Кирило Передрій, чотирнадцятирічний автор ютуб-каналу «Цікаво». Він сам себе називає наймолодшим журналістом в Україні. Навчається в школі в прифронтовому Покровську, а після уроків записує відеоінтерв’ю з політиками, дипломатами, мерами та відомими журналістами. Про те, як вмовляє знаменитостей на інтервʼю, про що хоче запитати Володимира Зеленського та чому обрав українську для свого YouTube-каналу — про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Кирилом Передрієм, ведучим ютуб-каналу «Цікаво».

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Як я можу писати про щось легке, коли ми маємо таку складну ситуацію в державі?»;

05:48 «Ти повинен дати зрозуміти, що питання не будуть “Добрий день, а що ви сьогодні їли зранку?”»;

10:12 «Навіть не уявляю, що б я робив без соцмереж і інтернету»;

13:18 «Кожне інтерв'ю цікаве, але найцікавіше ще не відбулося»;

19:18 «Дві сфери, школа і журналістика, ділять мій графік 50 на 50»;

22:28 «Я хочу робити інтерв'ю з тими, з ким хочу, а не з ким тобі скажуть»;

23:51 «Це свідоме рішення адекватної людини — вести ютуб-канал українською».

«Як я можу писати про щось легке, коли ми маємо таку складну ситуацію в державі?»

Наталя Соколенко: Кириле, ви живете і працює журналістом у Покровську, на Донеччині. Це дуже близько до лінії фронту. Як впливає на ваше життя і на вашу журналістську роботу така близькість до боїв?

Кирило Передрій: Це, звісно, впливає, тому що ми маємо не те, що близькість, але і гучність. По-перше, це впливає по тому, що ти можеш переносити інтерв'ю (через обстріли — «ДМ»), часом проблеми з тим, що психологічно не можеш переналаштуватися. Ти маєш зателефонувати рідним, знайомим і дізнатися, чи все в них добре. Я одразу переналаштуватися не можу, мені треба бодай 10 хвилин. Іноді, переношу інтерв’ю на 10 хвилин. Здебільшого гості розуміють. Є ті, що ще не розуміють, бо перебувають десь, певно, за кордоном, подумки. Я не знаю, чому вони не розуміють, але я прошу 5-10 хвилин і приєднуюся. Щоб я на інший день переносив — такого не було.

Наталя Соколенко: Це серйозна сила волі. Я розумію, тому що ми в Києві живемо і працюємо, тут теж бувають прильоти. І бувають цілі періоди, як у травні 2023 року, коли протягом 40 днів майже щодня відбувалися ракетні обстріли. Я пам'ятаю, як важко було працювати. Пропоную обговорити ваш цікавий вибір діяльності. Ви вже два роки займаєтеся журналісткою. У 12 років, коли ви почали робити інтерв’ю, могли бути дуже різні інтереси. І навіть якщо ви обрали б журналістику, то це міг бути інтерес писати, скажімо, про комп'ютерні ігри, розваги, спорт. А ви пишете інтерв’ю з мерами, політиками, справжніми зірками журналістики. До цих інтерв'ю треба готуватися, треба знати набагато більше, ніж може знати підліток у 12, 13 чи 14 років. Така серйозність — звідки вона у вас взагалі взялася, чому ви захотіли такими серйозними питаннями перейматися?

Кирило Передрій: Серйозність — звідкись присутня. Як вона з'явилася? Автоматично. Мені настало 12 років, якісь серйозні думки почалися. Я, звісно, не знав, звідки ці думки, але розумів, що душа чогось потребує. Я навіть не думав над тим, чи писати мені про щось легке. Як я можу писати про щось легке, коли ми маємо таку складну ситуацію в державі? Про що я можу писати — про те, які ігри для дітей зараз нові з'являються? Це буде не дуже актуально.

«Ти повинен дати зрозуміти, що питання не будуть “Добрий день, а що ви сьогодні їли зранку?”»

Вадим Міський: Зараз ти вже зірка, і припускаю що до тебе не проти потрапити і політики, і міністри, і народні депутати, і мери. До прикладу в переліку гостей є Оксана Маркарова, пані посол України в США. А як от вдалося взагалі почати це? Хто був серед перших? Які шукав аргументи, переконував їх погодитися на інтерв'ю?

Кирило Передрій: Ви знаєте, я вже й не пам'ятаю, хто був із перших. Як переконував? Особливих аргументів не було. Я просто написав двадцятьом людям: «Добрий день. Мене звати Кирило. Я з міста Покровськ Донецької області. Я би хотів узяти у вас інтерв'ю, такі-то теми мене цікавлять. Так, я не маю ні досвіду, ні розкрученого ютуб-каналу, ні нормальних соцмереж, ні зв'язків, але я хочу цим займатися. Якщо ви хочете мене підтримати, якщо ви дасте мені інтерв'ю, я вам буду вдячний». Оце було перше повідомлення. Люди, може, подумали — якийсь дурко пише, я не знаю. Але з двадцяти людей три людини відреагували. 

Вадим Міський: Зараз ситуація вже змінилася?

Кирило Передрій: Є люди, які, попри невисоку зайнятість, не хочуть спілкуватися. Є різні аргументи. І зараз 70% погоджуються, а 30% — ні. Деякі люди не те, що не хочуть — вони просто несерйозно ставляться, їх треба переконати. Якщо я візьму інтерв'ю у спільного знайомого, який про мене розкаже тій людині, в якої хочу взяти інтерв'ю, це допоможе. У мене таке було не раз. Або ж нагадувати про себе і переконувати, про що ти хочеш поговорити. Ти повинен їм дати зрозуміти, що питання не будуть «Добрий день, а що ви сьогодні їли зранку?» — питання будуть про щось цікавіше. А люди спочатку думають, що я буду питати про те, що вони їли зранку і як вони провели свій день.

Наталя Соколенко: Кириле, я думаю, вас на посаду ведучого телемарафону «Єдині новини» точно би не взяли.

Кирило Передерій: Чому? 

Наталя Соколенко: Тому що ви ставите питання не «Добрий день, що ви сьогодні їли зранку?», а там переважно такі.

«Навіть не уявляю, що б я робив без соцмереж і інтернету»

Наталя Соколенко: Але перейдімо до наступного етапу — підготовки до тих питань. От я дивилася інтерв'ю — ви серйозні питання порушуєте, занурюєтеся в нашу історію. У політичну історію, коли ви говорите про різних президентів України. У Вас не було досвіду проживання в усвідомленому віці в часи президентів Кравчука, Кучми, Ющенка, навіть за часів президентства Порошенка. Вам треба з нуля все це вивчати. Як довго ви готуєтеся, як ретельно?

Кирило Передрій: Ви зараз, я так розумію, говорите про інтерв'ю з Данилом Мокриком. Ми говорили про президентів. Я наведу приклад, як я тут готувався. Мені треба було розуміти політики президентства що Володимира Зеленського, що Петра Порошенка, що Віктора Ющенка тощо. Щоб апелювати фактами, щоб щось розуміти. Звісно, коли був президентом Петро Порошенко, на кінець його каденції, мені було 9 років. Усе треба вивчити. Я відкриваю «Вікіпедію», дивлюся статтю «Президентство Петра Порошенка». Там все описано. Я це все читаю, виділяю те, що мені цікаво. Я зробив дослідження для інтерв'ю з Данилом Мокриком, показав йому матеріали. Я опрацьовую і соцмережі. Навіть не уявляю, що б я робив без соцмереж і інтернету.

«Кожне інтерв'ю цікаве, але найцікавіше ще не відбулося»

Вадим Міський: Яке з інтерв'ю за ці два роки виявилося найцікавішим? 

Кирило Передрій: Кожне інтерв'ю цікаве, але найцікавіше ще не відбулося. Я думаю, що найцікавіше інтерв'ю буде з Володимиром Зеленським. Коли — не можу сказати. Тому що президент країни, що воює — надзвичайно круто з ним поспілкуватися, надзвичайно актуально, надзвичайно важливо. Я думаю, що це буде найцікавіше.

Наталя Соколенко: Кириле, щиро бажаю вам успіху, тому що президент України — це крута планка, я дійсно бажаю вам добитися цього інтерв'ю. Це важливо, тому що Володимир Зеленський під час широкомасштабного вторгнення, не дуже хоче спілкуватися з українськими журналістами, переважно спілкується з іноземними. Якщо ви переб'єте цей тренд — буде круто. А про що ви б його запитали?

Кирило Передрій: Поки складно сказати, залежить від дати. Треба сформувати актуальні запитання. За день відбувається дуже багато заходів за участі президента, дуже багато зустрічей. Декілька тижнів тому ніхто не знав, хто приїде до Києва, а приїхав Орбан. І я уявляю журналістів, які взяли інтерв'ю у Володимира Олександровича в той день, не знавши, що приїде Орбан. Тому щодня треба актуалізовувати питання до президента. Коли інтервʼю буде, якщо це буде, то я вже підготую актуальні питання. Але перше питання було б таким: «як ваш настрій, пане Президенте?»

Наталя Соколенко: А це хіба це не схоже на питання про те, що ви їли зранку?

Кирило Передрій: Це несхоже питання, якщо він скаже: «Настрій нормальний, тому що ми сьогодні підбили 450 танків русні». Звісно, треба поговорити про ці танки росіян. Якщо десь в Кремлі щось запалає, треба про це спитати, що там запалало. 

Наталя Соколенко: Тобто ви через це питання хочете промацати стратегічну ситуацію на війні, так?

Кирило Передрій: Ні, не ситуацію на війні. Тому що ти можеш зрозуміти, який настрій людини, і на чомусь акцентувати. Якщо він скаже просто «нормально», то продовжимо далі. Але якщо будуть якісь деталі, то за них можна зачепитися і розпитати. Відповідь на це питання може сказати багато що про людину. От у мене були питання до Олександра Педана, роздруковані на папері А4, і ми спілкувалися з ним п'ять хвилин до початку запису. Він каже: «Що ти свої листочки не береш»? Я кажу, що вони мені не треба. Я за кадром спитав, як у нього настрій і зрозумів, про що питати, на чому він акцентований у думках.

Наталя Соколенко: Я пригадую, як Андрій Шевченко, журналіст програми «Репортер» на Новому каналі, спантеличував своїх гостей першим питанням: «Чим живете?». А до нього приходив у студію, наприклад, Микола Азаров, тодішній міністр фінансів, мав розповісти, чим він живе — схеми вигадує чи працює «на благо» України. 

«Дві сфери, школа і журналістика, ділять мій графік 50 на 50»

Вадим Міський: А як однокласники, вчителі, оточення реагує на таке сусідство з зіркою, яка набирає обертів?

Кирило Передрій: Дякую вам за таку оцінку, мені дуже приємно. Оточення — це друзі сім'ї, мої знайомі, вони всі позитивно реагують. Є ті, що не хочуть акцентувати на цьому, а є ті, хто захоплюється. Є ті, хто поважає, а є ті, хто дуже стримано ставиться, бо не може зрозуміти, як мені це вдається. У школі абсолютно адекватно ставляться. Школа зосереджена на навчальному процесі, за це школа мені дуже подобається. Тому я радий, що хоч десь я можу відпочити від постійних питань, як я це роблю.

Наталя Соколенко: Тобто є повага до вашого приватного життя за межами школи. Але навантаження в школі досить велике. Я памʼятаю, в 14 років учитися доводилося багато. Журналістика не зриває навчальний процес?

Кирило Передрій: Я намагаюся інтерв'ю організувати поза уроками, поза навчанням. Уроки умовно до 15-ї години. Після 15-ї я можу планувати інтерв'ю. Коли канікули, то я можу нон-стоп робити інтерв'ю, що мене дуже мотивує. Тому треба просто підлаштовуватися. Ці дві сфери, школа і журналістика, ділять мій графік 50 на 50.

«Я хочу робити інтерв'ю з тими, з ким хочу, а не з ким тобі скажуть»

Вадим Міський: А яким ти бачиш майбутнє для себе? Це тележурналістика, блогерство, в чому ти би хотів розвиватися? Можливо, політична журналістика? 

Кирило Передрій: Мені б хотілося не йти на якісь інші шоу, кудись проситися. Краще, на мою думку, все ж таки залишатися в ютубі та вести свій канал. Мені це дуже подобається. Я хочу працювати на себе, бо ти маєш можливість робити інтерв'ю з тим, з ким хочеш, а не з ким тобі скажуть. 

«Це свідоме рішення адекватної людини — вести ютуб-канал українською»

Наталя Соколенко: Кириле, xочу ще запитати про мову. Ви ведете ютуб-канал українською. Мені дуже сподобалося, як ви спілкувалися українською з мером Одеси Трухановим. Тривалий час Росія, Радянський Союз проводили русифікацію на українських землях. Я кажу навіть про себе, я народилася в українськомовній родині, але ходила в дитячий садочок із російською мовою. Потім школа російськомовного навчання. І вже в свідомому віці — це було моє рішення перейти на українську і не повертатися до російської. Як у вас із цим було? З мого досвіду перебування в Покровську у відрядженні, російської мови там ще багато. Як у вас цей вибір відбувся?

Кирило Передрій: У нас багато людей, які спілкуються російською, багато людей, які спілкуються українською. До 24 лютого у нас був поширений суржик. Після 24 лютого як це — не перейти на українську мову? Тому це не був вибір, це було свідоме рішення адекватної людини — вести ютуб-канал українською. Звісно, в Донецькій області є ще російськомовні люди, можна почути російську мову. Але я бачу російськомовних людей, знайомих, які в абсолюті, при бажанні можуть спілкуватися українською. У мене достатньо прикладів людей, які перейшли на українську. І в мене був шок, бо вони спілкувалися російською, а 24 лютого — раз, і я приходжу до них, кажу: «Добрий день», а вони спілкуються винятково українською. Тут зусиль не треба, тут просто треба для себе переосмислити.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Олексієм Мандзієм про контент каналу «Суспільне Спорт», підготовку до Олімпіади та промоцію масового спорту, Тетяною Лебедєвою про журналістсьĸий ĸонĸурс «Честь професії» та роботу Комісії з журналістської етики, Романом Колядою про вихід Першого каналу з марафону, 100-річчя «Українського радіо» та неймовірні історії, що відбуваються в прямому ефірі, Тетяною Трощинською про премію імені Георгія Ґонґадзе, токшоу «Новий відлік», телемарафон та виклики перед майбутніми поколіннями журналістів, Альоною Яциною про «Кордон.Медіа», що висвітлює події Сумщини, війну та історії неймовірних людей, які має бачити весь світ, Наталією Курдюковою про Kharkiv Media Hub, що допомагає підтримувати роботу українських і іноземних медіа у Харкові, Катериною Котвіцькою про аналіз поточної ситуації і трендів у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Сергієм Гнезділовим про творчість на війні, цензуру і (не)ефективні державні комунікації, Галою Котовою про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним, новий проєкт замість «УніверCheck» та інші ідеї pedan|buro, Дмитром Хоркіним про те, як вплинула війна на розвиток радіо в Україні, Вікторією Мурованою про «моркву в шоколаді» як принцип виготовлення контенту для дітей.

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.