Якщо усі критики в один голос повторюють, що від пошесті гумору на екранах телебачення вже нудить навіть закінчених гламурів і гламурок, то, мабуть, щось із тим гумором справді не так. Дійшло взагалі до абсурду – майже всі без винятку більш-менш відомі ведучі намагаються, сердешні, жартувати і кривлятися, бо інакше їх сприйматимуть як непотрібний пережиток минулого. Камедіклабізація телепростору вразила навіть дуже поважних метрів екрану. Я навмисне не називаю імена цих людей – у надії, що вони прозріють і збагнуть, що подібні «штучки» не для них.

Серіал «Леся+Рома» (канал ICTV) на початку своєї появи вразив дотепністю, веселими жартами, кумедними ситуаціями, з яких милі герої завжди шукали веселі виходи. Зрештою, Леся та Рома жартували «ментально», якщо можна так висловитись, і це було родзинкою, що вигідно вирізняла їх від імпортованих жартівників. Гумор завжди був на межі, але не за межею пристойності. І от після заслуженого визнання та призів, Лесю та Рому теж «поперло» у пошлятину. Із міських, сучасних, в міру інтелігентних персонажів, вони поволі докотилися до відверто вульгарних каламбурів, тицяння дуль і демонстрації середнього пальця, що символізує у західній культурі красномовне fuck.

Навіщо продюсери єдиного українського гумористичного серіалу намагаються перетворити милих, дивакуватих і досить вихованих героїв на примітивних міщан? Адже глядач полюбив їх саме за те, що вони із самого початку не були схожі на персонажів «Аншлагу». Радше за все, такі метаморфози відбуваються на догоду спонсорам, котрі, як дуже давно відомо, «хавають» лише ті жарти, що нижче пояса.

До розряду гумористичних (у переносному значенні) я відношу й більшість вітчизняних ток-шоу, погоджуючись із сентенцією, що все має право на існування, навіть «ексклюзивна» програма з «чумовою» назвою «Аудієнція» (Перший національний). Зрозуміло, «Аудієнція» існує поза часом і поза сучасним уявленням про ток-шоу. Мені навіть незручно писати, що цей давній телевізійний жанр передбачає не лише зручне сидіння в красивих інтер‘єрах під вазонами, де ставлять візаві непристойно банальні запитання і чемненько вислуховують монологи, найчастіше ретро-російських зірок.

Ток-шоу – це своєрідна бліц-новела, яку «пише» ведучий за допомогою питань, поглядів, рухів тощо і в такий спосіб відкриває відому людину з невідомого досі глядачеві ракурсу. До речі, це «маленьке» нерозуміння жанру стосується не лише «Аудієнції». Наші ток-шоу виглядають старомодно, в них нема струму, а відповідно – і світла, що може осяяти гостя якнайнесподіваніше. Завжди все «причесано», рафіновано, без звабливих флюїдів інтриги між інтерв‘юером та його візаві.

Знаю, що наражаюсь на обурливі коментарі на сайті стосовно того, що саме я і був найбездарнішим ведучим ток-шоу, і все ж, панове, колишні колеги, я не міг не сказати правди – заради того, щоб ви стали кращими. Даруйте за пафос, вирвалося :). Загалом, гарно, що подібні «жуйки» зі смаком гарбуза ідуть переважно ввечері. Від того ранки сповнені оптимізму. Наприклад, сніданок Week end («1+1»), що виходить у вихідні з Марічкою Падалко та Юрієм Горбуновим, є справжнім феєрверком позитивних емоцій, приємних зустрічей та різних цікавинок. Таки людський фактор на телебаченні – визначальний, у цьому вкотре переконуєшся, коли бачиш Марічку та Юрія. Їх природня безпосередність, керована розкутість і щире захоплення тим, що вони роблять, для телебачення, звісно, не виняток, але велике щастя саме для українського каналу. Я навіть прощаю Юрієві постійний мовний ляп «я вас дякую». На тлі всього Week end’у – це дрібничка, яка дуже просто усувається.

Давно хотів написати про веселу програму «Таксі» («Cіті») та її органічного ведучого Григорія Германа. Виявляється, навіть у відпрацьований формат можна вдихнути свіже повітря, коли ведучий – яскрава, колоритна особистість. Його справжня, а не «професійна» любов до своїх «клієнтів» захоплює, бо дійсно – яку слід мати витримку, щоб не образити киян, які не знають імені князя, що хрестив Русь.

Щоразу перегляд телепрограм – наче ворожіння на картах: ніколи не вгадаєш, чим серце заспокоїться. І допоки існує інтрига, то цікавіше натискати кнопку power, особливо в нашій ситуації, коли жартують усі!