«Детектор медіа» публікує відгук члена Національної ради Віталія Шевченка на публікацію щодо підсумків конкурсу ефірних телечастот, про перебіг якого ТК детально повідомляла раніше.

Є певний сенс у розлогих публікаціях «Детектор медіа» про те, як дозрівають і приймаються в Національній раді важливі рішення. І представникам телерадіокомпаній зрозумілішим стає хід розгляду питань. І навіть члени Національної ради часом дізнаються саме з цих публікацій, чому вони ці рішення приймали чи що важливе, хоч і не помічене ними, зробили. Такий ефект, як на мене, справила й публікація «Нехтуючи кворумом» щодо конкурсу ефірних телечастот, проти результатів якого уже відкрито виступили Шевченко, Курус і Головатенко

Завдяки цій публікації дізнався, що дехто з шановних колег мою появу в залі засідань з вимогою припинити беззаконня вважає присутністю на засіданні, яке насправді проходило без мене. Ще дехто з колег на виправдання своїх дій навіть заговорив із журналістами про те, що «саботаж засідань є неприпустимим». Нарешті, поява названої вище публікації дала підстави всім «небайдужим» у коментарях до неї повчити мене, що закон треба виконувати.

Це й змушує мене прокоментувати, в чому була безглуздість і незаконність дійства, названого підведенням підсумків конкурсу.

1. Підведення підсумків відкладалося з минулого року (почався розгляд питання ще 16 грудня), і тому ідея скликання позачергового засідання раптово й відразу після того, як цього самого дня перед обідом закінчилося чергове засідання, - м'яко кажучи, є дивною.

2. Конкурси на отримання частот - вкрай важлива й делікатна процедура, яку слід проводити в умовах максимальної гласності, прозорості та в присутності конкурсантів. Ініціатори раптового позачергового засідання не лише розуміли, що запрошувати конкурсантів немає часу, але й знали, що не всі члени Національної ради зможуть бути присутніми. Як з'ясувалося пізніше, на відкрите засідання не було запрошено навіть пресу, що є безпрецедентним випадком за кілька років роботи цього складу Національної ради.

3. Згідно із законом, позачергове засідання Національної ради може скликатися трьома членами Національної ради, і заяву про це справді підписали троє - А.Мирошніченко, Т.Лебедєва і Т.Мокріді (яка, до речі, після тяжкої травми перебуває на лікарняному і вперше цього року з'явилася у приміщенні Національної ради в гіпсі перед самим засіданням).

4. У заяві, що стала приводом для раптового скликання позачергового засідання, взагалі не вказано мету засідання. Це важливий штрих до питанням про те, готовими чи не готовими могли бути члени Національної ради до підведення підсумків великого й складного конкурсу.

5. Рішення починати позачергове засідання о 16 год. 30 хв. приймалося без консультацій з самими членами Національної ради. По факту з'ясувалося, що троє з восьми членів Національної ради не були готовими приступити до розгляду конкурсних питань у цей час (тобто стало зрозумілим, що законний розгляд цих питань взагалі був неможливим за відсутністю кворуму), а двоє членів Національної ради взагалі не змогли з'явитися в навмання визначений час.

6. Увага - особливо важлива деталь для «законників»: ініціативна «заява трьох» з'явилася в мережі документообігу Національної ради о 9 год. 20 хв. 28 січня 2009 року - тобто наступного дня після того, як саме засідання вже було проведено напередодні. А першу резолюцію на цій заяві («Для врахування») було поставлено... 29 січня 2009 року.

7. Як відразу ж з'ясувалося, підводити підсумки конкурсу Національна рада не мала права, оскільки з ініціативи одного з конкурсантів суд заборонив вчиняти будь-які дії, пов'язані з проведенням конкурсу. Цю заборону може бути скасовано не раніше лютого, коли суд розгляне відповідні клопотання. А якісь заяви позивачів, поспіхом передані до Національної ради (про те, що вони вже буцімто «передумали» судитися і всім задоволені), за наявності конкретного, зобов'язуючого судового рішення - аргументація на рівні відвідувачів дитячого садка.

8... Чи варто далі?

З деяких публічних коментарів шановних колег можна зробити висновок, що моя поява в залі, де йшло т.зв. позачергове засідання Національної ради, щонайменше забезпечило кворум цьому засіданню. Засіданню, безглуздість якого цілком усвідомлювали всі, особливо ж спантеличені працівники апарату (свідками подібних дійств бути їм ще не доводилося).

Тому маю пояснити тим читачам «Детектор медіа», кого, можливо, було введено в оману. На т.зв. позачергове засідання, скликане з кричущим порушенням процедури, без консультацій з членами Національної ради і без завчасного оповіщення всіх їх, я зайшов тоді, коли воно вже йшло повним ходом. П'ять членів Національної ради безжурно голосували, не переймаючись відсутністю кворуму.

Ось пряма норма Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» (частина четверта статті 24): «Засідання Національної ради є правомочним, якщо на ньому присутні не менше шести членів Національної ради». Чіткіше вже не скажеш. Не «голосують» і не «беруть участь», що дає можливість сидіти, спостерігати, але не працювати. Або присутні, або не присутні.

Саме тому я й зайшов у зал засідань, щоб сказати п'яти присутнім, що з самого початку ця витівка йде всупереч закону. І норму закону процитував. І, обґрунтувавши свою незгоду з тим, що діється, заявив, що брати участь у такому засіданні не можу, і що присутніх було і буде на засіданні лише п'ятеро.

Зрозуміло, що справа зовсім не в мені.

Не хочу пропонувати вгадати з трьох разів, чому саме так кимось було вирішено підвести підсумки важливого конкурсу. Закликаю задуматися, чи влаштовують когось такі конкурси?

Без конкурсантів. Без преси. Без кворуму - тобто навіть без невід'ємної частини тих, хто вправі ці конкурси підводити.

На цей конкурс понад 40 телерадіокомпанії подали близько 600 заявок. Перемогли одиниці. Конкуренція була жорсткою, однак усі рішення щодо переможців прийнято одноголосно. Тобто п'ятьма голосами з п'яти, бо менше вже ніяк не можна. 100-відсоткове однодумство всіх присутніх на засіданні членів Національної ради!

Вам подобаються такі конкурси?

Вийшов повний абсурд, і не зрозуміло, як можна виправити ситуацію згідно із законом і відповідно до очікувань конкурсантів. Я не знаю, чи можна взагалі безболісно вийти з цієї ганебної ситуації. Але одне для мене є очевидним: поважний орган, який втнув таку дурість, має подати у відставку.

Віталій Шевченко, член Національної ради