Пристрасті навколо гучних справ не вщухають. У певні дні під будинком чорно-білий калейдоскоп лозунгів «за» та «проти», лунає бравурна музика, аби заглушити емоційні промови на захист політиків, що опинилися перед судом.

У приміщенні суду - натовп, здебільшого некерований, багато камер і мікрофонів - доки їх не залишили за дверима суду, а ще дуже багато осіб в уніформі та у масках. Хто ці люди? Що вони роблять у суді? Скільки це коштує бюджету? Кому вони підпорядковані і чому керують журналістами?

Скільки в цьому суді суддів? Скільки у цих суддів негучних і малоцікавих для преси справ, але надзвичайно важливих для їхніх сторін? Як ці люди можуть пробитися до суду або вирішувати свої справи? Хто має про це дбати і хто мав би це забезпечити?

Не лише вітчизняні медіа, а й CNN, BBC, Euronews, Sky TV, «Голос Америки» та інші у своїх новинних випусках транслюють цей натовп, цей погано організований як державна установа суд, невмілого суддю, веселих прокурорів, зневірених адвокатів і непокірних підсудних. Що з цих картинок бачить і розуміє вільна людина у вільних країнах?

Що це політичний процес? Що він сформований у томи карної справи і відбувається у суді? Що прокурори домінують, а захист почувається жахливо?

Що політик-підсудна безкоштовно використовує судову залу для власних прес-конференцій, її стіл заставлений мікрофонами, вона спілкується у соціальних мережах, а суддя на це навіть не звертає уваги? Що члени парламенту в залі суду вигукують гасла? Що в залі суду більше людей, ніж може там перебувати?

Де вихід із цієї ситуації? Що робити підсудним і чого не слід робити судді? Чи реально очікувати від судді Кірєєва іншої поведінки і хоча б удаваної неупередженості? Як цей суддя розуміє принцип суддівської незалежності, чи відомо йому про суддівську підзвітність і чи пам'ятає він текст присяги судді?

Чи просто прокурорам виконувати політичні замовлення й оформляти їх у кримінальні справи? Чи мучить їх совість і чи думають вони про те, що самі колись можуть опинитися у жорнах системи, яку обслуговують тепер? Чи пам'ятають вони про те, що необґрунтоване порушення кримінальної справи (притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності) - самостійний склад злочину за статтею 372 Кримінального кодексу України?

Чи вдасться адвокатам пробити глуху стіну нерозуміння суддею і прокурорами статусу підсудного у кримінальній справі, яким би той мав бути у державі, що проголошує себе демократичною? І що взагалі може вдатися захисту в таких от справах?

Що думають про цей процес інші судді? Комусь соромно, комусь страшно, а більшості ніяк. Вони щасливі, що не їм дісталася така справа. Багато хто з них розуміє, що ця справа демонструє системну проблему - надмірних повноважень прокуратури, залежності суддів і розпорошеності адвокатури.

А нам з боку очевидно, що ніхто при владі не дбає про себе в опозиції, бо за двадцять довгих років різних кольорів політики так і не усвідомили, наскільки важливо плекати незалежну судову систему, яка могла б забезпечити кожному право на справедливий суд. Усі ці роки вони приручали «своїх» суддів, боялися прокурорів і не піднялися у розумінні ролі захисту.

Шкода, панове, і дуже-дуже сумно.

Фото - www.most-kharkov.info