Телебачення справді велика сила, особливо коли це стосується суспільств, що активно формуються. Під достатньо розлогим поняттям «формуються» я маю на увазі самоіндентифікацію, формування національної ідеї, визначення політико-економічних принципів, а також утвердження (або навпаки) демократичних чеснот.

 

Так уже сталося, що людство винайшло тільки два шляхи власного розвитку: технократичний і духовний. Перший – наче і не про українців, хоча і ракети будуємо, і в космос злітали один раз… А от другий шлях завжди вважався суто нашим, себто таким, що нам до снаги. Навіть президент визначив його як преорітетний. Щоправда, від проголошення до втілення пролягла суто українська прірва, бо виявляється, і Україна надто різна, а духовні орієнтири – й поготів.

 

Чим у цій досить складній ситуації могло б стати справжнє національне телебачення? Не побоїмось пафосу і скажемо: «провідником», так-так, саме провідником у світ українських гуманістичних і культурно-просвітницьких досягнень, чого, дякувати Богові, у нас достатньо. Спорадичні спроби окремих (найчастіше не першого ешелону) каналів створювати щось на зразок програми «Гра долі», яку презентує Наталка Сопіт і 5 канал, заслуговують на безсумнівну увагу і повагу.

 

«Гра долі» – мабуть, єдина на вітчизняному телебаченні програма, у якій розповідаються історії доль визначних українців. На превеликий жаль, відчувається брак грошового ресурсу, а відтак і скупа ілюстративність, що здебільшого обмежується виключно світлинами. Уявімо, наскільки цікавішою була би розповідь про того чи іншого героя, коли б творча група мала змогу побувати на справжніх натурних зйомках у місцях безпосереднього перебування об’єкта дослідження, скажімо так, як це роблять наші колеги із ближнього зарубіжжя. Якщо справи і далі йтимуть так само «успішно», то молоді українці знатимуть лише про гру доль Троцького, Берії, кремлівських дружин та інших унікумів і ніколи не дізнаються про непересічне життя Сковороди, Бердяєва, Короленка, Башкирцевої, Веделя, Бортнянського і багатьох інших, що до скону вважали себе нашими.

 

На момент відкриття нового телесезону автор цих рядків прогнозував «повний шоколад» усім політичним шоу без винятку. Неважко пересвідчитись, що завдяки нашим політикам рейтинги подібних шедеврів ростуть незалежно від теми. Люди «присіли» на реаліті-популізм конкретно і надовго, і вже плещуть у відповідь навіть на заклики фізичної розправи. Гасло давніх римлян «хліба і видовищ» знову стає актуальним. Як не печально констатувати, відродило його сучасне телебачення. От і спробуйте розібратися, чого нині в ньому більше – сили чи слабкості.