Закінчився півфінал шоу «Україна має талант!», яке професійні люди, що займаються на каналі СТБ креативом, без зайвих докорів сумління і тривалого мозкового штурму назвали головним шоу нашої країни. Це без лапок, це серйозно і це абсолютна правда - зізнаюся, бо надалі вважаю себе фанатом цього проекту і хочу, щоби на оголошеному третьому сезоні бензин, потрібний для подальшого виробництва цього проекту, в каналу не закінчився.

Хочу довгограючого телевізійного шоу під брендовою назвою. Хочу «"Україна має талант!" 10 років в ефірі», «"Україна має талант!" 25 років з вами» і таке інше. Хочу прочитати книгу Влада Ями про те, як він 30 років вирішував долю українських талантів, котрими так пишався у прямому ефірі від 14 травня. Хочу концертну фірму «Україна має талант!» і гастролей переможців містами, містечками та селами України, їхніх закордонних турне.

Навіть якщо я не буду на той час так пильно стежити за перипетіями кастингів та прямими трансляціями півфінальних та фінальних визвольних змагань українців за право називатися найталановитішими, все одно я хочу, щоб моя мрія здійснилася.

Бо, за чутками, є тривожні дзвіночки. Виявляється, «Україна має талант - 2» дає - о, Боже, ні! - нижчі показники, ніж перший сезон, вже не розриваючи вітчизняного ефіру на шматки рекордними показниками. Подейкують, рейтинг цього видовища поволі знижується. Правда, є надія, що його відтягує політика. Але ж не можуть тепер, у часи, коли нову владу критикувати не рекомендується, поки немає фактів її зради національним інтересам України, слідства, судової справи й вироку суду з цього приводу, політичні ток-шоу за участю кастратів та кастрованих забирати аудиторію в талант-шоу, де все по-справжньому!

В прямому ефірі - життя, сльози, ще раз сльози, емоції, рясні сльози та любов. Хіба не цього, щирого та справжнього, від народу, ми з вами хочемо? Хіба не на таку мелодраму заточено нашу ментальність?

На таку.

Особисто я проти того, ніби українці сльозливі. І визнаю: ті, хто робить шоу «Україна має талант!», не спекулюють на цьому. Не вимучують мелодраму з елементами драми і не переказують вкотре крупнобюджетною скоромовкою сюжет про Попелюшку. Ваш автор ані трохи не сумнівався, що Олена Ковтун вийде в беззаперечні лідери останньої п'ятірки, що вибір між Олександром Божиком і Романом Болдузєвим зробити реально непросто, що юний Микита Кисельов своїм голосом залишить далеко позаду більш професійні та по-хорошому агресивні колективи, що гурт «В.О.Д.А» - це наше все, хоча мені як слухачеві настрій створює зовсім інша музика.

Тим не менше, рейтинги, за обережними даними, поволі, але знижуються. Проте це зовсім не означає тенденції до певного спаду зацікавлення України своїми талантами. Є просто цілком виправдана та логічна відсутність елементу новизни. Знову ж таки, перевірено на собі - якщо минулого року не дозволяв собі навіть попри шалену зайнятість пропустити хоча б одну програму, хоч один номер і навіть дивився повтор на Новий рік, то нині без особливих для себе втрат пропускаю повз очі та вуха окремі епізоди. Залишаючи при цьому СТБ щоп'ятниці з 20.00 до часу завершення чергової серії УМТ швидше необхідним фоном, котрий супроводжує якісь мої приватні справи. І, думаю, я не один такий. Переконаний: третина України вже не дивитиметься дружно фінальної серії.

І це - нор-маль-но.

Зараз хочу звернутися до незнайомих мені особисто керівників каналу СТБ. Шановні панове, ви - люди, котрі знаходяться на своїх місцях і вміють робити свою роботу. Тому ви мусите розуміти: шалений успіх першого сезону шоу «Україна має талант!» був ненормальним явищем. Це була вдала адаптація формату, це були численні режисерські та монтажні знахідки, це були справжні обличчя України. Таких у політичних програмах нам не покажуть. Усі ці здобутки лишилися в другому сезоні, з цим усе окей.

Але якщо віднині «Україна має талант!» стане головним шоу не для третини населення нашої країни, а для, скажімо, однієї шостої чи навіть однієї восьмої, це не привід для паніки. І тим більше - не привід для поступового згортання проекту. Це не «Танці з зірками», для продовження яких просто не вистачало справжніх, безпонтових «зірок» у своїй вітчизні, тому Україна віддала голоси за невідомого їй польського симпатягу Марчіна Мрочека. Нерозкриті таланти з народу та аматорські колективи в нас не переводяться, слава Богу.

Здивувати не лише українців, а й жителів інших країн, мешканці яких мають у квартирах телевізори, з року в рік усе важче. Практично неможливо. Цього не може зробити навіть Олександр Роднянський, професіонал високого класу з розвиненою чуйкою на тренди. В своїх інтерв'ю останнього часу він зізнається, що успіх уже не прорахуєш. Навпаки, що більше розрахунків, то швидший крах (провал «Залюдненого острова» тому яскравий приклад).

Натомість кожен успіх здебільшого випадковий. Він означає, що успішний проект чи продукт опинився в потрібний час у потрібному місці та став відповіддю на певні глядацькі вимоги. І розрахунок потрібен лише тоді, коли цей випадковий здобуток треба стратегічно та планомірно розвивати.

«Україна має талант!» цілком лягає в таку концепцію. Навіть нагла поява талант-шоу на кшталт «Народної зірки», «Суперзірки» тощо на інших каналах показники цих каналів, навпаки, знижувала. Тоді як «головне шоу країни» ним і залишилося. Тобто, якщо, наприклад, «Народна зірка» збережеться в ефірі ТРК «Україна», то цей проект все одно пастиме задніх порівняно з УМТ, навіть якщо рейтинг «головного шоу» вже не братиме колишніх рекордів.

Значить, прогнозоване зниження показників «Україна має талант!» насправді аж ніяк не вплине на якість самого телевізійного видовища. Закріпити свій успіх у такому випадку - це не вимагати стрибків вище власної голови, а розвивати проект усередині. Сміливо змінюючи щось, наприклад, правила гри. Як це було 14 травня, коли Слава Фролова (чи порадившись наперед, чи імпровізуючи, хай хто думає, як хоче) взяла від журі до фіналу відразу двох учасників замість одного. Тобто за перше місце змагатимуться не 10, а вже 11 найкращих. Аналогічних варіантів тьма: нікого не обрати, наприклад, на кастингах в Одесі, проводити кастинги в райцентрах, зробити альтернативне журі та альтернативну команду, дати окремий шанс лузерам, випускати найкращих лузерів типу Оксани Самойлової та Максима Доші на радість публіці для розігріву...

Словом, будь-яке порушення сталих правил призведе до встановлення нових, які згодом теж буде порушено, від чого проект, як на мене, лише виграє.

Бо поки що глядачі починають відволікатися на сукні Оксани Марченко, капелюх та елегантну неголеність Влада Ями, зачіски Слави Фролової, що повинно насторожити: попри вроду та харизму господарів шоу вони, знову ж таки, на мій погляд, почали поволі концентрувати увагу глядачів на собі. На це теж треба було б зважити. Адже шоу називається все ж таки не «Марченко має сукню!», а «Україна має талант!». Зіркою цього проекту повинна бути щоразу пересічна людина, на місці якої інша пересічна людина може уявити себе. А ведучі - лише посередники між ними та глядачами.

Нарешті, мені особисто приємно, коли переможці цього шоу починають професійну кар'єру на сцені та збирають зали. Й отут - ще одне порівняння. Якщо в тому ж Палаці «Україна» на якомусь концерті в залі буде сотня вільних крісел проти двох тисяч дев'ятисот заповнених, ніхто не скаже, що шоу провалилося і його треба згортати. За аналогією, якщо «Україна має талант!» матиме далі, умовно кажучи, не 13 мільйонів випадкових та ситуативних глядачів, а 8-10 мільйонів стабільних прихильників, не варто розводитися про падіння інтересу. Він, цей інтерес до головного шоу країни, насправді просто стабілізується. Тож варто в цьому випадку не зважати на коливання рейтингів - позитивний імідж тут важливіший.