В останні роки, вмикаючи періодично телевізор чи проходячи повз газетні розкладки, я щоразу починав напружено згадувати: десь я це вже бачив... назва інша, а суть та сама... а це читав... написано для тих, хто не має власних клепок, але у невідпорно-авторитетному стилі... чи про це читав... і не вчора чи позавчора, а ще у дитинстві чи в юнацькі роки...

Але ж це неможливо - звідки могли взятися сьогоднішні наші медіареалії (чи їхнє описання) в часи, коли ще навіть не з'явилося словосполучення «розвинений соціалізм», а «дорогий Л. І. Брежнєв» виглядав ще енергійним і порівняно молодим? Принаймні, не з сакраментальної «критики буржуазного способу життя» - то були речі або нудно-казенні, або жваво-талановиті, але ж в останньому випадку йшлося про ледь не апологетичне описання західного світу під виглядом непримиренної боротьби з ним (примудрився ж, скажімо, київський професор філософії Ігор Бичко під виглядом розвінчування хибних поглядів Альбера Камю подати ядучу критику останнім мистецтва «соціалістичного реалізму» у виступі з нагоди одержання Нобелівської премії). Чи, може, це якась «фальшива пам'ять»?

...Ні, не фальшива.

«- И все-таки Мироза вышла за него, - сказал он вдруг. - Я ожидал всего, чего угодно, но только не этого. После того как Левант столько сделал для нее... Вы помните этот момент, когда они плачут над умирающей Пини? Можно было держать любое пари, что они вместе навсегда. И теперь, представьте себе, она выходит за этого литератора!

У меня есть правило: подхватывать и поддерживать любой разговор. Когда не знаешь, о чем идет речь, это даже интересно.

- Ненадолго, - сказал я уверенно. - Литераторы непостоянны, уверяю вас. Я сам литератор.

Его пальцы на секунду замерли на моих веках.

- Это не приходило мне в голову, - признался он. - Все-таки брак, хотя и гражданский... Надо не забыть позвонить жене. Она была очень расстроена.

- Я ее понимаю, - сказал я. - Хотя мне всегда казалось, что Левант сперва был влюблен в эту... в Пини.

- Влюблен? - воскликнул мастер, заходя с другого бока. - Ну разумеется, он любил ее! Безумно любил! Как может любить только одинокий, всеми отвергнутый мужчина!

- И поэтому совершенно естественно, что после смерти Пини он искал утешения у ее лучшей подруги...

- Подруги... Да, - сказал одобрительно мастер, щекоча меня за ухом. - Мироза обожала Пини. Это очень точное слово: именно подруга! В вас сразу чувствуется литератор. И Пини тоже обожала Мирозу...

- Но заметьте, - подхватил я. - Ведь Пини с самого начала подозревала, что Мироза неравнодушна к Леванту.

- О, конечно. Они необычайно чутки к таким вещам. Это было ясно каждому, моя жена сразу обратила на это внимание. Я помню, она подталкивала меня локтем каждый раз, когда Пини садилась на кудрявую головку Мирозы и так лукаво, знаете ли, выжидательно поглядывала на Леванта...

На этот раз я промолчал.

- Вообще я глубоко убежден, - продолжал он, - что птицы чувствуют не менее тонко, чем люди...»

Аркадій і Борис Стругацькі. «Хижі речі віку». Розмова головного героя Івана Жиліна з майстром Гаоеєм у перукарському салоні про улюблений телесеріал майстра і його колег. Місце дії - Країна Дурнів, де духовну складову суспільного життя майже повністю замінено задоволенням постійно зростаючих матеріальних потреб та різноманітними приключками, покликаними допомогти вбити час та полоскотати нерви. Жилін приїхав до цієї країни зі спеціальним завданням, майстер Гаоей - місцевий мешканець.

«- А вы давно смотрите «Розу салона»?

- Да я совсем недавно приехал.

- А-а... Тогда вы много потеряли. Мы с женой смотрим эту историю уже седьмой год, каждый вторник. Мы пропустили только один раз: у меня был приступ, и я потерял сознание. Но во всем городе только один человек не пропустил ни разу - мастер Миль из Центрального салона.

... Во всяком случае, теперь по вторникам мы отдыхаем, как встарь, - по-настоящему.

- А в остальные дни?

- А в остальные дни ждем вторника и гадаем, что ожидает нас, чем вы, литераторы, нас порадуете, спорим и заключаем пари...»

Годі й казати, що охочих читати книги в такому суспільстві практично немає, хоча їх, було б бажання, можна придбати майже безплатно, а то й узагалі добути без грошей...

Не менш знайомою для нас є й стилістика преси Країни Дурнів. Тут Стругацькі не вдаються до детальних описань, а використовують внутрішній монолог Івана Жиліна:

«В общем-то, читать в еженедельниках было нечего. Я бегло просмотрел их, и они произвели на меня самое тягостное впечатление. Их заполняли удручающие остроты, бездарные карикатуры, среди которых особенной глупостью сияли серии «без слов», биографии каких-то тусклых личностей, слюнявые очерки из жизни различных слоев населения, кошмарные циклы фотографий «Ваш муж на службе и дома», бесконечные полезные советы, как занять свои руки и при этом, упаси бог, не побеспокоить голову, страстные идиотские выпады против пьянства, хулиганства и распутства, уже знакомые мне призывы вступать в кружки и хоры. Были там воспоминания участников «заварушки» и борьбы против гангстеризма, поданные в литературной обработке каких-то ослов, лишенных совести и литературного вкуса, беллетристические упражнения явных графоманов со слезами и страданиями, с подвигами, с великим прошлым и сладостным будущим, бесконечные кроссворды, чайнворды и ребусы и загадочные картинки...

Я швырнул эту груду макулатуры в угол. Ну что за тоска! Дурака лелеют, дурака заботливо взращивают, дурака удобряют, и не видно этому конца... Дурак стал нормой, еще немного - и дурак станет идеалом, и доктора философии заведут вокруг него восторженные хороводы. А газеты водят хороводы уже сейчас. Ах, какой ты у нас славный, дурак! Ах, какой ты бодрый и здоровый, дурак! Ах, какой ты оптимистичный, дурак, и какой ты, дурак, умный, какое у тебя тонкое чувство юмора, и как ты ловко решаешь кроссворды!.. Ты, главное, только не волнуйся, дурак, все так хорошо, все так отлично, и наука к твоим услугам, дурак, и литература, чтобы тебе было весело, дурак, и ни о чем не надо думать... А всяких там вредно влияющих хулиганов и скептиков мы с тобой, дурак, разнесем (с тобой, да не разнести!)». Чего они, в самом деле! Больше других им надо, что ли?..»

А тим часом, попри матеріальне благополуччя і політичну стабільність, Країна Дурнів має купу дуже серйозних проблем, які ігноруються й не розв'язуються, тож утворюється своєрідне соціальне болото, в якому тонуть усі благі наміри тих, хто прагне динамізувати життя, надати йому високих сенсів. Та навіщо щось змінювати, коли майже всі, й верхи, й низи, за винятком купки несамовитих інтелів, живуть розміреним і наповненим розвагами життям? «И еженедельники стараются прикрыть это смрадное болото хрупкой, как меренги, приторной корочкой благополучной болтовни...»

Ну чим не домінантна тенденція вітчизняних мас-медіа?

Утім, існує й серйозна відмінність витвореного Стругацькими світу від нинішньої України - у нас абсолютна більшість люду змушена здобувати собі хліб тяжкою працею (а на додачу цей хліб нерідко виявляється неякісним і навіть небезпечним для здоров'я). А от у Країні Дурнів завдяки освоєнню виробництва синтетичної їжі та розвитку різноманітних високих технологій до смішного короткий робочий день і повна неможливість померти з голоду, чи ти місцевий, чи ти приїжджий. Це зовсім не капіталізм, але й не комунізм - це таке собі втілення теорії конвергенції двох систем, на час написання книги (середина 1960-х) ще й до пуття не розробленої...

Зрозуміло, що поки не відбувся прорив у масовому виробництві, поки наука не надала можливості технологічного прориву - мас-медіа вигаданого фантастами суспільства не могли бути настільки «гламурно-глянцевими», якщо скористатися сучасними поняттями. І книжки мали читати не поодинокі відторгнені соціумом інтелі. Це потім, розслабившись, країна, де розвивається дія, перетворилася на блаженно-депресивну Країну Дурнів.

А от ми, схоже, пройшли іншу частину шляху. І тепер потужні технологічні прориви та високий добробут за мінімальних затрат праці нам не загрожують. Місцеві інтелі, звісно, теж щось намагаються зробити, але результат не набагато успішніший, ніж у книзі братів Стругацьких. Хтось, звісно, може сказати - це дуже добре, гнані та голодні люди здатні на подвиги, на революцію, на радикальну зміну суспільства! Геть ситість і тупість!

Але ж насправді голодна людина прагне тільки досхочу наїстися, а щоб вона розуміла, що має жити не самим тільки хлібом, не в останню чергу якраз і потрібні мас-медіа, геть несхожі на описані в «Хижих речах віку». А з домінуванням таких-от серіалів і тижневиків нам загрожує років за п'ять-десять перетворитися на довершену Країну Дурнів. Тільки, мабуть, назву цю варто буде писати не з великих, а з найменших літер - адже ми, схоже, нездатні навіть здобути добробут в обмін на духовну свободу...