Жанр ток-шоу на західному телебаченні вважається найскладнішим, а для ведучого, звісно, найпочеснішим. Природно, що ведучі успішних західних ток-шоу є найбагатшими і найвпливовішими представниками журналістського бомонду. У нас усе, звісно, не так. Ток-шоу  майже не потрапляють у сонцесяйне поле зору рекламодавців або спонсорів. Адже ці програми – «не смішні». Та коли подивишся вітчизняні ток-шоу,починаєш розуміти всю незворотну трагічність цього класичного телевізійного жанру.

Можна по-різному ставитись до особи Савіка Шустера, його суджень, інтерпретацій подій тощо. Зрештою, він, як і кожна людина, має право на суб’єктивну думку. Щоправда, не кожен, як Савік Шустер, наважується її висловлювати та відстоювати. Здавалося, що з появою цього метра на теренах українського телепростору місцеві ведучі, що працюють у подібних форматах, заворушаться і спробують модернізуватись або, принаймні, перейняти щось корисне у досвідченішого колеги та вдихнути у свої телевізійні посиденьки дух часу. Та де там! Ми горді, нам зручно, затишно й «ненапряжно», адже наші ток-шоу, незважаючи на свою дрімучість, виходили, виходять і виходитимуть на провідних каналах країни!

Далеко не кожен може вести розмовну телепрограму. Навіть якщо це досвідчений журналіст, як от Наталія Мосейчук («1+1»). Надзвичайно органічно, часом із лукавинкою чи іронічною усмішкою, вона блискуче, на мою думку, веде політичні новини. Її вміння точно розставити акценти, виділити те, що «між рядками», робить новини за її участю захопливими. Та, хоч як це прикро визнавати, участь Наталії у програмі «Приховане життя» абсолютно позбавлена цього блиску. Тут усе – з точністю до навпаки: неорганічно, повсякденно (читай – банально), «несмачно». Роблю такий жорстокий висновок на підставі кількох недавніх програм, хоча останньою краплею стала розмова Наталії із стареньким кокетуном, віртуозом у поданні «себе-коханого» - Романом Віктюком.

Якби «Приховане життя» у виконанні Наталії Мосейчук називалось «Суспільним життям» (героя), все стало б на круги своя. Розумію, що приватне життя – сфера, яку «зірка» захищає найзапекліше, але ж, відповідно до багатообіцяючої назви, ведуча повинна в неї проникати! З останніх програм за участю Арсенія Яценюка та Романа Віктюка глядач не дізнався нічого з приватного, «прихованого» боку їхнього життя. Пані Наталія в розмові з Романом Віктюком принципово оминала питання сексуальної орієнтації співрозмовника. Але ж відомо, що його ім’я відкриває другу частину відомої книжки Владіміра Кірсанова «69 русских геев, лесбиянок, бисексуалов и транссексуалов»! Якщо великий режисер вважає це плітками, то чому не подає позов до суду на зухвалих брехунів?! Оце й було б «приховане» життя, себто те, що приховується, замовчується.

Правила гри в такій програмі мають бути прозорими: не готовий відповідати на такі питання – не погоджуйся на зйомки. Хіба належить до царини приватного життя той факт, що український посол не прийшов на виставу найбільшого українця всіх часів і народів у Греції? І навіть те, що в усіх країнах, якщо глядач дізнається, що на сцену не вийде Віктюк, квитки відразу здають, ми не раз чули в різних телепрограмах…

Хоча Наталія Мосейчук і намагається бути світською леді, триматись невимушено й безпосередньо, кожен її рух видає політичного коментатора. Це зовсім не вада, просто програма «Приховане життя» - не її. Ось і все. З таким завданням легко впоралася б гламурна діва Світлана Вольнова, яка досить екзотично виглядає на молодіжному музичному каналі М1.

Великий Ґете сказав: «Поезія – це дар бути розумним без розуму». Можливо, щоб зробити програму на кшталт «Прихованого життя» цікавою та інтригуючою, не обов’язково бути Наталією Мосейчук? Утім, не виключаю, що я неправий і зовсім не розумію значення словосполучення «приховане життя».