«Уявляєш, мені перейшов службовий телефон, який раніше належав Кутєпову, і досі, буває, хтось вночі дзвонить, просить покликати Богдана», - каже випусковий редактор новин каналу ТВі Таня Пушнова. Це - одне з багатьох підтверджень кумедної тісноти не тільки людського світу взагалі, а й середовища українських журналістів зокрема, яке стає очевидним під час мого знайомства та майже двогодинної розмови з Танею.

На запитання, що саме більше їй зірвало дах, - нещодавній 7-годинний марафон у прямому ефірі чи весільна подорож на Кубу (яка була теж не дуже давно) - Таня спочатку трохи вагається з вибором. «Все-таки Куба, - вирішує нарешті вона. - Тому що ця поїздка відбувалася з усвідомленням, що весілля і все інше, - це назавжди. А марафон, хоч і тривав аж сім годин, але стосувався події, що визначатиме життя України лише найближчі п'ять років».

31 рік. Народилась у Херсоні в родині інженерів. Втім, її тато вже давно реалізується як художник по металу, його роботи можна побачити в багатьох місцях у Херсоні. Таня називає себе «класичною двієчницею»: влаштувавшись на третьому курсі навчання у Могилянці на ресепшн в одну американську контору і пишаючись перспективою фінансової самостійності, вона не мала достатньо часу на навчання і завалила іспит з англійської, після чого їй довелось залишитися на другий рік. Сьогодні в Тані, здається, з англійською проблем немає: за її словами, протягом свого робочого тижня вона уважно стежить, окрім українського 5-го каналу, за випусками новин на Бі-бі-сі, CNN та Euronews. Авторитетом для себе та взірцем у журналістській професії вважає репортера CNN і ведучу власного ток-шоу Крістіан Аманпур. Вдома телевізора не тримає принципово, натомість - зі студентських часів - тримає ходулі та кілька карнавальних костюмів. Сподівається колись реалізувати своє бажання стати режисером.

У розмові з Тетяною Пушновою ТК дізналася про залаштункові нюанси та проблеми в підготовці масштабних марафонів ТВі, присвячених президентським виборам, вислухала спогади випускового редактора програми «Сьогодні» про її школу життя та професії - 5-й канал та з'ясувала, що насправді думають журналісти-практики з приводу прискіпливих зауважень Ігоря Куляса.

- Таню, спецпроект каналу ТВі, присвячений другому туру виборів, помітно вирізнявся серед аналогічних проектів на інших каналах, мав хороші, на рівні середньої частки каналу, рейтинги та позитивний резонанс серед авторів ТК (1, 2). Кому спало на думку провести 7-годинний марафон у дусі Бівіса і Батхеда?

- Ідея зробити спецпроект як таке собі гумор-шоу народилася спонтанно ще під час нашого марафону у день першого туру виборів. Перші кілька годин ефіру були дуже жорсткими, всі нервувалися. Наша команда ще молода, неспрацьована, ми вперше робили таку велику річ, як марафон, тому, звісно, не обійшлося без труднощів. Але все вирішилося буквально за кілька годин, і далі всі працювали на розслабоні - і ефірна команда, і Портніков зі Скрипіним. На одній із пауз я зайшла до них у студію і кажу: «Ви, хлопці, як Бівіс і Батхед». Вони підхопили цю ідею і розвинули її в концепцію.

- Мене особисто потішила холоднокровність, із якою ви запросили серед інших співрозмовників Сергія Пояркова та Світлану Вольнову, відомих політичних експертів та просто гігантів думки. А якою була твоя роль на цьому ефірі?

- Я була випусковим редактором. Ми з другим випусковим редактором, Анжелою Руденко, працюємо тиждень через тиждень на щоденних новинах. На марафоні ми розділили обов'язки: Анжела працювала вдень і трошки ввечері, а я - власне під час ефіру. Ми продумували сюжети, потім вичитували тексти сюжетів, радилися щодо тем обговорення, тобто це була спільна робота. Загалом для спецпроекту на другий тур ми підготували 18 тематичних сюжетів, які мали задавати тон розмови. Ще два сюжети робили в день марафону. Це був далеко не перший у моєму житті марафон у прямому ефірі, але вперше це був дуже приємний та веселий досвід. Марафони на 5-му каналі часто були пов'язані з якоюсь жахливою напругою, після них було таке виснаження, що й говорити не хотілось. А після ефірів на ТВі, коли мій чоловік забрав мене та привіз додому, не тільки я, але й він ще кілька годин не могли заспокоїтись, обговорювали, ділилися враженнями.

- Крім підготовки сюжетів, ішла ще якась підготовка? Під час ефіру ви активно користувалися включеннями по Скайпу, завдяки цьому сервісу глядачі змогли побачити та почути знаного пророка сучасності Павла Глобу, який на в'їдливі питання Скрипіна мусив віддуватися за свої попередні прогнози. Наскільки легко було організувати включення по Скайпу?

- Ідея включити Глобу спала на думку Ромі Скрипіну, і це було класно. На перший марафон, звісно, включень було більше. Але вони були проблематичнішими, тому що ми ще не випробували всіх нюансів включень по Скайпу. В другому турі було менше включень, тому що кандидатів менше. Це нам полегшило роботу. Нам хотілося незалежності від кабельних мереж і супутникових антен, власне, тому ми й застосовували Скайп. Звісно, не ми вигадали використовувати цей варіант зв'язку під час прямих ефірів. Скажімо, Бі-бі-сі завжди включає своїх кореспондентів по Скайпу з гарячих точок.

- З якими проблемами ви стикнулися, коли готували включення свої кореспондентів зі штабів по Скайпу?

- По-перше, в штабах не завжди є хороший інтернет. І ми не могли заздалегідь знати, якої якості зв'язок буде у вечір 7 лютого. Недостатньо швидкий інтернет - це одна з проблем, що спричиняє затримку картинки. Звісно, ми все тестували заздалегідь, але все одно залишалася небезпека, що під час ефіру в самих штабах інтернет буде зависати через можливі перенавантаження.

- Звісно, хітом №1 другого марафону було включення вашого кореспондента Станіслава Фещенка, який у напівпорожньому залі штабу Партії регіонів накинувся на «поважну людину» Віктора Павліка і примусив останнього співати без жодної фонограми. Це був спланований акт чи ця провокація відбулася спонтанно?

- (посміхається) По-перше, це навряд чи була провокація. У нас було заплановано кілька включень зі штабу Партії регіонів. Перед одним із них Стас подзвонив і сказав, що всі вже розійшлися. Янукович виступив, ми показали шматок цього виступу наживо. Він каже: «Що мені робити? Тут ходять лише Піховшек, Повалій і Павлік». А я йому: «Хапай Повалій, нехай вона тобі щось заспіває». Я це жартома сказала.

- Але Стас зрозумів як команду діяти.

- Ну, він дуже іронічна людина. І я була впевнена, що він все зробить красиво. За десять хвилин до запланованого включення Стас мені дзвонить і каже, що Повалій втекла, не захотіла спілкуватися. Але, мовляв, є ще Павлік. Що робити, бери Павліка, може, й він заспіває - так я знову пожартувала. Але ж Павлік сам це почав, спочатку речитативом наговорювати свою пісню. Це ж не цікаво, краще хай заспіває. Вийшло феєрично. Взагалі Стас завжди робить дуже іронічні сюжети, з підтекстом. В цьому сенсі він просто з найкращого боку себе показав.

- Мені цікаво, які настрої у вашій молодій команді в зв'язку з цими виборами, що, на відміну від попередніх, характеризуються активізацією протестних настроїв, втілених у фінальних 4,36% «проти всіх». Вибори президента - це тема для розмов у вашому ньюзрумі?

- До речі, стосовно цього психозу «проти всіх» перед другим туром наш кореспондент Андрій Сайчук робив цілий матеріал, у якому роз'яснювалося, що юридично, фактично і ментально означає голосування «проти всіх». Андрій записав експертів і самих людей, які були активістами громадянського руху проти всіх. А щодо самого ньюзруму, то хіба що коли ми обговорювали тему сюжету з Андрієм, ми якось уточнювали свої позиції. Але в нас не було дискусій, хто за кого буде голосувати. Я навіть не уявляю, хто за кого проголосував.

- Тобто, це взагалі не обговорюється?

- В мене є якісь підозри через, можливо, кілька реплік, але... В нас якось навіть не прийнято питати, за кого ти голосуєш.

- Погодься, це разюча відмінність від виборів у 2004 році. Як розуміти таке абстрагування журналістів від одної з найголовніших подій у житті країни?

- Певно, вже є якесь глибше усвідомлення процесу. Або, можливо, це просто ознака розуміння того, що всі ці вибори - це всього-на-всього технології. Ти вибираєш між однією технологією і іншою, а не між майбутнім і небуттям чи життям і смертю. Тобто це більш усвідомлений вибір. Мені здається, за ці 5 років більшість людей це зрозуміли, принаймні з нашого, журналістського, кола.

- Я звернула увагу, що ти активний блогер - окрім ЖЖ, ведеш блог на «Сумно» під власним ім'ям. За результатами нещодавнього опитування, проведеного Дусею, діапазон причин, які змушують українських журналістів мати, скажімо, свої мікроблоги на Твіттері, широкий - від вияву стадного інстинкту до способу розслабитися. Ти як сприймаєш своє блогерство?

- Так історично склалося, що я більше читаю і редагую матеріалів, ніж пишу сама. І мені від цього інколи стає якось трошки неприємно. Щоб не втрачати техніку, мені треба кудись писати. По-друге, в мене багато друзів живуть за кордоном, і іншого способу з ними спілкуватись, ніж через якісь соціальні мережі, немає. Мені набагато легше описати своє враження від якогось фільму, явища або людини в ЖЖ і потім паралельно обговорювати з різними знайомими, ніж з кожним окремо знаходити точки дотику, коли ми так далеко один від одного в часі і просторі. Але також мушу сказати, що останнім часом я почала відчувати користь від блогів і в роботі, і зараз ми у своїх випусках новин використовуємо багато матеріалів із блогів. Дуже часто я використовую це як інформаційну стрічку. Я дивлюся, що хто викладає нового, яке цікаве відео з'являється, які карикатури. Це часом допомагає розбавити наш випуск якимись цікавинками.

- В одному зі своїх постів ти пишеш, що «новий жж-тренд - це йобаний стид». Поясни, чим саме, на твою думку, цей тренд спричинений?

- Цей тренд спричинили явища та люди, які виставляють себе на показ, але якими немає сенсу пишатися, ба навіть немає сенсу звертати на них увагу. Але їх настільки багато, що це «йобаний стид». І саме про це в якийсь момент я прочитала у своїй жж-стрічці зо п'ять повідомлень під назвою «йобаний стид». Я погодилася зі всіма п'ятьма. І я думаю, цей стид ще довго буде трендом, тому що в нас дуже багато людей не усвідомлюють такого явища, як публічність, не усвідомлюють всієї відповідальності за це. Такі явища, як Раїса Богатирьова (а за моїми уявленнями, вона саме явище), - виняток з правила, якщо йдеться про українську політику. Пані Богатирьова була класичним комсоргом, з характерними радянськими зачісками, з совєтськими атрибутами. А потім у якийсь момент вона зрозуміла, що це неправильно, усвідомила свою публічність, можливо. Я не знаю, як у неї відбувався цей процес, але важливо, що в результаті ми побачили зовсім іншу людину, на яку приємно дивитися, яку можна слухати. Вона усвідомила, що на те, що вона зараз собою являє, дивляться дуже багато різних людей. І що одне з її завдань в цьому плані - знайти баланс, щоби всім подобатись.

- Хто з набору людей, котрі в усіх перед очима, викликає в тебе найбільше обурення якраз із точки зору невідповідності соціальному статусу?

- Не скажу.

- Чому?

- Тому що мені з ними ще працювати як журналісту.

- Концепція блогосфери як своєрідної трансформації медіа - це те, про що ведеться багато дискусій. Наскільки адекватною така концепція є щодо українських поточних реалій?

- Я би не вважала блогосферу панацеєю, по-перше. По-друге, все-таки, коли це явище виникло, першопрохідці, всі ці доморощені журналісти, були справді цікавими. А тепер це вже більше технологія, особливо для нас. Поява всіх цих ботів і людей, які намагаються тебе зафрендити, отримати якомога більше френдів у своїй стрічці, - це вже якось відходить на другий план. Зрозуміло, що телебачення повинно мати свою присутність у мережі. Я вважаю обов'язковим для кожного телеканалу мати свій профайл на Ютьюбі. Скажімо, канал ТВі уже зараз має свій профайл, хоч поки що, на жаль, у мене не виходить оновлювати його систематично, я цим займаюся скоріше як волонтер. Ми не викладаємо туди всіх випусків програми «Сьогодні», тільки окремі цікаві матеріали, які варто передивитися.

- Поговорімо про твій професійний досвід до ТВі. За ті п'ять років, що ти працювала на 5-му каналі, ти пройшла, можна сказати, цілу еволюцію - від редактора вхідної інформації (а я так розумію, це скромний асистент якогось іншого, більш уповноваженого редактора) до випускового новин, зокрема й підсумкового випуску, та програми «Майдан»...

- Другий редактор - це насправді те, на чому мусить триматися така структура, як 5 канал! Від них і тепер, і тоді залежало й залежить дуже багато, від їхньої вправності, розуміння, професійних якостей. На відміну від випускових редакторів, які проводять селекцію знайденої інформації, другі редактори працюють безпосередньо з інформацією. Тому другі редактори - це люди, на яких тримається світ новинного телебачення. Дуже погано, що мало хто це усвідомлює.

Коли я працювала другим редактором, я пару разів виїжджала й на зйомки, в мене навіть було включення з прес-конференції. Тоді був складний час, не вистачало людей, особливо коли була революція. На той час всі робили все. А працюючи випусковим на програмі «Майдан», я навчилася співпрацювати з ведучими. Ведучий - це завжди дуже складно для редактора. Це був серйозний досвід співпраці, а не співпереживань.

- Підозрюю, що досвід співпраці з екс-ведучим «Майдану» Данилом Яневським був для тебе достатньо екстравагантним...

- Так. Але я тобі скажу, що коли Скрипін вів підсумковий «Час», це теж було досить екстремально в деяких моментах.

- Елемент приниження, якихось демонстративних чи латентних знущань у відносинах випускового редактора та ведучого - це норма життя на українських телеканалах? Про що в цьому плані свідчить твій власний досвід?

- Завжди тримати планку співпраці дуже важко - і редактору, і ведучому. В певні моменти ми завжди міняємося місцями. Хтось когось принижує, хтось когось вихваляє. Це постійна динаміка стосунків. Коли ти доходиш уже до рівня співпраці, ти розумієш, що емоційні моменти можна вирізати, і все буде добре. З Яневським прикольно було працювати.

- Чого він вимагав? В нього були якісь особливі забаганки?

- Він не любив, коли я йому щось говорила в підслушку. Його це дратувало жахливо. А мені здавалося, що він без моїх редакторських втручань просто б'ється, як риба об лід, не знає, де луночка з киснем.

- З Пашею Кужеєвим, теперішнім ведучим «Майдану», простіше? Чи він теж чогось не терпить?

- Паша - ідеальний ведучий для редактора. Тому що він сам редактор. Він завжди в двох ролях, він розуміє й одну сторону, й іншу.

- З Лідою Таран тобі як випусковому як працювалося?

- З Лідою завжди було весело та цікаво. Мабуть, найприємніше мені працювалося саме з Лідою і Наталкою Якимович. Вони дуже хороші люди і ніколи не допускають жодних принижень на адресу редактора.

- Щодо історії 5-го каналу постмайданних часів. З твоєї точки зору, чому не вдався цей експеримент зі створення українського CNN?

- Я би не сказала, що експеримент не вдався. Все-таки це український CNN, яким би цей канал не був. Як би ми до нього не ставилися, все одно всі прес-конференції наживо ми дивимося на 5-му каналі, як і всі гарячі новини. Це специфічний, дуже український CNN...

Відчуття прикрості в мене було в момент, коли я йшла з каналу. А потім, знову-таки, коли ти відрізаєш емоцію, раціоналізуєш її, то розумієш, що взяла звідти все, що могла, і пішла в той момент, коли вже брати було нічого. Це був певний егоїзм з мого боку, але він правильний, виправданий.

- Що саме тебе змусило залишити канал? Чи пов'язуєш це з конкретною подією чи просто в тебе акумулювалося бажання піти?

- Звісно, це бажання акумулювалося. Проблема 5-го каналу - це велика щедрість у делегуванні відповідальності й абсолютний нуль у делегуванні повноважень. Тобто на тебе покладають дуже багато відповідальності, але важелів, які могли би вирішити ту чи іншу проблему, в тебе немає. Тому що все сконцентровано в іншому сегменті керівництва. Це так, ніби ти мусиш копати, не маючи лопати, наприклад.

- Поясни простіше, будь ласка. Чого саме тобі як у редактору новин бракувало на 5-му каналі?

- В мене не було можливості, крім якогось емоційного фактору, мотивувати ньюзрум. Редактору, який керує ньюзрумом, дуже важливо знайти мотивацію для того, щоб люди робили свою роботу якісно і «задорно». В якийсь момент ця мотивація закінчилася. Мені здавалося, що все, що я роблю, йде в нікуди, тому що воно нічим не підтримано матеріально, технічно і т. д.

- Ти маєш на увазі низькі зарплати?

- Не тільки це. А й те, що право та можливість впливати на прийняття рішень у багатьох випадках було сконцентровано в руках тих людей, які насправді не заангажовані власне у процес виробництва новин.

- Я пам'ятаю, що ти свого часу знову ж таки у своєму ЖЖ лаконічно описала корінну проблему українських медіа таким чином: толковий редактор не може обрати толкового журналіста, толковий топ-менеджер не може обрати толкового редактора, а журналіст - толкового топ-менеджера. На твою думку, що може нарешті виштовхнути нас із цього замкненого кола?

- Проблема в тому, що в нас ні в кого немає професійної журналістської освіти. Мається на увазі західної, яка би розуміла телебачення і журналістику як технологію, а не як мистецтво. Тому що це не мистецтво, а саме технологія. І для того, щоб володіти цією технологією, треба мати певні знання. Ці знання можна здобути в певному навчальному закладі, але в нас такого навчального закладу немає.

- Але в нас є достатньо досвідчених журналістів та медіаменеджерів.

- Так, але це якісь унікальні випадки, коли люди самі себе створили. А йдеться про те, що має бути випрацювана система на державному рівні. Я не кажу, що держава має за це платити або держава в цьому винна, але просто на рівні країни має працювати ціла система, яка формує тих людей, що працюватимуть у ЗМІ. У нас в радянський час була така система, яка сформувала журналіста, що звик усвідомлювати себе митцем. Мовляв, я митець, можу працювати, а можу не працювати, якщо муза не прилетіла. Дуже багато людей, на телебаченні зокрема, так себе сприймають. Це неправильно. Телебачення - це технологія, колективний продукт, і чекати на музу немає можливості.

Коли в нас будуть професійні менеджери ЗМІ, сформована система, яка виробляє цих менеджерів, вони будуть адекватно спілкуватися з власниками. Не за пивом у бані, а нормально. Вони зможуть їм пояснити, що потрібно зробити, щоб це стало прибутковим бізнесом, і чому їм вигідно саме в такому ракурсі працювати з медіа. Тому що в нас просто немає людей, які би змогли толково пояснити людям із грошима, що до чого.

- Навіть Скрипін не може? Не вірю.

- Скрипін, у принципі, не зобов'язаний, тому що він трошки іншого ґатунку людина. Він же не менеджер в класичному розумінні. Але я знаю, що він робив такі спроби на 5-му каналі.

- Що з тобою було після того, як ти звільнилася з 5-го каналу?

- Чотири місяці безробіття. Щоби прийняти серйозне рішення й усвідомити його, зазвичай мені потрібно трохи часу. Звільнялася я досить швидко і кілька місяців після того намагалася ще і ще пояснити собі цей вчинок. Якийсь час після того я думала, що розчарувалась у телебаченні, і намагалась уявити, чим ще я могла б у житті займатися. Мені хотілося робити щось зовсім інше, будувати готелі абощо. Потім, відкидаючи емоції, я розуміла, що все-таки я хочу себе реалізувати на телебаченні. Ця робота приносить мені задоволення.

- Як ти потрапила на ТВі?

- На ТВі я пробувала потрапити двічі. Спочатку в листопаді 2008-го, проте взяли не мене, а когось іншого. Я не намагалася з'ясувати, чому так вийшло. А потім ситуація змінилася. Через місяць після того, як вони взяли випускового редактора в новини, було прийнято рішення, що його треба міняти. Тоді на каналі вже був Рома Скрипін, і він якимось дивним чином згадав про мене і сам мені подзвонив із пропозицією. У квітні минулого року я почала працювати в новинах на ТВі.

- Тебе не дратує цей момент, що коли хочеш знайти для себе справді новий старт, але не залишаючи при цьому професію, ти завжди врешті-решт мусиш чекати допомоги знайомих? Це замкнене коло для досвідчених українських журналістів.

- Так, це правильне зауваження. Проблема, знову-таки, в тому, що наше телебачення не організовано як бізнес. Я склала дуже правильне резюме і розсилала його по всіх каналах. За ці 4 місяці мені не прийшло жодної відповіді, хоча б авторіплая. Я відсилала його саме в HR-відділи. Виходить, ці департаменти на жодному телеканалі не працюють. Як таке може бути? Це вже говорить про те, що телебачення не працює як бізнес. Тому що всі контори, які хоч трохи себе поважають, тримають HR-відділ якраз для того, щоб тримати соціальний контакт.

- Наприкінці минулого року ТВі переживав тривожні часи, пов'язані із суперечками між акціонерами каналу. Чи мало це вплив на виробничий процес?

- Можу сказати так: з технічної точки зору, мені як редактору дуже комфортно працювати. Все, що мені потрібно, я маю. І, на щастя, не відбувається того, що завжди відбувається на наших каналах, коли змінюється менеджмент. Як правило, у таких ситуаціях зносяться голови, вимітаються поганою мітлою старі кадри. Ми не відчули на собі ротації в нашому топ-менеджменті. І це, я вважаю, дуже класно. Тому що одні мають керувати, а журналісти - робити свою справу.

- У чому роль та повноваження Романа Скрипіна як шеф-редактора новин у контексті всього робочого процесу?

- Він контролює нашу концепцію, тому що ми час від часу вдаряємося у не зовсім те, що він хоче бачити на екрані. Він нас скеровує в правильний напрямок. Він каже, наприклад: сьогодні мені не сподобалося, що ви дуже багато про це говорили, хоча можна було сказати двома реченнями. Сідаєш, аналізуєш - і справді розумієш, що він мав рацію, що не варто було ту чи іншу дрібну інформацію розсусолювати. Також я з Ромою консультуюся, якщо маю сумніви щодо якоїсь новини. Він із задоволенням пише щось для новин, якщо виникає така виробнича необхідність.

- Що собою на сьогодні являє команда програми «Сьогодні»?

- У нас 3 ведучих, серед журналістів - чимало тих, хто працював зі мною на 5-му каналі: Роман Недзельський, Наталка Пісня, наша «королева фріків» Юля Вебер (відповідає за новини з царини культури), Юля Куценко, яка працює над міжнародними новинами, Андрій Сайчук. Ще працюють Наталка Любченко (раніше працювала у новинах на «Сіті»), наш парламентський кореспондент Наталка Полинкова, тепер уже «зірка» Стас Фещенко та наше нове надбання, дуже здібний 19-річний студент Інституту журналістики Олексій Сімаков.

- Як ви вирішуєте проблему новин із регіонів? У вас взагалі регіони відсутні як клас чи як?

- Ми маємо своїх представників у Харкові і Дніпропетровську. Якщо щось стається, ми просимо про допомогу стрингерів в інших містах. Є певне рішення, що нам поки що не потрібні корпункти, і я це рішення підтримую, тому що треба знати, за що платити. В регіонах досить важко знайти людей, яким точно можна платити за представництво. До того ж у нас і так нині не влізає нічого в новини, хоча їхній хронометраж - 24 хвилини.

- Що ти особисто вважаєш найбільшим успіхом чи найбільшими досягненнями команди новин ТВі за той час, що працюєш на каналі?

- Найважливіше - що це така робота, на якій вдається драйвувати. На 5-му каналі це завжди було якось спорадично, дуже дозовано. А на ТВі у мене таке відчуття весь час. Дуже рідко буває, що я не задоволена роботою, коли щось стається, на що я не можу впливати або на що я могла вплинути, але не зорієнтувалася в певний момент. Таке стається дуже рідко. Зазвичай я приходжу з роботи задоволена.

- Тим не менше, є окремі люди, які намагаються твій райдужний настрій зіпсувати. Зокрема, Ігор Куляс, який прискіпливо розбирає ваші випуски з точки зору журналістських стандартів. Ти читала його текст на ТК?

- Читала і своїми враженнями вже поділилася з паном Кулясом особисто. Річ у тім, що він зробив аналіз одного з серпневих випусків, коли в нас була відпустка. Він аналізував випуск, якого в принципі не повинно було бути. Катерину Нестеренко в кадрі замінила Наталка Пісня, яка цим нас просто колосально виручила. Треба мати неабияку сміливість, щоби сісти в кадр, будучи журналістом - з мінімальною кількістю трактів, лише на бажанні. Звісно, текст Куляса не надихнув Наталку, хоча багато в чому я погоджуюсь із ним.

- Критика взагалі рідко кого в українському медіасередовищі надихає.

- Просто є певні речі, які ми мусимо робити в певний час. Якби Куляс взявся робити свій аналіз на тиждень пізніше, було б зовсім інше враження і якісь роботи була би вже значно кращою. Я не хочу виправдовуватися перед глядачем, глядач дивився той випуск і, мабуть, теж робив свої висновки. Але те, що він написав... Я би на його місці ще раз подивилася наші новини.

До речі, цей текст Куляса я всім роздрукувала, ми його обговорювали у ньюзрумі, бо це завжди корисно. Я звернула увагу на ті моменти, які мені здалися правильними, коли якість залежала саме від журналіста. На цей аналіз звернуло увагу й наше керівництво. Причому приємно, що це не сталося в такому, знаєш, драконівському дусі: «Кошмар, як ви могли?!». Ні, їхня реакція була цілком людською.

- З офіційних прес-релізів ТВі відомо, що канал орієнтується переважно на чоловічу активну аудиторію. На твою думку, наскільки в контексті такого вашого позиціонування критичні зауваження Ігоря Куляса є коректними? Скажімо, його зауваження щодо того, що у текстах ведучих «Сьогодні» наявні оціночні судження?

- Якщо чесно, в деяких випадках мені би хотілося, щоб у наших ведучих було більше оціночних суджень, щоб вони не боялися щось оцінювати. Це стосується, наприклад, наших щоденних експертних рубрик «Світ» і «Гроші». Ведучі цих рубрик, Іван Корнієнко та Максим Хортицький, не просто розказують новини, а роблять власні огляди, тому особисто мені хотілося б там бачити більше їхніх оцінок ситуацій, ніж є. Тому що це особистісні новини.

- Менеджмент каналу в особі Миколи Княжицького не приховує, що на сьогодні ТВі не виживе без стабільного інвестування. Ясно, що канал існує, доки він виправдовує певні, зокрема й фінансові, очікування власників. Як тільки він їх категорично не буде виправдовувати, мотивація продовжувати інвестування може опинитися під питанням. Наскільки сильно впливає необхідність досягати певних рейтингових результатів на вашу повсякденну роботу у ньюзрумі?

- Аудиторія виховує журналіста, а не навпаки. Звісно, наша повсякденна робота працює на рейтинг. Але зовсім не обов'язково показувати зґвалтування, щоби привабити глядача.

- Я так розумію, що тебе час від часу відвідує стан, який ти називаєш «бажанням реальності» і який є побічним ефектом тривалої роботи в жорсткому режимі, зокрема у новинах. Що ти робиш у таких випадках?

- В мене є універсальне лікування - це мій чоловік і його мотоцикл. Якщо тепла погода, завжди після роботи він мене забирає і ми кудись їдемо ввечері. Або вночі катаємось. Іноді на мотоциклі ми подорожуємо. Мені подобається час від часу зовсім втрачати відчуття реальності.

- Скажи, ти зараз вважаєш, що журналістика - це твій шлях, яким ти мусиш іти до кінця? Чи ти припускаєш, що через 5 років станеш домогосподаркою або, приміром, почнеш сама їздити на мотоциклі? Або згадаєш свої студентські роки та знову станеш на ходулі?

- (посміхається) Так, ходулі - це мій мотиватор. Це елемент карнавалізації життя. Завдяки ходулям у мене завжди в житті є карнавал. Навіть коли ходулі для мене закінчилися (хоча справжні ходулі, а також три карнавальні костюми досі лежать у мене вдома), все одно карнавал присутній. І мотоцикл, принаймні той, який є зараз, я навряд чи буду водити. Він для мене дуже великий, я його не втримаю. Але я точно знаю, що мені би хотілося спробувати робити якийсь інший продукт, окрім новин.

 Фото Павла Старостенка