Як міфічний змій Уроборос, телесеріали можуть слугувати символом нескінченного відродження. Пожираючи сам себе з хвоста, серіал здатний відтворювати попередньо відіграні епізоди і тривати вічно. Кількість персонажів у серіалах дає змогу тимчасово забирати, а потім знову вводити цих персонажів в дію. Це й відбувається, наприклад, у серіалі «Обручка».

Вітя, Марина, Настя, Семен, Михайло Петрович і Жанна не обговорюють перебіг президентських виборів ані зростання цін. Судячи з розмов між ними, вони також не ходять до кіна ані читають книжок чи газет. Натомість вони закохуються, одружуються, мстяться, переходять з роботи на роботу, шукають житло, постійно з'ясовують стосунки між собою. Ігор навіть гине і воскресає (бо не винен). Тамара, щоправда, не воскресає (либонь, тому, що винна). Ну, тобто, Ігор не гине, але впродовж кількадесят подач телесеріалу «Обручка» глядачів переконують, що Ігор загинув від ножа психічно хворого Міші, брата Сергія, який закохується у Настю (мовою оригіналу: «Настя до сих пор скучает по трагически погибшему Игорю»). Настя ж і далі виховує сина своєї померлої подруги - Сашеньку. Колишній чоловік Насті, Вітя (якого Настя покинула заради Діми, з яким невдовзі розлучилася), одружений з Василісою, яка до того була одружена з Гришею, аж ось Василісу викрадає Міша, впевнений, що Василіса насправді - Маша, його наречена, загибла начебто через недбалість лікарів, до чого, на хвору думку Міші, спричинився Ігор. Гриша тим часом одружується з Мариною, яка є удовою батька Насті. А ще ж є Юра, який виконав важливе завдання прибирання трьох персонажів, які вичерпали свою корисність. І Пашка, яка навчається співу в Італії, звідки вже приїздила виконати важливу місію - тимчасово поповнити лави персонажів. І Гамлет. І Галя. І не лише вони. І всі вони - персонажі з цілком визначеними характерними рисами, нехай і без зв'язку з певними неминучими обставинами життя.

Я почав дивитися серіал «Обручка», щоб час від часу обговорювати його перипетії з моєю тітонькою. А потім захопився. Все так просто і так захопливо. І так життєво.

У репертуарі «Скороченої Шекспірової трупи» є вистава, в яку зведено всі п'єси Шекспіра. Кажуть, комедійний ефект неймовірний. У серіалі «Обручка», схоже, зведено всі відомі мені трагедії Есхіла, Шекспіра, Островського і не відомі мені трагедії не відомих мені авторів.

У серіалі «Обручка» на передньому плані існує одне місто - Москва. Ще існує Волгоград, але десь там, за лаштунками (туди, наприклад, поїхав з Москви Юра). Ще є місто Луза (явна співзвучність з англійським словом «loser»  - «невдаха»), з якого до Москви приїхала Настя і куди вона зараз начебто зібралася повернутися, та все ніяк не поїде, бо стурбована станом здоров'я Марини.

У серіалі «Обручка» аж три музичні теми. Одна нейтральна. Друга іронічна. Третя - трагедійна. Серії, як правило, закінчуються на трагедійній, обіцяючи напруженість у наступній серії.

У серіалі «Обручка» багато дивляться одне одному у вічі. Чи не кожен епізод у серії закінчується поглядом у вічі. Але то за сюжетом у вічі дивляться одне одному, а за показом - дивляться у вічі глядачеві, вивертаючи душу назустріч глядачу і вивертаючи душу глядача.

Душа прагне ще. Але тіло не завжди встигає. І повтор назавтра не завжди встигаєш подивитися. От і думаю - а чому б у вихідні не влаштовувати показ кількох серій поспіль? У такий спосіб серіал остаточно закільцюється. І «Обручка» остаточно набере якостей Персня Влади. Влади принаймні над часом глядачів, які занурюватимуться у країну тіней вже не лише у будні.

Андрій Куликов, ведучий програми «Свобода слова», ICTV

Фото - www.ictv.ua