13:00
Четвер, 8 Березня 2018

Бізнес-розслідування, або Чому економічні теми для українських «розслідувачів» особливі

Моніторинг журналістських телерозслідувань, 19–25 лютого 2018 року.
Бізнес-розслідування, або Чому економічні теми для українських «розслідувачів» особливі
Бізнес-розслідування, або Чому економічні теми для українських «розслідувачів» особливі

«Детектор медіа» публікує другий текст оновленого проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме до кінця 2018 року.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Свої пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Оновлений моніторинг «Детектора медіа» складається з двох частин. Перша охоплює шість загальнонаціональних проектів, зокрема: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший») і «Викривач». Нові учасники замінили проекти «Слідство. Інфо» («Громадське ТБ», «UA: Перший») і «Народна прокуратура» («112»), які, на жаль, припинили своє існування в телевізійному форматі.

Другу частину присвячено аналізу трьох регіональних проектів, зокрема: «Нормально» (7 канал, Одеса), «Під прицілом» («UA: Суми», Суми) та об'єднаний відеопроект чотирьох регіональних центрів журналістських розслідувань (Кримський Центр журналістських розслідувань, Миколаївський Центр журналістських розслідувань, Агенція журналістських розслідувань «Четверта влада» (Рівне) і Бюро журналістських розслідувань «Свідомо», Київ), чиї телесюжети раніше виходили в рамках проекту «Слідство. Інфо», а з березня знову потішать свою аудиторію. Дослідження складається з аналізу якісних показників у формі таблиць і суб'єктивної думки експертів, які  своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

У нас є дві новини. І обидві погані. По-перше, аналізований тиждень став ідеальним для аналізу джин... — ой, ні, вибачте, ми ж не можемо так писати — матеріалів з ознаками замовності. Причому зроблених так відверто й неякісно, що звідти аж тхнуло кураторами з комерційного відділу каналів. Огидно, погано. По-друге, аналізований тиждень укотре підтвердив думку, яку ми вже неодноразово озвучували, — наші розслідувачі та псевдо-розслідувачі так і не навчилися працювати з економічними темами. Ну просто ні чорта не зрозуміло, що вони хочуть сказати, навіть за підказкою замовни... — стоп, теж не можна — інформаційого партнера. Низький професійний рівень, погано. Ой ні, є ще одна погана новина. Але про неї — в регіональній частині нашого моніторингу.

Дата моніторингу: 1925 лютого 2018 року.

Частина 1. Загальнонаціональні розслідування у відеоформаті

 «Гроші», випуск від 19 лютого 2018 року

Contra spem spero. Так ми звикли ставитися до кожного випуску програми «Гроші» на «1+1». На жаль, ця сама contra дедалі частіше перемагає. Глибина падіння цього проекту не перестає дивувати і, чесно, просто не знає меж. Цей сплав непрофесійності та абсурду, відвертої заангажованості й неприхованих «ознак замовності» (так, ми це стверджуємо й доведемо) просто добиває. Зрештою, сам факт існування проекту саме в такому вигляді, мабуть, найкраще свідчить про те, за кого мають свого глядача «Плюси». Та цього разу «Гроші» вирішили потішити нас цілою обоймою з усього найгіршого, на що вони здатні.

Недовгим було наше щастя від того, що випуск «Грошей» не розпочинався беззмістовним вступом ведучого Олександра Дубінського. Цього разу він вирішив одним махом відвоювати втрачені позиції — й одразу ж увірвався в ефір, поєднавши в тільки йому притаманній манері Саакашвілі, айтішників та равликів. І це все в підводці до сюжету про український експорт. Здавалося б, проект «1+1», але з цифрами «Гроші» як не дружили, так і не дружать. «Мільярди доларів» від експорту равликів, заявлені в підводці ведучого, в самому сюжеті здулися до 360 тисяч. Навіть не мільйонів, а тисяч, шановні! Тисячі й мільярди — є різниця чи ні?! Чи, по-вашому, «1+1» дорівнює 948 трильйонів?

Із більш ніж годинної програми (це було ДУЖЕ важко) ми вичепили чотири сюжети, які мають ознаки розслідування. Один із них — ще й відверті ознаки замовності. Решта — анонси майбутніх розслідувань, оригінальний соціальний експеримент із актором, який під виглядом безхатька просить допомогу в медзакладах Києва, а також матеріал про «відверті сповіді полювальниць за багатими папіками». Де не було ані «полювальниць», ані «папіків». Зате чомусь був «експерт» Ілля Ківа, протитрований як голова Соціалістичної партії України.

Першим розслідуванням був сюжет про харчування в українській армії. Без ідентифікації джерел, не особливо титруючи відео (коли й де саме зняті чи звідкісь «запозичені») журналістка Віра Коломієць накидала інформацію про те, як тепер годують українських військовослужбовців (про це вже інформували «Наші гроші»). Відтепер військових годуватимуть не зовнішні компанії, як раніше, а кухарі («повари», як називає їх журналістка), яких найматимуть військові частини, а продукти йтимуть за «каталогами». Але чомусь харчуванням за 200 мільйонів грн. займатиметься ТОВ «Військторг» під керівництвом Андрія Усенка. Фірма активно працювала ще за часів Януковича. На руках у журналістів податкова звітність, яка дозволила порівняти закупівельні ціни з тими, за які продукти продаються військовим. Різниця — вдвічі й більше. До того ж і годують військових не так, як це прописано в каталогах про харчування.

Але якщо ви гадаєте, що журналістка уточнює цю інформацію у військових, у постачальника і з'ясовує, що до чого, то ви помиляєтеся. Вона питає їх про роботу за Януковича. А те, що тепер — не важливо.

Інноваційно підійшли «Гроші» й до візуалізації інформації. Зв'язки між фірмами, які дотичні до харчування військових, намалювали на дошці. Але не подумайте, що все так погано. Бо малювали різнокольоровими маркерами! Ну і використання абревіатур — це ж так типово для наших журналістів. «ВМКЦ Південного Регіону». Що це? Ну ґуґлити ми теж уміємо, але не під час телеперегляду.

Завершився сюжет фразою про те, що найбільші гроші в армії крутяться саме в харчуванні. Теза, м'яко кажучи, сумнівна, і її одразу спростовує... ведучий. Він каже: «Але найбільші гроші крутяться в концерні “Укроборонпром”. Причому такі, що аж “греблею гати”». Це цитата. Не «греблю», а «греблею». Спробуємо уявити. Не виходить. Давні сумніви в тому, що програму «Гроші» хоча би хтось на каналі повністю переглядає перед ефіром, знову посилюються.

Наступний повноцінний сюжет — про «віденського» українського олігарха Дмитра Фірташа. Точніше, про його слід у захопленні соєвого заводу в Новій Каховці на Херсонщині. І тут у нас ДУЖЕ багато запитань. Сюжети на бізнесову тематику у «Грошах» — це завжди стрьомно (бо, як ми вже довели, з математикою проблеми), а тут — ну просто букет маніпуляцій, перекручувань, недомовок і однобокості.

Глядачу розповідають про давній конфлікт навколо підприємства «Каховка Пром-Агро» (чи «Протеїн-Агро»?), яке нібито в рейдерський спосіб захопили люди Фірташа. Чому? Тому що координатор «захоплення» — це буцімто помічник народного депутата Івана Фурсіна, давнього бізнес-партнера Фірташа. Ми бачимо багато очевидно чужих і старих кадрів, чуємо багато імен, багато сум, назву банку «Надра», який колись належав Фірташу, про братів Сегалів, які, до речі, теж були беніфіціарами «Надр», тільки нам про це чомусь не кажуть, і так далі й тому подібне. Каша в голові посилюється, але нас уперто підводять до думки, що в цій історії є хороші і є Фірташ. А він, самі розумієте, апріорі поганий. А оскільки він поганий, то й коментарів у тієї сторони брати не треба. Ну що погані можуть сказати? До речі, навіть про назву іншої сторони ми дізнаємося наприкінці, з титру. І ні, це не «Дмитро Фірташ», а компанія «Каховка Протеїн-Агро». І ще один маленький штрих — сюжет вийшов в акурат перед розглядом справи щодо заводу в апеляційному суді. Ця ж історія з іншими акцентами опублікована в інших «об'єктивних» ЗМІ, тільки з точністю до навпаки. («Обозреватель», «КП»). До чого б це?

У нас є додаткові докази того, що цей сюжет може бути замовним. Люди, які називали себе представниками обох сторін, уже давно ходять із пропозиціями до різних ЗМІ «об'єктивно розповісти про цю історію». Приходили й до одного з авторів цього моніторингу. Конкретизуємо: це був представник банківського сектора, який любить джаз. І ні, це, звісно ж, не має жодного стосунку до того, що його банк має інтерес у підприємстві. І до його особистих знайомств із представниками фінансової журналістики, які нині вдають тележурналістів.

І ще один важливий момент. Коли начитуєте такий сюжет своїм голосом, бо вас «попросили» — це теж питання репутації. Навіть якщо ви (не доведи Господи, бо тоді все ще сумніше) не є автором цього «витвору». Перевірено 2014 року на тих самих «Плюсах».

Фу.

В аналізованому випуску «Гроші» продовжують серію сюжетів про пацієнтів у психіатричних закладах. Ведучий анонсує, що йдеться про «сотні й тисячі людей, яких лікарі тримають за хворих, щоб привласнювати пенсійні виплати». У принципі здогадатися, що хотів сказати Олександр Дубінський, можна. Даруйте, але наведені цифри ми з відомих причин одразу ставимо під сумнів. Гірше те, що доказів сказаному глядач так і не дочекається. Це твердження — булька у ванній.

Цього разу нам показують історію двох підопічних Пуща-Водицького психоневрологічного інтернату для чоловіків. Журналіст, як і минулого разу, потрапляє у приміщення інтернату і знімає розповідь про двох чоловіків, які, за їхніми словами, здорові, але їх чомусь утримують в інтернаті довічно. Після візиту знімальної групи чоловіків забирають із відділення важкохворих і один із них одразу ж тікає з інтернату. Судячи з фіналу сюжету, журналіст вважає це позитивним фактом.

Про стан психічного здоров'я героїв та перебіг їхніх захворювань (яких немає?) в сюжеті ми дізнаємося тільки з особистих вражень журналіста.

Журналіст постійно повторює, що системі невигідно відпускати людей із таких закладів, але далі слів не йде. Ми не отримуємо жодного доказу того, що хтось привласнює їхню пенсію. Ніякої роботи над проблемою, окрім відвідин самого інтернату й розмови з головним лікарем, який зачитує анамнез хворих (а лікарська таємниця?). Як бонус нам поверхово розповідають про одеську правозахисницю, яка допомагає пацієнтам виходити з інтернатів і знаходити житло. Можна припустити, що наводку на Пущу-Водицю автору дала саме вона. І наводку не останню.

А скільки взагалі важкохворих у психічних інтернатах України? Або хоча б у Пуща-Водицькому? Скільки там довічних пацієнтів? Яка процедура позбавлення їх дієздатності й навпаки? Яка позиція правоохоронців у подібних ситуаціях? Як насправді витрачається пенсія пацієнтів? Хто це перевіряє? Які результати таких перевірок?

Надзвичайно важлива тема, і знову поверхово представлена.

Ще запам'яталися відвертий брак зі звуком, непозначені інсценування й нічим не підтверджені безапеляційні узагальнення автора.

Наступне «розслідування» — про столичні маршрутки. До цієї теми прикута увага багатьох ЗМІ після аварії з численними жертвами, яка сталася в Києві за участі двох «Богданів».

Журналістка проводить цікавий експеримент і вистежує водія столичної маршрутки, який, судячи з усього, без документів і дозволів перевозить пасажирів у годину-пік. Спіймавши його на гарячому, вона викликає поліцію. Плюс.

Здавалося, буде хороший сюжет, хоч і зі звичними нарізками невідомо звідки й коли зробленого відео. Але тут редактор нагадує авторці, що треба було б узяти коментар у головного транспортника Києва. І виходить нескладуха, бо «Гроші» згадують про це лише в неділю зранку. Що робити? Як «що»? Героїчно їхати до чиновника додому! А той зачинився у своєму будинку й відмовчується. От гад! Ми на нього вихідний не пожаліли вбити, а він сховався за високим парканом і не дає коментарів!

Дочекатися понеділка? Нереально. Ефір підтискає! Сюжет іще треба начитати, змонтувати і здати, при цьому придумати сенсацію, а тут — бац! — готова безвідмовна формула! Ми прийшли до нього додому, а він нам не відчиняє. Отже, в чомусь винен. Боїться. Так що відповіді транспортника про те, що з громадським транспортом, ми не почули, так само як і того, чим займається підприємство «Ярослав-Авто», яке згадали в сюжеті.

Лишилося ще кілька запитань. Наприклад, звідки цифра про те, що виторг маршруток  становить півтора мільярда на рік. А може, десять? Чи двадцять? А може, 360 тисяч? Чи все ж таки мільярди? Треба подумати.

Висновок: сором.

«Стоп корупції», випуск № 125 від 19 лютого 2018 року

Анастасія Глуцька зі «Стоп корупції» теж вважає себе спеціалісткою з питань фінансів та економіки. Ми не сперечаємося, можливо, так воно і є, але переконати в цьому глядача доволі складно. Зрозуміти щось із її сюжету про «рейдерство» на Херсонщині нам, людям без глибоких фінансових та економічних знань, практично неможливо. Але навіть із погляду журналістики — а тут у нас знання трохи є — після перегляду сюжету вдруге лишається хіба що чухати потилицю.

Сюжет «Таємниці херсонських рейдерів» продовжує серію репортажів журналістки про діяльність екс-мера міста Херсон Володимира Сальдо (ми аналізували один із сюжетів).

Усі розмови про це саме рейдерство екс-мера зводяться до слів підприємців, особливо одного. Правоохоронців теж нібито про щось запитували, але про що — незрозуміло. Документи, які буцімто зібрали, нам так і не показали, сказавши, що віддали їх у правоохоронні органи. Якщо вірити журналістці, то в Херсоні Сальдо забрав собі буквально все, а разом із ним — і його огидні посіпаки в особі міських депутатів. В ефірі лунають їхні прізвища, але жодному не надається можливість щось прокоментувати.

Трохи незрозумілі численні стендапи авторки на вулиці — вона ходить по всьому Херсону, але чому саме в цих місцях, а не в якихось інших, і в чому сакральне значення саме цих точок на карті Херсона, ми так і не второпали.

Наступний сюжет — «“Зрада” по-ветеранськи» — теж стосувався господарських питань. Тільки тепер уже земельних. Лілія Ткачук взялася досліджувати ситуацію з громадською організацією атовців «Купол», яка отримала землю для організації стрілецького клубу (до організації дотичний Олександр Порхун, герой України, про це налаголошувалося кілька разів). Але, мовляв, сусіди по землі (підприємство «Сапсан») вирішили, що «Купол» у них щось забрав. Журналістка каже, що навколо цієї історії багато шуму, ціла «інформаційна війна». До цієї фрази ми навіть не здогадувалися, як сторони конфліктують. Тепер стає ясно — це інформаційна війна. Жах.

Кинулися ми шукати ознаки цієї війни і знайшли сюжет на цю тему у програмі «Наші гроші». Там, з іншим акцентом, ідеться про те, що новостворена організація «Купол» отримала землі, які належали «Сапсану» (має статус бази олімпійської та паралімпійської підготовки).

Сюжет «Стоп корупції» трохи сумбурний. Наприклад, про особу, що представляє іншу сторону конфлікту («Сапсан»), нам кажуть: «Кізько». Кізько зробив те, Кізько зробив це... Що за Кізько? Людина, тварина, машина? Лише згодом ми дізнаємося, що це Юрій Кізько, й нам пояснюють, хто це такий.

Журналістка поспілкувалася з багатьма зацікавленими сторонами, однак це не внесло ясності в суть конфлікту. І, знову ж таки, як уже повелося цього тижня, коли спілкувалася з Кізьком, то чомусь питала керівника «Сапсану» про його судимість, а не по суті справи. Тому пояснень про те, чому, мовляв, підприємство «Сапсан» незаконно користується землями, а керівник приватизував землю на території військової частини, ми не почули.

Запам'яталися численні кадри з якогось художньо-документального фільму про АТО, які «Стопкор» вважає нормальним показувати кілька хвилин, не титруючи. Розуміємо, це ж не інформаційна війна, а просто крадіжка чужого. Ще один ляп: Віктора Палія, що очолює ветеранську спільноту, протитрували як «голову Всеукраїнського союзу громадських організацій». Такий собі голова всія громадськості. Ну й дотепно, що коментує діяльність Палія Дмитро Різниченко, активіст, який мав із ним силовий конфлікт.

Із приємністю зазначимо, що цей випуск знову без молодиків у фірмових стопкорівських вітрівках і без «Стопкору в дії». Можуть, коли хочуть! Плюс.

Висновок: важко...

«Схеми», випуск № 162 від 22 лютого 2018 року

Хронометраж «Схем» останнім часом скоротився вдвічі. Принаймні, в youtube-версії. Причин ми не знаємо, але сподіваємося, що це тимчасово.

Аналізований тиждень обмежився сюжетом Катерини Каплюк, яка взялася за справу із закупівлею вагонів для столичного метрополітену. У матеріалі «Метод Фукса» нам знову розповіли про російсько-українського бізнесмена, якому «Схеми» у 2017 році присвятили цілий сюжет.

Одразу похвалимо «Схеми» за якісні кадри і зйомки. Таким красивим метро ми не бачили давно. Шкода, що авторка постійно сиділа там сумна й невесела — мабуть, через викриття. Хоча ці самі викриття були ненові й неоригінальні. Про борги Київського метрополітену проросійським компаніям говорилося вже багато (історія з бородою в дев'ять років), про нинішню ситуацію повідомляли «Наші гроші», про придбання бізнесменом Павлом Фуксом компанії, якій винен Київський метрополітен, — «Ліга».

Якщо чесно, нас трохи здивував підхід до теми, адже метрополітен — це передусім люди (пасажири, платники податків, працівники підприємства). Але їх у сюжеті просто немає. Зате є «валютна дельта», яка має лягти в кишеню Павла Фукса. Ми вже давно вказуємо на відірваність «Схем» від пересічного громадянина й наголошуємо: щоби зрозуміти жах корупції, людина має чітко усвідомлювати, як це зло відбивається на її особистій кишені, на її особистому добробуті, на її особистих можливостях. А не на абстрактних мільйонах, бюджеті, владі. От ви зрозуміли, як той факт, що борги метро тепер належать компанії українського младоолігарха, впливає на мільйони людей, які щодня ним користуються? Ми — ні.

Так само важко було розібрати щось на графіці, яку нам демонстрували. Забагато й задрібно. Очі не встигали і втомлювалися.

Висновок: сорі, глибини не відчули.

«ЦРУ», випуск від 20 лютого 2018 року

Якщо раніше в нас були програми-анонси, то тепер є програма-гіпотеза. Цей випуск «ЦРУ» розпочався із сорока секунд гіпотез. До того ж нудним голосом і нудними словами. Ми звикли до бадьорих анонсів «Грошей» із мільярдами равликів і мільйонами пацієнтів психінтернатів, тому ледве не заснули.

Щоб не втратити нитку, ми спробували записати те, що почули. Отже, в сюжеті на нас чекали такі викриття:

1) якими методами нова переатестована поліція розкриває злочини;

2) чому стара корупційна система продовжує працювати в оновленій організації;

3) чому справи досі розслідуються вибірково;

4) як старі схеми продовжують філігранно втілюватися в кабінетах райвідділків;

5) чому кругова порука суддів, прокурорів і полісменів дбає про перевертнів у погонах;

6) чому жодного правоохоронця досі не покарано.

Запам'ятали? Ну а тепер дивимося. «ЦРУ» обіцяє розкрити нам усі ці теми всього за... 23 хвилини.

Що стало інформприводом для розслідування? Як виявилося, незаконні обшуки у приміщенні підприємця білоруського походження Тимофія Кохновича, про які багато писали у ЗМІ. Кадри, які було знято прихованими камерами під час проведення обшуку працівниками Голосіївського відділку столичної поліції, стали справжньою сенсацією.

Ну і взагалі, це резонансна тема, одразу пояснила ведуча телеглядачам, бо «перепости в ФБ сягали сотень». Тому якщо ви не в темі, ніби натякнула вона, краще вимкнути телевізор. І це був правильний натяк, тому що пояснення про те, в чому суть проблеми, ми почули приблизно посередині випуску.

Пророчими виявилися і слова авторки сюжету Інни Попович: ця історія про те, «як робити не треба». Виявилося, що говорила вона не тільки про дії поліції, а й, підсвідомо, про власне розслідування.

Документи, за якими проводили обшуки, судові рішення — все показали віддалено, швидко нічого не прочитати. Віримо на слово. «Кордівці», експерти РПР, «останні дослідження підтвердили, що за останні роки рівень злочинності значно зріс», нетитроване чужі відео — вже звикли.

Коментаря від головного фігуранта розслідування, який, за версією журналістів та Кохановича, керував обшуками та вимагав хабара, а саме начальника Голосіївського управління поліції, ми так і не почули. То його не було на роботі, то він пішов у головне управління поліції Києва. І журналістка вирішила його більше не шукати. А коли говорила з прокурором, який хотів посадити бізнесмена, запитала його не по суті справи, а чому він розмовляє російською. А ще він із Донецька, додали нам.

Зате ставимо плюс за справжнє викриття — авторка з'ясувала, що на лаві підсудних у справі щодо незаконного обшуку чомусь не начальник сектору кримінальної поліції, який був причетний до події, й ті люди, яких називав підприємець, а зовсім інший співробітник поліції. Здавалося б, саме це мало стати центром розслідування. Але чомусь не стало. Штрих, не більше.

Висновок: не туди.

«Наші гроші», випуск № 205 від 19 лютого 2018 року

Перш за все ми розуміємо злість і жовч програми стосовно безкарності злочинів проти журналістів, у тому числі за напад на знімальну групу «Наших грошей» у 2015 році. Інцидент трапився в селі Лісники на Київщині, а нападником виявився зять тодішнього заступника міністра внутрішніх справ Сергія Чеботаря. Але справу, профутболивши її два з половиною роки в поліції-прокуратурі, закрили дивним рішенням суду. Такі ситуації створюють безправне й небезпечне середовище для роботи журналістів-розслідувачів. Сподіваємося, що прокуратура таки подасть апеляцію і якісно та результативно захистить законні права журналістів у суді.

Матеріалу, який «Наші гроші» присвятили цій темі, ми оцінювати не будемо. Натомість проаналізуємо розслідування про отримання житла військовими від нашого давнього знайомого зі «Слідства. Інфо» Максима Опанасенка.

Журналіст підрахував, скільки військовослужбовців отримують квартири в інвестора, якому Державна спеціальна транспортна служба віддала 14 гектарів землі в Київській області, щоб нібито «побудувати житло для військових». Виявилося, що в запланованому житловому комплексі з десяти будинків по 25 поверхів кожен таких квартир буде менше 4 % (150 штук). Про історію вже повідомляли інші ЗМІ.

Власне будівництвом займатиметься ТОВ «Фонд Девелопмент груп», власниця якого пов'язана з «Укрбудом» нардепа Максима Микитася та «іншим будівництвом», але яким і де, нам не сказали.

Журналіст поговорив із військовими посадовцями, керівником Держспецтрансслужби, але проігнорував військових, які стоять у черзі. До речі, яка там ситуація із забезпеченням їх житлом? Чи достатньо їм буде цих 150 квартир? А може, треба менше? Чи більше?

Натомість багато уваги автор приділив їхньому начальнику — генералу Миколі Малькову та його статкам. У нього та його родичів є вже три квартири в Києві, земельні ділянки й котедж недалеко від дамби Київського водосховища. Останній — це начебто недобудова на 60 квадратів. Насправді — закінчена величезна фазенда. Мальков каже, це його сина. Коротше, чиста зрада.

І все одно — брати інтерв'ю проти сонця небажано. Засвічується герой.

Висновок: солідарні.

«Викривач», випуск № 13 від 21 лютого 2018 року

«Викривач» вирішив розповісти про проблему незаконної забудови на Київщині. «Дорога в нікуди» — це дорога з села Лісники. Добре, що ми одразу вас попередили, де це село, бо в сюжеті про те, що це Київська область, не було ані слова. В Україні, як відомо, всі глядачі географічно підкуті. Розбуди хмельниччан серед ночі і спитай, де Лісники, вони одразу скажуть: «Тю, та це ж у Київській області». Ще й напрямок покажуть.

Історія з віп-забудовою в селі Лісники, м'яко кажучи, ДУЖЕ давня. Про неї писано-переписано, знято-перезнято. Приклади ось і ось.

Знімальна група «Наших грошей», нагадуємо, постраждала від нападу саме в Лісниках.

Спершу про ноу-хау. Чуже відео у «Викривачі» тепер титрують бліденьким підписом, який за секунду зникає, або використовують латиницю. Із кирилицею гірше, бо ліс, про який ідеться, все ж таки «Чернечий», а не «Чернечій». Попереднього аналізованого випуску автора сюжету показували в темному приміщенні, тепер журналістку показують в автівці. Їздить вона багато, хоча з погляду географії і структури це іноді невиправдано. При цьому зображення труситься разом із автівкою, а журналістка тим часом маніпулює зображеннями на своєму планшеті. Що саме вона робить — невідомо, бо екрана нам не показують. Такою самою загадкою лишився для нас принцип, за яким будувався сюжет і, відповідно, що, зрештою, хотіла сказати журналістка.

З іншого боку, були гарні зйомки дроном, а також намагання авторки пропрацювати тему.

Журналістка Надія Суха розділила розслідування на три частини, які замість впорядкувати, разом із автопоїздками остаточно його заплутали. Мали говорити про незаконну дорогу через заповідний ліс, а почали із забудов і вирубок у самих Лісниках. У другій частині мова нарешті пішла про дорогу та її зв'язок із бізнесменами-політиками, але страшенно сумбурно. Купа імен-фактів-цифр, але мало розуміння що-хто-де-коли. Зрозуміло, що є земля, яка нібито є парком і охороняється, але яку сільрада віддала під забудову, хоча це не її землі, й через яку робиться дорога, щоб можна було одразу доїхати до новобудов та кінного клубу, який нібито зводить одна й та сама фірма. Ви хоч що-небудь зрозуміли? І ми теж.

Так само вражає слабка підготовленість журналістки перед інтерв'ю. Наприклад, періодичні врізки розмови з сільським головою Лісників знято на приховану камеру (чому — нам не пояснюють, хоча очевидно, що була відмова говорити на камеру), а журналістка виступає в ролі прохачки. Чи її телефонна розмова з представником фірми-забудовника, як прокладає дорогу бюджетним коштом. Цитуємо: «Ваша фірма в Лісниках будує дорогу і ми хотіли б розказати про неї, що це взагалі буде». Це що, питання?

Не вистачає роботи з джерелами інформації, запитами, документами і, зрештою, логікою. То хто винен і що робити? І головне — де люди? Де селяни, в яких відбирають землю, парк?

Висновок: манна каша.

Частина 2. Регіональні розслідування у відеоформаті

 ОБІЦЯНА ПОГАНА НОВИНА НОМЕР 3. Шок! Наш моніторинг не люблять. Ми звикли до часом негативної реакції на наші огляди на національному рівні, але до абсурду ситуацію довели на регіональному рівні — й уже після першого ж тексту.

Щоб ви знали, знайти регіональні журналістські розслідування в інтернеті важко. Чому? Тому що їх там просто немає. І сумська програма Суспільного мовника «Під прицілом», і одеська «Нормально» 7-го каналу, за нашими даними, мають заявлений хронометраж до 20 хвилин щотижня. Тобто це щотижня мінімум два-три сюжети. Але на офіційних сторінках каналів ми знаходимо то п’ятихвилинні обрізки, а то й узагалі нічого. Ми вперто чекали до останнього, але канали розслідувань не публікували.

Тоді ми звернулися безпосередньо до редакцій. Не добившись відповіді від головної редакторки 7-го каналу Анни Кравцової, ми зателефонували генеральному директору Михайлу Малишеву. Розмова з ним у нас спочатку вийшла не надто приємною. Керівник відповів, що ми не прокурори, щоб запитувати в нього, де можна знайти сюжети, й порадив нам писати інформаційний запит. Так-так, якщо хтось із глядачів захоче дізнатися, де можна подивитися випуск тижневої програми в YouTube, пишіть запит. Хоча потім усе ж таки всі порозумілися, відео з'явилося на сайті.

У Сумах ситуація теж невтішна. Після нашого попереднього аналізу, за словами продюсерки Сумської філії Суспільного мовника Оксани Кириленко, програму «Під прицілом» уже двічі зняли з ефіру через неякісний контент. Оце так реагування!

Тому цього разу нам нічого не залишається робити, як проаналізувати два сюжети проекту відділу розслідувань 7-го каналу (м. Одеса). Керівництво каналу таку малу кількість контенту (за два тижні лише два сюжети загальною тривалістю близько 15 хв, при заявлених 40 хв) пояснило тим, що з програми пішов один із журналістів. Мовляв, у березні вони планують повністю переформатувати відділ розслідувань і обіцяють робити більше сюжетів для кожної програми. Щиро бажаємо їм у цьому успіхів і нетерпляче чекатимемо.

«Нормально», випуск від 20 лютого 2018 року

Сюжет «Недетские игры» важко назвати розлідуванням, це радше репортаж на соціальну тему. Як показав минулий моніторинг, на відміну від своїх київських колег, які вперто не помічають проблем «пересічного громадянина», саме цю тематику одеські журналісти полюбляють найбільше.

У сюжет вплетено дві історії. Перша повчальна для всіх майстрів пера й мікрофона. У місті Арциз Одеської області діти, граючи в журналістів (так-так), примотали скотчем тринадцятирічного хлопчика до дерева й «мучили» запитаннями про самопочуття. Увесь процес вони знімали на відео, яке понад рік «гуляло» в мережі.

Одним словом, нічого ексклюзивного в сюжеті немає, автори просто переповіли все, що говорили місцеві медіа і правоохоронні органи. Розповіли про відео, яке видалили, й самі ж його знову «прокрутили» в ефірі. Постає логічне й етичне запитання: навіщо?

Ще одна історія описує випадок десятирічної Анастасії, яку знайшли повішеною в селі Іванівка на Одещині. Дитина, бавлячись, засунула голову в кільце ізольованого проводу, який був прив’язаний до балки горища. Тут теж усе стандартно — коментарі правоохоронців та директора школи. Наприкінці сюжету — «улюблений» прийом журналістів Одеси. Це зйомка неповнолітніх дітей без «замилювання» облич і, радше за все, згоди батьків. Уже вкотре говоримо: це суперечить закону! Цього разу підійшли креативніше, ніж попереднього, — неповнолітніх знімали за допомогою дрону, який ті намагалися схопити.

І ще одне: шановні колеги, поясніть глядачу, що ж таке ювенальна превенція, на яку стараються повісити всіх собак у фіналі. Одеські журналісти використовують цей термін без жодного пояснення. Мабуть, на їхню думку, пересічний глядач у курсі, що воно таке. Залучайте експертів. Вони розкажуть і про превенцію, і про причини таких недитячих ігор дітей. Можливо, пішла би на користь хоча б мінімальна статистики про подібні ситуації в регіоні чи загалом по Україні.

Висновок: сирувато.

«Нормально», випуск від 13 лютого 2018 року

Цей одеський сюжет став справжнім «шедевром». Чого варта хоча би сама назва «Сделай сам — кто остановит психа с самопалом?».

Починають одеські журналісти «за здравіє». Вони відштовхуються від січневих подій в Одесі, коли місцевий проросійський «діяч», сталініст Валентин Дорошенко, влаштував у місті стрілянину, внаслідок якої загинуло та було поранено з півдесятка людей. Стріляв Дорошенко із власноруч виготовленої копії пістолета-кулемета. Іншими словами — самопала.

Усе, що показують одеські журналісти після опису цього інциденту, важко назвати розслідуванням. Це радше нагадує колись популярну і в Україні рубрику програми «Пока все дома» — «Очумелые ручки». Так-так, журналісти намагаються самостійно виготовити саморобну зброю або самопал. Одним словом, вони весь сюжет щось свердлять, зварюють і, врешті-решт, заявляють, що зробили за кресленнями з інтернету «працездатний макет» самопала. Мораль усього цього така: при бажанні це може кожен. І якщо після цього він почне стріляти, його ніхто не зупинить. І що? Це ж загальновідома істина. Для чого було докладати стільки зусиль, не зрозуміло.

Якщо наступного разу автори вирішать «варити» наркотики в домашніх умовах по відео з інтернету, то можуть у ролі журналіста запросити Іллю Ківу. Останній це планував робити ще у 2016 році в ефірі телеканалу Newsone. Тим паче, що у програми нині криза з кадрами.

Висновок: накрило.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, тренер, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство. Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським ТБ».

Авторка звіту, експертка із моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Експерт із моніторингу журналістських розслідувань Любомир Ференс, медійний експерт. Колишній журналіст програм розслідувань «Знак оклику», «Тендер News» та «Слідство. Інфо». Переможець національного конкурсу журналістських розслідувань (2014), фіналіст конкурсу професійної журналістики «Честь професії» (2013, 2014). Наразі працює редактором та ведучим на «Громадському радіо» і ведучим прямих ефірів на телеканалі ATR.

Моніторинг є незалежною експертною оцінкою ГО «Детектор медіа», що здійснюється за фінансування Міністерства закордонних справ Данії (DANIDA).

Фото: Антикорупційний портал job-sbu.org

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1132
Переглядів
Коментарі
Надія Бабинська
22:16 / 14 Березня 2018
Чи можна вас просити уточнити, що саме ви маєте на увазі? Дякую!
Олексій
14:52 / 08 Березня 2018
Дуже дивує ніби то «об‘єктивність» чи як вони самі кажуть «суб‘єктивність» аналізу. Повна неуважність «експертів», ви звинувачуєте у тому що самі ж прогавили... сором.
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop