Прикро визнавати, та українці ніколи не вважались кулінарними гурманами. Нам, в усі часи та формації, була важливішою кількість спожитого, а не його вишуканість. До речі, під цим зухвало натуралістичним кутом, як то кажуть, можливо поглянути на будь яке суспільне (і не лише) явище нашого буремного життя. Скажімо, телебачення, адже за ним давно утвердився усталений фразеологізм «телевізійної кухні». Як відомо, найкращою вважається саме та кухня, що не обмежує фантазії та дає змогу довільно маніпулювати інгредієнтами, навіть коли вони екзотичні. В нашому випадку це будуть національні політики, що у справних руках «телекухарів»  перетворюються в ті самі інгредієнти, з яких намагаються зварити якусь веселу справу. Але, на жаль, як завжди виходить каламутний український борщ із салом і часником, незалежно від того, наш це кухар чи заморська знаменитість.

Ось і минулої п‘ятниці 9 лютого визнаний майстер із частування політичною свіжиною –

Савік Шустер  пригощав кілька мільйонів глядачів своєю коронною стравою «Свобода слова» (канал ICTV). «Для апетиту» подали смажений (та все одно не свіжий) факт заборони в’їзду Петра Порошенка до Північної Пальміри. Думки експертів, звичайно,  розділились і закипіла гаряча дискусія, яка по волі згасла, бо втомила всіх присутніх і, зрештою, видалась дріб‘язковою на тлі чергового двобою «помаранчевих» та «голубих» титанів. Далі було усе так саме, як і завжди: традиційне згадування газети «КоммерсантЪ Украина» – найавторитетнішого, на думку пана ведучого,  видання всіх часів та народів, потім пішли на п‘ятірку підготовлені виступи одних і тих самих політиків, які черговий раз намагалися переконати нас, що вони найсолодші і найшоколадніші зайці. Тобто, минулої  п‘ятниці «Свобода слова» вийшла дещо нуднувата, бо варилось в ній все те, що вже давно було сто разів обсмоктане іншими. Єдиним ноу-гау став персональний мікрофон для полум‘яної «регіоналки» Ганни Герман, який замовкав лише на ті миті, коли пані Герман перехоплювала повітря і поправляла посмішку. Це була єдина інтрига програми, зате із продовженням, бо ж воно і справді цікаво, кому пан Шустер виділить персональний мікрофон наступного разу?!

На тлі «Свободи слова» вигідно вирізнялось шоу Ганни Безулик «Я так думаю» («1+1»),  за участю В’ячеслава Кириленка, який явно набирає якостей публічного політика, та записного говоруна Петра Симоненка.   І в першу чергу тим, що витримується формат, який, в свою чергу,  дає можливість ведучій наповнити шоу конкретним змістом. Власне, цього разу саме добре вибудуваний формат, фактично, і врятував дискусію. Адже в ній  було багато тем, від обговорюваної у тій же «Свободі слова» наявності чи відсутності таємних угод між БЮТ та «Нашою Україною», внесення Президентом у парламент кандидатур на посади голови СБУ та міністра закордонних справ -  до нового закону про основи зовнішньої та внутрішньої політики України, який розробляє Кабмін. Та ще й  з’ясувалося, що  один з гостей програми – В'ячеслав Кириленко – не знайомий  з проектом цього закону, який, власне, виносився як головний привід для полеміки.  Коротше кажучи, програма могла б  піти  у напрямку пустопорожньої і некерованої  говорильні.  Але формат та імідж програми  роблять  свою справу: герої приходять сюди не для того, щоб «красіво», а щоб відповісти на серйозні питання, з яких Безулик  не дозволяє легко зіскочити. Тож певні  важливі меседжи  глядачі програми таки отримали.  

І все ж, хоч як намагаються кухарі політичних шоу приготувати щось корисне, все одно після їх частування виникає печія - не в шлунку, а в душі, бо нас досі вважають всеїдними. Відтак справжньою віддушиною на противагу затхлості «політичних столовок» стала прем‘єра «Здорової кухні» на каналі ICTV з чарівною Марією Стефанією. У звичайному для себе образі – простої жіночки, що порається на кухні, - вона не залишить байдужим навіть найбільшого іроніста. Дійсно, корисні поради, безпосередність і щирість змушують додивитись програму до кінця. Їй навіть не заважав своєю присутністю кадрі веселий персонаж чоловічої статі (Юра Білий – «ТК»), що, на жаль,  не міг підхопити жодного дотепу Марії Стефанії, а це було б дуже доречним. Втім, загалом  він тримався достойно, адже бути тлом зірки - теж неабияка наука.

Ну, ось, здається,  і всі враження від телевізійної кухні тижня, що минув. Хочеться лише побажати, щоб наступного разу ми все рідше простодушно «хавали» печену картоплю «с умным видом» навіть тоді, коли її презентують  як найкоштовніший делікатес.