Попри те, що прямоефірні телевізійні ток-шоу вважаються мало не «заповідниками» свободи слова в Україні, де є можливість обговорювати найбільш гострі суспільні проблеми, вони все ж залишаються сприятливим середовищем для маніпулятивних технологій. Узагальнюючи кількамісячні спостереження, можна дійти такого висновку: свідомо чи ні, ведучі та організатори ток-шоу вдаються до одного з найвідоміших маніпулятивних прийомів, відомого під назвою «уявний вибір».

На перший погляд, представлення різних точок зору на ту чи іншу проблему, можливість почути аргументи політичних опонентів справді характеризує дискусію в ефірі як зразок відкритої, демократичної, суспільно важливої дискусії. Але особливості технології підготовки й організації телевізійного шоу, принципи підбору учасників, навіть черговість виступів і коментарів мають суттєвий вплив на сприйняття аудиторії й дають модераторам програм (або тим, хто здійснює закадрову роботу з добору учасників, тем, акцентів на тих чи інших питаннях для обговорення тощо) широкі можливості для маніпутивного впливу на глядачів.

Власне, навіть якщо припустити, що модератори шоу не ставлять перед собою політично ангажованих цілей - зіграти на користь того чи іншого учасника чи підвести аудиторію до «потрібних» висновків - вони все ж перебувають під впливом законів телевізійної індустрії, тієї ж таки конкуренції за рейтинги. А це означає, що вони апелюють передусім до емоцій глядачів, а не до їхнього раціонального сприйняття. Отже, справжня мета всіх вітчизняних політичних ток-шоу - не виявити реальну суть проблеми, що обговорюється, не знайти способи її вирішення, а лише забезпечити візуально і змістовно привабливу для аудиторії форму подачі. Цим диктується і вибір для участі в програмах одіозних, скандальних персонажів, і набір постійних упізнаваних «експертів», готових із однаковим ентузіазмом обговорювати будь-які теми, не зважаючи на свій рівень фахової компетентності.

«Погасити» ті чи інші аргументи, підняти чи опустити рівень значущості фактів, дозувати позитив і негатив - усі ці важелі в руках ведучого і він довільно користується ними - в кращому випадку для того, щоб підняти зацікавленість аудиторії, підняти «емоційний градус», в гіршому - виконуючи відповідне замовлення. Елементи інтерактивності - наприклад, у вигляді «підібраної соціологами» аудиторії, що має можливість за що-небудь проголосувати - теж значущий інструмент можливих маніпуляцій.

Підходи телеіндустрії цілком відповідають і інтересам більшості політиків. Функціонувати в режимі телешоу, ігнорувати реальність, нести з екрану напівправду або напівбрехню, оперувати образами, залишаючи в тіні практичну суть політичних процесів, їхній реальний вплив на життя громадян - це те, до чого вони давно звикли.

Дискусія в прямому ефірі, яка десятиліття тому виглядала як екзекуція для начальників радянських часів - для сучасних українських політиків лише вдала можливість зайвий раз засвітитися, транслювати відверто маніпулятивні меседжі, відповідати на зручні запитання та ігнорувати запитання, які не влаштовують, звинувачувати й відкидати звинувачення, «не опускаючись» до конкретики. Телевізійники забивають рекламою високорейтингові програми, заодно при потребі відпрацьовуючи замовлення своїх власників, політичні «актори» старанно виконують свої ролі, глядачі в студії голосують, визначаючи, по суті, чиї маніпуляції були сьогодні більш вдалими, а телеглядачі врешті-решт вимикають телевізор. Залишаючись наодинці зі своїми проблемами.

Сьогодні розгляньмо на предмет маніпулятивності дві останні програми «Свобода слова» каналу ICTV. Особливий інтерес для нас саме цей проект становить ще й тому, що його ведучого - Андрія Куликова - важко запідозрити в навмисному та зухвалому маніпулюванні свідомістю телеглядачів. Але ми побачимо, що насправді часто-густо виходить навіть тоді, коли ток-шоу веде професійний та суб'єктивно чесний журналіст. Обидві останні програми «Свободи слова» розглядали «пікову» тему Податкового кодексу, що неабияк збурила суспільний інтерес. Отже, почнімо зі складу експертів:

Свобода слова (ICTV), 8 листопада, експерти:

Сергій Кисельов, Школа політичної аналітики Києво-Могилянської академії; Анна Дерев'янко, Європейська бізнес-асоціація; Андрій Блінов, журнал «Експерт Україна»; Сергій Салівон, газета «Бізнес»; Юрій Сколотяний, газета «Дзеркало тижня»; Андрій Яніцький, газета «Лівий берег»; Олег Устенко, Міжнародний фонд Блейзера.

Свобода слова (ICTV), 15 листопада, експерти:

Василь Стоякін, Центр політичного маркетингу; Олександр Михельсон, журналіст; Антон Фінько, Центр політичних досліджень і конфліктології «Аналітик»; Вадим Денисенко, газета «Коментарі»; Яніна Соколовська, «Известия в Украине»; Олексій Гарань, Школа політичної аналітики Києво-Могилянської академії; Олександр Булавін, Європейський інститут політичної культури; Костянтин Матвієнко, політичний експерт.

Начебто все логічно. Хоч теми програм обертаються навколо Податкового кодексу, але у першій програмі залучено переважно економічних експертів і журналістів, а в другій, де розглядається радикалізація опозиції у зв'язку з подіями навколо того ж Кодексу, - політологів. Як правило, наявність у програмі експертів має засвідчувати об'єктивність шоу. Але в нашій реальності нерідко це лише інструмент для маніпулятивного прийому «посилання на авторитет». Адже представники маловідомих структур, чий персональний рівень обізнаності в проблемі невідомий глядачам, нерідко можуть виконати суто маніпулятивну роль, підтримавши ту чи іншу позицію в дискусії.

Вирішенням проблеми могла би стати презентація осіб експертів (дослідження, книги, офіційне визнання заслуг професійним співтовариством, професійний досвід). Такий підхід міг би усунути від участі представників «одноденних» структур із гучними назвами, або хоча б змусити серйозних фахівців відмовитися від безкінечних «гастролей» по ефірах незалежно від обізнаності в темах. Не секрет, що для деяких фахівців постійне представництво на телеекрані стало способом непоганого заробітку - адже політичні сили, особливо перед виборами, гідно оцінюють роль «експертного авторитету».

Цікаво, що ні серед експертів, ні серед учасників під час ефіру обох програм не було жодного представника малого бізнесу - тобто того середовища, яке виступало головною жертвою нового Податкового кодексу і каталізатором «радикалізації опозиції». (До слова, епізодичну появу підприємців в ефірі «Шустер live» важко назвати повноцінною.)

Таким чином, у «Свободі слова» тему було віддано на відкуп політикам, для яких вона передусім є засобом боротьби за електорат. І оперувати в цій боротьбі доказовими раціональними аргументами, зв'язними цифровими викладками ніхто з них не збирається.

Яскравим транслятором маніпулятивних прийомів у контексті теми Податкового законодавства є нинішній голова Держпідприємництва Михайло Бродський, який переходить з каналу на канал, наполягаючи на необхідності зростання податкового тиску.

На перший погляд, доручати пропаганду Податкового кодексу доволі одіозному політику з неоднозначною політичною біографією та певними особливостями персонального іміджу для самої «партії влади» виглядає не найкращим рішенням. Але цей крок можна оцінити й інакше. Специфічний імідж Бродського дозволяє перетворити його на своєрідного «концентратора» негативу, пов'язаного з податковою реформою. І, відповідно, дещо затушувати роль головних його ініціаторів - прем'єр-міністра Азарова чи віце-прем'єра Тігіпка. Не кажучи вже про тих, у чиїх інтересах ця «реформа» здійснюється. Тобто, ТБ тут стає заручником небажання певної політичної сили доручати вести дискусію зі складних для себе питань менш одіозним своїм представникам.

Крім того, манера поведінки Бродського і його майже фізична нездатність сприймати аргументи опонентів чи хоча б підтримувати цивілізований формат дискусії робить його особливо «зручним» транслятором маніпулятивних меседжів. Ключове повідомлення, з яким він переходить із каналу на канал, можна чітко визначити як перевірений століттями прийом «наклеювання ярликів». У його викладі мільйони малих підприємців подано в образі головних винуватців маленьких пенсій та жебрацьких зарплат бюджетників.

«Свобода слова»(ICTV), 8 листопада

«Бродський: Во-первых, я хочу сказать, что нужно немножко все-таки вернуться к людям, и говорить на языке, понятном аудитории - тому, кто сегодня не спит, а смотрит нашу передачу. Потому что я думаю, что им непонятно, о чем мы говорим. Второе - я хочу сказать, что вы говорите неправду. Ну, большую неправду... Я знаю, что вы умный человек, и понимаете, что то, что сегодня мы делаем с кодексом, и хотим его ввести с нового года, и он будет вступать в силу частями - как говорили сейчас многие эксперты, - он по многим статьям будет вступать в силу частями.... И вы знаете, что дальше просто с таким кодексом жить невозможно. Потому что государство обязано выполнять свои обязательства. Оно должно платить пенсии, оно должно платить зарплаты - это только то, что нужно. Но самое главное - нужно подымать социальную проблему. Нужно говорить о том, что наши пенсии не позволяют людям выживать нормально, что наши зарплаты бюджетникам не позволяют им нормально жить, и нужно всем немножко приземлиться и начать жить с социальной какой-то ответственностью - и бизнесу, в том числе. Нужно подумать о людях, и нужно сделать как-то так, чтобы и люди тоже начали жить. Где брать государству деньги? Только у бизнеса.

...

У нас 13 миллионов пенсионеров. У нас на сегодняшний день - чтобы вы знали - есть 5 миллионов недобросовестных граждан, которые вообще не оформлены на работу. Они даже 200 гривен не хотят платить. Это они шумят, потому что мы записали, что трудовые отношения будем проверять. Чтобы вы знали, что у нас работает в стране 1 миллион иностранцев на базарах. И они тоже ничего не платят. Мало того: 15 тысяч из них умудрились оформиться единщиками. Они платят 200 гривен. Мы, оказывается, создали льготы для них. Почему? А как нам платить пенсионерам пенсии? Как нам её поднять в два раза, как ставит сегодня задачу президент? У нас ответственность социальная. Привели людей к власти - власть должна вернуть. Она должна поднять пенсии, она должна поднять учителям и врачам зарплаты».

Такі слова Бродський супроводжує заявами популістського характеру, наприклад, про масове скорочення кількості чиновників, зокрема у власному відомстві. Ці заяви, з одного боку, не відповідають дійсності, з іншого - ніяк не вирішують проблеми пенсійного фонду чи зарплат педагогів і лікарів. Тут ми очевидно маємо справу з багаторазовим повторенням безпідставних тверджень.

«Бродський: Теперь насчёт сокращения затрат бюджета. Однозначно нужно сокращать чиновников. И эта задача стоит: президент поставил. Будет сокращение. Мы рассматриваем возможность. И министр уже внутренних дел заявил 100 тысяч. В каждом министерстве и ведомстве 20 процентов... Я у себя в комитете сократил 47 процентов затрат. 47 процентов чиновников, к сожалению, лишились работы. Но я вам скажу, чем получать 1 тысячу 500 гривен, лучше идти искать себе другую работу. Они же все способные у нас - чиновники. Они же умные. Они способные и талантливые. Они могут, значит, свой бизнес открыть. Они могут пойти в частную фирму работать или государственную и зарабатывать больше. Не надо работать на маленькие зарплаты. Мы оставляем сегодня лучших чиновников, которые больше работают и лучше. И это нужно сделать. Конечно же, сегодня идёт борьба с чиновничеством по тому, чтобы они не воровали, по тендерным закупкам, борьба по коррупции, с поборами с граждан».

Використання прийому «багаторазового повторення» передбачає, що слухачі не будуть задумуватися над тим, чи відповідає викладена теза дійсності.

Цим користуються й інші спікери влади. Представник президента у ВР Юрій Мірошниченко також спеціалізується на повторенні одних і тих же тез, покликаних утвердити позитивну роль президента, навіть у тих випадках, коли ситуація характеризує владу негативно. Жоден аргумент опонентів ніяк не відбивається на його «обов'язковій програмі». Ще одна теза, яку тиражує Мірошниченко: «Реформи не відбуваються без певних проблем». Почути щось змістовне щодо змісту, цілей, конкретних термінів реформ, очікуваних результатів не вдається від жодного спікера влади.

«Мірошниченко: Дякую, Андрію. Хотів привітати і тих, хто сьогодні присутній в цій залі, подякувати вам, Андрію, і вашій програмі за те, що ви поставили у форматі, фактично, суспільного обговорення надзвичайно важливий документ, яким є Податковий кодекс. Фактично, це та конституція економічна, за якою будуть жити всі суб'єкти сплати податків. І я вас запевняю абсолютно офіційно: президент ніколи не дозволить порушити право громадян України в частині сплати податків. Я абсолютно переконаний - і, власне, про це сьогодні говорили ми на засіданні фракції, на погоджувальній раді, - що розгляд цього документу в прискореному режимі або голосування в цілому, без обговорення кожної статті - а їх лише розділів - 19 - неможливо. Це надзвичайно важливий документ. Тому, власне, ми маємо і сьогодні про нього говорити, і згадувати його переваги і його недоліки. В той самий час, ми будемо говорити про це й завтра в залі. І, можливо, не лише завтра.

Куликов: Ви кажете, неможливо. Але лідер фракції сказав: «Будемо, в разі потреби, в прискореному режимі». Ми знаємо, що є 800 поправок від опозиції... Чи будуть вони розглянуті всерйоз?

Мірошниченко: Я вас запевняю - ще раз кажу... Прискорений режим - це не означає розгляд без вникнення в зміст кожної статті. Принаймні, абсолютно офіційна позиція президента полягає в тому, що я сказав. Ніякі законопроекти - в тому числі якщо йдеться і про Податковий кодекс, - які би порушували права громадян, які би не відповідали тому курсу, який президент визначив у своїй програмі, підписані не будуть. Тому боятися за це, я думаю, нам не варто. А що стосується тієї роботи, яка велася над Податковим кодексом, - то вона проведена дійсно колосальна. Одних поправок понад чотири тисячі було запропоновано. Комітет працював спільно з Міністерством фінансів, залучаючи експертів від суб'єктів господарювання, активно залучав, в тому числі, і інші комітети - зокрема, комітет, який представляє сьогодні Наталка Королевська. Дуже і дуже багато профільних або професійних спілок на своїх засіданнях через свої ініціативи вносили свої пропозиції. Звичайно, ми не можемо говорити, що народився ідеальний документ, але той, який може сьогодні бути представленим на друге читання, з ідеологією, яка закладена, фактично, в одній тезі: податків мають сплачувати менше, але всі - з тим, щоби Податковий кодекс, податкове законодавство стимулювало до чесних, прозорих правил на ринку, скажімо, господарювання і в частині сплати податків фізичними особами».

Цікаво також, що певні теми, підняті під час ток-шоу, практично ніколи не знаходять конкретного висвітлення. Один із експертів назвав цифру, яку доведеться після введення кодексу платити з кожної заробленої 1000 грн - 760. Цифра вражаюча, але її ніхто адекватно не прокоментував, і вона просто зависла в повітрі. Небажання і невміння користуватися доказовими цифрами і фактами властиве як провладним, так і опозиційним політикам, а жонглювання образами і демагогією практично будь-яке прямоефірне шоу перетворює на транслятора маніпуляцій.

Наприклад, принаймні з боку опозиціонерів твердження про те, що новий Податковий кодекс створено в інтересах великого бізнесу (читай - українських олігархів), могло б бути аргументовано цифрами прибутків, даними про сплачені податки. (Згадаймо, як в одній із попередніх програм «Свобода слова» запитання про сплачені податки за отримані від продажу банків майже 800 млн доларів повністю вибило «з колії» віце-прем'єра Сергія Тігіпка.) Але опозиційні політики цим не користуються - скоріш за все, тому, що серед них теж багато тих самих багатіїв. Отут би був доречним або голос справжніх експертів, або ж і ведучого... На жаль, ми таких голосів не чуємо.

Те ж саме стосується й теми податку на розкіш із ілюстрацією того, які є схеми ухиляння від такого оподаткування. Насправді такі теми якщо й фігурують у програмах, то виключно на рівні загальних фраз, і проходять вони абсолютно непоміченими для аудиторії:

«Олексій Гарань, політолог: Це абсолютно правильно, що податки мають сплачувати всі. У мене таке питання... От, попередній уряд вносив пропозицію скасувати кіпрські офшори, які діють згідно старого договору - ще між Радянським Союзом і Кіпром. І проти того виступили якраз Партія регіонів і комуністи, які, навпаки, мали б, значить, капіталістам якось ускладнити життя. І в результаті цього офшори, через які великий капітал не сплачує податки, лишаються...

... Мірошниченко: ... хочу повернутися до податків і до того, про що ви сказали - тобто, діяльність офшорів на території України, можливість не сплачувати податки окремим суб'єктам господарювання. Я вас запевняю - і сьогодні, я думаю, ми про це будемо докладніше говорити, - що можливість не сплачувати податків цим кодексом виключається. Всі види господарювання - якщо йдеться про економічну діяльність - мають бути оподатковані. Причому оподатковані на справедливих і чесних прозорих засадах, які мають бути визначені єдиним документом, який є Податковий кодекс. Що ж стосується перерозподілу вже оподаткованого чистого прибутку - після того, як сплатиться податок на прибуток підприємства - до речі, окремий розділ у Податковому кодексі, - це вже справа засновників. І тут ми можемо дискутувати - можемо, звичайно, - чи дозволяти в Україні діяти офшорам, чи не дозволяти... Але що стосується оподаткування - то тут ніяких питань, або ухилянь, або оптимізації, як дехто говорить, бути не може. Всі сплатили податки - а потім, будь ласка, перерозподіляйте в той спосіб, в який ви хочете».

Проект «Моніторинг політичної пропаганди та маніпулятивних технологій у випусках щотижневих підсумкових інформаційно-політичних програм та політичних ток-шоу» здійснюється громадською організацією «Детектор медіа» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Фото - «Савік Шустер студії»