Люба чупакабро!

Цей лист із загазованих нетрів інформаційного суспільства, який, сподіваюсь, застане тебе у доброму здоров'ї в глушині волинських лісів, сповнений глибокої симпатії й іще глибшої вдячності. Коли б не було тебе, моє миле звірятко, мій дорогий латиноамериканський козячий смоктунцю, тебе неодмінно слід було б вигадати. Попри нахабство маловірів, які дозволяють собі сумніватись у достовірності твого існування, - хоч воно й підтверджене шрамами, кролячими трупами й смертельним переляком західноукраїнських пейзан, - ти, о чарівна потворо жовтої преси країн третього світу, виконуєш у наших гіперборейських широтах украй важливу функцію. Ти - тотем українського новинного інфотейнменту.

Наполегливість, із якою ти борешся за виживання у регіоні з найбільшою у Східній Європі густиною сільського населення, удалині від рідної Вест-Індії, вимушена мігрувати, потерпати від морозів і задовольнятися жалюгідними кролями замість милих твоєму шлункові кіз, викликає щирий захват. Із 2003 року, коли ти з'явилась у наших краях уперше, ти незгірш від партизанів ОУН-УПА переховувалась у добряче проріджених совєтами лісах. Тоді мешканці села Гніздичного Збаразького району Тернопільської області розгледіли в тобі людиноподібну істоту із зеленими очима (що за романтика!), яку ніжно прозвали «кудлатиком». У певний момент ти перестала зазирати людям в очі й довго переховувалась, а знову виникла аж 2007-го в Теребовлянському районі, перевтілившись у щось схоже на собаку (що ж, слушний вибір, є навіть дитячий віршик «хорошо быть кисою, хорошо собакою...»).

Раз тебе начебто вбили у Драганівці під Тернополем, але ти виявлялась невмирущою (вбивця ж чомусь не надав жодних речових доказів свого мисливського успіху). Вдруге про твоє вбивство повідомили з Бабанки на Черкащині, де твій труп начебто оглянули представники санепідемстанції та мисливці, які знайшли тебе схожою і на собаку, і на вовка. Зрештою, щоразу, коли тебе вдавалось закатрупити, ти виявлялась то лисим старим койотом, то білою лисицею, як у Бакаївці на Чернігівщині, то собакою, як-от на Тернопільщині, в селі з нетиповою назвою Жовтневе.

Улітку 2009 року за твоєю переможною ходою аграрними областями України почав стежити телеканал СТБ. Причепливий Володимир Завадюк наступав тобі на п'яти, тож ти мусила мігрувати з Івано-Франківщини назад на Тернопільщину і Львівщину. Ти вмудрялась опинятись одразу в кількох місцях, віддалених одне від одного на сотні кілометрів, висмоктуючи з тисяч кролів цистерни крові. За тебе обіцяли 1000 гривень винагороди. Кавказькі вівчарки в будах трусилися з переляку після твоїх візитів на Черкащині, натомість на Чернігівщині пси, навпаки, не звертали на тебе уваги. Зате там ти боялася світла й ревла «незнайомим нікому риком» - твій «несамовитий вереск» мешканці Ічнянщини чули під час грози. (Тобі, напевно, аж самій моторошно.) У Стовпинці на Житомирщині ти погналася за двома чоловіками на мотоциклі, стрибаючи як кенгуру. У селі Зимна Вода під Львовом ти пробігла повз очевидців із шаленою швидкістю, але вони встигли зрозуміти, що ти - це ти. В селі Приборівці через тебе закрили клуб. В Герцаївському районі на Буковині ти видавала звук, схожий на плач дитини (оце пишу, й мурашки по шкірі, їй-богу). На Волині ти мала властивість зникати в нікуди й з'являтися нізвідки, зневажаючи закон збереження маси речовини. «Вікна» СТБ повідомили, що ти не знаєш милосердя. В селі Нападівці на Тернопільщині, як стверджувала місцева мешканка Ольга Кузьо, ти вміла літати і вмудрялась розмножуватись. І справді, тебе стало так багато!

«Я читав енциклопедію про міфічні події і про чупакабру коли її бачуть люди їх болить голова та нудить вона може міняти колір очі в неї жовто гарячі», - вірить у тебе дописувач інтернету  на ім'я Віталій Рудченко. Тебе малювали, й на їхніх малюнках ти була прекрасна:

«Існує кілька версій щодо того, хто може тероризувати господарство. Найпопулярніша і наймістичніша - начебто із приватного звіринцю одного багатія втекла екзотична тварина, схожа на кенгуру. Також кажуть, що кролячі розбої може вчиняти росомаха, однак зоологи стверджують, цей вид уже майже сто років як зник. Найреальніша версія - убиває кролів дикий пес. Міфічну істоту називають чупакабра», - розповідав телеканал «1+1» про твої бешкети в Глинянах на Львівщині.

У Жовківському районі Львівської області, якщо вірити тамтешнім газетам, люди були нажахані втечею з приватної колекції одного з політичних діячів відразу двох екземплярів чупакабри, тобто тебе. «На питання, чи є підстави у чуток про втечу з приватної колекції на території Жовковського району екзотичних звірів, які нібито висмоктують на пасовищах з худоби кров, - заступник голови Жовковськой РДА Михайло Козак відповів, що цю інформацію він не може ні підтвердити, ні спростувати, оскільки не володіє нею... Директор Яворівського національного природного парку Михайло Біляк каже, що в українському Розточчі чупакабри не водяться». Залишається уявляти, які екзотичні істоти ще залишилися в колекції загадкового політичного діяча.

Зрештою, регіони, віддалені від ареалу твого поширення, почали почуватись обділеними твоєю увагою. «До території Закарпаття наближається зграя чупакабр!», - радісно повідомляв сайт ua-reporter, зробивши такий висновок із аналізу твоїх міграційних шляхів. «Чупакабра добралась до Миронівки!», - трубила провінційна преса, називаючи тебе чимось схожим на собаку, кенгуру й свиню, разом узятих. Мешканцям Київщини ти нагадала собаку і щура. Ти маєш лапу завбільшки з ведмежу, але схожу на вовчу. Зустрічалися на Чернігівщині твої «як чотирипалі, так і трипалі види», а в селі Рогізках було «чітко видно, що тварина п'ятипала». Скептики обзивали тебе тхором, куницею, росомахою й риссю.

На Івано-Франківщині стверджували, що ти помаранчева, що, втім, можна пояснити політичною специфікою регіону. «... Висота 130-150 сантиметрів, зовнішня схожість на кенгуру, але з шипами на хребті, лупоокий. Шкіра практично безволоса, сіро-зеленого кольору, інколи наявне чорне або сіре хутро. Три клики в пащі», - змальовувала тебе вінницька газета з парадоксальною назвою «33 канал». Зоолог на Чернігівщині знайшов твій кіготь, взагалі ні на що не схожий.

Ти вмієш змушувати вірити в себе навіть тих, хто неспроможний вимовити твоє ім'я. «...Про кролячий мор селяни всіляке говорять. Одні підозрюють у цьому собаку. Інші думають, що, може, то ласка або лисиця забігли в село. Але багато хто переконаний, що вампірство - справа зубів чупакабри. Що це за загадковий звір - люди не знають, бо ніхто його в Шестеринцях не бачив», - писала «Україна молода» про твою появу в Лисянському районі Черкаської області.

Пізньої осені минулого року ти зникла безслідно. Я вже почав хвилюватися за тебе.

На щастя, марно. 12 березня у селі П'ятигори Здолбунівського району ти знов, до несказанної моєї радості, дала про себе знати. За зиму ти добряче підросла - раніше очевидці говорили, що за розміром ти не більша за великого пса, а тепер тебе називають більшою за вовка й порівнюють із кенгуру. Ти швидко еволюціонуєш і вже почала ходити на двох лапах. Тепер тебе цікавлять уже не лише кролі, - хоча й від них ти не відмовляєшся, продовжуючи вимордовувати їх десятками, - але й люди, на яких ти чатуєш біля кладовища, ревучи, немов сирена.

«Вона скакала високо на двох лапах. Я злякалася й давай з усіх сил утікати. Коли оглянулася, то добре розгледіла жахливі лапи з трьома пальцями-кігтями. Тіло звіра - в шерсті, голова худа й продовгаста. Схожий на вовка, тільки більший і скакав на двох лапах», - розповідає про тебе Раїса Середюк, яку ти налякала до втрати свідомості, але чомусь не з'їла, лише попсувавши куртку та залишивши малопомітні подряпини на спині. А все ж могло бути як у російського класика:

Чудовище - жилец вершин,

С ужасным задом,

Схватило несшую кувшин,

С прелестным взглядом.

Она качалась, точно плод,

В ветвях косматых рук.

Чудовище, урод,

Довольно, тешит свой досуг.

ТСН повідомляє, що спочатку інформацію про тебе місцеві мешканці сприймали з усмішкою. Ти вчинила цілком слушно, змусивши себе поважати. Тепер мисливці і правоохоронці щоночі влаштовують на тебе засідки. Тобою, забувши про злодіїв, грабіжників і ґвалтівників, упритул зайнялось Головне управління Міністерства надзвичайних справ Рівненської області. Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи вважає тебе надзвичайною ситуацією, якщо не катастрофою.

«Така ж напружена ситуація й у селі Глинськ. Тут кажуть, що ВОНО нападало на місцеву восьмикласницю Вікторію, яка зараз відходить від стресу вдома, а також вже передушило кілька десятків кролів у селі. Селяни всерйоз переживають, що коли кролі закінчаться, страховисько "візьметься" за них, і нарікають, що влада нічого не робить, щоб цьому запобігти», - пише про тебе місцева преса. І тебе коментує голова Здолбунівської районної державної адміністрації, виправдовуючись, що не має безпосередніх важелів впливу на відомства, вповноважені боротись із тобою.

Ти - геній піару, чарівна кровопивице. Капіталізацію твого бренду наочно засвідчують спроби продавати під ним тхорів на київському пташиному ринку. Твої появи й раніше часто супроводжував містично-релігійний шлейф: ти ссала кролів на Радивилівщині, неподалік від православної святині Почаєва, та в Підгірцях під Львовом, де гніздяться греко-католицькі єретики, а в П'ятигорах обрала для нападу на селянку околиці будинку православного священика. (Хоча у Великій Олександрівці під Києвом ти покусала свиню, що недвозначно свідчить про те, що ти не належиш ані до мусульманського, ані до юдейського віросповідання.) Журналісти українських і навіть російських ЗМІ тягаються лісами разом із мисливцями й пожежниками, сподіваючись, що їм пощастить побачити, як тебе впіймають. «До речі, днями в село дзвонили якісь люди, які представилися фахівцями зі схрещування тварин, і розпитували наших жителів про "монстра". Пішов поголос, що вони скоро приїдуть в село», - розповів місцевий мешканець. Цікаво, з ким вони надумали тебе схрестити?

Не відступай і не здавайся, моя чарівна тисячолика потворо! Особливо уникай МНС - там знов порядкує Шуфрич, не забувай про сумну долю маріупольського крокодила Годзили. Ти повинна жити вічно, й надалі сповнювати душі мільйонів українців вірою в потойбічне. В те, що якщо кролі знекровлюються, значить, це кому-небудь треба.

Якщо ж усе-таки надумаєш припинити боротьбу й піти на заслужений відпочинок, раджу тобі виставити владі гідні умови капітуляції. Тебе повинні показати по телевізору в прямому ефірі, і не в ТСН чи «Вікнах», де тебе вже всі знають, а на «Інтері», бажано в програмі «Подробиці тижня». Тобі повинні надати не менше ефірного часу, ніж отримує для своїх щотижневих телепромов президент України Віктор Янукович. І обов'язково - можливість інтерактивного спілкування з телеглядачами. Тоді ти зможеш нарешті звернутися до народу України й пояснити, чого добивалася всі ці роки. Розповісти, як ти жила, куди зникала, коли про тебе не писали газети й не знімали сюжетів на телебаченні. Пояснити, навіщо висмоктувала кров із кроликів і викладала їхні трупи рівними рядами, сортуючи їх за кольором. Навіщо ти налякала восьмикласницю. І чому не цікавилася козами, яких мусила б смоктати, судячи з твого автентичного назвиська. У нас стільки запитань до тебе, чупакабро, що ти собі навіть не уявляєш.

Але, в усякому разі, благаю, - не залишай нас самих! Не позбавляй Володимира Завадюка задоволення раз на кілька місяців шукати тебе в черговій західноукраїнській дірі, а «ТСН. Варту» - честі охороняти суспільство від тебе! Не засмучуй тих, хто вірить у твої зелені очі та кудлато-кенгурячу подобу. Дозволь нам сподіватися на те, що в одну прекрасну темну-темну ніч у чорній-чорній кімнаті з чорного-чорного закутка до нас простягнеться твоя чорна-чорна пазуриста лапа і... (на цьому рукопис обривається, - прим. упорядника).