Кілька років тому вітчизняні телевізійники відкрили для себе комерційну документалістику: «раптом» виявилося, що такий продукт, навіть власного, зазвичай малобюджетного виробництва, користується в аудиторії неабияким попитом і може втерти носа художнім фільмам. Потім настала черга різноманітних журналістських розслідувань, напівдокументальних програм, біографічних циклів. Цей продукт став настільки масовим, що новим проектам забракло назв - «Зіркові драми», «Зіркове життя», «Козирне життя»...

Природно, рано чи пізно мусила прийти черга докудрами - жанру, в основі якого лежить реконструкція реальних подій за участю професійних акторів. Як мистецький жанр докудрама зародилась на Заході в кінці 60-х, і вже не менше двох десятиліть доводить свою комерційну успішність. Та й у Росії великі та спеціалізовані продакшни давно поставили виробництво серіалів та окремих фільмів у жанрі докудрами на конвеєр. Формат справді вельми зручний для комерційного телебачення: він створює відчуття достовірності, але під час художньої обробки факти, на відміну від документалки, завжди можна «присмачити» вигадкою чи скоригувати, змусивши реконструйовану дійсність вибивати у глядачів сльозу не гірше за мильні опери. Закономірно, що піонером освоєння цього жанру в Україні став телеканал СТБ: у близькому до докудрами форматі (адаптація німецького Lenssen & Partners) знято російський серіал «Кулагин и партнёры», успішно показаний каналом у праймі торік. Проект «Чужі помилки» - розширена та «докудраматизована» версія колишньої програми «Документальний детектив» - стартував у вечірньому праймі (21.00 - 22.00) 31 серпня.

Показники першого тижня трансляції «Чужих помилок» на СТБ

Рейтингові результати показу перших серій проекту не можна назвати надто успішними, однак не такі вже вони й погані як для нового проекту - та й взагалі «експериментального» прайму СТБ, який у перші тижні вересня складається з повтору вже показаних раніше серій «Доктора Хауса», власних публіцистичних проектів («Моя правда», «Зіркове життя» і т. п.) і двох нових програм («Давай одружимось!» та «Чужі помилки»). У перші дні на сподіваний рівень - частка, вища за середній показник каналу - програма не вийшла, проте, зважаючи на любов аудиторії СТБ до схожого за форматом російського «Кулагина», шанси в неї є. Продукт має потенціал стати масовим і завдяки суто українському матеріалу - все ж глядачеві має бути цікавіше слухати про злодійства, скоєні в Херсоні чи Жмеринці, ніж історії з життя Набережних Челнів або Рязані.

Вже сама назва проекту натякає на певну гуманітарну місію - застерегти глядача від повторення чиїхось фатальних помилок. Утім, сюжети «Чужих помилок» зовсім не обтяжені дидактизмом - навпаки, в більшості відчувається рука сліпої долі, яка змушує людей робити дурниці й ставати рабами своїх почуттів. Зосередившись на сімейних драмах і роблячи головний акцент на емоціях героїв, автори виводять таким чином на перший план саме мелодраматичний елемент, подекуди доводячи його до трагікомізму («Вона навіть не підозрювала, що її записи допоможуть розкрити її власне вбивство!» і тому подібні пафосні констатації закадрового голосу). Водночас їм удалося втриматись від надмірного нагнітання, властивого більшості наших кримінальних програм, починаючи від старої доброї «Магнолії-ТВ» і закінчуючи продуктом Костянтина Стогнія. Інакше, зважаючи на те, що всі історії реальні, а відтворені на екрані події реалістичні, регулярний перегляд «Чужих помилок» доводив би обивателя до зневіри в людському роді, де що не дівчинка - то підступна брехуха, що не батько - то ґвалтівник своїх дітей, що не дружина - то холоднокровна аферистка, яка націлилась на чоловікову квартиру.

За словами шеф-редактора програми Віталія Ліліна, вимоги до якості виробництва програми після переформатування було підвищено. Це справді помітно. На найбільшу похвалу заслуговують сценаристи - за добір небанальних сюжетів, інтригу яких не так просто розгадати до розв'язки. І це не переробки вже показаних у «Документальному детективі», а зовсім нові сюжети. Уже перша історія - «Помста за сина» - викликала у вашого автора сумніви в тому, що щось подібне справді могло відбутися в українському містечку, а не є плодом фантазії белетриста. Проте публікація 2004 року підтвердила достовірність розказаної документалістами СТБ історії аж до досить дрібних деталей. Своєрідними маркерами достовірності виступають коментарі слідчих, прокурорів, експертів та свідків - у кількості, достатній для постійного підтримання відчуття документальності, але такій, що не додає звичного для кримінальних телепроектів душку канцелярщини.

Явних мінусів у проекту небагато, проте вони достатньо «жирні», щоби відбити у прискіпливого глядача віру в те, що відбувається на екрані, й розохотити його дивитися далі.

По-перше, недбале ставлення до достовірності у реконструкції ретроспективних сцен. «20 років тому», в кінці 80-х, мама веде хлопчика до лікарні, а вулицями проїжджають «ланоси». «5 років тому» дівчинка, загубившись у велелюдному Києві, проходить повз рекламний щит із плакатом «Почуйте і зрозумійте вашу дитину» зразка 2009 року. Зрозуміло, що бюджети не дозволяють точно відтворити атмосферу давніх років; тоді варто уникати подібних сцен, не таких насправді й важливих для сюжету.

По-друге, абсолютно шизофренічна мовна ситуація у реконструйованій дійсності. Мешканці сіл та містечок Вінниччини, де відбувається дія трьох із чотирьох перших серій проекту, розмовляють вишуканою, театральною російською мовою; у старших селян хіба що часом проскочить фрикативне «г», і лише зовсім дрімучі селюки пересипають російську мову поодинокими українськими словами. Трапляється й таке, що в документальних вставках прототипи тих-таки російськомовних героїв розмовляють природною українською. У серії про знайдену дівчинку навіщось дубльовано російською - ідеально поставленим акторським голосом - документальні синхрони начальниці дитячого будинку. До речі, її підопічні, вихованці київського дитбудинку, також десь навчилися розмовляти бездоганною російською. В серії «Півмільйона за сина» дикторка невідомого київського телеканалу веде російською програму під назвою «Новини» (підозра падає на ТРК «Київ» :).

Можна було б припустити, що проект знімали з розрахунком продати до Росії, й вирішили заощадити на перекладі акторських реплік, проте в інших серіях ситуація протилежна. Приміром, у серії «Санта-барбара по-херсонськи» всі без винятку селяни говорять чистою, правильною українською. І які селяни! «Я повинна сказати тобі правду, - каже випещена красива білявка за тридцять своєму співмешканцеві (й майбутньому вбивці), чисто виголеному й вбраному в новеньку шкірянку. - Я не кохаю тебе. Я кохаю Миколу. Я не можу бути з тобою». І хто б міг подумати, що дама - продавчиня в сільмагу, а кавалер - водій вантажної машини; Микола ж, якого дама кохає на пару зі своєю молодшою сестрою, взагалі щойно вийшов із тюрми. Або ще один діалог цієї парочки: «Що там трапилось? - Пусте. Їдьмо! - Гаразд». У резервацію українських філологів у південних степах можна було б спробувати повірити, якби автори не включили у фільм кадри свідчення справжнього вбивці. «Я не мог об'яснить, шо зі мною здєлалось... Я опомнився, када вже вистрелив у неї. І кров пішла в неї, я вискочив із комнати...», - простацьким суржиком розповідає вже літній чоловік, руйнуючи створений у фільмі образ.

Та й поза мовним аспектом звиклі до солодкаво-серіального стилю актори досить часто переграють. Слідчий карного розшуку знаходить жінку, яка ще навіть не має статусу підозрюваної, на її роботі (в коридорі моргу!), й випалює їй в обличчя: «Я хочу задать вам несколько вопросов. Расскажите-ка, как вы убивали свою дочь. Молчите? Тогда я сам расскажу». Сцена, схожа на дешевий Голлі-, якщо не Боллівуд, безперечно, нагнітає саспенсу, але абсолютно не в дусі натуральної поведінки вітчизняних правоохоронців. Або чи схоже на правду, коли перша фраза матері, якій щойно сказали, що її син потонув - «вы что-то от меня скрываете!»? А найсмішнішими виходять спроби відтворення поведінки всіляких «братків» та інших кримінальних елементів. Тут уже театральна освіта з молодих людей, як то кажуть, так і пре.

Словом, поки що головна загроза для «Чужих помилок» - «не вірю!» від спостережливого глядача, який відчує фальш у відтворенні знайомих йому реалій життя. Не варто забувати про провал так само форматного проекту «Гірка правда», який намагалася показувати торік ТРК «Україна». Ця програма також спиралася на інсценування та професійних акторів, які водночас грали роль учасників ток-шоу а-ля російські «Окна», та не зачепила сердець домогосподарок - чи не тому, що була розрахована на занадто невибагливого глядача. Можливо, творцям «Чужих помилок» не варто гнатися за кількістю та встановлювати рекорди продуктивності праці (12 серій на місяць, 7 знімальних груп і т. п.), а надалі практикувати вертикальне програмування (одна серія на тиждень), зосередившись на підвищенні якості проекту. Втім, нехай рейтинги нас розсудять.

Фото - stb.ua