що є «правильним», а що «неправильним», і підміна справжньої професійної місії інформаційника (інформувати людей) псевдомісією («впливати на громадську думку», «рятувати справедливість» тощо);

професійна непридатність журналістів (незнання стандартів, невміння перевіряти факти, невміння домовлятися про коментар тощо).

Незалежно від того, яка з цих причин лежить у підґрунті конкретного замовного матеріалу, аудиторія в будь-якому випадку отримує спотворену інформацію.

Головна складність будь-якої фіксації замовності певних матеріалів у медіа полягає в тому, що в більшості випадків неможливо навести неспростовні докази самого факту впливу на появу кожного конкретного матеріалу зовнішньої чи внутрішньої цензури (тиску, погроз тощо) або грошової чи «бартерної» оплати. Про це можуть інколи (але надзвичайно рідко, у кризові моменти) публічно свідчити самі учасники процесу (наприклад, менеджери або журналісти). У більшості ж випадків усі учасники процесу (як цензори, так і журналісти) воліють не визнавати факту замовлення (цензури).

З огляду на це, проводячи моніторинги, покликані показувати існування цього явища, «Детектор медіа» змушений оперувати певними припущеннями. Але самі ці припущення базуються на фіксації моніторингами цілком фактичних речей. По-перше, формальних — це грубі порушення в матеріалі одного чи більше стандартів інформаційної журналістики, за рахунок яких інформація спотворюється явно на користь однієї зі сторін конфлікту. За допомогою цих порушень створюється позитивний або, навпаки, негативний імідж конкретних політичних сил чи окремих політиків, установ чи окремих чиновників, бізнес-структур чи окремих бізнесменів. Ці спотворення інформації досягаються порушеннями насамперед таких стандартів інформаційної журналістики, як баланс думок, відокремлення фактів від думок, точність і достовірність подачі інформації та повнота інформації. По-друге, певних неформальних ознак, які можуть підсилювати ймовірність того, що при підготовці конкретного матеріалу спрацював один із факторів замовності (цензури).

3.2. Формальні ознаки замовності (порушення стандартів)

Формальними ознаками замовності в новинах є грубі порушення одного або більше стандартів інформаційної журналістики, за рахунок яких інформація спотворюється на користь однієї зі сторін конфлікту. За допомогою цих порушень створюється позитивний або, навпаки, негативний імідж конкретних політичних сил чи окремих політиків, установ чи окремих чиновників, бізнес-структур чи окремих бізнесменів. Ці спотворення інформації досягаються порушеннями насамперед таких стандартів інформаційної журналістики, як баланс думок, відокремлення фактів від думок, точність і достовірність подачі інформації та повнота інформації.

Типовими матеріалами з ознаками замовності можуть бути (але не обов’язково є):

позитивні матеріали про діяльність державних установ чи окремих посадовців, коли в цих матеріалах порушено баланс думок. Зокрема, відсутня або лише імітується (тобто даються сепаровано лише ретельно відібрані думки «за» або лише «проти») позиція колективної сторони конфлікту, тобто тих людей, чиї інтереси напряму зачіпає ця діяльність. Або ж відсутня чи лише імітується позиція політичних чи бізнесових опонентів цієї діяльності (тобто даються коментарі не по суті, а по другорядних обставинах, або не змістовні, а суто емоційні);

матеріали, які висвітлюють перебіг складних процесів ухвалення рішень (наприклад, на сесії парламенту або судові засідання) без пояснення суті аргументів і контраргументів опонуючих сторін. Натомість такі матеріали будуються переважно на зовнішніх емоційних фрагментах дії;

«паркетні» матеріали, які складаються з повідомлення, усного повідомлення (або усного повідомлення з відеорядом на телебаченні) й синхрону / цитати високопосадовця чи політика переважно з декларативними заявами; в яких використовується «протокольна» оцінна лексика урочистого стилю («заявив», «наголосив», «прибув», «відбув» тощо) та не включено позиції політичних опонентів і представників соціальних груп, яких напряму стосується ця тема, оцінки експертів і якісні бекґраунди;

повідомлення про успіхи силових структур у викритті злочинів, де відсутній баланс думок (зокрема, відсутня позиція захисту підозрюваних / звинувачених), порушується стандарт точності (зокрема, підозрюваних називають «зловмисниками», «злочинцями» тощо);

матеріали, в яких незбалансовано і з позитивними оцінками висвітлюється бізнес (бренди, товари, послуги) або ж благодійність конкретних бізнесменів, бізнес-структур чи створених ними благодійних фондів. Водночас пам’ятаймо, що згадки про комерційні компанії і бренди не є ознаками реклами, якщо вони вмотивовані, а замовчування конкретних назв компаній і брендів у титрах і тексті матеріалу є порушенням стандартів точності й повноти.

У цьому виді моніторингів оцінюються порушення стандартів у комплексі, тобто коли порушення різних стандартів дають єдиний ефект.

3.3. Неформальні ознаки замовності

Додатково до фіксації комплексу конкретних порушень стандартів інформаційної журналістики в певному матеріалі, моніторинги «Детектора медіа» враховують і деякі інші чинники, які можуть вказувати на невипадковість появи в матеріалі цих порушень, вигідних певному фігуранту:

Чи є тема матеріалу суспільно важливою й актуальною для часу її публікації?

Суспільна важливість теми визначається за такими чинниками: тема прямо чи опосередковано стосується великих соціальних груп. Оприлюднення цієї теми в мас-медіа може мати для цих груп людей суто прагматичну цінність для ухвалення ними повсякденних рішень (будь-які питання, пов’язані з повсякденними доходами, заощадженнями й витратами сімей, із персональною безпекою громадян; із житлом і комунальними послугами; зі здоров’ям; із соцзабезпеченням; із освітою; з дозвіллям тощо). Може мати електоральну цінність (інформування про реальні дії різних політичних сил чи їх окремих представників на державних посадах — при цьому важливий відбір цих сил на основі достовірних соціологічних досліджень). Непрагматичні, але які мають широкий суспільний інтерес і є важливими для повноцінної поінформованості суспільства (культура, спорт).

Кому належить медіа? (Якщо це документально підтверджено в публічній площині або принаймні публічними заявами самих власників на цю тему.)

Яка політична сила чи який політик / чиновник / бізнесмен має на нього вплив? (Якщо в публічній площині є факти, що підтверджують такий вплив, або про такий вплив заявляють авторитетні ньюзмейкери чи експерти.)

Чи вигідне людині або політичній силі, яка має вплив на медіа, просування себе чи спотворення інформації саме в такий спосіб? Чи вигідно політику, посадовцю чи бізнесмену, який фігурує в матеріалі, або його конкурентам заохочувати журналістів порушувати стандарти саме в такий спосіб?

У разі, якщо матеріал є «паркетним» або вихваляє політиків чи бізнесменів: чи є такий формат типовим для цього медіа?

Чи простежується в цьому медіа тенденція спотворювати інформацію саме в такий спосіб (саме в такій комбінації і з таким характером порушень конкретних стандартів)?

Чи є висвітлення діяльності саме цього політика / посадовця в такому форматі тенденцією (На підставі звітного періоду й моніторингів попередніх періодів)?

Чи не є тенденцією ненадання слова певній стороні конфлікту чи певній персоналії на цьому каналі (на підставі звітного періоду й моніторингів попередніх періодів)?

Чи матеріали ідентичного або подібного змісту виходили в інших медіа? (Особливо в медіа тієї медіагрупи, до якої належить аналізований ЗМІ.)

Чи вигідно компанії або бренду, що фігурує в матеріалі, оплачувати це повідомлення як приховану рекламу (або конкурентам — як антирекламу)?

Чи названо автора повідомлення, чи не є матеріал анонімним? Чи це ім’я реальної людини, чи псевдонім? Якщо це телевізійна або радійна новина, то чи начитано текст голосом автора, чи голосом іншої людини?

Якщо в матеріалі порушено один або кілька стандартів інформаційної журналістики й відповідь на одне або більше із зазначених у цьому розділі запитань вказує на те, що матеріал може бути замовним, експерти «Детектора медіа» вважають достатніми підставами, щоб називати цей матеріал таким, що має ознаки замовності (цензури).

4. Визначення тональності матеріалів із ознаками замовності (цензури)

У цих моніторингах визначається, стосовно кого / чого матеріал із ознаками замовності (цензури) є позитивним чи негативним, а це можуть бути:

політична сила (партія, рух),

державна установа,

влада загалом різних рівнів,

опозиція загалом,

політик або чиновник,

громадська організація чи конкретний представник громадськості,

недержавний заклад, фірма, компанія тощо,

бізнесмен,

певна дія (наприклад, економічна блокада ОРДЛО), ідея (наприклад, вступ України до НАТО), намір чи план. Кожна така дія, ідея, намір чи план обов’язково мають своїх прихильників і противників, свої аргументи за і проти, чогось із цього повного набору може не бути в журналістському матеріалі.

Для зведення до мінімуму суб’єктивізму оцінок експертів «Детектора медіа», підставами для визначення тональності є характер і спосіб порушень основних стандартів інформаційної журналістики в матеріалі.

Стандарт балансу думок: коли слово в матеріалі надається лише певній стороні конфлікту, — відповідно, таке порушення є позитивним для цієї сторони конфлікту, а в разі, якщо вона звинувачує іншу сторону конфлікту — негативне стосовно сторони, позбавленої слова у відповідь у цьому матеріалі.

Стандарт відокремлення фактів від думок: визначається використанням журналістських оцінок позитивного чи негативного характеру стосовно когось / чогось.

Стандарт точності подачі інформації: коли в матеріалі присутні викривлені, неправдиві факти, перекручення яких є вигідним певній стороні конфлікту (бо підтверджує її аргументи) або ж невигідним іншій (бо спростовує її аргументи). Так само — неточне цитування чиєїсь суб’єктивної думки (неповне, висмикнуте з контексту тощо).

Стандарт достовірності подачі інформації: розмиті, узагальнені посилання на джерела важливих для теми фактів, а тим більше — на авторство суб’єктивних думок.

Стандарт повноти подачі інформації: замовчання важливих фактів або бекґраундів, які можуть підтверджувати або спростовувати певні заяви героїв матеріалу.

5. Визначення замовчання новинами суспільно важливих тем

Ці моніторинги фіксують, наскільки повну інформаційну картину дня подає своїй аудиторії кожний підсумковий випуск новин. Фіксується замовчання теле- й радіоновинами тих тем, окремих фактів чи думок, які становлять безумовну інформаційну цінність для якісної поінформованості аудиторії щодо суспільно-політичних процесів, які відбуваються щодня в Україні. Тих тем, фактів чи думок, які можуть напряму зачіпати інтереси великих соціальних груп, як у прагматичному плані, так і в електоральному. Ці теми визначаються, по-перше, шляхом порівняння тем, що їх подають усі телеканали, новини яких досліджуються в конкретному моніторингу (одні канали подали, інші — не подали). По-друге, порівнянням із темами, висвітленими цього ж дня інформагенцією УНІАН.