Якщо врахувати, що населення України неухильно зменшується, то цілком імовірно уявити ситуацію, що колись його залишиться рівно стільки, аби не створювати зайвого клопоту нашим політикам. На їх фабриках, заводах і копальнях працюватимуть китайці та молдовани, реліктові малороси – щасливі та ситі – дивитимуться по плазмових телевізорах різноманітні політичні ток-шоу про свободу слова, про те, що завжди можна вставити кудись своїх п’ять копійок і зрештою, поволати від душі на майдані.

Здавалося, що тільки вишуканому збоченцю цікаво, хто з ким зіллється після виборів у шаленому коаляційному екстазі, бо ж все одно відомо, що після найщиріших бажань одне одного від цієї злуки народжується чомусь багатоголова потвора, що пожирає закоханих. І все ж романтичні українці, судячи із соціологічних звітів, вірять, що цієї осені «спаруються» саме ті, хто треба, і нарешті, після небувалого кайфу повернуться до народу обличчям. До речі, телебачення намагається робити це сьогодні. Скажімо, надзвичайно зворушливо – розумію, що епітет не зовсім точний в оцінці новин, і все ж – саме так розпочинаються останнім часом «Факти» на ICTV, новини «1+1», СТБ, Нового каналу. На першому місці проблеми, біди і радості простих людей, а вже потім все решта. Переконаний, це дуже хороше започаткування, тому хочеться, аби воно стало традицією.

У всіх нас один діагноз: «політикозалежні». Я теж не виняток, бо минулої п’ятниці чекав «Свободи слова», хоча зарікся не дивитися політичних ток-шоу. Правда, цього разу знайшов собі виправдання – новий ведучий. Після програми і під час реклами (свідчення того, що «Свобода…» у повному шоколаді) мій телефон був червоний. Дзвонили палкі шустеромани, намагаючись переконати, що Андрій Куликов хоча і профі, але скутий, позбавлений почуття гумору, не вольовий, не вміє швидко реагувати на гострі репліки і найстрашніше – позбавлений шустерівського шарму.

Якщо чесно, то в якихось моментах програми всі ці закиди були доречними, та чомусь найголовнішого мої прискіпливі друзі не зауважили – Андрій Куликов повністю відмовився від наслідування свого «великого» попередника, хоча і казали, що він дуже пильно переглядає записи усіх колишніх «Свобод». Здається, після тих переглядів Куликов зробив абсолютно правильний висновок – необхідно створювати власний образ, себто бути самим собою. Розумію, що всім, хто звик до ефектних фраз, поз і гримас лускунчика Шустера, буде не просто призвичаїтись до вольового, розважливого і зовні неемоційного Куликова, та згодом усе минеться і навіть оціниться. Найголовніше і найцінніше у цій заміні те, що ICTV переміг природжений український комплекс меншовартості й не став шукати ведучого для популярного проекту на островах Тихого океану. Виявилось, у нас все є – точнісінько мов у Греції, лише треба повірити у власний інтелект.

Загалом, цікавинок на телебаченні було багато, всі годі й пригадати, та промовчати про інтерв’ю Єгора Соболєва з останньою радянською жінкою України – Наталією Вітренко – неможливо. Коли б трошки абстрагуватися, то можна було би вважати, що це діалог Євгена Петросяна із Оленою Степаненко – словом було дуже смішно. Нарешті пані Вітренко в тому образі, що треба! Ну а Єгора Соболєва за витримку слід нагородити путівкою у Крим, він продемонстрував найвищий пілотаж журналістської етики.

Справді, страх як цікаво – а що іще буде, особливо коли знову спаруються не ті – або ж ті, лише знову невдало? Втім, і після цього не варто нудьгувати, адже у нас є «Караоке на майдані» та «Шанс».