Існує думка, що українській книзі бракує українського читача. Ну, так уже сталося, що захоплена власною розбудовою Держава за 16 років фіктивної незалежності не спромоглася виховати бодай сто тисяч громадян, яких би з головою вистачило для того, аби читати геть усе, що творять у поті чола україномовні автори. До речі, слова «виховання свідомого українського читача» могли б стати черговим популістським гаслом нового виборчого герцю.

Та коли книги читати справді нікому, то втикати у телик бажаючих вистачає. Дякувати Богові, на противагу книзі, вітчизняне телебачення ніколи не напружує, а до того, що називають «сірою речовиною», торкатись навіть не намагається. Чи то гидує, чи й не здогадується про її наявність у черепних коробках – сказати важко, але факт, як то кажуть, на екрані.

Окремі канали, які свого часу досить пристойно стартували – наприклад, НТН, - поволі деградують, утрачають кадри (читай – обличчя), а часом і зовсім упадають у відвертий маразм. Наприклад, запрошуючи у ведучі ток-шоу бездарну, залякану Неллі Уварові, красуню, прости Господи, з телесеріалу «Не родись красивой». Цікаво, чи отримав автор телешедевру «Красуні» бодай догану за «внесок», який спровокував падіння репутації пристойного каналу нижче плінтуса?

Відверто кажучи, з жанром ток-шоу в НТН не склалося. Не набагато краще виглядав і наш український психолог Вадим Колесников, який удавав із себе заклопотаного мудрагеля. Стосується це і програми «Честь имею», яка досі виходить на каналі. Попри всю щиру повагу до Яна Петровича Табачника, як музиканта і продюсера, сказати гарне слово про «Честь имею» язик не повертається. Навіщо воно маестро, а надто навіщо воно каналу? У відповідь - тиша. Можливо, менеджери НТН керуються принципом «ми вам показуємо, значить, вам подобається». Зауважу, що принцип цей характерний не лише НТН. Здебільшого так думають і, що найпечальніше, чинять майже всі телепродюсери.

Давно намагаюсь якимось чином, боком або скоком підійти до розуміння нашого каналу «Культура». Зізнаюсь чесно, як на сповіді: не вистачає фантазії. Розум, здоровий глузд і навіть плоть протестує – «мурашки» бігають по шкірі від баченого й почутого. Невже наша культура має такий вигляд, таке обличчя, що схоже на…? Невже не соромно нашому Президентові за цей канал? Адже він – естет! Зрештою, де позичають очі люди, коли кажуть, що вони працюють на українському каналі «Культура»?

Не сумніваюся, що працівники «Культури» дадуть мені гідну відсіч – такому, сякому й перетакому. Але це все одно не зробить канал сучасним, цікавим, духовним, розумним і корисним, допоки туди не прийдуть нові молоді менеджери й не змінять його докорінно. Годі виховувати пенсіонерів, спробуймо зацікавити культурою молодь! Провідні (умовно) канали цього не робитимуть, у них інше завдання. Одним словом, «Культурі» всі карти в руки, ось лише руки слід змінити якнайшвидше, інакше буде пізно.