Минулого тижня найбільше враження на вашого оглядача справив усе-таки Савік Шустер. І це попри дві яскраві прем'єри вікенду - шоу «Вишка» на «1+1» та «Війна світів. Ревізор проти шефа» на Новому каналі.

Шановний пан Шустер і в четвер, 10 жовтня, і в п'ятницю, 11-го, підтвердив давні й уже висловлювані підозри автора: ведучому настільки нудно в заданому в високих кабінетах форматі політичного ток-шоу, що він із неприхованим задоволенням береться вести суто спортивні програми. Так було з ток-шоу «13-й раунд» у студії «Великого боксу» («Інтер»). І те саме сталося в межах «Шустер live» («Інтер») у п'ятницю.

Савіка Шустера зрозуміти можна - куди приємніше робити програму про видатних боксерів або ж обмежитися в політичному ток-шоу невеликою політичною преамбулою перед обговоренням і прямою трансляцією відбірного матчу циклу світової першості. Продовживши цю приємну (надто ж після перемоги української збірної над польською!) справу впритул до фінальних титрів.

Адже самому ведучому, як і його шанувальникам, вочевидь набридли одні й ті самі персонажі-завсідники «Шустер live». Так само як набридли й їхні одноманітні меседжі навколо звільнення Юлії Тимошенко - з усього видно, що в цьому питанні, на вирішенні якого наполягає Європа, влада, цитуючи великого теоретика й практика революції, «не хоче», а опозиція... Тут ще треба поміркувати - «не може» вона чи так само, як влада, «не хоче». Але, принаймні, гранично чітко зрозуміло: й ті, й інші лише вдають пошуки шляхів до розв'язання проблеми Юлії Володимирівни, бо всі чудово знають, від кого залежить доля віп-бранки.

А відтак Савік Шустер, працюючи спортивним коментатором, може й рейтинг підвищити без жодних зусиль зі свого боку (трансляції матчів нашої збірної завжди мають високі показники), і моральне задоволення отримати, і з роботодавцями проблем не мати.

Тим часом доля Тимошенко залишалася топ-темою тижня в усіх новинах.

У понеділок, скажімо, «Факти» ICTV присвятили досить розлогий сюжет перебуванню Віктора Януковича в Кракові, де він зустрічався в Броніславом Коморовським та ще трьома президентами європейських країн. Про що говорили з нашим троє останніх, залишилося таємницею. Але автори сюжету дали зрозуміти, що в розмові йшлося про долю Юлії Тимошенко.

Не оминули теми Тимошенко і в програмі «События» («Україна»). Тут показали дещо знервованого Олександра Єфремова, який зажадав від опозиції нарешті сказати, чого вони добиваються, вимагаючи повної реабілітації свого лідера. «Скажите, мы поймем!» - закликав лідер фракції ПР у Верховній Раді.

У «Часі. Підсумках дня» (5 канал) у понеділок теж обговорювали майбутнє Юлії Тимошенко та шляхи її звільнення. У попередньому огляді автор уже писала, що Олександра Кужель, зацитувавши Указ президента про помилування, заявила: в ньому чітко прописано механізм для помилування Тимошенко. Тим часом Володимир Олійник і далі, як і напередодні в «Шустер live», гнув свою лінію, мовляв, правових підстав для звільнення екс-прем'єра немає.

10 жовтня, в четвер, топ-тему тижня продовжили досліджувати у «Фактах» та «Подробицях» («Інтер»). Незважаючи на ажіотаж навколо львівського хлопчика, який упав у колекторний люк, тут усе-таки знайшли місце і для скандалу в газеті «Дойче Велле», і для висвітлення візиту до Києва міністра закордонних справ ФРН Гідо Вестервелле.

«Факти» на інформацію німецького видання про те, що українські депутати не прибули на спеціальне засідання щодо вільнюського саміту, подали реакцію ще в денному випуску о 12.45.

Переповівши фабулу статті, автори сюжету звернулися по коментар до Григорія Немирі. Останній, не приховуючи подиву, з одного боку, та обурення - з другого, висловився в тому сенсі, що українських депутатів до Брюсселя просто ніхто не запрошував, адже того дня засідала європейська частина комісії щодо євроінтеграції України. Підтвердив слова голови парламентського комітету з євроінтеграції його європейський колега євродепутат Павел Коваль.

На жаль, з'ясувати, хто чи що стало джерелом інформації для «Дойче велле», і взагалі, чи була ця інформація звичайною провокацією, журналісти «Фактів» або ж не захотіли, або ж не змогли.

«Подробиці» ж у євроінтеграційній темі зупинилися на візиті до України міністра закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле, який приїхав до Януковича, аби обговорити шляхи переведення Юлії Тимошенко до німецької клініки. Втім, кадровий дипломат не розкрив карт, обмеживши своє спілкування з журналістами коротким синхроном про те, що ведуться інтенсивні переговори, подробиць яких він розголошувати не може.

Що ж до вже згаданої топ-теми дня - про падіння в каналізацію львівського хлопчика, то її підхопили абсолютно всі телевізійні новинарі на всіх загальнонаціональних каналах. У тому числі - на Першому національному. ТСН («1+1») узагалі вела репортаж у прямому ефірі, показуючи, як рятувальники проходять підземний колектор метр за метром, шукаючи хлопчика. Пряме включення зі Львова зробили ще й наприкінці випуску, повідомивши - поки що ніхто нікого не знайшов.

«Вікна» (СТБ) та «Факти» подали дуже розлогі сюжети про цю трагічну подію (як з'ясувалося наступного дня, хлопчика знайшли мертвим) із синхронами всіх дійових осіб, за винятком бабусі дитини, яка відпустила його руку, вийшовши на газон. І це не заслуга журналістів, які вирішили не травмувати нещасну жінку випитуваннями жахливих подробиць трагедії. Просто рідні дитини вирішили не вступати в розмови з кореспондентами. Їм було не до того. Тим часом «окрасою» цих сюжетів у «Фактах» та в «Событиях» став сихрон мера Львова Андрія Садового про те, що люки крастимуть доти, доки хоч одному злодієві не відрубають руку, як у давні часи. Слова ці, безумовно, яскраві, але проблема в тому, що люк, куди провалився нещасний хлопчик, якраз і був на місці. Щоправда, незакріплений, через що й сталося те, що сталося.

Безумовно, коли йдеться хай про мінімальну можливість урятувати людину, інтерес телевізійників до цієї події, та ще й у режимі реального часу, цілком виправдано. Але наші журналісти разом із редакторами примудрилися влаштувати з того, що відбувалося у Львові, якийсь непристойний шабаш. У прямому ефірі лунали всі неприємні відгуки містян про рідну владу, яка «кришує» бізнес зі здачі металобрухту, куди й ідуть крадені люки. Складалося враження, що подеколи кореспонденти навмисно провокували учасників подій на сварки й лайки. Адже їм чомусь здається - що більше нецензурщини в ефірі, то вищі рейтинги.

Людяності, незважаючи навіть на цілком правильні слова ведучих більшості новинних випусків про те, що всі вони сподіваються на диво, дуже вже бракувало у висвітленні львівської трагедії всім. Виняток становив хіба що Перший національний, де не стали смакувати колоритні подробиці події, обмежившись повідомленням про те, де, з ким, як і коли вона сталася. І в такому випадку це, мабуть, найбільш правильна позиція журналістів.

Тим часом іще однією топ-новиною тижня стало судове засідання у «врадіївській справі». Перший розгляд справи по суті відбувся у вівторок, 8 жовтня. Але під час засідання Ірині Крашковій стало зле, відтак суд перенесли на 9 жовтня.

І тут, звісно, ніхто з теленовинарів від цього сюжету не відмовився. Щоправда, завдяки тому, що суд зробили закритим, уся пожива акул телеефіру склалася з кількох синхронів - самої жертви, котра знову вразила своєю мужністю й рішучістю йти до кінця, та адвокатів. З обох сторін - потерпілої та підсудних. Тому й сюжети про засідання в Миколаївському апеляційному суді, які вийшли на всіх загальнонаціональних каналах, справляли враження зроблених під копірку. Відрізнялися вони хіба що хронометражем. Гонитва ж за ексклюзивом виявилася марною.

Автор цих рядків уже мала нагоду похвалити телеканал «Інтер» за оперативну організацію програми «13-й раунд» у четвер, 10 жовтня. Тут залишається попросити пробачення в московського експерта з боксу Володимира Гендліна, якого ваш оглядач із невідомої їй самій причини перейменувала на Олександра, та Романа Кадєміна (його чомусь мною було названо Русланом). Виявляється, таке теж трапляється, коли не перевіряєш імен героїв.

До речі, «Інтер» виявився чи не єдиним каналом, де в підсумковому випуску «Подробиць» 10 жовтня показали прощання з академіком НАНУ, політологом і політтехнологом Юрієм Левенцем. Синхрони Андрія Клюєва та Юрія Бойка свідчили, що цього непересічного чоловіка вони дуже добре знали й цінували його «заслуги перед Вітчизною».

11 жовтня топ-новиною дня став прогул пленарного засідання народними депутатами.

Того дня фракція «Свободи» вивісила в залі засідань банер із вимогою відсвяткувати на офіційному рівні річницю УПА та прикрасила свої робочі місця червоно-чорними прапорами. У відповідь фракції ПР та КПУ вийшли з зали.

У «Фактах» цю непересічну подію прокоментував Михайло Чечетов: «Это хорошо, что они это принесли, пусть Европа увидит».

Того ж дня на Першому національному повідомили трагічну, але й очікувану новину - тіло хлопчика у львівському колекторі знайшли. Проти міського водоканалу порушено кримінальне провадження. Цю саму новину в такому ж форматі - безстороннього скорботного повідомлення - подали також у «Фактах», «Вікнах», ТСН та «Событиях».

Савік Шустер у вже згаданій на початку цього тексту програмі «Шустер live», коментуючи появу символів УПА в залі Верхової Ради, суворо затаврував ганьбою як «Свободу», що дозволила собі заборонені ФІФА символи напередодні матчу Україна - Польща в Харкові, так і регіоналів із комуністами. Останні, на думку ведучого, повелися неправильно. Вони мали залишитися в залі й пояснити колегам їхню неправоту.

Усі без винятку новинарі - від програми «Вікна» на СТБ до «Подробиць» на «Інтері» - подали синхрон уболівальника, який поклявся всіма богами та святими, що на стадіоні «Металіст» не буде нічого протизаконного, забороненого ФІФА. Як показав сам матч, що завершився з рахунком 1:0 на користь України, вболівальники поводилися просто ідеально.

Іще один сюжет дня 11 жовтня, який можна розцінити як агітку за євроінтеграцію, - оприлюднення обіцянок Штефана Фюле, комісара ЄС із питань розширення, на його нараді у ВР. У разі виконання всіх вимог ЄС до України (звільнення Тимошенко не просто вітається, але й є необхідністю!) ЄС згодна дати Україні 610 мільйонів євро на те, щоб наша держава змогла якнайшвидше пристосувати всі свої стандарти, від технічних до гуманітарних, до європейських. Дуже докладно розповіли про цю нараду в «Событиях». До речі, тут, розповідаючи про контроверсивну поведінку свободівців у залі ВР, глядача без жодних перебільшень потішили синхроном Михайла Чечетова. «Чоловік-рука» договорився до того, буцімто йому дуже прикро, що ультранаціоналістична сила закриває Україні шлях до ЄС, куди веде Україну Партія регіонів на чолі з Віктором Януковичем. Ось вам, кляті праві!

У «Подробицях», розповідаючи про обіцянки Штефана Фюле, уточнили - в разі асоціації з ЄС Україна отримає 160 млн плюс 610 мільйонів євро. Можна лише уявити, як радісно потирали рученята ті чиновники, яких зроблять розпорядниками цих коштів! Надія лише на те, що ЄС, якщо дійде до справи, все-таки надішле для контролю за ними своїх незаангажованих представників.

Субота, 12 жовтня, відзначилася двома прем'єрами на великих каналах - «Велика різниця по-українськи» стартувала на «Інтері» в передпраймі, а «Вишка» - у праймі «1+1».

До думки колег із «Дусі» про «Вишку» мені особисто додати нічого. А про «Велику різницю по-українськи» можна сказати лише одне: добре, що вона повернулася разом із Ургантом та Цекалом. Адже останній намагався відродити програму після відходу Урганта на Першому російському, але телебачення «Большая разница» з Олександром Цекалом без Івана Урганта на ПКВС витримало лише 5 ефірів.

Отож, інтерівські продюсери, зробивши ставку на обох зірок, не помилилися. Пародії, як це давно заведено саме в українській версії «Великої різниці», були смішними й не надто злими. А дехто з їхніх героїв, як-от Надія Мейхер, виглядали кумедніше, ніж сама пародія. Варто було їй почати читати власні вірші, як зал буквально ліг від реготу. Ну, такі от у екс-«ВІАГри» Наді «талановиті стіхи». Тут претензії варто висувати не авторові, бо кожен має право на самовираження, а радше видавцям, які ОЦЕ друкують.

Ну, а під завісу тижня, в неділю, 13-го, глядача потішили одразу дві прем'єри. Ні, навіть три. Але - про все по порядку.

Не знаю, в який спосіб, але телеканалові «Інтер» удалося пробудити любов до великого боксу в найнесподіванішої для цього виду спорту аудиторії - жіноцтва, до якої належить і ваш оглядач. І річ навіть не в апріорі рейтингових боях братів Кличків, які моментально стають резонансними, знаковими, а також культовими. Річ у тім, що всі «жайворонки» не змогли пропустити повз вуха та інші органи чуття анонс - 13 жовтня, рівно о 4-й годині нам покажуть, ні, дякувати богові, не реконструкцію 22 червня 1941 року, а перший бій у професійному боксі українського двічі олімпійського, а також чемпіона Європи та світу Василя Ломаченка.

Такий ранній час прямої трансляції з американської столиці азарту та боксу, який є прямим продовженням азарту (тоталізатор - обов'язкова умова під час професійних поєдинків. - Авт.), було зумовлено різницею в часі.

Але ті, хто прокинувся спеціально в цю геть несосвітенну рань, анітрохи не пошкодували. Василь Ломаченко, звичайний хлопець родом із райцентру на Одещині Білгород-Дністровського, послав свого суперника, мексиканця Хосе Раміреса (між іншим, сьомий номер у світовому рейтингу) в нокаут уже в четвертому раунді. Коли це сталося, в нокаут не повірив, здається, навіть сам наш герой. Після бою, відповідаючи на запитання, чого він усе-таки прагнув у цьому першому поєдинку в професійній лізі, боксер трохи розгублено зізнався, що його завданням було «прочувствовать всю дистанцию (з 10 раундів. - Авт.), но не получилось!». Така от «помилочка вийшла» в українського боксера.

Того ж таки дня, в неділю, на каналі «Україна» в циклі «Таємниці зірок» показали документальний фільм про Аду Роговцеву «Девять кругов Ады». Відірватися від екрана було неможливо. Вийшла напрочуд драматична історія про велич маленької жінки, яка пережила найстрашніше - смерть сина. Про що актриса чи не вперше заговорила з телеекрана. Ще одним відкриттям фільму стало публічне оприлюднення причин, через які Аді Миколаївні довелося покинути рідний театр імені Лесі Українки. Пригадується, що в котрійсь із нещодавніх телепрограм Лариса Кадочникова казала, що таке рішення Роговцевої було спонтанним і безпричинним. Про що, за словами колишньої музи Юрія Іллєнка, народна артистка потім пошкодувала. Але в цьому фільмі сама Ада Роговцева розповіла, що в першій половині 90-х років минулого століття одному дуже високопоставленому чиновникові захотілося, аби примою театру й народною артисткою стала його дружина. Прізвища чиновника не називає ні героїня стрічки, ані її давній друг і шанувальник Роман Віктюк, проте знавці можуть легко його вирахувати.

Зринає в цьому кіно й епізод, коли цей самий чиновник забороняв до розповсюдження книгу Ади Роговцевої «Мій Кость». Мудра Ада Миколаївна розповідала про це з гумором, нікого не засуджуючи. «Відпускаючи ситуацію», в чому вона, як сама зізналася, майстер.

«Дев'ять кіл Ади» розкрили «величезну таємницю» - серед нас живе звичайна велика жінка. Нагадувати про це корисно завжди, надто ж тим скептикам, які досі не вірять, що серед українців є справді великі й, головне, затребувані актори.

А тепер, як колись казали диктори програми «Время» - про погоду. Тобто, тьху, про «Війну світів» на Новому. Те, що з Ольги Фреймут на цьому каналі виростять справжню зірку (сама бачила напис на бетонній огорожі в Черкасах «Оля Фреймут, я люблю тебе!»), автор цих рядків передбачала ще два роки тому, коли панночка з Нового Роздолу починала досить ризикований у плані успішності проект «Ревізор».

Але те, що ця дитина з релігійної прикарпатської родини аж так увійде в роль «зірки», мабуть, не змогла б передбачити жодна ясновидиця. Тим часом у новому проекті «Війна світів. Ревізор проти шефа» Ольга зуміла приручити грозу й нічний кошмар усіх «мертвих, живих і ненарожденних» рестораторів на неосяжних теренах колишнього Союзу Арама Мнацаканова.

Чи то ця панна володіє гіпнозом, чи то даром переконання, але коли вона з'являється в кадрі, всі чомусь починають танцювати під її дуду.

Взагалі-то проект Нового «Війна світів» робився, аби визначити, хто з 12 претендентів, котрі нібито вміють готувати, а також мають бізнес-амбіції, гідні півмільйона гривень, щоб відкрити власний ресторан. Місце дії цього шоу - круїзний лайнер, на якому команда шоу відвідає 12 міст України вниз за течією Дніпра. В кожному випуску вибуватиме один найслабкіший учасник. Умови, в яких працюватимуть претенденти, максимально наближені до екстремальних. Скажімо, в першому випуску, київському, аматорам від кулінарії та адміністрування точкою громадського харчування треба було показати, як вони викрутяться в ситуації, коли на теплоході не буде електрики.

Але перед цим Арам Мнацаканов та Ольга Фреймут куштували страви чотирьох четвірок учасників, кожну з яких мав покинути один невдаха (тобто з 16 претендентів треба було обрати 12).

Ну, що вам сказати? За дивним збігом обставин червона риба, на яку в нашої принцеси Олі алергія, стала головною стравою для більшості кулінарів-аматорів. Відтак мама Злати Мітчел навіть не змогла скуштувати того, що приготували претенденти. Тому основний удар по печінці взяв на себе Арам Мнацаканов. Він, бідний, і ригав через перила корабля, і намагався довести партнерці, що якась там страва все-таки має право на життя, і це зовсім не тому, що він любить красивих дівчат... Де там! Сувора Ольга Фреймут буквально нищила словесно невдах, які внаслідок жорсткого відбору не потрапили до заповітної дюжини учасників.

Але далі, за законами жанру, все лише поглибилося. Арам Мнацаканов, усе-таки наполігши на своїй кандидатурі в головній ролі ресторатора, на якого лягли всі клопоти з організації прес-конференції з фуршетом (до речі, тут упадали в око колеги Ольги за Новим каналом Ганна Жижа та екс-«піранья», а тепер - журналістка «Абзацу!» Лєна Філонова), після всіх перипетій сказав своє вагоме слово. Але, позаяк при цьому вони з «Ревізором» трималися за ручки, конфлікт із номінацією на виліт закінчився досить традиційно для подібних шоу. Тобто - нікого в першому випуску не вигнали.

Те, що Ольга Фреймут заспівала, не маючи ні слуху, ні голосу, рятуючи культурну програму презентації проекту, здається, нікого не вразило.

Вразило вашого оглядача одне. Із 12 учасників лише один виявився, як і Ольга Фреймут, україномовним. І саме його, спекулюючи на прізвищі Кащен (одна з учасниць, така собі «світська левиця» в ролі адміністратора презентації, взагалі обізвала його «кащеєм»), дуже вже хотіли вигнати. За правилами шоу, той, кого призначили ресторатором, оголошує номінантів на виліт усіх, кого захоче. З першого разу, за спільним бажанням вірменсько-пітерського кухаря та української мами англійської громадянки Злати Мітчел, цього не вийшло. Але ніхто не сумнівається - у другому випуску першим вилетить саме він.

Таке враження, що новий менеджмент Нового каналу робить усе, аби на своєму каналі тупо принизити все українське. Бо звідки ж тоді заміна україномовної трійці ведучих «Підйому» (Скічко, Соломка, Мусієнко) на так зване паритетне мовлення, коли один розмовляє російською, а його партнерка - українською? І чому в новому сезоні не знайшлося місця в сітці для «Педан-Притула-шоу»? Тепер Притула сидить у журі дивного конкурсу «Співай, якщо зможеш», а Педана взагалі немає в жодному з нових проектів Нового. Їм що, своїх зірок не шкода? Альо, гараж, невже ви думаєте, що народ вам це так просто пробачить?