Стрімкий розвиток інтернету не дає спокою владі, зокрема й вітчизняній. Ще б пак: цей винахід створює не лише неосяжний простір для спротиву, але й неймовірні можливості контролю та нагляду. Причому не лише за нами, а й за самою владою. Споглядаючи себе в нарцисичному дзеркалі інтернету, влада каже: дивіться, яка я прозора, чиста й бездоганна. Встановлюючи веб-камери в найнесподіваніших громадських місцях, можновладці розводяться про розбудову громадянського суспільства. Вже й не розбереш, хто кого контролює.

От, приміром, Міністерство сім'ї, молоді та спорту пафосно оголосило про встановлення чотирьох веб-камер на НСК «Олімпійський», що цілодобово транслюватимуть процес його реконструкції. Міністр Павленко навіть заявив із цього приводу, що ніхто тепер не наважиться звинуватити його відомство в бездіяльності та розкраданні коштів - усе ж під наглядом. Ось вона, прозорість: заходиш на веб-сайт, вмикаєш відео та бачиш чисту, нічим не спотворену правду. Навіщо підрахунки, звіти, комісії - обов'язково знайдуться вороги, що оголосять їх викривленими чи недійсними. А тут - кожен глядач на власні очі мусить побачити, що процес триває, грошей не бракує та все завершиться вчасно.

Але благі наміри зіграли злий жарт зі спортивними будівничими. Адже веб-камери транслюють з-над «Олімпійського» на диво гнітюче видовище. Доводиться досить довго вдивлятися в монітор, щоб у розпал робочого дня розгледіти на цілковито статичній картинці хоч якийсь рух. Десь на задньому плані ліниво ворушиться будівельний кран; краєм екрану проповзає непомітна вантажівка; робітників на цьому будівництві, здається, немає взагалі, лише якісь ледь видні постаті розгублено тиняються руїнами стадіону. Хто знає, може так воно й треба, і все насправді йде за планом, та веб-камери над «Олімпійським» створюють прямо протилежне враження. Ракурс жодної з них і близько не відповідає завданню створити образ ударної праці, яку так прагне продемонструвати влада. А, може, справа зовсім не в цьому, і справжня мета встановлення камер - змусити будівельників краще працювати, налякавши їх повсюдною присутністю всевидющого ока?

Схоже на те, що невинні веб-камери з розвитком технологій дедалі більше уподібнюються поліцейським камерам спостереження. Цей винахід двох учених-комп'ютерників, що на початку дев'яностих здогадалися навести відеокамеру на кавовий апарат в офісній кухні й транслювати картинку по внутрішній мережі, щоб їхні колеги могли пересвідчитися в наявності свіжої кави, давно охопив земну кулю мільйонами недремних вічок. Тепер веб-камера, що спершу видавалася зручним інструментом для спілкування та віртуальних мандрівок, поступово перетворюється на знаряддя контролю.

Наприклад, в одній із американських шкіл початок цього навчального року відзначили підключенням до спеціальної відеомережі, що дозволяє батькам, де б вони не були, споглядати за своїми дітьми через інтернет. Ця мережа, що функціонує на додачу до обов'язкової системи відеоспостереження, охоплює всі навчальні приміщення, гральний майданчик, а також шкільні вхідні двері. При цьому батьки можуть не лише бачити, але й чути все, що відбувається в школі. Одна зі щасливих мам тішиться, що тепер за обідом вона може споглядати свого сина й уявляти, ніби вони обідають разом. Що ж відчувають школярі, які знають, що на них, можливо, саме зараз дивиться батьківське око, - невідомо.

Та просунутішими користувачами комп'ютерних відеотехнологій виявилися солдати американської армії. Наприкінці серпня одразу двоє з них були присутніми при народженні власних дітей, не залишаючи при цьому свого місця служби - один у Німеччині, інший в Іраку. Обидві мами, не змовляючись, заявили, що віртуальна присутність чоловіків була дуже помічною під час пологів. Цілком імовірно, що невдовзі ця новація стане додатковою платною послугою, яка дозволить батькові водночас виявити належну увагу та уникнути надміру травматичних деталей при пологах.

Не лише народження, але й смерть стає об'єктом відтворення безпристрасним оком веб-камери. Приміром, діти нещодавно померлого від свинячого грипу малайзійця, що перебували в Америці, були змушені проститися з батьком за посередництва комп'ютера. А один із британських крематоріїв розпочав надавати онлайн-послуги для тих, хто не може особисто провести померлих в останню путь. Процес кремування відтепер можна не тільки подивитися наживо, але й замовити DVD із записом цього видовища.

Перебування під постійним віртуальним наглядом усе міцніше входить у нашу щоденну звичку. Чи споглядає нас хтось крізь націлені звідусіль камери, чи ні - сам факт їхньої присутності докорінно, на рівні несвідомого, змінює нашу поведінку. Народжується покоління, що з перших секунд свого життя перебуватиме перед об'єктивом камери, перед ним дедалі частіше й помиратимуть. Око камери може стати сучасним аналогом ока Божого, якому люди підпорядковували свої вчинки століття тому. Аж поки до когось знову не прийде прозріння, що Бог помер, адже крізь об'єктив веб-камери ніхто більше не дивиться на нас у потойбічний монітор.

Олексій Радинський - культуролог, автор текстів на довільну тематику, організатор різноманітних акцій, переглядів та інших навколокультурних подій. Протягом кількох років був співавтором програми кіноклубу КМА, а також редактором спеціальних чисел часопису KINO-КОЛО та KINO-КОЛОгазети. Аспірант кафедри культурології Києво-могилянської академії. Працює в науково-дослідному центрі візуальної культури НаУКМА.