Я - блоґер, як і Олег Шинкаренко, паспорт якого ви чи ваші колеги відсканували собі на пам'ять. І таких як я і він тисячі в Україні і мільйони за її межами. Хороший чи поганий той чи інший блоґ - питання смакове, хтось читає, хтось додає, хтось видаляє. Але мій блоґ належить мені і веду я його для себе і друзів. З деякими там і познайомився. Він буде моїм (якщо тільки хтось не зламає) до того часу, поки буде діяти сервіс на якому він базується - Livejournal.com, ну ви його вже знаєте. І керування блоґом можу здійснювати лише я.

Так от, мій блоґ, як і блоґи моїх друзів, колег, знайомих - це те місце, де ми можемо дати місце своєму першому чи другому Я. Така собі приватно-публічна зона, де люди хочуть відчувати себе вільними. Хтось колекціонує цікаве, смішне, маразматичне, хтось пише про політику, хтось про смачну їжу чи постить оголених дівчат. Це місце де я як блоґер можу викласти карикатуру на ЗАТ «УПЦ МП» чи на вашого глАмурного метросексуального шефа, який у вільний від роботи час колекціонує телеканали, чи на того недолугого президента, якого я не обирав і від факту існування якого мені реально соромно, і навіть не за Ахметову чи Ізраїль посередині Європи, а за те, що він чі справді впевнений, що жити треба по понятіям, а не по закону...

Але це був ліричний відступ.

Коли мені увечері зателефонував Олег і пояснив ситуацію в мене виникло неприємне відчуття якоїсь фантасмагорії і нереальності. Власне це відчуття вже давно є у багатьох людей, які бачать весь маразм того, що відбувається в нашій країні останні М чи Н років.

Утім, коли читаєш новини, як в деяких сусідніх державах розважають себе державні органи додаючи одне-одному нових і нових повноважень, щиро шкода громадян тієї держави, адже там вже просто театр абсуду. Але ти розумієш що це там. Однак, коли тобі дзвонить українській блоґер і каже що ним цікавиться СБУ за блоґерські висловлювання розумієш, що ця влада або забула з часів Даниловича змінити гальма, або вона спить і мріє про такі самі лаври і відсутність гальм, як у тих самих державах.

Що ж відбулося

Блоґер в своєму блозі висловив обурення щодо маразму і вседозволеності, які лише «крєпчають» з приходом нової влади. Зокрема, коли Янукович з усмішкою говорить Азарову «Ну, я к тебе буду обращаться на украинской мове...» (зараз видалено), я це можу розцінювати як зневагу до державної мови і її носіїв, тобто нас, громадян, які його утримують і думаю, що написав би якщо не «вбити гада», то народне українське «коли ви вже виздихаєте».

На жаль, гаспадам з СБУ не прийшло в голову, що «вбити гада» - це нормальна, хоч і жорстка реакція будь-якого патріотично налаштованого платника податків, який бачить як його президент «снісхадітєльно гаваріт на етом жидо-бандеровском наречії». Утім, для них і анекдот про  кума і піво буде сукупністю погрози вбивства та розпалення ворожнечі.

Ще один пост, який «очень расстроил» наших безпекантів, яі виявляються мають дуже тонку і раниму душевну організацію стосувався бою між вінком і Януковичем (зараз видалено). Сюжет про сумну вдачу гаранта боротися з неістотами давно вже став приводом для жартів, пародій, карикатур, жаб тощо і широко пройшовся нетом. Умільці домальовували продовження падіння вінка до «побєдного конца», падіння літаків на голову гаранта і всього іншого, на що лише вистачало їх фантазії.

Чи свідчить така активність представників інтернет-спільноти про те, що всі вони такими діями погрожували життю «державного діяча»? Вочевидь - ні. Публічна особа, коли стає публічною наражає себе на критику, жорстку, неприємну і цинічну і це об'єктивна плата за її публічність. Януковича, сподіваюся, в президенти ніхто насильно не тягнув?! Проте, про публічних осіб ще поговоримо.

Блоґер пише під одним з відео «Цікаво, чи є десь такі сили, типу українські націоналісти, які могли би вбити Януковича, Анну Герман і всю компанію». Питання, за своєю природою риторичне, такі собі злі думки уголос, даруйте у вигляді кодованих символів. Адже зрозуміло, людина, що задумує теракт чи щось подібне, не буде про це голосити на кожному перехресті,  а зробить це, вочевидь, щонайменше так, як було зроблено в Запоріжжі - тихо, непомітно і з численними невинними жертвами. Хоча порівнювати незахищений храм і президента, якого охороняє безліч УДО-вців, що нападають на журналістів і валять їх з ніг бойовими прийомчиками, думаю не зовсім коректно.

СБУ скаже, «але ж є слово «вбити» і це є приводом, бла-бла-бла». Так, слово є, думаю і не дуже доречно уживане, як на мене - краще б було сказати «прибити». Тим не менш, контекст самого посту аж ніяк не дає підстав для підозри чи звинуваченні у злочині. Чи може у СБУ є звернення нашого, тонкої душевної організації Президента, про те, що він ночами не спав, моніторив ЖЖ і побачивши такий пост так злякався, що поет Шинкаренко подолає охорону УДО і приб'є його недолуго зробленим хвойним вінком?! Чи, можливо, СБУ вже боїться, що блоґери є агентами католицького імперіалізму, який хоче посягнути на життя борця за канонічєскоє православіє і возз'єднання братського російського і малоросійського народу під єдиноправильною і єдиновірною владою і церквою?!

Утім, давайте про серйозне.

СБУ звернулося до прокуратури «провести перевірку за матеріалами департаменту захисту національної державності служби безпеки України щодо розміщення на інтернет-сайті повідомлення про погрозу щодо державного діяча України».

Підозрюю що матеріалами була роздруківка з Інтернету і доповідна записка про те, що особа не захотіла прийти без повістки пагаваріть.

Візьмемо частину першу ст. 346 Кримінального Кодексу України і коментар до неї:

Стаття 346. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча

1. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії України, а також щодо їх близьких родичів, вчинена у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю,

- карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

Об'єктивна сторона злочину полягає у погрозі або заподіянні різної тяжкості тілесних ушкоджень або вчиненні інших насильницьких дій. Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу. Для наочності наведу приклад: особа підходить з пістолетом до президента і погрожує його вбити.

Що ж розуміти під погрозою. Для початку зазирнемо до тлумачного словника:

Погроза - це обіцянка(!) заподіяти яке-небудь зло, неприємність; залякування. Можливість або неминучість виникнення, настання чогось небезпечного для кого-, чого небудь.

Ключове слово - обіцянка. Запам'ятаймо це.

Повернемося до кодексу. Коментар до ст. 129 Кримінального кодексу, який встановлює погрозу вбивством для нас, простих смертних, говорить, що з об'єктивної сторони злочин проявляється у залякуванні потерпілого позбавленням його життя. Таке залякування може бути виражене у будь-якій формі: усно, письмово, шляхом демонстрації зброї тощо.

Коротше кажучи, та сама обіцянка когось вбити чи покалічити - умисний прояв агресії щодо певної особи, що свідчить про те, що особа має намір покалічити його або вбити. Наприклад, особа щоночі будить нашого гаранта і каже томним загробним голосом, що пустить його на краківську ковбасу. Десь так...

Читаємо далі, «погроза вбивством має бути конкретною і реальною». Реальність погрози визначається достатністю підстав побоюватися її виконання, які у кожному випадку є різними. При визначенні реальності погрози значення має з'ясування форми, характеру, місця, часу, обстановки її висловлення, характеру попередніх взаємовідносин між винним і потерпілим тощо. Особливе значення при цьому має сприйняття погрози самим потерпілим, а також і присутніми при цьому іншими особами.

Наприклад, якщо мені або редактору зателефонує працівник СБУ чи хтось інший і скаже, щоб я прибрав цю статтю з Детектор медіа, інакше «будєт плохо», це буде реальна погроза на мою або редактора адресу і такому пану світитиме кілька років суспільно корисної праці на благо нашої батьківщини.

В нашій ситуації, наш чутливий Президент мав щонайменше відмоніторити ЖЖ, знайти цей запис, пройнятися риторичністю питання, відчути усіма фібрами душі небезпеку і звернутися до правоохоронних органів. І лише тоді могли б з'ясовувати обставини справи і врешті-решт доперти що реальних погроз там нема і відправити гаранта до спеціаліста. Щоправда в такі ситуації варто було б ставити питання про адекватність особи займаній посаді.

Трохи лікнепу

Як відомо, принаймні освіченому загалу, в Європі діє такий собі Європейський суд з прав людини. Ця інституція бореться за дотриманням державою та їх органами вимог Європейської конвенції про права людини та основні свободи. Остання була ухвалена 60 років тому для того, щоб, грубо кажучи, всякі розумники і розумниці наділені владними повноваженнями не думали, що вони рівніше за інших і межі їх дозволеності щодо пересічних громадян є значно ширшими, ніж у самих пересічних громадян. В цій конвенції є прекрасна стаття 10, яка говорить про те, що:

«Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів».

Зверніть увагу, у цієї статті є частина друга, яка говорить про певні обмеження, проте на практиці виходить так, що Держави радісно за неї хапаються, а потім платять і платять потерпілим чималі суми.

Європейський суд навіть вивів цілу практику щодо розуміння і застосування цієї статті, та статей з нею зв'язаних. Зокрема, це стосується таких речей як оціночні судження та межі допустимої критики публічних осіб і втручання в їх життя.

Якщо згадати класичну справу Лінгенс проти Австрії, то Європейський суд сказав:

«межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне політика, а не приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналіста, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості.»

Чітко і ясно. Утім, що нам той Лінгенс, візьмемо нашу рідну справу «Українська прес-група проти України», яка виникла завдяки нашим лівим товаришам Симоненко і Вітренко, які дуже образились, коли їх обізвали такими цікавими порівняннями як «второй Юрик для бедных Йориков, или украинская модификация Лебедя», «наша и ваша Наташа», «страшилка», «громкоговоритель Администрации Президента, исполняющий роль Жириновского в Украине» та ін.

Суд вказав на те, що незважаючи на те, що дані публікації в газеті «День» містили критику двох політиків, яка була викладена жорсткою, полемічною, саркастичною мовою. Немає сумніву, що для позивачів вони були образливими і навіть шокуючими. Проте, обираючи свою професію, вони залишили себе відкритими для суворої критики і пильного нагляду; це той тягар, який політики мають прийняти в демократичному суспільстві.

В нашому випадку якщо про президента чи іншого «державного діяча» хтось напише щось на кшталт «хто б цього гада прибив, падлюку таку», очевидно, останньому варто помовчати і подумати, чим його діяльність так дратує громадян.

Панове безпеканти можуть прочитати обидві справи Обершліка проти Австрії, або краще Кастельс проти Іспанії, де Суд сказав,

«межі допустимої критики щодо Уряду є ширшими ніж щодо звичайного громадянина. В демократичній системі дії та прорахунки Уряду мають ставати предметом прискіпливого вивчення не лише з боку законодавчої і судової влади, але й з боку преси і громадської думки. Більш того, Уряд займає домінуюче положення, а це зобов'язує його демонструвати стриманість, коли піднімається питання про кримінальне переслідування за критику, особливо за наявності інших засобів відповіді за невиправдані нападки з боку противників або ЗМІ».

Тепер про блоґи

Що є блоґ за своєю природою. Чи є це ЗМІ чи засобом масової комунікації. Єдиної думки немає.

Блоґ - це відкритий (окрім випадків підзамочних або «тільки для друзів») для уявного загалу щоденник в електронно-цифровій формі, який знаходиться на базі відкритого для всіх, умовно-відкритого або закритого сервісу. В блозі, як я писав на початку, людина висловлює свої думки, ділиться, збирає, поширює якусь інформацію.

З одного боку ми маємо статтю 20 Закону України «Про інформацію», яка говорить що масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Далі іде опис що таке друковані і електронні ЗМІ і нарешті положення, за яким порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби. Закону як про інтернет-ЗМІ, так і про блоґи нема і сподіваюсь СБУ уже давно забила на план законотворчої роботи.

Отже, для блоґу не передбачена державна реєстрація, він не має сталої періодичності виходу і може не мати ані чіткої мети, ані тематичної спрямованості та аудиторії на яку націлений.

Утім, якщо підійти з фактичної точки зору, блоґ можна вважати і засобом масової інформації і масової комунікації, адже є оприлюднення інформації для необмеженого кола читачів і можливість коментування, хоча все залежить від його налаштувань та позиціонування і кількості читачів.

З іншого боку блоґ не є райськім місцем і у деяких випадках, зокрема, дифамації, автор понесе відповідальність, якщо... його можна буде встановити. Олег вів блоґ під власни ім'ям і став жертвою правоохоронців. Тому, якщо конче треба висловитися щодо того, що саме і в який спосіб ви хотіли б зробити з політиком, краще це зробити в обмеженому доступі. Принаймні тоді, коли хтось намагатиметься вас в чомусь звинуватити, ви з легкістю зможете пояснити, що такі дії є втручанням у приватне життя, а також містять дії щодо незаконного збору інформації щодо вас і за це дядєчкі можуть відвідати прокуратуру в дещо іншому статусі.

Тенденції

Не можу не погодитися з потерпілим від надмірної уваги т. зв. правоохоронних органів, що справа виїденого яйця не варта. Зрозуміло, що кінець місяця і безпекантам з прокурорами треба було прозвітувати про щось, про якусь там «проведену профілактику». Така підозра базується на оповіді Олега про характер візиту на Антоновича. По-перше, швидкість реакції - підтискали строки, вальяжний тон «как ві докатілісь», психологічна атака а ля «пиши вибачення, а то запустимо механізм», по третє  - під час розмови його запитали скільки читачів блоґу, що говорить що блоґ зачепили нашвидкуруч і навіть не потрудилися його детальніше оглянути і заглянути скільки там друзів зафренджено. І головне - ані вихідного номеру ані печатки. Це говорить лише про одне - «строки горять - план нє виполняєм».

Утім, факт того, що СБУ в компанії з прокуратурою сунуло свій ніс у блоґи викликає неоднозначне і тривожне відчуття. По-перше, СБУ давно мріє накласти свою лапу на інтернет як такий, згадаймо її намагання становити законодавче зобов'язання для провайдерів поставити за власний рахунок моніторингове обладнання. По-друге, домагання СБУ до блоґерів говорить про те... що їм просто нема чим зайнятися. А від цього вони деградують і відмовляються вивчати запити щодо злісного ненадання інформації державними органами, що в свою чергу є порушенням ст.5 Закону України «Про боротьбу з корупцією».

Тому пропоную зробити гуманітарну інтелектуальну допомогу для СБУ і запропонувати теми для вивчення на предмет виявлення суспільно-небезпечних діянь. Наприклад, пропоную розглянути питання про притягнення Президента України до відповідальності за незаконне звільнення членів Національної ради. Або, про розслідування і притягнення до відповідальності посадових осіб за умисний програш в Стокгольмському суді газової справи, за що ми тепер довго платитимемо нашими податками. Або ось цікава тема - повторне накладення санкцій на громадянина Російської Федерації Лужкова за заяви, що несуть реальну загрози територіальної цілісності України. Або про перевірку нецільового використання грошей міністерством внутрішніх справ. Подеякують, що там «бібібку» купили за кілька мільйонів, а тут ще «дядю з фєнічкамі і цацками» з вітерцем по місту покатали, перекривши транспортні магістралі...

Тож настійливо рекомендую деяким працівникам СБУ і їх колегам з органів поставити своє єхидне запитаннячко «а как ві докатілісь до такого?» собі рідненьким і зайнятися своїми прямими обов'язками - захищати державу від зовнішніх, а головне внутрішніх ворогів.

А буде криза ідей - ви звертайтеся, блоґери хоч і язви, але загалом добрі, якусь ідейку візьмуть та й підкинуть і цілком безкоштовно. Для безпеки не шкода...

Ігор Розкладай, юрист Інститут медіаправа

Ілюстрація - net.compulenta.ru