Наше національне самолюбство ось уже кілька тижнів повинно тішитися,  адже на телеканалі «1+1» ми маємо можливість споглядати стосерійне «мило» не російського, не заокеанського, а саме вітчизняного виробництва – «5 хвилин до метро». «Серіальний рух в Україні набирає обертів», - сказано на сайті телеканалу. Можна припустити, що ці слова треба читати з гордістю за свою країну.

 Уже з півтора  десятка  серій автори нової стрічки, сценарист Олександр Щербаков та режисер Сергій Альошечкін, разом з акторами ведуть відчайдушну боротьбу за те, щоб Катя Пушкарьова поступилася своїм місцем у головах українських мазохістів від кіно. Аби перемогти безкінечносерійну Катерину, їм довелося вигадувати і втілювати на екрані щось набагато крутіше. Це при тому, що вони уникають, як довірливо повідомив режисер  на сайті телеканалу, розбитих носів та крові.   Катя Пушкарьова звільнила місце на екранах сім`ї, яка продала квартиру у провінції, купила помешкання у великому місті і  переїхала туди. Аж тут виявилося, що їм підкинули подлянку, і наївні провінціали опинилися на межі виселення. А там ще й в інших сусідів у кожного свій головний біль.

 Привабливість такого серіалу в тому, що глядачі можуть, не зважаючи на правила пристойності, зирити у замкові шпаринки одразу багатьох сімейств – річ неможлива у реальному житті не лише з моральних міркувань, а й тому, що ми за всього бажання навряд чи зможемо відшукати одразу стільки доступних шпаринок. А тут тобі  і сварки, і примирення, і любов, і секс ледь не на всіх поверхах багатоквартирного житлового будинку. І бажаючі безперешкодно мають можливість споглядати всі пристрасті на власні очі.

 Треба наголосити на особливій показовості сексу у «5 хвилинах до метро». Коли глядач, особливо чоловічої статі, попиває пивце і нетерпляче потирає руки у сподіваннях побачити хоча б частину принад, наприклад, своєї улюбленої телеведучої з каналу ICTV Маші Єфросиніної, яка знялася в серіалі, - вона раптом постає (а точніше – возлежить) у ліжку в халаті. Якби це тільки Маша така була! Як тільки доходить до любовних утіх, усі герої демонструють свої домашні наряди. Спасибі, хоч не шуби. Мимохіть виникає підозра: чи не вигадали герої фільму якийсь особливий метод, котрий не передбачає роздягання?

             Не дорікайте мені, що я розпусник і любитель порнухи та журналу «Плейбой». Я знаю: вам набридла нахабна розбещеність, і  цілком поділяю вашу стурбованість негативним впливом  екранної розпусти на підростаюче покоління. Я разом з вами закликаю: дайош на наші екрани чисте цнотливе кохання!

             Та підкреслена цнотливість сексу в серіалі виглядає, наче черниця, яка у своєму бездоганно чорному вбранні грає в казино у рулетку або покер. При тому знає, що її партнери висмикують тузи з рукавів, але вперто намагається їх обіграти. Ви скажете, що вона несповна розуму разом з усіма своїми партнерами. Як гравці, що оточують черницю, виглядають чимало героїв фільму.

             Чого вартий головний антигерой фільму - крутий бізнесмен Петро, який двадцять років кохає заміжню при двох дорослих дітях жінку. Нарешті на двадцятому році свого кохання він вирішує її підступно завоювати: допомагає її родині продати стару квартиру і купити нову, але підстроює все так, що нова квартира є його власністю. Він ставить питання: або його кохана Надія, яку грає Марина Могилевська,  залишає чоловіка Григорія і стає його дружиною, або її родина опиняється на вулиці. Але й це не все. Негідник інтригує не гірше від Яго з шекспірівського «Отелло». Руками іншого чоловіка він заманює Надію на чужу квартиру. Цей самий інший дає Надії снодійне і раптом з`являється на екрані оголеним. Він починає безсоромно роздягати сплячу красуню, хоча при цьому його сороміцьке місце, як і належить за законами цього фільму, сором`язливо прикрите сімейними трусами. Допитливий глядач одразу здогадується, що цей мерзотник прагне задовольнити з нещасною свою огидну хіть. У цей самий момент його виганяють, як шолудивого собаку. Виявилося.  головний інтриган записав усе прихованою камерою і показав сцену чоловіку своєї коханої Григорієві (актор Сергій Варчук). Той, хоч і   приревнував, немов Отелло, але не став душити кохану дружину - а просто оформив з нею розлучення.

             Сусідка цієї пари... ні¸ не наставляє роги своєму чоловікові. Вона щиро покохала дуже хорошу людину - бізнесмена. Віддаючись йому на любовному ложі у розкішній квартирі, як і годиться в халаті, вона домовляється з ним, що він дасть гроші на операцію її любому синові. Бідний хлопчик став жертвою алкоголіка батька, котрий спричинив автомобільну аварію, що коштувало його синові переламаного хребта. Але тут нова драма: з`ясовується, що її коханий ніякий не бізнесмен, а розкішна квартира - власність його рідного брата, справді бізнесмена. Цей справжній бізнесмен теж починає домагатися її. Чим там воно у них закінчилося, я або пропустив, або ще не додивився. І так далі, тому подібне.

 Так, я знаю про закони жанру. Я знаю, що для «мила» чим накрученіше – тим краще. Але враження таке, що герої фільму показилися і перестали адекватно сприймати життя. Чим такі пришелепуваті герої кращі від суцільних убивств і порухи – важко сказати. На цьому ж каналі іде інший серіал під назвою «Дурдом».  Можливо, не той серіал назвали «Дурдомом»?  Зрештою, хай дають відповідь на ці запитання гіпотетичні  прихильники «5-ти хвилин до метро».

 В процесі перегляду національна гордість  за вітчизняного виробника трохи поворушилася, а потім дивуватися почала. Біля якого, власне, метро живуть герої фільму?  Київського? Харківського? Може, московського? Відповідь знаходимо на електронній сторінці каналу. «Приємно, що сюжет картини, - сказано там, - не має географічної прив`язки. Ані Москви, ані Києва у прямому розумінні глядач тут не побачить».

             Чому це нам повинно бути приємно – не зовсім зрозуміло. Який зарубіжний серіал ви не візьмете – там всюди наявна чітка прив`язка: або Рубльовське шосе під Москвою, де живуть заможні росіяни, або Пітер, де орудують менти, або конкретні американські міста.  У цих фільмах фігурують національні символи – державні прапори, або якісь речі, що близькі громадянам саме цієї, а не іншої країни. А в новому серіалі українські хіба що титри перед початком. Там нема ні української мови, ні Хрещатик не згадується, ні київське «Динамо», ні вивіска магазину «Хліб» через літеру «і» не показана. Отож, українським серіал назвали тільки тому, що його зняли на цій території. Якщо так і далі піде, то ми станемо специфічним сировинним придатком у галузі кіно. У нас тут зніматимуть картини, але ніяких «Тіней забутих предків» ми не дочекаємося.