12:00
Середа, 24 Липня 2013

Ярлик «тушки»

Підміна змісту терміну «тушки» в ЗМІ сталася з ініціативи «Батьківщини». Вірність принципам, виборцям і даним їм обіцянкам і вірність партійно-фракційному керівництву – хіба ж це одне й те саме?
Ярлик «тушки»
Ярлик «тушки»

Новинні стрічки вибухнули повідомленням: «"Тушка" Канівець хоче повернутися до "Батьківщини"». Як і личить українському медіапросторові, практично ідентичні тексти одразу з'явилися в численних виданнях. Узяв для прикладу перші п'ять, що їх дав Google у відповідь на запит: тут, тут, отут, отут і отут. Видання скрізь солідні, мов на підбір.

 

Наголошу: надалі мова піде, власне, не про Олега Канівця. Мова піде про медіаявище.

 

Отже, слово «тушка» має виразне презирливо-зневажливе емоційне забарвлення. Воно є абсолютним синонімом до слів «зрадник», «перебіжчик» і «запроданець», його значення можна розтлумачити як «шахрай від політики».

 

Широкого вжитку це слово здобуло 2010 року, коли після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича з ініціативи нового президента почалося переформатування фракційної структури Верховної Ради й чимало представників фракцій демократичних політичних сил написали заяви про індивідуальне членство у створюваній Партією регіонів більшості.

 

Вдалу метафору було підхоплено засобами масової інформації, що позиціонували себе як демократичні, й відтак визначення «тушка» перетворилося на загальновживаний і загальнозрозумілий політичний термін. Надалі його застосовували до народних депутатів, яких обирали до Верховної Ради від опозиційних політичних сил або за їхньої підтримки, але вони пішли на співпрацю з владою й почали відстоювати владні інтереси. Інакше кажучи, до тих, що обдурили своїх виборців.

 

А тепер повернімося до постаті депутата Канівця. Чи є свідчення того, що, вийшовши у квітні з фракції «Батьківщини», він перейшов до якоїсь провладної фракції? Ні, немає: він став позафракційним. Чи є свідчення про те, що він голосував на користь влади, синхронно й узгоджено з фракцією Партії регіонів? Якщо й є, то, принаймні, ЗМІ про це не сповіщали. Чи є свідчення про те, що депутат Канівець працював на користь владі у який-небудь інший спосіб? Знову ж таки: жодного такого факту, про який би повідомляли ЗМІ, не пригадати.

 

І ще важлива деталь: Олег Канівець ішов до Верховної Ради не за списком об'єднаної опозиції «Батьківщини», а як мажоритарник. Тобто, його було обрано як Олега Канівця, а не як рядок у партійному списку.

 

То чи є докази того, що він обдурив виборців і зрадив їх? Чи є докази того, що він відстоював не ті ідеали й не ті принципи, відстоювати які обіцяв під час виборчої кампанії? Чи є докази, що він використав свій депутатський мандат у корисливих цілях?

 

Якщо такі докази й існують, то зі ЗМІ - принаймні, з наведених у гіперпосиланнях у першому абзаці - про них не дізнатися.

 

Так, було повідомлення: ще до виходу з фракції «Батьківщина» Канівець отримав від бюджетного комітету понад 2 млн гривень. Не особисто для себе - для потреб округу, від якого обирався. Чи можна розцінювати це як корисливі мотиви? Жодних даних про те, що депутат розпорядився грошима якось у неналежний спосіб, знову ж таки, не було. Зрештою, йшлося про суму, виділену на офіційну мету й за офіційною процедурою.

 

То що ж виходить? Солідні демократичні видання винесли людині вирок, не обтяживши себе збиранням фактів і встановленням складу злочину? Просто навісили на людину ярлик, тавро? А виходить, саме так і сталося.

 

Повторю: цілком може бути, що насправді депутат Канівець - така «тушка», що всіх «тушок» перетушкує. Річ не в цьому - річ у тім, що ЗМІ жодних доказів так і не навели. Просто оголосили: «Ворог народу!» - й усе.

 

Дуже вже це нагадує почуте нещодавно в новинах Національного радіо повідомлення (цитата не дослівна, але точна за змістом): «У дитячому будинку сімейного типу чоловік зарізав дружину та прийомну дочку, а потім повісився. Розпочато слідство». Будь-який слухач може тільки дивуватися: якщо й так усе відомо - і що саме сталося, і хто злочинець, то навіщо тоді слідство? ЗМІ й без слідства все розповіли, розставили всі крапки над усіма «і». Чи не те саме відбулося й із Канівцем?

 

Сталася, власне, невеличка підміна. От як тепер тлумачить термін «тушка» стаття у «Вікіпедії»: «"Ту́шка" - термін, що вживається щодо депутатів Верховної Ради України, котрі, з особистої матеріальної чи іншої зацікавленості, вийшли з фракції, від якої вони балотувалися до Верховної Ради України. Термін також вживається щодо депутатів, котрі у важливих питаннях голосують за постанови на боці фракцій, до яких не входять і до яких їх виборці не обирали... У широкому значенні політичний термін "тушка" застосовується до тих політиків-високопосадовців, хто з кон'юнктурних міркувань змінив свої політичні погляди та (або) силу, яка забезпечила йому місце у парламенті або іншу високу посаду».

 

Не треба навіть дуже уважно вчитуватися в цю цитату, щоб помітити: дві її частини позначають неоднакові вчинки, а взяті разом, можуть узагалі означати що завгодно. Бо що таке «чи інша зацікавленість»? Ото ж бо й воно. Бо «вийти з фракції» та «змінити свої політичні погляди» - то далеко не одне й те саме.

 

Пригадаймо, наприклад, 2009 рік. Той самий, коли Блок Юлії Тимошенко щосили прагнув укласти коаліцію з Партією регіонів і поділити з нею Україну «по-братньому». Якби ця спроба здобула тоді успіх, немає сумнівів: фракцію БЮТ залишили б чимало депутатів, причому саме тих депутатів, які й створювали (та й досі створюють) її демократичне обличчя. Залишили б гучно, грюкнувши дверима. Тож, за сьогоднішньою логікою, тепер ми б усіх їх знали як «тушок»? І, відповідно, зневажали б їх? А їхню принциповість вважали б за зраду?

 

А скільки разів у найсолідніших ЗМІ траплявся «компромат» на того або іншого політика: мовляв, був колись у Русі, потім увійшов до «Нашої України», потім перебіг до БЮТ, а тепер пристав до УДАРу. Це подається як доказ зрадництва й запроданства - й дарма, що всі ці політичні сили декларують (декларували) дуже близьку ідеологію, а отже, ані про яку кон'юнктурність у даному разі, радше за все, не йдеться.

 

Зрештою, вірність принципам, вірність виборцям та даним їм обіцянкам, із одного боку, й вірність партійно-фракційному керівництву - хіба ж це одне й те саме? Хіба керівництво демократичних (!) політичних сил ніколи не може бути неправим? «Я начальник, ти дурень» - оце й є демократія?

 

Зрозуміло: підміна змісту значення «тушки» сталася з ініціативи «Батьківщини». Тієї самої, передвиборні плакати якої й досі трапляються в Києві: «Ти за кого - за опозицію чи за УДАР?» Тієї самої, що позиціонує себе як «єсть такая партія», як єдине світло в українському віконці, як «партія завжди права», тоді як усі решта - то прислужники влади: «хто не з нами - той проти нас». Ну, отакий у «Батьківщини» традиційний піар, така традиційна політтехнологія.

 

От тільки політтехнологічні напрацювання - це справа партій і політичних сил. У ЗМІ - своя голова на плечах, і бездумно тиражувати ці напрацювання вони не мусили б - чи не правда? Якщо, звісно ж, ідеться не про партійні ЗМІ.

 

Бездумно тиражуючи навішувані «Батьківщиною» ярлики, бездумно ретранслюючи партійні політтехнології, бездумно відтворюючи ініційовані «Батьківщиною» підміни змістів і сенсів, ЗМІ тим самим навіюють і навіюють аудиторії:

 

а) самі по собі депутати - ніхто, партійні багнети й не більше;

б) вірність суспільству, вірність принципам - ніщо; єдина цінність - то вірність вождеві й готовність коливатися разом із «партійною лінією», хоч би які піруети вона виписувала; депутати мусять не служити Україні, а прислужуватися партійно-фракційному керівництву;

в) «народ і партія (читай: партійне політбюро) єдині» - хай навіть у народу ніхто про це й не питав.

 

І навіюють це ЗМІ, які щиро вважають себе демократичними. Якщо це й є демократичний ідеал, до якого ми маємо прагнути, то надто вже він не схожий на класичну демократію.

 

Як і колись давно, виходить, що партія «мудро» керує засобами масової інформації: бездумно ретранслюючи продукцію партійних штабів, ЗМІ перетворюються на ангажовані. Починають теж не служити, а прислужуватися - навіть самі того не бажаючи.

 

Зрештою, радянські ЗМІ теж розписували КПРС як найдемократичнішу в світі партію, а думки «особисто дорогого Леоніда Ілліча» змальовували як загальносуспільні вподобання...

 

І от що дивує: не пригадується, щоб хтось хоч раз назвав «тушкою» Олександра Волкова, який балотувався за підтримки тієї ж таки «Батьківщини», або Якова Безбаха, на підтримку якого знялися всі опозиційні кандидати в його окрузі. Чи не через те, що за Безбахом бовваніє постать Віктора Пінчука, а Волков - колишній «директор парламенту»? Номенклатурні щаблі різні?

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
16885
Переглядів
Коментарі
ДимОК
16:13 / 24 Липня 2013
Телекритика отбеливает тушек из оппозиции. Видимо, дальше падать уже некуда
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Опитування
/
Результати
Чи подобається вам поточний формат
Так, подобається!
Ні, не подобається!
Я не підписаний на розсилку «Детектор медиа»!
Коментар, або свій варіант:
Чи подобається вам поточний формат
Так, подобається!
25.0% (1)
 
Ні, не подобається!
0.0% (0)
 
Я не підписаний на розсилку «Детектор медиа»!
75.0% (3)
 
Коментар, або свій варіант:
0.0% (0)
 
Загалом відповідей: 4
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop