Громадська діяльність ніколи не була сильною стороною українських інтелектуалів. Відома безліч ганебних прикладів їхнього суспільного заанґажування, що має тенденцію посилюватися саме напередодні виборів. Схоже, винятку не буде й цього разу. Перші прояви недолугої громадянської активності не забарилися.

Зовсім нещодавно Юрій Андрухович в інтерв'ю одному галицькому виданню зробив принаймні дві екстравагантні заяви. По-перше, цей патріарх української літератури збирається знову голосувати за Ющенка та вірить у його вихід у другий тур. Другу ж заяву кортить процитувати дослівно: «Єдине, що я думаю, нам вже сьогодні варто готуватися до втрати Криму. От тільки кримських татар шкода покидати напризволяще...».

Як саме нам уже сьогодні готуватися до втрати Криму, Андрухович, на жаль, не уточнив, залишивши відданих читачів у глибоких роздумах. Може, варто розпочати урядову програму з будівництва місць компактного проживання кримських татар, яких шкода залишати напризволяще на їхній невдячній батьківщині? Також можна здійснити в офіційних медіа кампанію «Прощання з Кримом», щоб підготувати тамтешніх сепаратистів до скорого здійснення їхньої мрії й запобігти зростанню міжнаціональної напруги. А може, самому Андруховичеві варто під час загальнонаціональних телеефірів, виступів перед європейськими політиками чи в есеях для міжнародної преси активніше заявляти про перебіг власної підготовки до втрати Криму?

Крім оцього взірця українського національного занепадництва, Андрухович останнім часом потішив шанувальників черговим тонким аналізом поточної ситуації в глобальній політиці. Письменник мріє про «якусь таку нову стадію кохання між ЄС та США, повернення до спільного атлантичного лона», додаючи: «Це буде жахливо, але нічого кращого ми все одно не вигадаємо». То, може, залишити цю справу тим, хто все-таки здатен вигадати щось не таке жахливе? Бо від описаного Андруховичем міжконтинентального коїтусу от уже кілька століть лихоманить усю Земну кулю включно з Кримським півостровом.

До речі, нашим полум'яним публіцистам варто відтепер бути обережнішими у виразах. Бо словосполучення на кшталт «нова стадія кохання» й тим більше «повернення до лона» мають усі шанси потрапити на розгляд НЕК з питань захисту суспільної моралі. Фантастична ефективність цієї комісії забезпечується не лише ударною працею самих комісарів, а й недремним оком громадянського суспільства, готового прислужитися справі відродження духовності. Зокрема, на вимогу мешканців Волинської області Ведмедюка М.П., Іванюка С.В. та Ізвєкова Ю.Р. комісія вирішила, що текст пісні Макса Барських „Сука - любов" порушує етичні норми та правила поведінки українського народу. Крім того, комісія неабияк сприяє розвитку українського інтернету: виявивши ознаки порушення етичних норм у соціальній рекламі «Не дай СНІДу шанс!», вона суттєво збільшила віртуальний попит на ці ролики, де українські зірки діляться особливостями свого сексуального життя. На сайті ж самого НЕКу працює гаряча лінія «Збережемо духовність», де кожен свідомий громадянин може поскаржитись на моральну кривду, а також проводяться опитування на соціально значущі теми. Переважна більшість респондентів єдиного наразі опитування «Як часто Ви відвідуєте театри?» відповіла: «один раз в житті», й туди, схоже, більше не збирається, бо хтозна, яке аморальне неподобство в театрі можна побачити.

Та кому увага НЕКу не загрожує точно, то це Сергієві Пересуньку, що своєю червонавою мармизою прикрасив вулиці українських міст, закликаючи: «Окраино! Вспомни имя своё!». Отут із суспільною мораллю жодних проблем: очевидні повага та навіть заохочення до плеканих НЕКом «правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей українського народу», посилання на славні традиції минулого, а також повага до національної самобутності («Окраїну» вигадливо перекладено українською як «Вкраїна»). Негаразди можуть бути хіба що із зазіханням на територію сусідніх держав, адже «Вкраїна» з біґбордів виразно включає в себе чи не всю європейську частину Росії.

Причиною ж гордості національно свідомої громади минулого тижня стало відзначення корпорацією Google двісті сорокового дня народження Івана Котляревського. З цієї  нагоди пошуковий сервіс у середу, 9 вересня стилізував свій логотип. Щоправда, оцінити цей широкий жест мали змогу лише українські інтернет-юзери, адже заставка універсального google.com залишилося незмінною. Може, воно й на краще, адже логотип було чомусь уподібнено до ширужиткового візерунку на деревині, а самого Котляревського зображено з алкоголічними набряками під очима. Що, зрештою, чудово вписується в панораму теперішньої реальності українських медій.

Олексій Радинський - культуролог, автор текстів на довільну тематику, організатор різноманітних акцій, переглядів та інших навколокультурних подій. Протягом кількох років був співавтором програми кіноклубу КМА, а також редактором спеціальних чисел часопису KINO-КОЛО та KINO-КОЛОгазети. Аспірант кафедри культурології Києво-могилянської академії. Працює в науково-дослідному центрі візуальної культури НаУКМА.