У буднях «ТК» рідко трапляється, щоби автори-колумністи, не змовляючись, присвятили більшу частину своїх телеспостережень за тиждень одній і тій самій програмі чи телеперсоні. Цього разу трапилося саме так – Олесю Савенко та Костю Гнатенка вразив Роман Чайка :). Ба більше – обидва програму Романа критикують. Ну що ж, буває. «ТК» сподівається, що незабаром Роман подарує нашим авторам і можливість оцінити його позитивно. Нагадуємо, що «ТК» публікує різні точки зору, які можуть як збігатися з думкою редакції, так і ні.

Наша весела країна у святах. Соборна, незалежна та унікальна, вона на декілька днів забула про свої найбільші суверенні здобутки, і з якимось навіженим шаленством купалась у совєтському минулому. В авангарді процесу було телебачення. Усі канали без винятку, наче змагаючись у безмірній вдячності до щасливого минулого, демонстрували кінострічки, що прославляли радянський колективний спосіб існування. Такого натхненного ентузіазму, чи радше ностальджі за втраченим, не виявляли навіть російські телеродичі. Слід визнати, нашим це вдалося – наприклад, 6 травня телевізор просто-таки тхнув, даруйте, нафталіном. Зрозуміло, без такого яскравого минулого не було б і нашого вічно бурхливого сьогодення. І все ж, щось у цьому веселому погляді назад було від паталогічної туги-залежності рабів за власними ланцюгами. Усе разом нагадувало дивне марево, бо широко розрекламований, технічно наворочений і безнадійно слабкий в усіх інших – кіношних – цінностях  фантастичний бойовик «Параграф 78» (канал «1+1») та надзвичайно правдиві трагічно-комічні «Жмурки» (Новий канал), швидко розбили рожеву полуду і повернули нас у реальне життя з його сумнівними чеснотами і сленгом. На «1+1» взагалі вирішили розширити арсенал ненормативної лексики на телебаченні і не стали по-дитячому «пікати» на ємкому слові «зає….шся» («Параграф 78»).

Знаю, що мені зауважать, мовляв, на вулиці чи в побуті ми і крутіше чуємо – час такий. Усе так, цікаво лише, як стануть реагувати такі опоненти, коли їхній синок за місяць щиро скаже таткові:  «Зає…шся меня учить…»? 

Загалом осягнути і зрозуміти культурний простір (якщо такий існує) нашої країни надзвичайно важко. Без сучасного телебачення це взагалі неможливо. Відповідно, кожен дотичний робить це по-своєму. Хтось намагається ще раз підсмажити пересмажене (Роман Чайка, 5 канал), а хтось – влаштувати необмежений у часі історичний лікбез (Дмитро Харитонов, телеканал «Київ»).

У ці квітучі травневі дні буремній душі Романа Чайки не давала спокою Вєрка Сердючка. Аргументи проти її участі в «Євробаченні», м‘яко кажучи, були наївні. Тому гостя однієї з програм, відома дослідниця національного сексу на свіжому повітрі Оксана Забужко  підсумувала, що Сердючка – «архетип української еліти», словом, від Проні до Вєрки. Цим самим відома письменниця обезсмертила нашу сучасницю.

У наступній програмі невгамовний Чайка продовжив тему «бідної» Вєри і допікав Тіну Кароль та Сашка Положинського. Недопік! Положинський виявився надто мудрим, толерантним та аргументованим, а «милашка» Тіна – доброзичливою та солідарною. Розпік пан Чайка лише себе і, як завжди, говорив багато від власної персони, що для ведучого негоже. Хоча я розумію: імідж – понад усе.

Цікаві метаморфози почали відбуватися на найнезрозумілішому телеканалі – «Київ». Із формату «ні про що і про все» він почав перетворюватися на «залу» документальних журналів із історії зарубіжної культури. Звісно, знати про Томаса Лоуренса, Франсуа Рабле, Клеопатру, Матильду Ксешинську, Столипіна та інших – цікаво, от лише до чого тут столичний канал?! Якщо вже виникла така нагальна потреба розповідати про видатних, то, може, доцільніше було би розкривати маловідомі сторінки життя визначних киян та людей, що це місто обожнювали? Загалом добре, що пан Харитонов знайшов нову арену для власних історичних досліджень – зле те, що канал не йде в ногу із часом і нагадує радше провінційний кабельний, а не авангардовий столичний, як мало би бути в ідеалі.

Та все ж спишімо усе це на травневе буяння в природі, головах, почуттях. Будні, особливо наші, здатні просвітлити навіть найпалкішу голову. Погодьтеся: мир, труд, Сердючка –  краще за мир, труд, сум.