Уявимо собі, що в Англії у відповідь на світову фінансову кризу заступник голови парламенту запрошує всіх журналістів на круглий стіл, щоб обговорити тривожну відсутність позитивних новин у ЗМІ. Учасники заходу розглядають різні способи підвищення суспільної моралі, зокрема, інтерв’ю з міністром фінансів у затишній атмосфері щодо його любові до собак.

 

Не повний абсурд, звичайно, оскільки від паніки людей, що тонуть під хвилями страшних новин, криза дедалі поглиблюється. Тим не менш, інформація і справді негативна, і яких би слів ми не добирали, щоби її пом’якшити, позитивною вона не стане. Смішного мало й з іншої причини: подібний захід відбувся на початку цього місяця в Україні, на запрошення відгукнулися, зокрема, журналісти і всерйоз обговорили «проблему» негативних новин.

 

Круглий стіл «Формування позитивного інформаційного контенту в телепросторі України» був організований заступником голови Верховної Ради Миколою Томенком, щоби «закликати боротися з негативом у новинах на законодавчому та морально-етичному рівнях». У намаганні збагнути, чого ж я не розумію, я уважно прочитала дві замітки про згадану подію. Заступник голови навів два приклади, де, на його погляд, домінували негативні новини. Але без подробиць і порівняння з іншими телеканалами неможливо оцінити значимість чи зайвість новин, які у політика викликали гнів. Але начебто всі новини були правдивими.

 

Коли особа, яка бере безпосередню участь у законотворчому процесі, пропонує боротися з негативними новинами на законодавчому рівні, бажано знати, від чого саме вона хоче нас охороняти. І саме це залишається не до кінця зрозумілим. Звичайно, іноді буває важко знати, чим заповнити програму, адже не надто серйозно відміняти випуск новин за браком цих самих новин. У таких випадках, взявши ерзац-новини з якоїсь хроніки злочинів, дійсно можна ввести аудиторію в оману. Слід також зважати на ймовірний ефект від постійного показу жертв насильницької смерті. Та й, на жаль, є такий синдром, коли, наприклад, повідомлення про самогубство може спонукати іншу особу накласти на себе руки. Все це, безумовно, треба враховувати, але як і з повідомленнями про події у світі, ЗМІ мають виявляти чутливість і відповідальність, але ж ніяк не замовчувати інформацію.

 

Отож окремі питання є, а все одне не збагну, що саме обговорювали політики та представники ЗМІ у Верховній Раді, точніше чому політики взагалі хотіли «свої 5 копійок» вставити. Та й, видно, до більшого внеску прагнуть, адже чуємо посилання на закони «Про інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про захист суспільної моралі»: «За словами заступника голови парламенту, мода на домінування насильства і негативного змісту в новинах телеканалів прямо порушує чинне законодавство, деморалізує суспільство, особливо молоде покоління».

 

На тлі таких серйозних, але вельми розмитих звинувачень знадобились би якісь конкретні приклади. Є часові обмеження щодо показу сексу або насильства, є заборона розпалювати ворожнечу в Кримінальному кодексі тощо. Але тут ідеться про новини, й тому відверто бентежать слова політика про «пошук механізмів збалансування позитивної та негативної інформації при обов’язковому дотриманні принципів свободи слова та незалежності засобів масової інформації».

 

Можна уявити, як зміниться наш інформаційний простір: «Вибачте, але на сьогодні в нас вистачає негативних новин. Зачекайте – повідомимо про фінансову кризу, війну в Грузії, повінь, теракт у Пакистані завтра». Та й квота «позитиву» відкриває просто безмірні можливості для джинси. Нарікати буде складно, адже «за квотою» треба.

 

Якщо будь-які політики хочуть застосувати або розробляти законодавство, щоби захищати нас від негативу, то нехай дадуть дуже чіткі визначення. Найсильніше турбує посилання на «домінування насильства і негативного змісту в новинах телеканалів». Виходить, є окремі поняття, але про те, що саме містить «інформація негативного змісту», краще не здогадуватися. Тобто щось страшне деморалізує суспільство, хоча що саме і в чому полягає така деморалізація – політик не уточнює.

 

Голова Експертної комісія з питань захисту суспільної моралі Василь Костицький лише трохи конкретніше визначає завдання. За його словами, комісія колись займалася тільки попередженням порнографії і насильства у ЗМІ, а тепер її завдання також «пов’язані з недопущенням приниження національної гідності, гідності особи за національною ознакою, ксенофобією, посягань на національні та релігійні святині, спробами агресивно впливати на формування світогляду молодого покоління».

 

У законі «Про захист суспільної моралі» деякі інші питання побіжно згадуються, але увага приділяється виключно попередженню порнографії і насильства. Невідомо, чим шановні захисники суспільної моралі озброяться, перш ніж кинутися в битву за нашу мораль. А про що напишуть у доповіді, яка має вийти наступного року, теж не дуже зрозуміло.

 

Є істотні проблеми з мовою ворожнечі, ксенофобськими висловленнями та нерідко закликами до насильства в ЗМІ. З ними треба боротися, але тут теж слід якнайчіткіше визначити припустимі обмеження свободи слова, ті, що, за словами Європейського суду з прав людини, є потрібними в демократичному суспільстві.

 

А що ж ми тут маємо? Якісь новини негативного змісту, що нібито призводять до деморалізації суспільства. Деякі причинно-наслідкові зв’язки не викликають сумнівів, зв’язок між палінням і раком, наприклад. Кіоскер, який продає дорослій людині сигарети, не несе відповідальності, якщо та захворює на рак. Навіть у тумані нечітких термінів, у якому ми блукаємо, не доведено, що кіоскер, тобто, журналісти, винуваті.

 

Українські ЗМІ теоретично могли би продемонструвати національну унікальність і сміливо змінити поняття breaking news, які на тих телеканалах, що дбають про суспільну мораль, муситимуть чекати своєї черги у дні, занадто насичені негативом. Але навіщо?

 

Та й розкрити таємницю негативного змісту не так складно. Коли рятунку немає від крику про зраду та плани державного заколоту, про продажність одних чи інших суддів, про ціну депутатського мандату, коли знову повторяться вибори без вибору, без ясності за кого та за що виборці голосують, невідомо, хто не відчуває «деморалізацію».

 

У демократичному суспільстві політики мають чіткі завдання, так само як і журналісти та інші. Є ефективніші способи зменшення негативного змісту новин, аніж лаяння тих, хто її передає.