Колись один із класиків сказав, що для дітей слід писати так само, як для дорослих, лише трошки краще. Ці слова геніального поета мали би стати гаслом сучасного телебачення. Знімати, як для дорослих, лише трошки якісніше. Особливо зараз, коли за нібито опосередкованою участю телебачення відбувається героїзація криміналу, грайлива підміна справжніх цінностей фальшивими. Яскравим прикладом виховання молоді, її поведінки у майбутній родині може слугувати «культове» реаліті-шоу «Дом-2», в якому найбільшими чеснотами визнається сила, нахабство та пристосуванство.

Телебачення не дуже полюбляє соціалку. По-перше, це не прибутково. По-друге, вимагає серйозних інтелектуальних потуг. По-третє, існує Перший національний, він державний, от нехай і «напружується». Перший національний напружується, хоча із цих «мук творчості» народжується щось на зразок «Індиго». Вже сама інтригуюча назва повинна налаштувати авторів цієї програми на щось передове, прогресивне, модне і т. д. Сюжети про історію зброярства, клуб «Динамо» самі по собі цікаві, навіть змістовні, але коментарі до них чомусь подаються у стилі 80-х. Скажіть, будь ласка, якій дитині-індиго цікаво слухати подібні міркування: «розриває кайдани недосконалості», «акція покликана об‘єднати дорослих» і т. п. Складається враження, що вустами юної ведучої віщує ветеран телевізійної ниви. Ідея розважально-пізнавального журналу не нова, але завжди актуальна. От лише її втілення – надзвичайно традиційне та старомодне. Програма виходить прилизаною, надмірно правильно-відмінною, а відтак малоцікавою тим, кому адресована.

Інтелект-шоу для дітей – мрія захмарна. Колишня спроба «Інтера» зробити щось у цьому напрямку з ведучим Олесем Бузиною радше нагадувала комікс-страшилку. Зразковим тут є шоу «Самый умный» («1+1»). Приклад розумної, цікавої та доброї програми. Та, на жаль, назвати цю програму українською можна лише з дуже великою натяжкою.

Щось дитяче намагається робити канал «Україна», що, звісно, похвально. До речі, саме на цьому каналі дітки розмовляють українською найкраще. Правда, завоювати увагу – не кажучи вже про серце – дітей-індиго форматом «Умелых ручек» важко.

Приємне враження справляє мультяшна ранкова «Зарядка» на «Інтері», принаймні, мій племінник залюбки повторює кумедні рухи за телевізійними звірятами. Загалом же, враження від того, на чому «зрощують» наше майбутнє, сумне. Набагато веселіше із розважалкою для дорослих, особливо коли у процесі беруть участь рідні політики.

Гарно розважила минулої п’ятниці легендарна «Свобода слова» на ICTV, яку давно слід переформатувати в гумористичне шоу. Скажімо, остання «Свобода» могла скласти серйозну конкуренцію всім «Комеді клабам» разом узятим. Вітренко, Чорновіл, Герман неперевершені! Особливо пані-товариш Вітренко – вона, без сумніву, найколоритніше надбання програми. Савік Шустер відпочиває. Не дарма Сердючка давно відчуває в цій жінці-політику справжню конкурентку.

Продовжуючи щемливу тему «Комеді клабів», процитую лише кілька, даруйте, пуків із останнього їх викиду в блакитний простір каналу «1+1»: «сука, молчи», «пошел в жопу», «херня на цепочке», «салфетки с запахом вымытой писи», «щоб звернув увагу на пісю, треба приносити додому тріпер». Слова на «х» та «п» були цього разу замінені на пікалки, а даремно, бо народну Роксолану, лауреатку Державної премії України Ольгу Сумську вони дуже розсмішили безпосередньо в залі – якщо, безумовно, вірити змонтованій реальності шоу. Зате, даруйте, «суслики-трахатели» по цей бік екрану залишилися обділеними. Тож наступного разу не пікайте! А що – народ розважається, як може. А може, на жаль, саме так.

Телебачення догоджає, адже воно є своєрідним дзеркалом. І, як сказав класик, «нічого кивати на дзеркало, якщо пика крива». Спонсори стоять у черзі, аби їхній світовий бренд спалахнув серед усіх цих «пісь», «сук», «трахів» і «хренів». Словом, хто «умнічає» – той не п‘є шампанського, принаймні, в нашій країні паталогічного збудження.