Спека в природі та суспільному житті. Люди марять цілющою прохолодою і, здається, починають розуміти, що порятунок власного фізичного і психічного стану можна знайти лише в цілковитому обмеженні себе від споглядання блаженно-заклопотаних політкумирів, які азартно грають у своїй корпоративній виставі. Перебуваючи в постійному стані афекту, актори цієї правдоборчої феєрії лише тоді отямляться, коли зрозуміють, що нам абсолютно не цікавий сюжет їхньої бездарної драми.

І в саме цей, укотре доленосний час комусь на Першому національному спала на думку мудра ідея показати українцям суперову документальну стрічку «Богдан Ступка. Майстер-клас». Ідея справді чудова, бо стрічка показала нації, що катастрофічно деградує, не лише тих, кого вже час соромитись, а й тих, ким можна і слід пишатися. Один із таких – блискучий актор Богдан Ступка. Про це, зрештою, і фільм. Гадаю, не варто переповідати документально-художній ряд, та кілька загальних фраз сказати слід. «Богдан Ступка. Майстер-клас» – стрічка надзвичайно людяна, позбавлена неповноцінної патетики, котру так полюбляють патріоти. Це просто майстерна мистецька розповідь про великого сучасника, постать, що давно стала знаковою.

Не певен, що наші блаженно-заклопотані дивляться подібні речі, тим паче слухають когось іншого, окрім себе коханих. Шкода, адже вони так ніколи і не дізнаються, що все на цьому світі повинні робити справжні майстри!

Чув, що театральних постановок Роберта Стуруа грузинські можновладці бояться, та все ж дослухаються до нього. Наші теж мали б над чим замислитись, коли б ходили до театру Ступки. Бо ж не випадково один із героїв п’єси «Едип», що йде в театрі імені Франка, стверджує: влада «хвора». Особливо наша хворіє на брехню, продажність, зраду і, найстрашніше, на недотримання слова. Я до того, що Ступка таки зіграє Тараса Бульбу, тільки не в українській версії, на жаль.

Не хотів про все це писати, та клята спека подіяла. Одне тішить: телебачення дає змогу одним порухом руки змінити не лише тему, а й настрій. Надокучили політики? Дивись сюжети із життя й «творчості» голлівудських зірок – таку можливість останнім часом люб’язно надає канал ІСТV у програмі «Зірковий патруль», що за формою нагадує строкатий колаж або радше вінегрет без цибулі. Миловида панночка, старанно артикулюючи, без емоцій, акуратно читає із суфлера коротенькі підводки, розбавлені картинками із посмішками зірок. Це скромно, стримано і справді патрульно. Що воно таке і нащо такому метру, як ІСТV, – невідомо, а тому й цікаво.

Поволі починають захоплювати документальні покази на «Інтері». Професійні, цікаві, всебічні, вони розширюють уявлення про світ людських почуттів і можливостей. «Інтер» оновлюється і позбувається байдужої казенщини, навіть у такому форматі, як «Подробиці тижня». Правда особливих новацій канал поки що теж не демонструє.

Колись дав собі слово, що жодного рядка не напишу про програми іноземного виробництва, особливо російського, на яких наші прагнуть доскочити популярності. Прикро, що більшість цих шоу із легкістю могли би створювати наші телекомпанії, але перевагу чомусь віддають «русской поделке». От, скажімо, «Клуб бывших жен», де чотири «зірки», що пройшли Крим і Рим, навчають бідних овечок стервозності. Насправді програма душевна, адже цей так званий клуб справді може бути психологічною соломинкою для жінок, що потерпають від подібних ситуацій. Не можу зрозуміти, що такого особливого саме в російському варіанті, російських ведучих та скривджених російських жіночках, невже лише магія лейблу «сделано в Москве»?

Так, спека дається взнаки скрізь. Телебачення у гонитві за сенсаціями і політичними новинами теж перегрілось і, здається, вичавлює з себе останні краплі творчої роси, якою все важче вгамувати спрагу і вкрай перегрітого глядача.