Перші телевізійні години «клариного дня» - 8 березня – нічим особливо святковим не вражали. Тому відразу закрався сумнів: чи може телебачення створити своїм прихильникам свято, чи лише здатне імітувати святковість давно апробованими і, на жаль, архаїчними засобами на кшталт нескінченних концертів, що плавно переходять з одного каналу на інший, та жартів «новых русских бабок»?

Щоправда, напередодні українок «чисто конкретно» привітав Прем’єр Віктор Янукович. Бабуся-сусідка сказала, що їй було «очень приятно». Ну, що ж, це вже немало.

Я ж далі продовжував клацати кнопками в пошуках свята для нашого чарівного жіноцтва. На 5 каналі, як завжди, збуджений, майстер скоромовки і мудрагель-іроніст Роман Чайка розмірковував про жінок і унісекс у вітчизняному політикумі. Гості студії, здається, не зовсім «чотко» «прохавали», у чому прикол, тож говорили про щось своє. А воно, якщо чесно, таки цікаво: кого пан Чайка мав на увазі, коли говорив про наших найцнотливіших і найпорядніших жіночок – парламентарок?!

У програмі того ж пана Чайки, лише в інший день, один відомий поет намагався побороти нечисту силу в подобі Вєрки Сердючки, яка, на думку митця, паплюжить образ української жінки. Особисто в мене чоловіки, які бачать у Сердючці жінку, викликають, м’яко кажучи, подив. Здається, Олега Попова, Карандаша та інших ніхто ніколи не ототожнював із образом «будівника комунізму». Народ мудріший навіть за поетів, і Сердючка таки виступить на «Євробаченні»… Але про це згодом.

Чудовий дарунок дівчатам «з Окружної» зробив канал «Інтер», розпочавши свій святковий полудень концертом «шальной императрицы» великодержавної російської попси і, кажуть, улюбленої співачки політиків – Ірини Аллегрової. Шоу, гідне португальських портових кабаре. А хіт «Все мы, бабы, стервы» прозвучав, як справжній лейтмотив усього подальшого святкового дня.

Перший канал теж із самого ранку «частував» кращу половину людства піснями у виконанні ветеранів рідної естради, перемішаних із співочим молодняком, гідним метрів. До речі, це був єдиний по-справжньому український концерт. І він, без сумніву, розчулив не одне вразливе серце правдивої українки.

Вже 9 березня Перший каналв лаштував справжнє міні-«Євробачення». У спеціально обладнаній студії з гарним світлом, та, на жаль, із поганим звуком. А загалом, усе вийшло достойно, навіть пафосно. Люди обрали Сердючку, бо вона є втіленням радості та гарного настрою. Зухвала, епатажна, але добра і чесна. Я певен, що Сердючка не скомпрометує Україну, а навпаки, покаже світові, що ми вміємо веселитись, а не лише чубитись у День народження національного поета №1.

Цікавим і доречним був показ на каналі «Інтер» документальної хроніки «Умереть за красоту», де йшлося про пластичні операції. Шкода, що продукт цей, як буває зазвичай, не нашого, а російського виробництва. Адже в нашій історії теж було немало жінок, які перевертали долі чоловіків із світовою славою. Розумію, що праця така вимагає матеріальних та інтелектуальних затрат. Певен, що ресурси й можливості для цього в «Інтера» є, потрібне лише бажання творити…

Мило, навіть якось по-іноземному виглядала телевізійна версія забавки журналу «VIVA» «Найкрасивіша людина року» (канал «1+1»). Професійно відзнято, змонтовано і подано. Звичайно, такі акції потрібні, ось лише на тлі загального зубожіння вони мають, на превеликий жаль, печальний відтінок.

Цікавим попередженням чоловікам на 8 березня був документальний фільм «Моя жена ушла к другой» на каналі «Україна». Гадаю, мужчини натяк зрозуміли.

Особливим мало би бути телевізійне 9 березня – День народження Тараса Шевченка, великого поета і художника. Ну, а вийшло все, як завжди, традиційно, бездушно й політизовано. На Першому каналі запам’ятались лише гарно змонтовані, стримані заставки з цитатами з поезій Кобзаря.

Найлюдянішими і найбільш зворушливими були сюжети Лесі Харченко та Світлани Тараканової (ТСН, «1+1»), де йшлося про останнє кохання Тараса Шевченка та про Моринці – село, де народився геній.

Такі ось враження після двох святкових днів на телебачення. Не яскраві й не сірі. Телебачення розважало щиро, як могло і вміло, намагаючись догодити всім – на те воно й народне. Ось тільки слово «народне» хотілось би писати з великої літери.