Українське телебачення і культура – поняття антагоністичні. Тож і не дивно, що культурологічні проекти на телебаченні постійно перебувають на правах Попелюшки – серед строкатих танців, сумнівних змагань у стилі садо-мазо та відстійних аншлагів із неадекватним гумором і гумористами на чолі з Регіною Дубовицькою – нетлінною бандершою цієї малини-сміху. І допоки все це самовпевнене, брутальне розгуляйство підміняє, точніше сказати – розтоптує собою поодинокі спалахи справжньої культури на телебаченні, найпрогресивніша частина народу – молодь до самозабуття співає караоке на майдані, грає в дебільні лотереї і стежить за світським життям жменьки тьмяних зірок вітчизняного шоу-бізу.

Красномовним підтвердженням цих слів є нещодавнє – здається, в кінці січня – закриття програми «Перша експедиція» (канал «Інтер»). Все відбулося тишком-нишком, наче так і мало бути. Подумаєш, всього-на-всього в кількох сотень тисяч (певен, що в нашій убогій країні є така кількість) глядачів відібрали можливість відкриттів у царині літератури, музики, кіно… Зрештою, просто перебувати в одному культурологічному просторі з людьми, яким теж цікаво знати, що думають про наш зовсім негламурний світ такі титани духу, як Єжи Гофман та Гідон Кремер, або що нового вигадав преформіст Олег Кулик, щоб роздратувати ситого міщанина. Не скажу, що абсолютно все у «Першій експедиції» вражало бездоганністю смаку. Бували й перебори – хоча я й сам більше схильний до суб‘єктивних характеристик, а не претензій на дрімучу об‘єктивність. Інколи дивувала напускна зарозумілість ведучого і недоречна іронія, а ще бажання охопити неохопне. Та загалом, «Перша експедиція» успішно виконувала роль добровільного просвітителя у світі нової і старої рок- і джазової музики, знайомила з новаторською літературою та її авторами, яким дорога в інші програми просто назавжди закрита, відкривала нові імена в образотворчому мистецтві.

Нічим новим і розумним «Першу експедицію» не замінили. Чи виграв від того канал?! Можливо, і виграв, адже нам невідома економічна і програмна політика цього гіганта, а також решта чинників на користь рішення закрити цей проект.

Звісно, програма посідала осібне місце на каналі й мала досить особливого глядача, котрий розглядав телебачення як одну з гідних уваги форм саморозвитку і вдосконалення. До прихильників «Першої експедиції» зараховує себе й автор цих рядків. Шкода, що всі ми разом виявилися непотрібні улюбленому каналові.

Ті, хто рахує гроші рекламодавців, кажуть, що подібні проекти збиткові. Мабуть, саме з цієї причини вижили колись із Першого каналу надзвичайно вишукану і єдину на весь український телевізійний простір програму «Київ класичний». Зараз вона виходить на каналі «Київ», заслуговуючи, без сумніву, на кращу долю.

Якщо все так і триватиме – комерційне телебачення, яке вже давно витворило власну квазікультуру, бездоганно засвоївши плебейське гасло античного світу «хліба і видовищ», перетворить молодих українців на невігласів. Не знаю хто, але хтось-таки мусить зобов‘язувати всі канали, незалежно від форми власності, мати у своїй програмній сітці бодай одну культурологічну програму. Наше життя складається не лише з політики і невгамовних політиків, слинявих серіалів, «русских бабок» і «хороших песен» у виконанні «фабрикантів» сусідньої держави – у ньому досі залишається місце для справжнього, духовного і доброго, хоча все частіше закрадається сумнів, а чи справді це так? Хотілось би почути думки продюсерів каналів із цього приводу, та маю сумнів, що подібна тема їх цікавить.