З Новим, 2012 роком!
Зрештою, як зустрінеш тисячоліття - так його і проведеш. Якщо пришестя 2000-х було ознаменоване планетарною панікою з приводу обнуління комп'ютерних календарів, то 2010-ті обіцяють нам прийдешні природні катастрофи, що нарешті зітруть з лиця Землі всі наші негаразди - включно з економічними кризами, комп'ютерними вірусами й нами самими.
Терпіти лишилося менш ніж два роки. Бо саме наприкінці 2012-го завершується цикл календаря майя, а вони, як відомо, зналися на майбутніх катаклізмах краще за всю сучасну науку, що не змогла передбачити навіть падіння фондових ринків. Тож для мільйонів людей, для яких кінець фінансового світу (а отже - світу як такого) настав минулого чи позаминулого року, дата «2012» може видатися щасливою відстрочкою, що збавить їх від необхідності сплачувати довічний кредит. До того ж, сучасний кінець світу відрізняється від класичного тим, що його можна пережити. У продаж давно надійшли набори, щоб пережити 2012-й, і тематичні аплікації для айфону, цього символу прогресу технологій, за допомогою якого тепер можна перевірити, скільки часу майя відвели нам залагодити свої справи. Оскільки нікому достеменно не відомо, що станеться після закінчення їхнього календаря і чи станеться щось взагалі, можна припустити, що наприкінці 2012-го наступить нова ера, де ніхто вже не потребуватиме айфонів і всі, хто виживуть, житимуть у мирі та злагоді.
Закономірно, що найкращим інструментом для здійснення цієї фантазії про раптове зникнення 99 зайвих відсотків населення Землі разом із усією технологією, від якої більше клопотів, ніж користі, виявилося кіно. Готувати людей до майбутньої катастрофи Голлівуд розпочав вікопомної осені 2008-го, коли з'явився перший трейлер фільму-катастрофи Роланда Еммеріха «2012». Окрім приголомшливих картин знищення, ролик містив таке питання: «Як уряди світу підготували б шість мільярдів людей до кінця світу?», а також відповідь - «Ніяк». Після цього глядачам пропонувалося «дізнатися правду», заґуґливши число 2012. Невдовзі сайт стрічки «2012» випередив усі мегапопулярні сторінки про неминучий кінець світу. Одна з таких сторінок, що опинилася в топі синхронно з фільмом Еммеріха, виділялася свіжим підходом до теми. Йдеться про сайт такого собі Інституту людської тривалості, що пропонував виграти шляхом лотереї можливість бути врятованим після знищення планети Земля. Перед тим, як на сайті з'явилося сповіщення, що це - «складова досвіду» фільму «2012», він устиг спровокувати паніку серед американських громадян.
Про насущність апокаліптичної тематики свідчить не так бокс-офіс фільму «2012» (касовий успіх нині не дивина), як безпрецедентна кількість його клонів, зумисних чи мимовільних. В Америці на пророцтвах майя паразитують цілих два мокбастери (від слів «дурити» й «блокбастер» - так називають поширену останнім часом практику маленьких студій випускати малобюджетні версії великих голлівудських продукцій). Студія «Асилум», що спеціалізується на такій діяльності, породила одразу два мокбастери: «2012: Судний день» і «2012: Супернова». Як часто буває, малобюджетні підробки дозволяють собі прямим текстом сказати те, що автори блокбастерів лише мають на увазі. Приміром, герої фільму «2012: Судний день» під час фінального катаклізму запекло сперечаються, чи варто пробувати врятуватися, чи ліпше віддатися волі божій (ті, хто обирають другий варіант, в останню мить зносяться на небеса). А інтрига цього фільму є, мабуть, найекзотичнішим елементом усієї епопеї навколо 2012 року: сюжет починається з того, що археологи знаходять у певній мексиканській піраміді християнський хрест - виявляється, майя так само вірили в Христа, але нікому про це не казали. Лише повернувши хреста на місце, можна зупинити знищення світу - що герої й роблять в останню мить, коли нічого зайвого на планеті вже не залишилося. Перед цією символікою блякнуть навіть ковчеги з фільму Еммеріха, що завершується новим всесвітнім потопом і черговим прибуттям на гору Арарат, цього разу розташовану в Африці.
Про безроздільне панування міфу про 2012 найкраще свідчить випадок корейського блокбастера «Приливна хвиля», що був перекладений місцевими умільцями як «2012: Цунамі» попри те, що його дія відбувається 2009 року і йдеться там не про кінець світу, а всього лише про десятиметрову хвилю, що має змити з корейського узбережжя місто Бусан. Прагнучи поспекулювати на актуальній темі, перекладачі мимоволі вловили симптом фільму: перший корейський фільм-катастрофа не просто імітує стратегію «2012», а й указує на її ідеологічний підтекст, який можна виразити прислів'ям «великому кораблю - великий айсберг». Якщо для корейської катастрофи достатньо локального цунамі, що змиє в море обидві Кореї й Японію, то американська уява вже не може задовольнитися руйнацією Нью-Йорка чи Лос-Анджелеса: разом із ними має бути знищено й решту світу. Бо, як каже один філософ, куди простіше уявити собі кінець усього сущого, ніж бодай найменшу зміну в панівному способі виробництва.