На офіційному сайті К1, серед іншого, зазначається: «Цільова аудиторія каналу - чоловіки та жінки віком 18 - 45 років. Ця аудиторія дещо молодша від глядачів інших національних каналів і є активним споживачем товарів та послуг». Тобто так, ніби раз цільова аудиторія каналу дещо молодша, ніж глядачі інших національних каналів, то значить - споживацька. І глядачів віком від 18 до 45 років зовсім не лякають та не дивують передові цифрові технології - вони стикаються з цим щодня. Інтернет, фотошоп та мобілки - то вже забави для немовлят. А саме на передові цифрові технології зорієнтоване виробництво власних програм на К1 - повторюю, все це я не придумав, а прочитав на сайті К1. Тижнева програма «Скептик», яка стартувала в ефірі каналу 5 лютого о 18:50, підтверджує це. І, як на мене, більше жодного змістового навантаження не несе.

«Скептик» - це насамперед картинка. Для розвінчання чергового міфу, придуманого ЗМІ, щоби нас із вами налякати, автор та ведучий Олександр Тесленко на початку програми заходить у прозору капсулу, яка нагадує за конструкцією душову кабіну, опускається в ній під землю, де зібрано повну протиріч інформацію на задану тему, яку треба аналізувати. Там на плазмовому моніторі за допомогою тих же спецефектів якась голограма жіночим голосом зачитує важливі та ключові тези. З іншого боку - екран для наглядної агітації, яку ведучий час від часу демонструє. Потім, поговоривши з нами отак хвилин двадцять, він повертається в капсулі на грішну землю з сакраментальним: «Хочете - вірте, хочете - ні». Але навіть попри досконалу комп'ютерну графіку, попри оригінальні ефекти видовищем «Скептик» не стає. Бо, виявляється, мало користуватися передовими технологіями - треба пропонувати глядачам щось корисніше за «Матрицю», «Нічну варту» чи «Аватара». Можна, звісно, і таке - тільки якщо наповнити видовище змістом. Скепсис заради скепсису - досить умовне змістове наповнення.

Коли вже Олександр Тесленко нікому не довіряє і не радить, бо він у програмі - скептик, то скористаюся його прийомом. Повернімося для прикладу до сухої інформації на сайті К1 - про те, що виробництво на каналі зорієнтоване на передові цифрові технології. Якщо так, то чи не може це означати: виробництво на інших каналах не орієнтується на передові цифрові технології чи, в кращому випадку, орієнтується на них меншою мірою, ніж К1? Причепившись до такого твердження, можна побудувати довкола нього риторики на ті ж самі 20 хвилин, аби під фінал, виїхавши на віртуальній капсулі з-під землі, промовити: «У кого які технології - вирішуйте самі!».

Приколупатися, як свідчить народна мудрість, можна і до стовпа. Що Олександр Тесленко в ролі скептика й робить. З успіхом чи ні - вирішуйте самі на основі рейтингових показників. Проте журналістські повідомлення, які ведучий піддає критичному аналізу, насправді займають у системі цінностей не лише пересічного українця, а й узагалі - пересічного землянина не надто значне місце.

Наприклад, у прем'єрній програмі Тесленко докладно пояснює, чому гаслам жодних політичних сил в Україні не треба довіряти, чому їх так багато і хто та для чого створює партії. Так, у результаті маємо висновок: жодна політична сила нас не подолає, так само, як і не допоможе нам. Бо партій - більше сотні, кожна з них - не стільки ідеологічний, скільки фінансовий проект. Свого роду офшорка для відмивання бізнес-грошей всередині країни. Але, по-перше, таких, як я, «противсіхів», які ще й на вибори не ходять, політінформація взагалі не цікавить у будь-якому вигляді, а по-друге - українці йдуть у політичні штаби та впрягаються у передвиборну агітацію не тому, що комусь вірять більше, а комусь менше: просто заробляють гроші, бо це - певняк із певняків. Дивлячись, а точніше слухаючи телевізійного скептика, я згадав сюжет із ТСН про те, як Інна Богословська не заплатила своїм агітаторам після першого туру виборів, бо вони, бач, не старалися заради неї - перетворювали, паскуди, вибори Богословської в президенти на заробітчанство! Навряд чи комусь треба пояснювати, що в Інни Германівни просто немає грошей. А немає грошей - немає політичної сили, немає політика. От і весь скепсис. Які перехрестя думок, які свідомі нагнітання обстановки Олександр Тесленко побачив у наявності в нашій країні нереальної купи політичних партій, та ще й із майже однаковими статутами - я не знаю.

Мені значно ближче тема, піднята «Скептиком» у випуску від 12 лютого. Генетично модифіковані продукти (ГМО) - монстр іще той. Уважно читати написи на упаковках і по можливості уникати харчів із ГМО закликали у «Правилах життя» на СТБ. Якщо не помиляюся - навіть кілька разів. Принаймні, моя дружина залякана повідомленнями про смертельну небезпеку ГМО настільки, що читає дрібненькі літери на прозорих фантиках льодяників, особливо - зроблених на Донбасі, зовсім не сприймаючи за жарт мої зауваження: «Думаєш, вони з вугілля?». Проте запросто їсть грейпфрути та нектарини, хоча ці фрукти - не що інше, як продукти природної гібридизації, а отже - модифіковані. Відразу напрошується асоціація з Чорнобилем: спочатку люди панічно шукали всюди радіацію, потім почали виводити стронцій зниклим із продажу червоним вином, а потім - дізналися, що радіаційний фон у природі завжди був, тільки ми про це нічого не знали. Теж саме з ГМО: доводячи, що не такі вони страшні, як їх малюють, пан Тесленко апелює до американців. Мовляв, там уже давно споживають ГМО, і якби вони були шкідливі, американці перші підняли б хай. Але в даному випадку скептично висловлюватися з приводу ГМО рівнозначно суперечкам, коли молодим людям треба починати статеве життя. Які б вікові рамки не визначили медики та психологи, кожен окремий юнак та юнка зроблять «це» вперше тоді, коли захочуть. Відповідно, не відбувається зараз ані масової відмови від покупки продуктів, які містять ГМО, ані сплеску попиту.

Щоб бути скептиком до кінця, я купив собі пакет молока, на якому написано: «Не містить ГМО!». Але чи вірю я написаному? З огляду на це проект «Скептик» - це переливання з пустого в порожнє з використанням у створенні програми передових цифрових технологій. Ну що ж, за допомогою такої картинки нам про всім відомі проблеми ще не доповідали.