Продюсер української служби Бі-Бі-Сі розповідає "ТК", чому він відмовився очолити ТСН каналу "1+1" та ділиться враженнями від сьогоднішнього стану вітчизняного ефіру.

Останні зміни на інформаційному полі вимушують керівників каналів шукати свіжих гравців с незаплямованою репутацію. Новий бос НТКУ Тарас Стецьків призвав до співпраці з каналом „розкрученого під час революції” Андрія Шевченка, а Олександр Роднянський та Володимир Оселедчик - Андрія Куликова, якій має „відзнаку якості” БІ-БІ-СІ, де він працював останні п’ять років. Але доля іноді грає свою гру...

- Андрію, ви ,нарешті, прийняли пропозицію очолити інформаційну службу новин "Студії 1+1"?

- За якихось тридцять годин до першої розмови з Володимиром Оселедчиком (наприкінці листопада минулого року) я дав згоду на участь у масштабному європейському проекті, який пов’язаний з розбудовою журналістської освіти в Україні. За право здійснювати проект ще треба було змагатися, і відповідь мала надійти на початку квітня, а відмовитися від участі в змаганні я вже не мав права. Тому два місяці, які я провів на „1+1”, були оформлені як випробувальний термін – якраз до початку квітня, а продовження співпраці залежало від долі проекту. І керівники каналу, і чимало співробітників ТСН знали про те, що проект для мене має пріоритет – за часом отриманої згоди. Так само ТСН мала пріоритет перед усіма іншими пропозиціями щодо роботи на телебаченні, які я отримав, коли вже був з „1+1”. Співпраця з ними могла розпочатися, якби не було проекту, або на „1+1” залишилися би мною незадоволені. Я глибоко вдячний керівникам „1+1” і всім на ТСН, з ким працював ці два місяці, за те, що мав змогу бути причетним до найкращих в Україні теленовин. Окрім того, що вважаю ТСН дуже важливою для країни інформаційною службою, не приховуватиму, що для мене це – і найпривабливіше зараз поле для зміцнення власних позицій в українському телепросторі. Але зараз переважають зобов’язання перед європейським проектом, а не бажання. Проте я сподіваюся, що подальша співпраця з „1+1” можлива – якщо проти суміщення цих двох видів діяльності не заперечуватимуть керівники каналу і керівники проекту.

- Що це за проект і де він буде здійснюватися?

- Зараз до проекту вносять остаточні зміни, бо планували його ще до революційних подій. Його здійснення має розпочатися не пізніше ніж влітку цього року, в Україні. А працювати на українському телебаченні я дуже хочу. Питання в тому, що проект розрахований на два роки – і чи буде тоді в українського телебачення потреба в мені, у тому разі, якщо не вийде суміщати? У мене потреба в українському телебаченні не зникне.

- Чи влаштовувала вас структура "1+1", редакційна політика канала, кадри?

- Редакційна політика „1+1” і кадри мене цілком задовольняють, тим більше, що як керівник ТСН я мав достатньо дієві важелі впливу саме там, де це стосувалося ТСН. Гадаю, що в разі, якби випробувальний термін перетворився на постійну працю, такі важелі були б навіть потужніші: я звик довіряти Володимиру Оселедчику, з яким, переважно, і мав справу.

- За ті два місяця, що ви виконували обов`язки головного інформаційника „1+1”, чи були розбіжності з керівництвом каналу, щодо бачення того, якими повинні бути новини на каналі?

- Суперечностей не було – були розбіжності щодо конкретних матеріалів, щодо того, наскільки вдалим був той чи інший випуск, були різні оцінки доробку журналістів. Я б не йшов на випробувальний термін на „1+1”, якби не був згодний з тим, якими керівники каналу бачать новини. Гадаю, і вони б не брали мене навіть на два місяці очолювати новини, якби не відчували в мені готовності не лише виконувати їхні настанови, але і обстоювати власні погляди – в спільних інтересах.

- Як ви вважаєте, чи правильним було рішення керівництва „1+1” повернути до ефіру В`ячеслава Піховшека?

- Рішення, на мою думку, правильне: воно показало, що керівники „1+1” не відмовляються від того, що було в їхній діяльності, не відмовляються від людей, з якими працювали, не роблять вигляду, що вони аж такі жертви попередньої системи, що радо відкидають усіх, хто з нею пов’язаний. Така позиція видається мені чесною. Рішення правильне ще й тому, що у В’ячеслава Піховшека є аудиторія, яку не було б доцільно втратити. Я, щоправда, не належу до цієї аудиторії і для мене український телеефір без Піховшека не збіднів би. Але так само може сказати про мене Піховшек – і матиме свою рацію.

- Що змінилося в журналістах каналу з того часу, коли вони працювали по „темниках”?

- Журналістам ТСН потрібно було зовсім не багато зусиль, щоби пригадати, як цікаво працювати в Новинах. Більшість з них пригадали це ще до мого приходу. Якщо мені вдалося допомогти комусь утвердитися в навичках, я щасливий. Якщо вдалося підказати щось нове – тим більше радий. Підхід до редакційної політики, професіоналізм – усе це залежить від конкретних суспільних обставин. Я переконаний, що у ТСН у цьому плані – величезні можливості.

- Чим саме відрізняються новини БІ-БІ-СІ від того, що ми зараз бачимо на українському інформаційному ринку? - Найразючіша відмінність – у Британії ретельніше відфільтровують теми, що ідуть до ефіру. Це стосується і Бі-Бі-Сі, і комерційних телеканалів. В Україні досі за інерцією часто-густо у випусках новин намагаються розмістити все, що сказав і зробив президент, все, що сказала і зробила прем’єр-міністр, все, що сказав і зробив голова Верховної Ради – і далі за списком. А якщо придивитися пильніше – то значення цих слів і дій не завжди заслуговує на загальнонаціональні новини. Окрім того, у британських теленовинах частіше намагаються показати теми і події на прикладі конкретних людей з їхніми цілком певними життєвими обставинами. Себто, якщо уряд чи опозиційна партія пропонують новий бюджет, досліджують, як пропоноване позначиться на типовій родині або на типовому містечку тощо. Якщо мова про загрозу тероризму – що знає про дії, на випадок нападу, бухгалтер з невеликої фірми торгівлі нерухомістю і де йому дізнатися, що саме потрібно робити. „Прості” люди в новинах з’являються не рідше, ніж політики і експерти.

А ще – в Британії загальнонаціональні канали мають регіональні відділення. І тривалі (по 20-30 хвилин) випуски новин складаються з двох частин – спершу загальнонаціональний бюлетень (15-20 хвилин), а потім слово передають регіональному відділенню; і в кожному регіоні дивляться пристосовані саме до тамтешніх потреб 5-9 хвилин новин. Це дозволяє розчистити загальнонаціональні новини від порівняно дрібних, а, отже, не таких цікавих загалу новин з регіонів. Щоправда, часто якусь „центральну” тему висвітлюють на прикладі „провінції”.

- Що, на вашу думку, можна б було запровадити на комерційному каналі „1+1” від ВВС?

- Певні методи і принципи, що діють на Бі-Бі-Сі, вже впроваджують на ТСН. Це, насамперед, неупередженість і врівноваженість у подачі новин. Справа не проста, і якщо не завжди так виходить, то потрібно пригадати цілу історію української журналістики від ще не давніх радянських часів до зовсім недавніх часів Леоніда Кучми. Тут важливо також мати на увазі, що баланс у висвітленні тем може бути забезпечений упродовж певного часу – дуже складно буває зробити це в кожному матеріалі чи навіть у межах одного випуску, хоча слід прагнути і цього. Я вірю – далі буде.

- А щоб ви порадили впроваджувати на українському суспільному каналі – в разі його створення?

- В усіх українських новинних структурах вкрай потрібні сучасні технології подачі матеріалу. Маю на увазі структуру розташування корисної інформації в кожному репортажі, прагнення забезпечити врівноваженість. Якщо є спільні для всіх вимоги, це полегшує працю. Якщо знаєш, в якому місці у тебе має бути найцікавіше, а куди поставити другорядне, не потрібні штучні спроби прикрасити репортаж барвистими фразами чи невиправданою появою кореспондента в кадрі.

- Чи стали , на ваш погляд, українські ЗМІ більш об’єктивними після змін в керівництві держави?

- Напевно, в об’єктивності немає ступенів. Отже, українські ЗМІ досі не стали об’єктивними – просто. Але чимало з них і не зможуть ними стати, доки їх контролюють політичні партії чи держава. Гадаю, що лише з усвідомленням того, що ЗМІ – це прибутковий, за ідеєю, бізнес, в Україні можлива об’єктивність більшості з них. Коли буде розуміння, що для більшого прибутку потрібна більша аудиторія, яку можна здобути лише подачею різноманітної неупередженої інформації, тоді можна буде вести мову про об’єктивність.

Читайте також:

Андрій Куликов заперечує можливість прийняти пропозицію очолити НТКУ