У травневому числі журналу «Детектор медіа» я висловив таке собі міркування-побажання щодо того, що телебачення могло би стати своєрідним ґуру. Могло б, але, даруйте за прямоту, кишка тонка. Канали заповнюють власний ефір тим, що дешевше, безапеляційно аргументуючи це «глядацькими запитами». Цікаво, хто, коли і яким чином досліджував цей самий «запит»? Але каналам головне – заповнити ефір, аби не витрачати сили і гроші на створення власного, оригінальнішого і, можливо, цікавішого продукту. Економія коштів понад усе: «телебачення повинне бути економним!» – ось нове гасло українських продюсерів…

Про ту частину людей, які вважають кіно справжнім мистецтвом, найчастіше з усіх згадує канал К1, але, на жаль, дивитись його мають змогу далеко не всі телеглядачі України.

Я не вірю, що існує універсальне кіно, спроможне задовольнити усіх – від немовляти до пенсіонера. Це якась ілюзія для самозаспокоєння, так само, як віра у самоцінність коментарів Ольги Сумської перед початком показу чергового голлівудського блокбастера в «Імперії кіно» на «1+1». Хоча картинка красива, не сперечаюсь, і якщо саме в цьому «весь прикол» – я «за». Справді, естетика понад усе!

Приємною і навіть приголомшливою несподіванкою стала пряма трансляція Першим національним кінофестивалю «Відкрита ніч». Скажу відверто: дивитись усе підряд було важкувато, але цікавість перемагала сон. Загальне враження від молодого кіно – досить гнітюче. Навіть я, песиміст від природи, вжахнувся, побачивши ще песимістичніший погляд юних режисерів. Оптимізму – нуль. Українці більше не вміють радіти, а коли й посміхаються, то крізь гіркі сльози самоіронії, як от у стрічці «Приблуда». Загалом, «Приблуда» – чи не єдиний фільм серед показаних під час «Відкритої ночі-2007», що має право називатися справжнім кіно. Настроєм він нагадав «Вавилон ХХ», і, скажу відверто, мене це мимовільне порівняння потішило. Незабутнє враження справила документальна стрічка «Мамочки» про безневинних дітей, що народились у в’язницях. Такими фільмами, як «Мамочки», слід розпочинати навчальний рік у школах, але наше Міністерство освіти і науки зрозуміє це хіба років за сто. «Відкрита ніч» ще раз підтвердила, що бюджет для кіно важливий, але є щось набагато цінніше, чого так і не засвоїли творці таких «шедеврів», як «Штольня»…

Перележуючи недільну Нудьгу, натрапив на Миколу Мельниченка на 5-му каналі, і вже хотів перемкнути телевізор, коли почув поставлене Єгором Соболєвим запитання і додивився інтерв’ю до фіналу. Скажу відразу, що всі попередні спроби розговорити пана Мельниченка були чистої води попсою. Соболєв із властивим лише йому меланхолійним натиском допоміг екс-майору вийти на серйозні узагальнення і звільнитись від нав’язаного йому кола примітивних запитань: яким чином і куди він закладав диктофон і т. п. Коли вже випала нагода говорити про серйозного журналіста, то слід відзначити його вміння чітко і прозоро дотримуватись теми інтерв’ю. Певен, що більшість наших популярних інтерв’юерів такими «дрібницями» особливо не переймаються.