З великим трепетом душевним чекала я вечора п'ятниці. А ну ж як для Савіка Шустера програма від 6 грудня стала «Лебединим озером», чи то пак - лебединою піснею? Побоювання були марними - хоч і на півгодини пізніше (це пов'язано зі збільшенням хронометражу «Подробиць» із півгодини до години!), але ток-шоу «Шустер live» таки вийшло в ефір телеканалу «Інтер».

Проте не встигла моя душа потішитися за безхмарну творчу долю Савіка Шустера, як тут-таки затріпотіла в безпідставних, здавалося б, підозрах - наш професійний борець за свободу слова після досить сміливих визначень корупційно-олігархічного капіталізму, збудованого в Україні відомо ким, перейшов... до його пропаганди. Проте зробив це не власноруч, а з допомогою запрошених гостей.

На перший погляд, ця програма була такою собі генеральною репетицією круглого столу між владою та опозицією. Власне, сам ведучий і назвав цю спробу знайти точки перетину інтересів між владою та опозицією круглим столом. Формально все це так і відбувалося - гості програми чемненько розсілися не в кріслах на подіумі, а на дзигликах навколо справді круглого столу. Що дало підставу ведучому гордо заявити про зміну формату програми. Куди (в зміну) входила й принципова відмова від «градусника». Цей вимірювач настроїв аудиторії, як пояснив Савік Шустер, занадто вже тисне на тих, хто говорить, змушуючи останніх підлаштовуватися під показники підтримки чи непідтримки. І це вже змусило дещо насторожитися постійних глядачів: усі вони чудово пам'ятають, що «градусник» досі прибирали тільки тоді, коли не хотіли занадто засмучувати запрошених можновладців. Приміром, Миколу Азарова. Тобто мотивація маніпуляцій із нехитрим приладом пролунала дещо непереконливо.

Проте ще більш непереконливим, а якщо чесно, то й відверто приреченим на провал у благородній місії ведучого стало коло гостей-учасників цього круглого столу. Бо між запрошеними Оленою Лукаш, Наталею Королевською, Олександром Єфремовим та Леонідом Кожарою - з одного боку, та Ігорем Швайкою, Сергієм Соболєвим і Віктором Чумаком - з другого, спільні точки перетину настільки ж можливі, як між гієнами й бандерлогами. Поки я дивилася всю цю генеральну репетицію загальнонаціонального круглого столу, в голові крутилися рядки поета-декабриста Кіндрата Рилєєва - «Нет примирений, нет условий Между тираном и рабом!». Але вони радше стосувалися загальної ситуації в країні, аніж самого телевізійного шоу. Адже те, що робилося під час прямого ефіру «Шустер live» на євромайданах, було пов'язано з цим ток-шоу занадто вже опосередковано.

Від того, що на програму не прийшли троє лідерів опозиції, які розв'язували нагальні питання подальшого спротиву «банді при владі», вона, тобто програма, нічого не втратила. Так само, як і не набула б у разі їхньої присутності. Вожді чудово розуміють - нині політику робить вулиця, і якщо вони не підхоплять тренд, то кануть у забуття дуже скоро.

Починалося ж усе досить академічно - з зачитування Савіком Шустером звернення трьох президентів України - Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми та Віктора Ющенка із закликом розв'язати політичну кризу, що виникла в країні, виключно мирним шляхом.

Далі, чомусь за скороченою на цілу годину програмою, дискусія тривала в тому самому суто академічному стилі. Тобто - не мала жодного стосунку до реальності.

Здавалося б, що заважало міністрові юстиції Олені Лукаш після всієї оприлюдненої інформації про побоїща 30 листопада та 1 грудня в прямому ефірі визнати: студентів бив «Беркут», а на Банковій постраждали серед можливих провокаторів і мирні демонстранти, включно з кількома десятками журналістів, і вона, як міністр юстиції, вжила вже всіх заходів, аби покарали винних? Ні, пані Олена знайшла в собі сили, аби вибачитися перед побитими людьми, за що їй низький уклін. Але що вона робить далі? А далі пані міністр «справедливості» (саме так перекладається з латини слово «юстиція») дуже довго намагалася переконати студію й телеглядачів: дії всіх, кого затримали за участь у штурмі Адміністрації президента, називаються «страшнейшим уголовным деянием». Особливо небезпечним, на її переконання, був журналіст «Дорожнього контролю» Андрій Дзиндзя. Бо в нього знайшли відеофайли, які він зберігав, аби похвалитися перед шанувальниками. А на них, сказала міністр, Дзиндзя сидить за кермом трактора й направляє його на військових. І взагалі, в праведному гнів проти беззаконня продовжувала Олена Лукаш, як може бути невинною людина, прибічники якої напали на суддю просто під час виконання нею своїх службових обов'язків? Цитата мовою оригіналу: «Был избит судья».

Уся ця тирада була відповіддю на емоційний виступ Ігоря Швайки, народного депутата від «Свободи», який приїхав до студії саме після засідання Шевченківського райсуду, де активіста «Дорожнього контролю» засудили до двох місяців арешту. Тим часом, як підкреслив опозиціонер, жодного з беркутівців, які гамселили людей і о 4-й ранку на Майдані, й на Банковій, не притягнуто до відповідальності.

З огляду на це вибачення пані Лукаш було пустою формальністю, такою самою, як вибачення Віталія Захарченка за «перевищення "Беркутом" повноважень» під час кривавого розгону майдану в ніч із 29 на 30 листопада.

Ну, а Олександр Єфремов, котрий, як і вся ПР, отримав важку форму амнезії 21 листопада, після оголошення урядом призупинення курсу на євроінтеграцію, з величезним ентузіазмом підспівував чиновниці. Голова фракції ПР у парламенті запевняв: саме Дзиндзя викрав ключі від трактора і передав їх своєму «подєльніку». А дружина Корчинського на прес-конференції сказала, що її чоловік діяв на Банковій на прохання опозиціонерів. І це, вочевидь, на думку пана Єфремова, має стати визначальним доказом провини опозиції в подіях на Банковій.

Здивувати подібний дискурс міг лише хіба що зелених немовлят, які нічого не чули ні про Партію регіонів, ані про її політичних опонентів.

«Улюблена пісня ПР про Довбуша», себто - клятих попередників, які довели країну до ручки, а команді Віктора Януковича довелося ціною неймовірних зусиль розгрібати завали, теж не вразила оригінальністю. Хіба що регіонал цього разу, аби показати всю глибину падіння економіки країни, до «попєрєдніков» долучив усіх трьох президентів.

Опозиція, треба віддати належне, не давала представникам влади звести круглий стіл до дифірамбів ПР та її мудрому вождеві, а повертала розмову в русло останніх подій на євромайданах.

Приміром, Сергій Соболєв наголошував: є відео, де чітко видно, як провокатори, що розпочали побоїще, потім спокійно пройшли через лави вояків і далі вже спокійно спостерігали за зчиненою ними бучею. Член «Батьківщини» також розповів, що Анатолій Гриценко передав до ГПУ аудіозаписи переговорів командира «Беркуту» під час розгону студентів із Майдану.

Віктор Чумак, ударівець, теж був досить конкретним у своїх спробах довести, що «Беркут» не міг напасти на людей без наказу міністра внутрішніх справ.

Ба більше, генерал Чумак навів докази: спецпідрозділ міліції, виявляється, поза законом, бо про нього не згадується в Законі України «Про міліцію». Є лише внутрішня інструкція про те, як може діяти цей спецпідрозділ. Зокрема - його бійці не мають права завдавати ударів спецзасобами в голову, живіт та інші життєво важливі органи, а лише - по кінцівках. А наказ про застосування цього спецпідрозділу може віддати лише міністр внутрішніх справ. Якщо ж міністр не знав про те, що скоїли його підлеглі, то навіщо він такий потрібен?

Тим часом Олександр Єфремов, відповідаючи на зауваження ведучого, що зазвичай міністри внутрішніх справ після таких вуличних заворушень самі йдуть у відставку, почав доводити: «"Беркут" - это молодые ребята, обученные действовать в условиях террористической опасности». І взагалі, бійці підрозділу сильно постраждали на Банковій. Зачитавши список травм, що їх отримали бійці спецпідрозділу, оприлюднити їхні імена спікер відмовився.

Щосили намагаючись відбілити міністра Захарченка, пан Єфремов договорився до того, що через погіршення криміногенної обстановки в Києві викрали сина його колишнього колеги-депутата, а також побили сина посла Казахстану. Міліція ж, мовляв, не може повноцінно охороняти громадський порядок і безпеку, бо змушена стирчати в оточенні на Банковій і Грушевського. Інформація про сина дипломата виявилася, м'яко кажучи, недостовірною, але на невтаємничених належне враження справила - ну нічого собі, до чого майдани довели, вже дипломатів на вулицях лупцюють! І, вочевидь, ті самі «екстремістські сили», про які напередодні казав Микола Азарова на засіданні ОБСЄ в Києві.

Прірву між гієнами та бандерлогами поглибила Наталія Королевська. Ця пані міністр, зберігаючи незворушність колеги Лукаш, відзвітувала про вчасні соціальні виплати всім незахищеним верствам. Її меседж до громадян був немудрящим, як агітація ПР на Донбасі. Мовляв, коли одні стоять на майданах, покинувши напризволяще цілих 13 мільйонів убогих і неповносправних, 20 мільйонів людей працюють, а її відомство неусипно дбає про соціально незахищених. Не змінив виразу обличчя в пані міністра навіть Петро Мага, який емоційно зацитував листа глядача: якби не кривавий розгін майдану 30 листопада, народу б сьогодні на вулицях не було.

Ще один міністр уряду Азарова, закордонних справ Леонід Кожара, теж не здивував своєю риторикою і вмінням забалакувати будь-які важливі теми. Відкриттям хіба що стало його зізнання - він, мовляв, 20 років життя присвятив євроінтеграції й не збирається з цього шляху звертати ні за яких обставин.

Ці слова остаточно впевнили - якщо Савік Шустер і справді хотів протестувати владу та опозицію на готовність до діалогу, йому вдалося лише вкотре створити атмосферу взаємного цькування. Бо між завсідниками ток-шоу немає тих, від кого залежать доленосні рішення. На цьому етапі історії України - голосів майдану. Тих самих лідерів, яких неминуче виштовхує нагору вуличний протест. І саме до їхніх вимог, а не до мови спаринг-партнерів із ручної опозиції має дослухатися влада.

Коли Віктор Чумак запросив Наталію Королевську «почути нерв людей на майдані», він був цілком щирим. Сподіваючись, вочевидь, що сам він вібрує в унісон із цим нервом. Але забуваючи при цьому - щойно опозиція намагається зійтися в чесному герці з владою поза вулицею, в щоденній роботі в парламенті, вона завжди програє. І тільки тому, що теж перестає чути той нерв.

Відтак завершилося це ток-шоу досить передбачувано й сумно, що й констатували ведучий разом із експертами - генеральним директором інформагентства «Інтерфакс-Україна» Олександром Мартиненком та директором Національного інституту стратегічних досліджень Андрієм Єрмолаєвим. Єдине спільне між ними - бажання (у влади - декларація, в опозиції - вимога) всебічно розслідувати все, що відбулося 30 листопада та 1 грудня.

Якщо «Шустер live» доживе до наступної п'ятниці, хочеться все ж таки сподіватися, що в якості головних опонентів регіоналів тут будуть активні майданівці, які чітко артикулюють свої вимоги як до влади, так і до опозиції.

Фото - 3s.tv