Навіть несмішний анекдот виправдає особистість оповідача. Якщо в людини достатньо акторських даних і особистої харизми, все, що ця людина видає за смішне, так і сприймається. Принаймні, саме так я сприйняв формат нового розважального проекту телеканалу «Сіті» «Битва анекдотів», який стартував 13 квітня о 22.05.

З одного боку, це все дуже нагадує пародію на різноманітні інтелектуальні телевізійні ігрища. Сама ця назва спочатку навіть викликала асоціацію з іншою - «Битва екстрасенсів» - відомого проекту каналу СТБ. Мабуть, автори «анекдотного» проекту просто переспівали назву з метою дуже легенько постібатися з колег, хоча в своєму припущенні я можу помилятися. Нарешті, «Битва анекдотів» намагається продовжити цикл програм, започаткованих ще пострадянським «Білим папугою», учасники яких сидять і травлять анекдоти. В телепросторі українських нішевих каналів постійно крутяться старі випуски «Золотого гусака» та «Білої ворони», а в ефірі IСTV по суботах регулярно виходять «Анекдоти по-українськи».

Проте, повторюся, всі померлі та живі проекти, побудовані на анекдотах, трималися й тримаються на тому, що анекдоти розповідають відомі люди. Формат «Битви анекдотів» передбачає, що це ж саме робитимуть персонажі, яких випадковий перехожий не впізнає на вулиці. Проте зовсім уже людей з народу, тобто сантехніків чи автобусних контролерів, сюди не залучають. Все ж таки передбачається шоу, а безславний минулорічний провал «Службового романсу» на «Інтері» довів: непідготовані люди з народу - поганий матеріал для пристойного шоу. Отже, в битві за золоту сковороду і 3 тисячі гривень (це кінцева мета «Битви анекдотів») змагаються молоді люди, які мають відношення до КВН, FM-станцій, професійні бармени, які часто бувають досить класними артистами, студенти мистецьких вишів та інші.

На відповідний лад глядачі налаштовуються заздалегідь - перед «Битвою анекдотів» в ефірі каналу «Сіті» виходить ще одна смішна програма, «Сітічко». Її персонажі пародіюють новинні випуски та оспівують в актуальних злободенних куплетах ту чи іншу неадекватну подію київського життя. Таким чином, віднедавна канал «Сіті» серйозно взявся за покращання глядацького настрою перед відходом до сну по буднях.

Запитавши себе, чому програма, в якій розповідають анекдоти, оселилася в вечірньому ефірі, відповідь отримав уже після перегляду кількох перших випусків. Мені, серед інших, розповіли анекдоти про кунілінгус, метеоризм, лайно, процес сечовипускання й дефекації. Попереджаю: не маю нічого проти. Хіба анекдот про кунілінгус, розказаний одним із барменів, викликав певну відразу, але тут радше смакове, ніж змістове. Очевидно, анекдоти про какашки справді треба розповідати по телевізору, коли діти вляглися спати. До того ж більшість із цих анекдотів виявилися справді смішними, а несмішні просто погано розказали. До речі, на непрофесійність виконання і незадовільний підбір анекдотів ведучий Геннадій Попенко вказує учасникам постійно, хоча висновків вони не роблять майже ніколи.

Як я розумію, одне змагання записують цілий день, а тоді розбивають запис на п'ять серій тривалістю до 20 хвилин. Протягом одного «сезону» такого от серіалу команди змагаються між собою в майстерності розповідати анекдот. Саме в майстерності: якість анекдоту не оцінюється, і це правильно, абсолютно смішних анекдотів не буває. Потім переможці змагатимуться один із одним, поки не залишиться лише одна команда, яка й забере 3 тисячі гривень, розділивши приз між собою. Ось іще один анекдот: у результаті найкращі з кращих виборють собі лише по 1 тисячі гривень ($125). Хоча, думаю, ціна перемоги саме в такій битві не має жодного значення, бо від гри в анекдоти команди отримують помітне задоволення.

Чого не скажеш про ведучого. Навіть запис не здатен приховати роздратування Геннадія Попенка в моменти, коли якісь гравці пускають відвертого «півня». Але тут і ведучий, і глядачі, й автори проекту можуть нарікати лише на формат. Бо спроби зробити з програми, учасники якої розповідають анекдоти, щось більше, щось принципово нове, щось цінніше за власне анекдот, поки що не дуже вдалі.

Ситуації, коли анекдот треба показати в особах, зіграти, закінчити там, де почав суперник, видати анекдот на задану тему, розповісти найдовший і найкоротший анекдоти чи згадати анекдот про предмет, який запропоновано витягти з бочки, можуть призвести до того, що учасникам запропонують розказати анекдот під час відтискування від підлоги, стоячи догори дриґом, лежачи головою під столом, одягнувши на себе маску Людини-павука тощо. Тоді як на виході все одно - анекдот. Хоч боком його розказали, хоч раком, хоч із підстрибом. І я, як сумлінний глядач, насправді фіксую не те, в якій позі анекдот розказано, а наскільки добре і в тему цей анекдот підібрано. А сам Геннадій Попенко, відчуваючи, що в певні моменти починає бути несмішно і на межі смакового фолу, починає власну битву, мета якої - хоч якось витягнути черговий «епізод» на собі, забалакавши провали команд.

Таким чином, «Битва анекдотів» - розважальний вечірній телевізійний проект, завдання якого - вкотре оживити померлого, вдихнувши в нього принципово нове життя. Бо досвід показує: програми, в яких розказують анекдоти, живуть не дуже довго. Хоча життя це щораз яскраве: наш народ любить анекдоти, причому - на межі фолу, як у «Битві анекдотів».

Але за що справді можна подякувати авторам згаданого проекту, так це за можливість укотре переконатися: жінки справді не вміють розповідати анекдоти. І не знають смішних. Це було помітно ще з часів «Білого папуги»...