На захист Олександра Богуцького
Виступати на захист генерального директора ICTV Олександра Богуцького, ще й у зв'язку з заявою, яку легко потрактувати (що, власне, зробили дописувачі «Детектор медіа» Юрій Фінклер і Сергій Пантюк) як вияв цензури, для мене дуже незвично.
Постійні читачі нашого сайту знають, що канал ICTV протягом останніх років посідає чільні місця в антирейтингах за кількістю порушень професійних стандартів та «підозрілих» матеріалів у новинах. За всього (дечийого) бажання, пояснити таку стабільно невтішну ситуацію ані якоюсь особистою антипатією, ані «глюком системи моніторингу» не вийде. Більш вірогідна причина полягає у специфічному баченні керівництвом каналу професійної етики та стандартів, меж дозволеного у комерціалізації ефіру та «зароблянні грошей» на новинах, зобов'язань перед власниками тощо.
Це саме керівництво не раз засвідчувало, що не збирається бавитись у свободу слова та вільнодумство (згадаймо хоча би звільнення ведучої Іванни Коберник, яка відмовилась озвучувати у своїх випусках новин замовні повідомлення, та долю Олексія Кутєпова, якого звинуватили в недбалості, що призвела до загибелі людини, й також змусили піти), готове робити регулярні реверанси в бік інвестора (пряма трансляція боротьби за Нікопольський феросплавний завод, сервільні інтерв'ю Леоніда Кучми в «Фактах тижня», регулярні корпоративні піар-сюжети в новинах) та симпатичної інвесторові влади (показ фільму «Президент. Початок шляху» про Януковича, подяка владі в новинах від імені колективу підприємств корпорації «Інтерпайп», «януковичіана» Дарки Оліфер тощо). І взагалі, що прагматичні речі, на зразок отримання доходів, збереження ліцензій та розвитку проекту, стоять у його системі цінностей значно вище за всілякі навколодемократичні абстракції.
Є напівконспірологічна версія, яку доводилося чути від авторитетних колег: мовляв, Олександр Богуцький, поєднуючи посаду гендиректора ICTV з посадою президента StarLightMedia, альтруїстично приніс свій канал у жертву, взявши на себе головний тягар політично-піарної панщини на користь інших каналів холдингу - Нового й СТБ. Й нібито саме через те новини цих каналів порівняно чистіші. Є й інша версія: мовляв, Новому, а особливо СТБ, вдається відбитися від політичних заказух і піару, бо їхні топ-менеджери дуже стараються. А Богуцький не лише не старається - навпаки, це начебто саме від нього доводиться відбиватися колегам з інших каналів. Усе це, звісно, чутки, й не про це я зараз.
За всі ці роки жодна спроба отримати від керівництва ICTV приватно чи офіційно відповідь на нериторичне запитання «ну що ж ви так?» не увінчалась успіхом. Після незначного фідбеку, що зводився до визнання подібних «наїздів» на колег неетичними, запав повнісінький ігнор, що триває дотепер. Очевидно, що, подібно до інших антигероїв моніторингів новин, на ICTV вважають будь-яку, навіть найбільш обґрунтовану критику «брудом», який виливається на них заангажованими Детектор медіанами, звісно ж, на замовлення конкурентів. Ніяких коментарів - ні нам, ні комусь іншому - не дали й після того, як ICTV вперше вирізав пародію на українських політиків із російської програми «Большая разница».
На цьому тлі рішення Олександра Богуцького все-таки артикулювати позицію каналу я розцінював би передусім як перші ознаки усвідомлення того, що такі дії необхідно якось пояснювати. Не критиканам чи журналюгам, а суспільству.
А отже, можливо - й до усвідомлення того, що те, що відбувається (чи не відбувається) в їхньому ефірі, який бачать мільйони, не може вважатися їхньою внутрішньою справою, за яку вони ні перед ким не зобов'язані звітувати чи виправдовуватись. А звідси недалеко й до соціальної відповідальності.
Тепер щодо змісту пояснень пана Богуцького, які він дав агентству ЛІГАБізнесІнформ: «Це не захист якихось національних почуттів українців, це політика каналу: ми не підтримуємо ідею пародій на українських політиків іноземними авторами. Нехай вони стібуться над своїми політиками. В Україні "Велика різниця" і надалі буде йти без політики». Мені ця позиція видається якщо й не безперечно правильною, то, принаймні, досить переконливою. Вона чудово лягає в загальний контекст закликів до оборони національного інформаційного простору від російської інвазії, які особливо гучно лунають з 2007-2008 років.
Логіка пояснення могла би бути приблизно такою. Головні претензії до російського телепродукту, трансльованого та ретрансльованого на територію України, полягають у шкідливому впливі маніпулятивних технологій - як безпосередньо спрямованих на Україну інформаційних ударів, так і «рикошетів» від внутрішніх російських спецоперацій. В тому, що матеріали про українську політику не з'являються в гумористичних програмах центральних російських каналів «просто так», а переслідують певну пропагандистську мету або транслюють меседжі для «головних глядачів» в Україні, навряд чи хтось засумнівається. Чи сильно це відрізняється від новинних сюжетів про «ляльку Гітлера» чи «тюрми ЦРУ», якщо і там, і там - пропаганда? Чим це не втручання у внутрішні справи України? І чим унеможливлення такого втручання - не нормальна захисна реакція?
Особисто мені в такій логіці здається непереконливим лише уявлення про рівень шкідливості подібного продукту. Як на мене, він доволі невинний і викликає в українських глядачів радше здорову зворотну реакцію, зразок якої, в принципі, демонструє нам і Олександр Богуцький - «чого ви вчепились до наших політиків?». Маніпуляції й пропаганда наших власних телеканалів, зокрема й спрямовані на захист інтересів Росії (як-от висвітлення паливно-енергетичної тематики в новинах «Інтера», апологія харківських угод), все одно в рази й рази ефективніші та шкідливіші для українського суспільства. А дрібні й неоковирні провокації недружнього до нас північно-східного брата зрілий і злий на політиків глядач мав би сприймати більш-менш адекватно. Тому я б на місці ICTV не вирізав.
Але поєднання органічної відрази та ненависті до нинішнього модусу російських медіа як знаряддя жорсткого політичного впливу, зокрема й на внутрішні справи інших держав, та обурення рішенням українського медіаменеджера убезпечити своїх глядачів від цього стороннього втручання виходить дещо оксюморонним. Не скажу, що неможливим, але треба нам якось із ним розібратись. Ось Юрій Фінклер радить або не купувати «Большую разницу» взагалі, або ж не різати її. Але для ICTV «Большая разница» - брендовий продукт, адже в каналу є й своя «Велика різниця по-українськи». (До першого, новорічного випуску якої, до речі, включили досить злу пародію на Савіка Шустера - обличчя каналу-конкурента, що викликало у вашого автора дискомфортні відчуття в органах, відповідальних за чуття професійної етики.) Тому скетчі російської «Большой разницы» взагалі можуть трактуватись як сировина (аналогічно до сюжетів російської «Программы Максимум», які використовують у власному «Максимумі в Україні»), якою канал може розпоряджатись як йому заманеться. Якщо росіян влаштовує втручання в цілісність їхнього продукту, чом би й ні? Сергій Пантюк нагадує Вольтерове: «Я не поділяю ваших переконань, але віддам життя за те, щоб ви могли їх висловити». Але які тут переконання, чиї? Ми ж то знаємо, що «режисери режисерів» скетчів про українську політику переслідують аж ніяк не мету висловити те, що накипіло в душі. До того ж, тепер маємо «паритет» - вирізали пародії і на Януковича, і на Тимошенко... :)
Повторюся: я б на місці ICTV - не вирізав. Але причини цього вчинку, озвучені Олександром Богуцьким, є досить поважними та не повинні викликати аж такого обурення. Пропоную натомість перейматися десятками й сотнями важливих для нашого суспільства тем та подій, які щотижня «вирізають» із новин практично всіх наших телеканалів. І вимагати, зокрема й в ICTV, припиняти цю практику - в продовження теми соціальної відповідальності.