Для шанувальників таланту Богдана Ступки минулий тиждень виявився справді меморіальним - 22 липня «Інтер» показав документальну стрічку «Богдан Ступка. Забудьте слово "смерть"» власного виробництва, а 27-28 липня на ТВі у програмі «Третій дзвінок» демонстрували запис епатажної вистави Андрія Жолдака «Не боюся сірого вовка», зроблений 2003 року.

Історія з фільмом «Інтера» інтригує. Таке враження, що програмна дирекція каналу робила все, що від неї залежало, аби глядач цієї стрічки, присвяченої річниці з дня смерті Майстра, не побачив. Почалося все з анонсів. Їх чомусь зробили російськомовними, коли всі чудово знали: Богдан Ступка - актор український і україномовний. Який російською розмовляв лише в разі виробничої необхідності, знімаючись у російських режисерів. Тобто в шанувальників таланту Богдана Ступки могло виникнути враження, що фільм про нього знято мовою сусідньої держави. А це могло відвернути від стрічки багатьох глядачів.

Другий момент, що міг завадити тим самим шанувальникам таланту великого актора переглянути фільм про нього - час показу. Стрічку поставили на 23:20, дуже вже недитячий час, хоча жодних застережень щодо віку вона не містить - тут немає ні матюків, ані порнографії, вибачте на слові. Натомість фільм зроблено з величезним пієтетом до великого сина своєї країни, його варто було поставити в самісінький прайм-тайм. Саме для покоління, яке в силу юного віку ще не бачило й уже ніколи не побачить живого Ступку на сцені.

«Богдан Ступка. Забудьте слово "смерть"» вражає передусім камерною манерою виконання. Режисер Володимир Ніколаєць та сценарист Дмитро Чепурних зробили все можливе, аби показати Богдана Ступку як звичайного генія - людину, яка усвідомлює свій дар, але не зчиняє навколо цього якогось неймовірного галасу. Дорогого варті кадри з одкровеннями Лорочки - дружини Богдана Сильвестровича Лариси. Як і взагалі всі плани, зняті на дачі Ступок у Конча-Заспі. Виявляється, народний (справді!) артист і Герой України спромігся на дуже скромний будиночок, який поряд із віллами можновладних сусідів виглядає просто-таки Попелюшкою на тлі шикарно вдягнених сестер.

Книга про ролі Богдана Ступки, зроблена художником Сергієм Якутовичем в єдиному примірнику до ювілею актора 2011 року, що фігурує в стрічці, допомагає героям фільму згадати про актора щось своє.

Одне слово, той, хто таки всидів перед екраном до 23:20 понеділка, отримав справжнє задоволення від фільму, де Богдана Ступку згадали Костянтин Райкін, Олег Табаков, Геннадій Хазанов, Рената Литвинова, Ада Роговцева та Армен Джигарханян. Вибір саме цих акторів для свого фільму режисер пояснює їхнім незаперечним авторитетом у театральному й кінематографічному середовищі. Проте українського актора могли згадати й ті, з ким він працював у Театрі Франка. Але, за винятком Ади Миколаївни, українських колег Богдана Сильвестровича в стрічці про нього не було...

Ну, а Наталя Грабченко, автор програми про театр «Третій дзвінок» на ТВі, зробила театралам справжній подарунок, поставивши в ефір на вікенд виставу «Не боюся сірого вовка». Свого часу її прем'єра наробила багато галасу. Ще б пак - на сцені вперше роздягалися й перевдягалися народні артисти Ада Роговцева та Богдан Ступка в компанії Богдана Бенюка та Вікторії Спесивцевої.

Для людини нетеатральної, котра відвідує театр раз на п'ятирічку та й то за компанію, побачити Богдана Ступку, втілення чоловічого шарму й елегантності, в сукні, а перед тим і опісля взагалі в трусах чи в жіночому спідньому - це шок і... відраза. Проте неймовірний талант актора переплавляє ці почуття спершу на подив (як це взагалі можливо - так грати?), а потім - на захват і навіть, цілком відповідно до науки Аристотеля про драму, справжній катарсис.

Цього, до речі, а саме записів театральних вистав, українському телебаченню гостро бракує. Отож, можна привітати ТВі з ексклюзивним продуктом в ефірі. Шкода лишень, що він не потрапив до цифрового ефірного телебачення.

На відміну від каналу, який гордо називає себе Першим національним, але не робить нічого, аби відповідати цьому званню. Тим часом саме йому треба було посісти нішу телевізійних версій театральних вистав. Наразі ж театр тут представлено програмою «Театральні сезони» з ведучою Світланою Леонтьєвою. 27 липня, в суботу, в «...сезонах» показали передачу, присвячену ювілею Ади Роговцевої. Це, звісно, чудово, що українське телебачення все-таки не забуває наших видатних акторів. Але фільм про 75-річний ювілей актриси, який мали би святкувати торік 6 липня, показали чомусь аж тепер. Найдивовижніше, що роком створення програми в титрах поставили 2013-й. Утім, хтозна, може, це було побажання самої актриси, яка після смерті єдиного сина торік у липні просто не хотіла нічого святкувати...

23 липня, у вівторок, усі новинні випуски на загальнонаціональних каналах охопила світова істерія навколо народження спадкоємця британського престолу. Про те, що Кейт Мідлтон, вона ж герцогиня Кембриджська, народила сина-богатиря вагою 3 кілограми 800 грамів, розповіли у «Фактах», «Событиях», ТСН та «Подробностях». При цьому новинарі останніх трьох згаданих програм у своїх сюжетах про довгоочікувану подію використовували прямі включення власних кореспондентів із Лондона. Щоправда, ексклюзиву у вигляді, приміром, інтерв'ю з батьками чи прабабцею й дідусем спадкоємця престолу добути нікому не вдалося. Тож довелося обмежитися тим, що інформації про новонародженого дуже мало, й уся вона - на офіційному бюлетені про народження майбутнього можливого монарха ХХІІ століття. У «Подробностях» роль ексклюзиву виконав сюжет про те, як змінювалися правила успадкування британського трону й на чому зрештою тут зупинилися.

В ТСН того вечора подали найповнішу на той момент інформацію про арешт і суд над українським стажером у Лондоні. Тут повідомили, що Павла Лапшина, дніпропетровського аспіранта, звинувачують, окрім причетності до вибухів у мечеті 21 червня, ще й у вбивстві 75-річного мусульманина. Кореспонденти ТСН поїхали на батьківщину звинуваченого, де сусіди колишнього студента Дніпропетровської металургійної академії розповіли, як він три роки тому, експериментуючи з хімікаліями у власній квартирі, влаштував там вибух. Поговорили автори сюжету і з однокурсниками Павла, які відмовляються вірити в його причетність до вибухів у мечеті та вбивства. «Він не міг за кілька днів перетворитися на терориста!» - кажуть однокурсники. Прозвучала з вуст автора сюжету й неминуча фраза про те, що батьки аспіранта шоковані. Дали в ТСН і синхрон речника українського МЗС, який повідомив: британських чиновників із поясненнями в нас чекають з дня на день. Наприкінці сюжету прозвучала інформація, що другого українського підозрюваного в цій справі британський суд відпустив без висування обвинувачення.

23 липня в програмі «События» подали інформацію про те, що деякі особливо метиковані «правозахисники» в особі Богдана Хмельницького зробили з «Врадіївської ходи» такий собі бренд і тепер хочуть його привласнити. При цьому в кадрах із прес-конференції, що їх показали в сюжеті програми, пан Хмельницький дуже самовпевнено заявив, мовляв, не має значення, хто там (в організації «Врадіївської ходи». - Авт.) буде. Цікаво, чи чули про це люди, яких міліція напередодні ювілею хрещення Русі викинула з Майдану Незалежності в Києві?

Тут ми плавно переходимо до головного інформаційного тренду минулого тижня - 1025-ї річниці хрещення Русі. Те, що влада налаштована святкувати його без жодних перепон у вигляді якихось протестувальників із Врадіївки чи напівголих «феменок», стало зрозуміло з повідомлень ще 25 липня. Того вечора в «Событиях» і в ТСН розповіли про напад і побиття активіста організації Femen Віктора Святського. Показавши спотворене обличчя побитого, подали його синхрон про те, як нападники сказали, що наступними стануть дівчата. Учасником сюжету стала також Олександра Шевченко, яка переконувала журналістів - за Віктором цілий день стежила СБУ. На що речниця цієї організації відповіла - її контора не має до побиття члена феміністської організації жодного стосунку. Хоча метикований глядач одразу ж здогадався сам - влада просто боїться, що «феменки» влаштують черговий перформанс перед Путіним, і вся святість свята (вибачте за каламбур) полетить до біса.

У суботу, 27 липня, ще до початку урочистостей, доблесна міліція заарештувала трьох учасниць руху та фотокореспондента, які, як першими повідомили в «Новинах» на 5-му каналі зі слів бравих правоохоронців, порушували громадський спокій, розгулюючи напівголими.

З цього всього, слідом за Олександрою Шевченко, можна дійти одного-єдиного висновку: влада боїться Femen. І не лише їх, а й будь-яких мирних протестувальників (до початку молебню на Володимирській гірці уже ніхто й ніщо не порушувало спокою навколишніх ландшафтів).

Про те, як подавали суто релігійну подію на світських телеканалах 26 і 27 липня, докладно написав Борис Бахтєєв, проаналізувавши трансляцію урочистостей із палацу «Україна» на Першому національному та документальний фільм «Хрещення» телеканалу «Інтер».

У вашого ж автора те, що відбувалося в телевізорі в неділю 28 липня, залишило враження якогось тотального карнавалу з рядженими. Усвідомлюючи, що цими рядками накличу на себе праведний гнів усіх вірних та колишніх атеїстів, все-таки повторю: те, що конституційно світська держава на найвищому рівні святкує не просто релігійне свято, якими є, приміром, Різдво чи Великдень, а «напівкруглу» річницю хрещення Київської Русі - чистий нонсенс. Такого бути не має, якщо держава декларує прихильність до ліберальних цінностей і євроінтеграційний вибір. Але «завдяки» звичці телебосів сліпо йти за найменшими натяками з резиденції чергового президента країни, останні двоє з яких демонстрували й демонструють побожність на широку публіку, глядачі Першого національного та «Інтера» змушені були добрих півдня стежити за богослужіннями в Свято-Успенському соборі Києво-Печерської лаври та Володимирському кафедральному.

Лаврські літургії вразили неймовірною кількістю охорони патріарха Кирила, яка відштовхувала ревних вірних, спраглих поцілувати руку святійшому. А ще - анахронічними вбраннями святих отців православних церков, які приїхали до Києва на ювілей. Ці золоті ризи, як і все святкування 1025-річчя хрещення «Української Русі» (чудова обмовка Віктора Януковича в промові на Урочистій академії в палаці «Україна», яку в неділю повторював Перший національний), мали абсолютно недоречний вигляд пишноти на тлі загальних злиднів у бідній країні. Звідси й створилося враження карнавалу. Чи, ще точніше, бенкету під час чуми.

Під час прямої трансляції з Києво-Печерської лаври чутно було й голоси: «Наш патріарх - Кирил!». Щоправда, їхній хор кількістю не вражав і досить скоро замовк.

На другий день святкувань дві кнопки країни повелися відповідно до успадкованих від радянських часів частот: «Інтер» як наступник Центрального телебачення транслював богослужіння з московським патріархом, Перший національний як спадкоємець УТ-1 - літургію з Володимирського кафедрального собору Київського патріархату з патріархом Філаретом. При цьому в той самий час канал «Рада» показував запис вранішньої трансляції Першого національного із Севастополя, де освячували дзвін на храмі святого Василя, збудованого на місці хрещення князя Володимира Великого.

Глядач, який мав змогу перемикати канали, немало дивувався, чуючи голос Христини Стебельської одночасно на двох каналах - «Раді» та Першому національному - з двох трансляцій - із Севастополя та Києва. Христина Стебельська, коментуючи дійство у Володимирському, підкреслила, що нині 15 мільйонів українців моляться рідною мовою. Як вона зуміла їх порахувати, невідомо. Здається, все-таки вірні Московського патріархату переважно моляться церковнослов'янською-староболгарською, і цифра, озвучена шановною коментаторкою, охоплює всіх православних України. Інакше, якщо додати до прихильників Київського патріархату вірних МП, а до них - греко-та римо-католиків, протестантів і представників інших конфесій, арифметика просто не зійдеться.

Під завісу дня й тижня, увечері в неділю, Віталій Портников запросив до своєї передканікулярної авторської програми «Відверто» на ТВі патріарха Філарета, голову УПЦ КП. Журналіст намагався вивідати у святого отця, чим було хрещення для Володимира Великого - чудом чи політичним вибором? А ще цікавився публіцист у Філарета, чому авторитетний священик Кирил із обранням на трон РПЦ перетворився на стяжателя й ідеолога «Русского міра». Відповідь на перше запитання в патріарха Філарета була такою: «Я переконаний, що був і політичний вибір, і особистий вибір Володимира. Не може бути політичного вибору без особистого, й навпаки». Щодо другого запитання Віталія Портникова, то патріарх причиною змін у поведінці глави РПЦ назвав бездуховність. При цьому виводячи її з упливу на Кирила... католицизму. Дослівно це було так:

«Коли Кирило став патріархом, я сказав тоді, що це людина не духовна. Так, він розумний, освічений, має досвід екуменічної праці, миротворчий досвід. Але що вплинуло на світогляд патріарха Кирила - католицька церква.

Віталій Портников: Ви хочете сказати, що вся католицька церква не духовна?

Патріарх Філарет: Не духовна. На Кирила вплинула велич католицької церкви як структури. Ця структура церковна, де віруючі, хоч і не православні, проте все ж християни».

Щоправда, далі, вочевидь, збагнувши, що трохи передав куті меду, патріарх спробував виправдатися перед католиками, назвавши їх соціально відповідальними:

«Коли ми говоримо не духовна, то це означає не православна. Характерною особливістю православ'я є духовність. А характерною особливістю римсько-католицької церкви, а ще більше протестантських церков, є соціальне служіння людям, суспільству і взагалі людству.

Віталій Портников: Це добре?

Патріарх Філарет: Добре, але цього недостатньо. І православна церква займається цим, щоправда, меншою мірою, бо зосереджує свою увагу на духовній складовій. Якщо, наприклад, взяти чернецтво римсько-католицьке і православне, то вони відрізняються - перше спрямоване на соціальне служіння, друге - на духовне відродження людини».

Що ж воно таке - оте духовне відродження людини, патріарх не пояснив.

Проте назагал розмова журналіста зі стовпом українського православ'я вийшла змістовною й прояснила багато невідомих світським глядачам та оглядачам моментів церковного життя та перспектив щодо створення єдиної української Помісної церкви. На думку патріарха Філарета, вона постане через об'єднання всіх українських православних церков, і це об'єднання вже не за горами.

Проте навіть ця цілком зважена програма не змогла змити враження абсурдності того, що робилося на телеекранах 27 й 28 липня. Чомусь на думці весь час крутилися слова якогось провінційного російського градоначальника, що їх переказав Андрій Макаревич: «Бездуховность, бля!». Так очільник міста відповів на запитання головного «машиніста», чому в місті все так погано. Бо те, що відбувалося в країні й відбивалося в телевізорі, інакше й не поясниш. Попри всю показушну побожність тих, хто цей карнавал організував.