«Детектор медіа» продовжує публікувати переклади матеріалів, присвячених висвітленню релігійної тематики у медіа, наданих асоціацією «Новомедіа». Ми вже публікували статтю Террі Меттинглі «Влучити в ціль». Ви можете висловити свої думки з цієї теми в коментарях або надіславши на адресу редакції свій текст.

У розпал виборів 2000 року Джордж Волкер Буш, - на той час губернатор штату Техас, - під час промови експромтом виголосив, що потрібно спершу вийняти колоду з власного ока, перш ніж звертати увагу на скалку в оці свого ближнього. У газеті «Нью-Йорк Таймс» зауважили у вислові неточність, а саме: було зазначено, що це «цікавий варіант приказки про горщик і чавун» (Дорікав горщик чавунові, що той чорний, аж дивиться - й сам у сажі. (Народне прислів'я). - Перекладач). Репортер, - насправді чудовий і поміркований журналіст, - не розпізнав посилання на біблійний вислів. Редактори видання також. А це, звісно ж, не настільки незнайоме біблійне посилання. Ці слова не тільки виділено червоним у деяких виданнях Нового Заповіту, а й узято з відомої Нагірної проповіді.

Ця ніби незначна ситуація розкрила важливу проблему, яка в багатьох подібних випадках полягає не тільки в незнанні Біблії (хоча це й справді проблема). До недостатності біблійних знань часто додається ще й певна упередженість, поширена серед журналістів, а в ширшому розумінні - в інформаційному класі суспільства. Серед цих кіл часто панує думка, що публічне висловлення релігійних переконань завдає образи і є порушенням положень толерантності. Згідно з цією точкою зору, релігійне вірування перебуває під захистом Конституції, але зважаючи на плюралізм думок, має входити до сфери приватного. І точно не може служити основою для формування правових і політичних засад держави, оскільки це означало б нав'язування обмеженої системи вірувань.

Такий вид секуляризму може призвести до індиферентності, що своєю чергою викликатиме упередження, коли на порядку денному стоятиме тема релігії. Як громадянин я вважаю, що це завдає шкоди філософії політики. Як колишній репортер я знаю, що це завдає шкоди журналістиці.

Журналістика, що ігнорує чи нівелює роль релігії в повсякденному житті, пропускає вагомі моменти історії нашого часу.

По-перше, журналіст, бачення якого обмежене світськими шорами, втратить основне джерело, звідки походять реформи й надії в американській історії. У релігійному суспільстві для чоловіків та жінок завжди існувало джерело підтримки в часи пригноблення, а також бачення соціальної справедливості, що є вищим за положення статус-кво. Саме це ми спостерігаємо в період квакерства, що посприяло на ранніх етапах аболіціонізму; а в ХІХ столітті - євангелікалізму, завдяки чому цей бій було продовжено й завершено; також становленню християнства серед афроамериканців, що за допомогою неймовірної духовної підтримки протистояло сегрегації. Центральна роль релігії в процесі реформування суспільства сьогодні також очевидна, про що свідчить рух на захист людського життя, антивоєнні демонстрації, зростаюче занепокоєння стосовно глобального зубожіння, розповсюдження хвороб, сексуальної торгівлі та геноциду.

В історії американської журналістики відомий випадок, коли було знехтувано таку надзвичайну подію. Ендрю Янг, один із заступників преподобного Мартіна Лютера Кінга молодшого, ділиться спогадами про часи боротьби за цивільні права: «Навіть після цього люди не хотіли признавати Мартіна Лютера Кінга священиком. Більшість із наших білошкірих прихильників певною мірою мирилися з нашою релігією, однак не сприймали все всерйоз, так само як і більшість представників преси». Однак для Кінга релігія мала серйозне значення. Після початку бойкоту міського транспорту в Монтгомері 1955 року Кінг протягом дня отримував десятки смертельних погроз. Одного разу, десь опівночі, йому подзвонили й пообіцяли підірвати його будинок. Кінг майже впав у розпач. Він почав молитися вголос: «Господи, я намагаюся робити те, що правильно... Однак, Господи, мушу зізнатися, що я зараз слабкий; я нерішучий; я втрачаю мужність». Далі він продовжив: «На мить здалося, що я міг чути, як внутрішній голос звертався до мене: "Мартіне Лютере, стій за праведність, стій за справедливість, стій за правду. І Я буду з тобою аж до кінця віку". Кажу вам, я бачив спалах блискавки. Я чув гуркіт грому. Я відчув стрімку боротьбу за свою душу. Однак я чув голос Ісуса, який казав мені продовжувати боротися. Він обіцяв ніколи не полишати мене, ніколи не полишати мене самого. Ні, ніколи. Ні, ніколи. Він обіцяв ніколи не полишати мене, ніколи не полишати мене самого».

Оце так історія - голос Божий, що спонукає до наполегливості в русі за соціальні реформи, що трансформували Америку. І це не поодинокий випадок в історії, оскільки інакодумство часто потребує мужності, а мужність часто сягає корінням віри. Кожен журналіст, якого цікавить тема інакодумства та реформ, повинен мати серйозне ставлення до релігії.

По-друге, журналіст, бачення якого обмежене світськими шорами, не в змозі буде помітити одні з найважливіших історичних тенденцій сьогодення. Звісно, багато цих тенденцій стосується ісламу - його природи та майбутнього. Події 11 вересня, а також війни з Іраком та Афганістаном посприяли тому, що американці опинились у заплутаних тенетах теологічних та історичних дебатів у рамках ісламу. Учасники цих дебатів мають надзвичайно серйозне ставлення до цього. Однак висвітленню інформації в західній журналістиці про ці релігійні суперечки - за окремими винятками - надається набагато менше ваги. В сучасній журналістиці якісне висвітлення матеріалу за темою ісламу має бути не на вибір, а за вимогою.

Однак інші важливі тенденції теж не потрапляють у поле зору. Ми є свідками історичного зрушення центру тяжіння християнського світу до півдня. Наразі в Нігерії та Бразилії євангельських християн за кількістю більше, ніж у Сполучених Штатах. Лідери африканських церков проводять активну місіонерську роботу в Північній Америці. Ця тенденція вже нині спричиняє чвари між багатьма світовими деномінаціями; це сприяє налагодженню міцних зв'язків між американськими християнами та їхніми братами й сестрами з країн, що розвиваються; це дає поштовх до нових рухів боротьби проти зубожіння та хвороб; а також прокладає лінію конфлікту між християнством та ісламом далі від центру Африки. Журналіст, що ігнорує ці тенденції, втрачає захопливий матеріал.

По-третє, журналіст, бачення якого обмежене світськими шорами, ігнорує одні з найглибших філософських поглядів та моральних переконань. Великий вплив релігії полягає не в есхатології чи сотеріології, - ці вчення мають невелике громадське значення, - а в антропології, в погляді на людські створіння. З самого початку юдео-християнське бачення людських прав та свобод позначалося на американських перетвореннях, як і на філософських настроях періоду Просвітництва. Релігія надає трансцендентну основу для людської гідності та рівності, чого немає в скептицизмі та моральному релятивізмі.

Одне з канадських газетних видань якось посилалося на очевидну тенденцію відродження американського екстремізму, коли президент Буш заявив, що «Бог бажає, щоб люди були вільними». Це екстремістське твердження, звісно ж, було взяте з Декларації про незалежність. Такий екстремізм проголошував Авраам Лінкольн, котрий доводив, що «ніщо зі створеного за образом і подобою небесною не було послано в цей світ для нехтування, приниження чи спаплюження собі подібними». Такий екстремізм проголошував Франклин Делано Рузвельт, котрий заявляв, що «людина, народжена у свободі за образом Бога, не завжди страждатиме від меча гнобителя». Журналіст, який ігнорує чи нівелює такі громадські заяви, насправді ігнорує центральний догмат філософії свободи.

Якщо підсумувати, матимемо справу з важливою обставиною: що проникливіші наші знання релігії, то проникливіше наше пізнання світу. Ґілберт Кіт Честертон одного разу назвав секуляризм «відцуранням здорового глузду чи переконання, за якого ми вільні казати, що людина робить те чи інше в силу своєї національності чи професії, або ж згідно з місцем проживання чи хобі, а не в силу своєї віри про Всесвіт, у якому живе».

Професійна журналістика має цікавитись усіма аспектами життя, включаючи нашу національність, види професій, місця проживання та інтереси, якими ми захоплюємося. Однак журналістика буде недосконалою без дослідження вірувань, які ми сповідуємо стосовно Всесвіту, в якому живемо.

Передмова до книги «Біла пляма»: Blind spot: when journalists don't get religion / edited by Paul Marshall, Lela Gilbert, Roberta Green Ahmanson. - New York: Oxford University Press, 2009. - 220 p.

Перекладено з англійської асоціацією «Новомедіа», 2009 р.